Справа № 752/7270/23
Провадження № 2/752/1130/24
Іменем України
(заочне)
06.03.2024 року Голосіївський районний суд міста Києва
у складі: головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.,
за участю секретаря - Бєляєвої К.Д.,
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -
У квітні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що у період з 01.07.2020 по 22.07.2022 позивач знаходився у трудових відносинах з ДП «ЗАВОД 410 ЦА». Під час знаходження позивача у трудових відносинах з відповідачем, з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період лютий 2022 по липень 2022.
Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 137262,37 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 266840,60 грн., судовий збір у розмірі 2668,41 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.04.2023 відкрито провадження по даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 28.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, до судового розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку. Представник позивача надав до суду заяву про розгляду справи за відсутності сторони позивача, позовну заяву підтримала та просила її задовольнити; зазначила, що проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи, будь-яких заяв та клопотань до суду не подавав, свого представника до суду не направив. У червні 2023 надали письмовий відзив, в якому зазначили, що просять відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. У відзиві на позов вказується, що у зв'язку з введенням військового стану в Україні та у зв'язку з військовою агресією у підприємства відсутня можливість проводити повноцінну господарську діяльність. А тому, зазначені обставини повністю виключають його вину в затримці проведення розрахунку при звільненні позивача.
Враховуючи, неявку повідомлених належним чином про дату, час і місце судового засідання відповідачів та їх представника, суд у відповідності з ч. 1 ст. 280 ЦПК України вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає необхідним позов задовольнити, виходячи з наступного.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Судом встановлені та підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами наступні факти.
Встановлено, що відповідно до наказу №211/о від 30.06.2020 року позивач був прийнятий у порядку переведення з КП «Київ-транспарксервіс» на посаду в.о. начальника Управління правової допомоги, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 .
Згідно Наказу Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» № 227/о від 21.07.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 » наказано звільнити ОСОБА_1 - начальника юридичного відділу 22.07.2022 за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. Наказано виплатити компенсацію за невикористану відпустку за період з 01.07.2020 по день звільнення. Табельний номер 2906.
Як свідчать матеріали справи при звільненні позивача з роботи відповідачем не був проведений належний розрахунок з останнім.
Вказані обставини відповідачем не оспорюються.
Частинами першою, четвертою та п'ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п'ятій статті 97 КЗпП України.
Як зазначено у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18, зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.
Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, установлена ст. 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).
Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Як зазначено у п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) виплата заробітної плати працівнику - це обов'язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов'язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на час спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим, як вказано, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 359/4305/20 (провадження № 61-7835св21) єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні". Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів".
Відповідачем у справі не надано належних та допустимих доказів на підтвердження настання обставини непереборної сили (форс-мажору) у ДП «Завод 410 ЦА» на дату звільнення позивача з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов'язку, визначеного ст. 116 КЗпП України, а тому суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Як вбачається з матеріалів справи, Наказом Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» № 46 від 24.03.2022 «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками» наказано призупинити дію трудових договорів з 24.03.2022 до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану з працівниками ДП «ЗАВОД 410 ЦА».
Листом від 12.10.2022 позивач звернувся до відповідача з проханням провести розрахунок та здійснити виплату всіх належних сум, а також, на виконання ст. 116 КЗпП України надати письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У відповідь відповідач листом від 01.11.2022 №8-1310 підтвердив заборгованість перед позивачем та надав письмове повідомлення про суми, нарахованої але невиплаченої йому заробітної плати при звільненні (довідку про доходи згідно якого залишок заборгованості з виплати заробітної плати перед Позивачем на момент звільнення складає 184171 (сто вісімдесят чотири тисячі сто сімдесят одна) грн. 96 коп. (з урахуванням утримань) за період лютий 2022 по липень 2022.
Також, листом від 01.11.2022 №8-1310 відповідач повідомив позивача, що планує погасити вищезазначену суму заборгованості до кінця 2022 року.
Відповідно до довідки, виданої ДП «ЗАВОД 410 ЦА» про доходи ОСОБА_1 загальна сума доходу за період з лютого 2022 по липень 2022 становить 228785,05 грн.
Однак, судом встановлено, що відповідач лише частково виконав свої зобов'язання з виплати всіх сум, що належать позивачу та перерахував на рахунок позивача частину заборгованості у розмірі 46909,69 грн., що підтверджуються випискою Банку від 07.04.2023 №1V9МSV9НV0754FВТ по надходженням по картці для виплат Позивача за період 21.07.2022 по 07.04.2023.
Згідно виписки від 07.04.2023 №1V9МSV9НV0754FВТ за період 21.07.2022 (дата наказу звільнення) по 07.04.2023 на рахунок Позивача по картці для виплат від Відповідача надійшло лише три надходження: від 31.08.2022 у розмірі 18665,92 грн. та від 29.12.2022 у розмірі 19528,20 грн. та 8715,47 грн. відповідно (з коментарем платежу заробітна плата ЗАВОД - 410 ЦА).
Таким чином, у відповідача залишається не виконаним зобов'язання перед позивачем з виплати всіх сум, що належать позивачу у розмірі 137262,37 грн., яке відповідач зобов'язаний виконати в повному обсязі, шляхом перерахування зазначеної суми на рахунок позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок суми заборгованості з виплати всіх сум, що належать позивачу: 184171,96 грн (заборгованість станом на день звільнення підтверджена відповідачем) - 8665,92 грн (часткове погашення заборгованості від 31.08.2022) - 19528,20 грн (часткове погашення заборгованості від 29.12.2022) - 8715,47 грн (часткове погашення заборгованості від 29.12.2022) = 137262 (сто тридцять сім тисяч двісті шістдесят дві) грн. 37 коп.
