Дата документу 12.03.2024 Справа № 2-3843/11
Єдиний унікальний № 2-3843/11 Головуючий у І інстанції: Воробйов А.В.
Провадження № 22-ц/807/661/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
12 березня 2024 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Крилової О.В.,
Кухаря С.В.,
секретар: Бєлова А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2024 року за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент», про заміну стягувача у виконавчому листі, заінтересована особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», боржник - ОСОБА_1 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У листопаді 2023 року ТОВ «Брайт Інвестмент» звернулось до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому листі, заінтересована особи: ТОВ «ОТП Факторинг Україна», боржник - ОСОБА_1 .
В обґрунтування заяви зазначено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21.05.2012, що набрало законної сили, задоволено позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за договором у розмірі 238605 гривень та судовий збір в розмірі 2480,15 гривень.
За умовами Договору Факторингу № 08/2023-Б, укладеного 10.08.2023, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступило на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» право вимоги за Кредитним договором СL-006/1276/2006 від 26.09.2006, боржником у якому є ОСОБА_1 разом з усіма додатками до нього (у т.ч. графіками здійснення платежів) та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід'ємними частинами.
Отже, ТОВ «Брайт Інвестмент» стало новим кредитором у фінансових правовідносинах з боржником, та новим стягувачем у виконавчому провадженні.
Посилаючись на означені обставини, ТОВ «Брайт Інвестмент» просило суд замінити сторону стягувача з ТОВ «ОТП Банк», як вибулої сторони, на його правонаступника, а саме: ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» у виконавчому листі № 2-3843/11, виданого 23.12.2012 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за Кредитним договором СL-006/1276/2006 від 26.09.2006 в розмірі 238605 гривень та судового збору в розмірі 2480,15 гривень.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2024 року зазначену заяву задоволено.
Замінено сторону стягувача з ТОВ «ОТП Банк», як вибулої сторони, на його правонаступника, а саме: ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» у виконавчому листі № 2-3843/11, виданому 23.12.2012 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за Кредитним договором СL-006/1276/2006 від 26.09.2006 в розмірі 238605 гривень та судового збору в розмірі 2480,15 гривень.
Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подавапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2024 рокута ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ТОВ «Брайт Інвестмент» не надало до суду доказів підписання акту приймання-передачі Реєстру боржників, а отже, право вимоги не перейшло до товариства, і Фактор не став новим кредитором.
Крім того, ОСОБА_1 вказує на те, що строк для пред'явлення виконавчого листа, у якому суд змінив стягувача, давно пропущений, проте ТОВ «Брайт Інвестмент» не порушувало питання про його поновлення, що на думку скаржника, є самостійною підставою для відмови товариству у заміні стягувача у виконавчому листі.
Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 171, 172, 176), клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому, з урахуванням прохання скаржника розглянути його апеляційну скаргу за його відсутності, колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з'явились.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду відповідає з огляду на таке.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення суду від 21 травня 2012 року на теперішній час залишається не виконаним, відбулась заміна кредитора у зобов'язанні, ТОВ «Брайт Інвестмент» є новим кредитором у фінансових правовідносинах з боржником, а також новим стягувачем за виконавчим листом.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2012 року позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за договором у розмірі 238605 гривень та судовий збір в розмірі 2480,15 гривень. Рішення суду набрало законної сили (а.с. 55-57).
За Договором Факторингу № 08/2023-Б, укладеним 10 серпня 2023 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ЄДРПОУ 43115064, відступило на користь ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», код за ЄДРПОУ 43115064 (НОВИЙ КРЕДИТОР), право вимоги за Кредитним договором СL-006/1276/2006 від 26 вересня 2006 року, боржником за яким є ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) разом з усіма додатками до нього (у т.ч. графіками здійснення платежів) та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід'ємними частинами (а.с. 82-90).
