Дата документу 12.03.2024 Справа № 337/4324/23
Єдиний унікальний № 337/4324/23 Головуючий у І інстанції: Котляр А.М.
Провадження № 22-ц/807/601/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
12 березня 2024 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Крилової О.В.,
Кухаря С.В.,
секретар: Бєлова А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Харькова Віталія Олександровича на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2024 року у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів,-
У серпні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву № б/н від 03.02.2015, внаслідок чого йому відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, розмір якого в подальшому збільшено до 450000 грн.
Своїм підписом у заяві-анкеті ОСОБА_1 підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
При укладанні договору, сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», ознайомившись із умовами шляхом самостійного роздрукування. Щодо встановлення кредитного ліміту, Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі якого ОСОБА_1 при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Пунктом 1.1.3.2.3 Договору передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід'ємних частин Договору. У разі незгоди зі змінами «Умов та правил надання банківських послуг» або «Тарифів» клієнт має право надати Банку заяву про розірвання Договору виконавши умови п. 2.1.1.5.4 Договору.
АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 18 липня 2023 року утворилась заборгованість у розмірі 40649,86 грн, з яких: заборгованість кредитом - 32863,10 грн; 7786,76 грн - заборгованість за відсотками.
Посилаючись на означені обставини, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 40649,86 грн та судовий збір у розмірі 2684 грн.
У вересні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Харьков В.О. подав зустрічну позовну заяву до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів, в обґрунтування якої зазначав, що банк самовільно з власної ініціативи, детально не поінформувавши споживача ОСОБА_1 , не досягнувши з ним згоди з усіх істотних умов кредитного договору про надання банківських послуг, не надавши йому документів у письмовому вигляді, нав'язав йому кредитну лінію, ліміт якої постійно самовільно та безпідставно збільшував, упродовж багатьох років без згоди споживача списував грошові кошти з рахунку, який самовільно відкрив на ім'я ОСОБА_1 .
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд:
- положення кредитного договору про надання банківських послуг № б/н від 03.02.2015, укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а саме: «заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами є договором про надання банківських послуг» - визнати несправедливим положенням;
- положення кредитного договору про надання банківських послуг №б/н від 03.02.2015, укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а саме: «заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами є договором про надання банківських послуг» - визнати недійсним та таким, що зумовлює зміну усіх інших положень кредитного договору про надання банківський послуг № б/н від 03.02.2015 року;
- кредитний договір про надання банківських послуг № б/н від 03.02.2015, укладений між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК», визнати недійсним у цілому;
- визнати, що права споживача - ОСОБА_1 обмежувались в результаті застосування АТ КБ «ПРИВАТБАНК» умов недійсного кредитного договору про надання банківських послуг № б/н від 03.02.2015, що споживачу - ОСОБА_1 було завдано збитків на суму 129 735,47 грн.
- стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь споживача - ОСОБА_1 завдані в результаті застосування умов недійсного кредитного договору про надання банківських послуг № б/н від 03.02.2015 збитки у розмірі 129 735,47 грн.
- стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь споживача - ОСОБА_1 завдану в результаті застосування умов недійсного кредитного договору про надання банківських послуг № б/н від 03.02.2015 моральну (немайнову) шкоду в розмірі 12 000 грн.
- стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5600 грн.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2024 року первісний позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором у розмірі 40 649,86 гривень, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 32 863 гривень 10 копійок та заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 7786,76 гривень, а також судовий збір у розмірі 2684 гривень.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Харькова В.О. подав апеляційну скаргу,в якій, посилаючись на невідповідність рішення нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2024 рокута прийняти нову постанову про відмову у позові банку та задоволення його зустрічного позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що підписував тільки Анкету-заяву з метою отримання банківських послуг, яка не може бути повноцінним договором. Жодних додатків до анкети-заяви не підписував, сторони не погоджували розміру процентної ставки, встановлення відповідальності у вигляді неустойки за порушення зобов'язання, не визначали суми такого зобов'язання, у зв'язку з чим, стягнення з нього відсотків за користування кредитом у розмірі, вказаному у позові, вважає незаконним.
Крім того, за твердженням скаржника, банк самовільно з власної ініціативи, детально не поінформувавши споживача ОСОБА_1 , не досягнувши з ним згоди з усіх істотних умов кредитного договору про надання банківських послуг, не надавши йому документів у письмовому вигляді, нав'язав йому кредитну лінію, ліміт якої постійно самовільно та безпідставно збільшував, упродовж багатьох років без згоди споживача списував грошові кошти з рахунку, який самовільно відкрив на ім'я ОСОБА_1 . Вважає несправедливим положення анкети-заяви від 03.02.2015, згідно з яким ОСОБА_1 погоджується, що ця анкета-заява разом з пам'яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складає між банком та споживачем кредитний договір про надання банківських послуг.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заперечує проти її доводів, просить залишити скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Харьков В.О. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2024 року та прийнятті нової постанови про відмову в задоволенні позову банку та задоволення зустрічного позову.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 32, 34), клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому, з урахуванням прохання скаржника розглянути його апеляційну скаргу за його відсутності, колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з'явились.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника скаржника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає повною мірою.
Так, залишаючи зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не додав до позову жодного доказу, що під час укладання кредитного договору він не мав можливості прочитати його та детально ознайомитися з усіма умовами, і навпаки позичальник протягом тривалого періоду часу належним чином виконував зобов'язання, що свідчить про згоду з умовами договору.
У цій частині висновок суду першої інстанції колегія вважає правильним з огляду на таке.
Згідно з положенням ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частинами першою, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Аналіз змісту цієї норми дозволяє визначити ряд умов, за наявності яких цивільно-правовий договір можна вважати укладеним: 1) сторони повинні досягти згоди з усіх істотних умов договору; 2) сторони мають досягти такої згоди у передбаченій законом формі.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.
Також суд взяв до уваги виписку по кредитному договору, відповідно до якої ОСОБА_1 виконував такі операції як зняття готівки, тривалий час погашав заборгованість, кредитний договір не оскаржував.
У пунктах 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року роз'яснено судам, що відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Апеляційний суд погоджується з тим, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , адже упродовж багатьох років він користувався кредитними коштами, вносив кошти на погашення, і тільки після звернення банку до суду про стягнення з нього заборгованості виникло питання про визнання певних умов договору недійсним.
Задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином не виконав, порушивши умови Договору щодо погашення заборгованості за зобов'язаннями, у результаті чого виникла прострочена заборгованість, у зв'язку з чим, вимоги банку є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Звертаючись до суду з вимогами про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 03.02.2015, на підтвердження своїх вимог АТ КБ «ПриватБанк» додало до позовної заяви розрахунок заборгованості (а.с. 5-14), копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 17), паспорт кредиту (19-20), Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою (а.с. 22-60).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалам справи, що 03.02.2015 ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву № б/н про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанк (а.с. 17).
У заяві зазначено, що підписанням цієї анкети-заяви, ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана Анкета-заява № б/н від 03.02.2015, разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Колегія суддів звертає увагу, що у вищезазначеній заяві відсутні відомості щодо умови надання кредитних коштів позивачем, такі як відсотки за користування коштів, штрафи чи інші санкції за порушення умов договору, строків його виконання.
До позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» долучено витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою (а.с. 22-60). При цьому, зазначений витяг не підписаний відповідачем, а отже відсутні підстави стверджувати, що саме такі тарифи діяли на час укладення договору, та відповідно з ними зобов'язався ознайомитись ОСОБА_1 , тобто погоджені сторонами.
Жодних інших доказів, які б підтвердили укладення сторонами договору на умовах, про які зазначав банк у позовній заві, матеріали справи не містять.
Таким чином, на думку апеляційного суду, посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_1 погодив з банком Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи обслуговування кредитних карт у зазначеному позивачем вигляді є помилковим, адже взаяві від 03.02.2015, підписаній сторонами, відсутні умови договору про узгодження процентної ставки за кредитом, та інші істотні умови, притаманні кредитному договору. Доводи позивача, наведені в позовній заяві та в розрахунку позовних вимог про узгодження між сторонами договору розміру процентної ставки, не підтверджені матеріалами справи.
Відтак, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (http://privatbank.ua/terms/pages/) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів (довідку) та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч.ч. 1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з п. 22 ч.1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Зважаючи на наведене, на підставі наданих позивачем доказів, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, про які зазначав при подачі позову.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Вищевказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц.
Крім того, у постанові Верховного Суду по справі справа № 306/486/17 (провадження № 61-34520св18) від 10 жовтня 2019 року Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем зазначив, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Таким чином, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву від 03.02.2015, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати процентів, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірі та порядку нарахування.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Велика Палата Верховного Суду в своєму рішенні від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (касаційне провадження № 14-131цс19) вважає, що неможливо застосовувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Наданий позивачем Витяг з Умов та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що надані банком документи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони погодили у письмовій формі процентну ставку за кредитом та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Суд першої інстанції вищенаведене не врахував, а отже доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджено і не заперечує сам ОСОБА_1 , що він отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання та подання ПАТ КБ «ПриватБанк» письмової анкети-заяви б/н від 03.02.2015.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором б/н від 03.02.2015, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1 , станом на 18.07.2023, загальний залишок заборгованості за надання кредиту (тіло кредиту) складає 32863,10 грн, за нарахованими відсотками - 77863,10 грн.
У постанові від 23 січня 2018 року (справа № 755/7704/15-ц, провадження № 61-283 св 18) Верховним Судом зазначено, що належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
У постанові у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц зазначено, що враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, на думку колегії суддів, банк має право вимоги захисту своїх прав через суд шляхом стягнення з боржника фактично отриманої суми кредитних коштів.
На підтвердження розміру заборгованості Банк надав розрахунок заборгованості за договором б/н від 03.02.2015 (а.с. 5-14).
Так, з вищезазначеного розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 10.06.2015 Банк нараховував та автоматично списував з рахунку відсотки за користування кредитом, сплата та розмір яких не були погоджені сторонами.
Тобто, з наданого банком розрахунку заборгованості по особовому рахунку випливає, що прострочене тіло кредиту утворювалось у зв'язку з включенням до нього всіх несплачених відповідачем нарахувань, постійно збільшуючи його, що не було передбачено узгодженими умовами договору, а також списувались відсотки за користування кредитом, що також не було узгоджено сторонами.
Колегія суддів погоджується доводами апеляційної скарги, що внаслідок таких дій банку тіло кредиту безпідставно збільшено на суму нарахованих та несплачених відповідачем відсотків за користування кредитом та не враховані в погашення боргу списані суми відсотків, однак з одного боку фактично зазначена сума позичальником не витрачалася, а з іншого - заборгованість за тілом кредиту не зменшувалась, а тому визначена банком заборгованість за тілом кредиту з урахуванням відсотків є необґрунтованою.
Так, банк нараховував та автоматично списував з рахунку відсотки за користування кредитом, сплата та розмір яких не була погоджена сторонами у заяві - анкеті б/н від 03.02.2015, що свідчить про те, що сплачені відповідачем кошти на погашення фактично отриманих коштів (тіла кредиту) зараховувалися Банком не на його погашення, а на погашення відсотків.
Тобто, за своєю суттю заборгованість за тілом кредиту, на яке вказує АТ КБ «ПриватБанк» у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами та пенею, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти.
Анкета-заява від 03.02.2015 не містить як відомостей, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів, пені за користування кредитними коштами, так і відомостей про погашення нарахованих процентів, пені за рахунок кредиту, а отже, підстави для збільшення кредиту за рахунок погашення нарахованих процентів відсутні.
Перевіряючи розрахунок заборгованості ОСОБА_1 у порівнянні з рухом коштів по виписці за договором б/н за період 03.02.2015 до 21.07.2023, суд встановив, що він витратив за спірний період 179537,23 грн, а вніс на погашення заборгованості 176812,6 грн.
Таким чином, різниця між сумою отриманих ОСОБА_1 грошових коштів від банку та сумою грошових коштів, повернутих ним, становить 2724,63 грн.
Наведене також узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року по справі № 545/2248/17.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, у зв'язку з чим, її слід частково задовольнити, рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2024 року в частині вирішення первісних позовних вимог на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України слід скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 в розмірі 2724,63 грн.
В силу вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних вимог (6,70 %) АТ КБ «ПриватБанк» має право на відшкодування витрат зі сплати судового збору в розмірі 179,83 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Харькова Віталія Олександровича - задовольнити частково.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2024 рокув цій справі в частині задоволення позову АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - скасувати. Прийняти в цій справі нову постанову, якою:
«Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) гривні 63 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» судовий збір у розмірі 179 (сто сімдесят дев'ять) гривень 83 копійки.»
В іншій частині рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 22 березня 2024 року.
Головуючий:
Судді: