Подільський районний суд міста Києва
Справа № 758/14133/18
22 березня 2024 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
з боку захисту: обвинуваченої ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України,
Згідно з обвинувальним актом 16.05.2011 ОСОБА_4 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , використовуючи приятельські стосунки з ОСОБА_7 , зловживаючи її довірою, шляхом обману, заволоділа належними їй грошовими коштами в сумі 9 тис. доларів США, що згідно з курсом Національного банку України на момент вчинення склало 71806,50 грн.
При цьому, ОСОБА_4 ввела ОСОБА_7 в оману щодо своїх дійсних намірів, зокрема вона пообіцяла потерпілій, що за одержані грошові кошти закупить товар, який в подальшому реалізує, та до 16.01.2012 поверне кошти.
У свою чергу, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 у період 2011-2013 р.р. не одержувала прибуток як фізична особа-підприємець та товар не закуповувала.
У подальшому ОСОБА_4 , заволодівши у такий спосіб грошовими коштами ОСОБА_7 , не маючи на меті здійснення господарської діяльності щодо закупки товару та повернення грошових коштів, витратила їх на власний розсуд, чим спричинила шкоду потерпілій на суму 71806,50 грн., що є великим розміром.
Крім того, 16.06.2012, ОСОБА_4 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , діючи повторно, з корисливих мотивів, використовуючи приятельські стосунки з ОСОБА_6 , зловживаючи її довірою, шляхом обману, заволоділа належними їй грошовими коштами в сумі 25 тис. доларів США, що згідно з курсом Національного банку України на момент вчинення склало 199820,50 грн.
При цьому, ОСОБА_4 ввела ОСОБА_6 в оману щодо своїх дійсних намірів, зокрема вона пообіцяла потерпілій, що за одержані грошові кошти закупить товар, який в подальшому реалізує, та до 16.07.2013 поверне кошти.
Через певний час, 16.12.2012 ОСОБА_4 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , використовуючи приятельські стосунки з ОСОБА_6 , зловживаючи її довірою, знову попросила у неї грошові кошти в сумі 5 тис. доларів США для закупки товару.
У свою чергу, ОСОБА_6 , будучи введена в оману ОСОБА_4 щодо мети одержання грошових коштів та намірів їх подальшого обов'язкового повернення, передала їй грошові кошти в сумі 5 тис. дол. США, що згідно з курсом Національного банку України на момент вчинення склало 39965 грн.
Разом з тим, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 у період 2011-2013 рр., не одержувала прибуток як фізична особа-підприємець та товар не закуповувала.
У подальшому ОСОБА_4 , повторно заволодівши у такий спосіб грошовими коштами ОСОБА_6 , не маючи на меті здійснення господарської діяльності щодо закупки товару та повернення грошових коштів, витратила їх на власний розсуд, чим спричинила шкоду потерпілій на суму 239785,50 грн., що є великим розміром.
Крім того, 19.02.2013 ОСОБА_4 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , діючи повторно, з корисливих мотивів, використовуючи приятельські стосунки з ОСОБА_9 , зловживаючи її довірою, шляхом обману, заволоділа належними їй грошовими коштами в сумі 10 тис. доларів США, що згідно з курсом Національного банку України на момент вчинення склало 79930 грн.
При цьому, ОСОБА_4 ввела ОСОБА_9 в оману щодо своїх дійсних намірів, зокрема вона пообіцяла потерпілій, що за одержані грошові кошти закупить товар, який в подальшому реалізує, та до 19.01.2014 поверне кошти.
Через певний час, 16.02.2013 ОСОБА_4 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , використовуючи приятельські стосунки з ОСОБА_9 , зловживаючи її довірою, знову попросила у неї грошові кошти в сумі 3,5 тис. доларів США для сплати податків.
У свою чергу, ОСОБА_9 , будучи введена в оману ОСОБА_4 щодо мети одержання грошових коштів та намірів їх подальшого обов'язкового повернення, передала їй грошові кошти в сумі 3,5 тис. дол. США, що згідно з курсом Національного банку України на момент вчинення склало 27975,50 грн.
Разом з тим, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 у період 2011-2013 рр., не одержувала прибуток як фізична особа-підприємець та товар не закуповувала.
У подальшому ОСОБА_4 , повторно заволодівши у такий спосіб грошовими коштами ОСОБА_9 , не маючи на меті здійснення господарської діяльності щодо закупки товару та повернення грошових коштів, витратила їх на власний розсуд, чим спричинила шкоду потерпілій на суму 107905,50 грн., що є великим розміром.
Обвинуваченою ОСОБА_4 заявлено клопотання про закриття кримінального провадження стосовно неї на підставі ст. 49 КК України. У обґрунтування покликається на те, що з моменту кримінальних правопорушень, датованих 2011-2014 років, пройшло десять років, а тому пройшли строки притягнення особи до кримінальності і така може бути звільнена від відповідальності. Зазначає, що не була обізнана про існування повідомлення про підозру стосовно неї, від органу досудового розслідування не переховувалась. Вказує, що у період з 2014-2018 роки проживала в м. Київ з чоловіком ОСОБА_10 та донькою, проживали у орендованому житлі. Мала гарні відносини з сусідами, вела активний спосіб життя. У період з 01.09.2013 по 31.06.2015 її донька ОСОБА_11 навчалась на кафедрі підготовки офіцерів запасу Національного університету оборони України імені І. Черняховського на денній та контрактній формі. Окрім того, у 2017 році донька закінчила навчання у Київському національному торговельно-економічному університеті. 06.05.2014 у кримінальному провадженні її було допитано в якості свідка і до 15.06.2018, коли її було затримано поблизу будинку, вона вважала, що має статус свідка. Кримінальних правопорушень у період з 2014 по сьогоднішній день не вчиняла, тому просить провадження у справі закрити на підставі ст. 49 КК України, цивільні позови залишити без розгляду. До клопотання додано копію протоколу допиту від 06.05.2014, копію довідки від 23.02.2015, копію диплома магістра НОМЕР_1 , копію договору № 1019кн.
Обвинувачена підтримала клопотання та згодна на закриття провадження з підстав, передбачених ст. 49 КК України, вину у вчиненні кримінальних правопорушень не визнає.
Прокурор у судовому засіданні не заперечував проти закриття кримінального провадження.
Потерпілим та їх представникам судом направлено повідомлення про розгляд клопотання ОСОБА_4 про закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України, роз'яснено про право останніх висловити власну позицію щодо заявленого клопотання.
Від потерпілої ОСОБА_9 надійшла заява про проведення розгляду за її відсутності.
Потерпіла ОСОБА_6 та представник потерпілої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 поклалися на розсуд суду.
Дослідивши матеріали кримінального провадження, заслухавши думку учасників процесу, суд дійшов такого висновку.
Пунктом 1 частини 2 ст. 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Відповідно до положень ст. ст. 4, 5 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння, проте закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України (в редакції станом на момент вчинення інкримінованих злочинів) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло десять років - у разі вчинення тяжкого злочину.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190 КК України, що мали місце 16.05.2011, 16.06.2012, 16.12.2012, 16,02.2013, 19.02.2013.
Санкцією частини 3 статті 190 КК України (в редакції станом на момент вчинення інкримінованих злочинів) встановлено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років. З огляду на ч. 4 ст. 12 КК України (у редакції станом на момент вчинення інкримінованих злочинів) указане кримінальне правопорушення відносилось до тяжкого злочину, а отже строк притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 за указані кримінальні правопорушення сплив 19.02.2023.
З аналізу законодавства, що регулює питання закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, слідує, що строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.
Указаною нормою встановлено строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення відповідно до класифікації, визначеної приписами ст. 12 КК України, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення; обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення і переривання.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання, та у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, і за наявності згоди особи на її звільнення на підставі спливу строків давності, закрити кримінальне провадження, звільнивши таку особу від кримінальної відповідальності. Ці норми, як і положення ст. 49 КК України, є імперативними нормами, які передбачають не право суду, а його обов'язок розглянути відповідне питання.
Таким чином, оскільки статтями 284-286 КПК України встановлено сукупність підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді, а саме: наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах, то звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності за наявності сукупності вказаних умов є обов'язковим.
При цьому згода сторони обвинувачення на задоволення клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України чи визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов'язкової умови такого звільнення, кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Указаний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 362/2406/17 у постанові від 30 червня 2021 року, який відповідно до ч. 6 ст. 368 КПК України повинен бути врахований судом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2023 року у справі № 735/1121/20 звертається увагу на те, що визначені у статті 49 КК строки давності за змістом становлять проміжки часу, у разі спливу яких з моменту вчинення кримінального правопорушення до набрання вироком законної сили особа звільняється від кримінальної відповідальності. Передбачаючи в цих випадках відмову держави від застосування заходів кримінальної репресії, законодавець виходить із того, що з плином часу вчинене в далекому минулому діяння перестає бути показником соціальної небезпечності особи, а тривала законослухняна поведінка людини в подальшому свідчить про її виправлення. В цьому разі притягнення особи до кримінальної відповідальності не узгоджується з принципом гуманізму та є недоцільним.
Окрім того, у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2021 року у справі № 644/7193/17 сформовано правову позицію, відповідно до якої звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК (сплив строків давності) є безумовним і здійснюється судом незалежно від факту примирення з потерпілим, відшкодування обвинуваченим шкоди потерпілому, щирого каяття тощо.
У постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 345/2618/16-к колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду наголосила на можливості вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України на підготовчому судовому засіданні. Указала, що звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов'язком суду у разі настання обставин, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України, за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого, засудженого на звільнення на підставі спливу строків давності. Відтак суд повинен невідкладно розглянути клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, якщо під час судового розгляду провадження, що надійшло до суду з обвинувальним актом, одна із сторін цього провадження звернеться до суду з таким клопотанням. При цьому, суд має з'ясувати думку сторін щодо закриття кримінального провадження за такою підставою, у разі згоди обвинуваченого (засудженого) розглянути питання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності. Отже, суд може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності із закриттям кримінального провадження як під час підготовчого судового засідання, так і в ході судового розгляду в загальному порядку, керуючись положеннями ст. 49 КК.
Окрім того, Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 12.09.2022 у справі № 203/241/17 вказала, що згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності й відповідно закриття кримінального провадження відносно неї на цій підставі не є тотожною визнанню особою своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, і жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності вини (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК).
Колегія суддів Верховного Суду у постанові від 20.10.2020 у справі № 204/4728/15-к зазначила, що згідно з висновком, який міститься в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2015 року (провадження №5-1кс15), під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо)… Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство... При з'ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов'язана з'являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов'язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов'язку. Крім того, в постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року (провадження №51-9040 км 18) на підставі аналізу положень ч. 1 ст. 281 КПК колегія суддів дійшла висновку, що підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин, коли не встановлено його місцезнаходження. Саме тому зупинення досудового розслідування у зв'язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства. Для застосування положень ч.2 ст. 49 КК у такому випадку обов'язково має бути підтверджено факт ухилення підозрюваного від слідства.
Згідно з протоколом додаткового допиту свідка від 06 травня 2014 року ОСОБА_4 допитувалася в якості свідка.
Судом встановлено, що органом досудового розслідування 25 червня 2014 року складено повідомлення про підозру стосовно ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 190 КК України.
21 липня 2014 року старшим слідчим СВ Подільського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_12 за погодженням прокурора винесено постанову про зупинення досудового розслідування та оголошення у розшук підозрюваної, оскільки 06.05.2014 ОСОБА_4 вручено повістки про виклик до слідчого на 13.05.2014, однак ОСОБА_4 на виклик не з'явилась та надіслала телеграму, в якій повідомила, що через стан здоров'я з'явитись не зможе та прибуде 23.05.2014. У вказаний час ОСОБА_4 не з'явилась, про причини неприбуття не повідомила. Телефонний номер оператора мобільного зв'язку, яким користувалась ОСОБА_4 не відповідав. Відповідно до рапорту о/у ВДСБЕЗ ОСОБА_4 за місцем свого проживання, АДРЕСА_4 , не знаходилась та неможливо встановити місцезнаходження останньої.
Орган досудового розслідування періодично звертався до слідчого судді з клопотаннями про надання дозволу на затримання з метою приводу підозрюваної для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, які були задоволені.
Як убачається з квитанції КМА УАППЗ «УКРПОШТА» (ПН 215600426655), повідомлення про підозру було направлено ОСОБА_4 за адресою: 65001 Одеса, 10.02.2017 о 17:51 год. Доказів на підтвердження отримання такого поштового повідомлення у матеріалах справи відсутні.
Частиною 1 статті 42 КПК України передбачено, що підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень
Відповідно до ч. 1 ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Згідно з ч. 3 ст. 111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.
Частинами 1 та 2 ст. 135 КПК України встановлено, що особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
За змістом ст. 136 КПК України належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом. Якщо особа попередньо повідомила слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд про адресу своєї електронної пошти, надіслана на таку адресу повістка про виклик вважається отриманою у випадку підтвердження її отримання особою відповідним листом електронної пошти.
Наявна у матеріалах кримінального провадження поштова квитанція, датована 10.02.2017, не підтверджує фактичне вручення повідомлення про підозру ОСОБА_4 , адже у силу вимог ст. ст. 135, 136, 278 КПК України відсутні розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повідомлення, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повідомлення або ознайомлення з його змістом.
Із повідомлення про підозру від 25.06.2014 року вбачається, що про підозру ОСОБА_4 фактично повідомлено тільки 15.06.2018, повідомлення про підозру та пам'ятка про процесуальні права та обов'язки вручені, права підозрюваного оголошені та роз'яснені 15.06.2018, що засвідчено підписом ОСОБА_4 , а також підписом її захисника.
З огляду на викладене, суд висновує, що на момент винесення постанови слідчого про зупинення досудового розслідування та оголошення в розшук підозрюваної від 21.07.2014 ОСОБА_4 не набула статус підозрюваної, оскільки останню 06.05.2014, відповідно до копії протоколу додаткового допиту свідка, було допитано в якості свідка, а повідомлення про підозру вручено майже через чотири роки - 15.06.2018.
Відповідно до копії договору № 1019кн оренди приміщення, ОСОБА_14 (орендодавець) та ОСОБА_10 (орендар) уклали договір оренди квартири за адресою: АДРЕСА_5 , строком на один рік, до 30.06.2017.
Також судом встановлено, що обвинувачена до кримінальної відповідальності притягується вперше, враховуючи позицію Верховного Суду від 20.10.2020 2020 у справі № 204/4728/15-к, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 в установленому порядку не набула статусу підозрюваної до 15.06.2018, будь-яких умисних дій для ухилення від слідства ОСОБА_4 не вчиняла, а тому перебіг давності не зупинявся, а тому зупинення досудового розслідування у зв'язку з розшуком підозрюваної саме по собі не свідчить про ухилення обвинуваченої від слідства. Підстав для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК України у даному випадку судом не встановлено, а тому оскільки стороною обвинувачення не доведено факту ухилення підозрюваною від слідства, строки притягнення до кримінальної відповідальності, передбачені ст. 49 КК України, сплили, а тому є підстави для закриття кримінального провадження і звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності.
Згідно з позицією Верховного Суду, що викладена у постановах від 10.08.2021 у справі № 161/694/20, від 10.01.2022 у справі № 661/2681/18, у разі постановлення ухвали про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності заявлений у кримінальному провадженні цивільний позов по суті не вирішується, а залишається без розгляду. У такому випадку позивач вправі вирішити свої вимоги в порядку цивільного судочинства. Наведене обґрунтовано випливає з положень ч. 1 ст. 129 КПК, згідно з якими вирішення цивільного позову по суті заявлених вимог можливо лише у разі ухвалення обвинувального вироку або постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. У такому випадку суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
З огляду на вищезазначене цивільні позови потерпілих підлягають залишенню без розгляду, при цьому суд роз'яснює право на подачу позову у загальному порядку згідно з вимогами цивільного судочинства.
Щодо вирішення питання процесуальних витрат у кримінальному провадженні, суд зазначає таке.
Згідно з обвинувальним актом під час досудового розслідування у кримінальному провадженні наявні витрати на залучення експертів, що становлять 10010 грн (висновок експерта № 12-3/82 від 07.09.2018).
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта лише у разі ухвалення обвинувального вироку.
Частиною 1 ст. 126 КПК України визначено, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою. Тобто суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Указане твердження узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.06.2020 у справі № 598/1781/17.
Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду виснувала, що якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов'язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту (постанова Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 203/241/17).
Керуючись ст. ст. 284, 285, 286, 372 КПК України, ст. 49 КК України, суд
Звільнити ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190 КК України, кримінальне провадження № 42014100070000012 від 27.01.2014 закрити у зв'язку із закінченням строків давності.
Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишити без розгляду.
Цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди - залишити без розгляду.
Процесуальні витрати на залучення експертів у розмірі 10010 грн віднести на рахунок держави.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд міста Києва протягом 7 днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1