Таким чином, враховуючи, що відповідач не виконав свій обов'язок та не провів з позивачем повний розрахунок, виплат всіх сум, що йому належать відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, що є спеціальним видом відповідальності роботодавця і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу.
Згідно п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду №13 від 24.12.99 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку числення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 № 100.
Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 в усіх випадках нарахування: середньої заробітної плати, крім оплати часу відпусток та виплати компенсації за невикористані відпустки, середня заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулася подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку, зокрема за час затримки розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
У Постанові у справі № 359/10023/16-ц від 18 липня 2018 року Верховний Суд дійшов висновку, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Таким чином, середній заробіток обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулася подія, з якою пов'язана відповідна виплата та у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки.
Враховуючи, що позивача було звільнено 22.07.2022 розрахунковим періодом є травень 2022 та червень 2022 відповідно.
Відповідно до розрахункового листка за травень 2022 позивачу нараховано (без виключення сум відрахування на податки) 43451,15 грн., кількість робочих днів, фактично відпрацьованих - 21.
Відповідно до розрахункового листка за червень 2022 позивачу нараховано (без виключення сум відрахування на податки) 44811,36 грн., кількість робочих днів, фактично відпрацьованих - 22.
Таким чином, загальна сума виплат (без виключення сум відрахування на податки) нарахованих позивачу за розрахунковий період складає 88262,51 грн., а кількість робочих днів, фактично відпрацьованих в розрахунковий період складає 43 дні відповідно.
Згідно з пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Розрахунок середньоденного заробітку: 88262,51 грн (загальна сума виплат (без виключення сум відрахування на податки) нарахованих позивачу за розрахунковий період): 43 дні (кількість робочих днів, фактично з опрацьованих в розрахунковий період) = 2052,62 грн.
Згідно з ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ у період дії воєнного стану не застосовуються норми, зокрема, ст. 73 КЗпП, якою встановлені святкові та неробочі дні.
На підприємстві відповідача діє графік - п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними у суботу та неділю.
Враховуючи вищезазначене, кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком за період з 23.07.2022 по 22.01.2023 (шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України) складає 130 днів.
Розрахунок середнього заробітку: 2052,62 грн (середньоденний заробіток) * 130 днів (кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком) = 266840,60 грн.
Вирішуючи питання про співмірність розміру середнього заробітку, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України критеріям розумності та справедливості, суд враховує таке.
Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Зазначене відшкодування спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру, а тому суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, зокрема суду при вирішенні такого питання необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, та з чим була пов'язана її тривалість з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таким чином розмір середнього заробітку за затримку розрахунку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 138526,19 грн. (124 дні х 1117,15 грн. (середньоденний заробіток).
Вирішуючи вимогу про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв'язку з невиплатою заробітної плати, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно з ст.ст. 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
У відповідності до правового висновку Верховного суду України, викладеного у постанові №6-131цс12 від 07 листопада 2012 року, основною умовою для виплати громадянам компенсації є порушення власником встановлених строків виплати нарахованих доходів, зокрема, заробітної плати. При цьому, компенсація за порушення строків виплати нарахованого доходу проводиться незалежно від вини органу, що здійснює відповідні виплати та незалежно від порядку і підстав нарахування цього доходу чи його частини: самим підприємством добровільно чи на виконання судового рішення.
Окрім того, суд зауважує, що посилання відповідача в листі від 01.11.2022 №8-1310 на ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є безпідставним з огляду на наступні обставини.
Згідно ч. 3 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» - роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій і»_ 12.12.2022 №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» на території міста Києва бойові дії тривали з 24.02.2022 по 30.04.2022.
Таким чином, з моменту звільнення позивача та по день подання даного позову на території міста Києва, де знаходиться підприємство відповідача не відбувалось та не відбувається жодних бойових дій.
Підприємство відповідача не постраждало внаслідок збройної агресії російської федерації та здійснює господарську діяльність, що підтверджує в листі від 01.11.2022 №8-1310 де зазначає, що планує погасити суму заборгованості перед позивачем за рахунок коштів отриманих від Міністерства оброни України та інших контрагентів за виконані роботи та надані послуги з ремонту авіаційної техніки до кінця поточного року.
З огляду на те, що у визначені законодавством строки відповідачем не виплачено заробітну плату позивачу, що призвело до втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати, поданий позивачем розрахунок відповідачем не спростовано, відтак позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, - підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача.
За змістом ч. 9 ст. 141 ЦПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2721,78 грн. стосовно вимоги про стягнення середнього заробітку за шість місяців у розмірі 266840,60 грн., тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2721,78 грн.
Відповідно до ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути в дохід держави сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (03151 м. Київ, просп. Повітрофлотський 94, ЄДРПОУ 01128297) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість по виплаті заробітної плати в сумі 137262 (сто тридцять сім тисяч двісті шістдесят дві) грн. 37 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (03151 м. Київ, просп. Повітрофлотський 94, ЄДРПОУ 01128297) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 266840 (двісті шістдесят шість тисяч вісімсот сорок) грн. 60 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (03151 м. Київ, просп. Повітрофлотський 94, ЄДРПОУ 01128297) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2721 (дві тисячі сімсот двадцять одна) грн. 78 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (03151 м. Київ, просп. Повітрофлотський 94, ЄДРПОУ 01128297) в дохід держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Ю.Ю. Мазур