Так, згідно з п. 6.2.3. Права вимоги переходять до фактора з моменту підписання сторонами цього договору, та за умови виконання зобов'язання щодо перерахування всіх платежів, визначених п. 7 цього договору і підписання акту приймання-передачі реєстру боржників, форма якого наведена у додатку № 3 до цього договору, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості. При цьому виконання фактором та клієнтом умов, що визначені цим пунктом, є необхідною та достатньою підставою для оформлення відступлення права вимоги. Додаткового оформлення відступлення права вимоги у цих випадках не вимагається.
Згідно з реєстром боржників, підписаним сторонами Договору Факторингу, ОСОБА_1 є боржником за договором № СL-006/1276/2006 від 26 вересня 2006 року (а.с. 85 зворот, а.с. 106 зворот - 107), що підтверджено також переліком договорів відступлення прав вимоги (а.с. 109 зворот).
Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
За змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.
Виходячи із змісту цих норм, зокрема, пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.
У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.
Крім того, норма статті 442 ЦПК України має імперативний характер, оскільки у ній прямо визначено правило поведінки, а саме право замінити сторону виконавчого провадження, а не замінювати сторону виконавчого провадження лише у відкритому виконавчому провадженні чи за інших обставин.
Так, частиною п'ятою статті 442 ЦПК України передбачено, що положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» (Ноrnsbу V. Gгеесе) від 19 березня 1997 року, зазначено, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.
Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Законі України „ Про виконавче провадження органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України „ Про виконавче провадження).
Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження.
Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження.
Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів підписання акту приймання-передачі Реєстру боржників спростовуються матеріалами справи, а твердження скаржника про те, що право вимоги не перейшло до фактора у зв'язку з відсутністю його нотаріального посвідчення не знайшли підтвердження в ході апеляційного розгляду, адже рішенням суду з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором, який не потребує нотаріального посвідчення.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував висновки, викладені в постанові ВС від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, колегія суддів не приймає, оскільки у цій конкретній справі суд вирішував питання про заміну стягувача саме у виконавчому документі, виконавче провадження за яким не відкривалось, натомість висновки ВП ВС у вказаній постанові стосуються інших фактичних обставин справи з питань заміни сторони у виконавчому провадженні після його закриття, закінчення та ін.
Суд першої інстанції застосував правові висновки, викладені у постановах ВC від 31.10.2018 у справі №2-а-3494/11 та від 27.08.2020 у справі №804/536/18, відповідно до яких заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір (процесуальне правонаступництво), можлива на будь-якій стадії судового процесу, як на стадії розгляду справи, так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того, чи виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред'явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання. Врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.06.2021 у справі № 0417/7776/2012, відповідно до яких, сам лише факт правонаступництва у матеріальних правовідносинах, без відповідного судового рішення про процесуальне правонаступництво, не забезпечує повної реалізації прав такої особи на виконання судового рішення, адже лише стягувач має право на отримання виконавчого листа та пред'явлення його до виконання. Таким чином, у правовій ситуації, коли у матеріальних правовідносинах відбулося правонаступництво, проте суд відмовляє у заміні у виконавчому листі сторони стягувача рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того, чи виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред'явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання.
У таких висновках необхідно керуватися принципом обов'язковості судового рішення та тим, що виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду та завершальною стадією судового провадження, а незабезпечення виконання рішення суду призведе до порушення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на вищезазначене, сам лише факт правонаступництва в матеріальних правовідносинах без відповідного судового рішення про процесуальне правонаступництво, не забезпечує повної реалізації прав такої особи на виконання судового рішення, адже лише стягувач має право на отримання виконавчого листа та пред'явлення його до виконання. Таким чином, у правовій ситуації, коли у матеріальних правовідносинах відбулося правонаступництво, проте суд відмовляє у заміні у виконавчому листі сторони стягувача його правонаступником відбувається порушення принципу обов'язковості судового рішення та нівелюється правова мета звернення особи до суду, адже завдання цивільного судочинства ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
При цьому колегія суддів враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" no. 15729/07, від 05.07.2012 де Європейський суд з прав людини зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Європейський суд з прав людини вказав, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Інші доводи зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону і підстави для її скасування відсутні, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2024 року - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2024 року в цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 22 березня 2024 року.
Головуючий:
Судді: