Справа № 305/725/21
Іменем України
28 лютого 2024 року м. Ужгород
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Собослой Г.Г.,
суддів: Джуга С.Д., Мацунич М.В.,
з участю секретаря: Терпай С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду від 29 листопада 2022 року у справі № 305/725/21 (Головуючий: Марусяк М.О.), -
У квітні 2021 року адвокат Білас Л.В., яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 і на день її смерті відкрилася спадщина. За період життя, ОСОБА_3 заповіла все своє майно ОСОБА_4 , яке складається із житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та присадибної земельної ділянки, розташованих в АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Великобичківської селищної ради №107 від 21 вересня 2007 року «Про оформлення права власності на житловий будинок» було вирішено зареєструвати та оформити право власності на житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 в цілому, про що видано свідоцтво про право власності.
Рішенням Рахівського районного суду у справі № 2-194/2008 року встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_3 , а саме майна, що належало на праві приватної особистої власності померлій ОСОБА_5 , в тому числі, житлового будинку розташованого в АДРЕСА_1 з надвірними спорудами.
01 квітня 2008 року на підставі даного рішення КП «Бюро технічної інвентаризації» Рахівської районної ради було прийняте рішення про реєстрацію права власності на успадковане майно: будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3
01 серпня 2008 року, відповідно до виписки з рішення Великобичківської селищної ради Рахівського району №753, було розглянуто та задоволено звернення ОСОБА_3 про надання їй дозволу на розробку технічної документації по посвідченню права власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку господарських споруд і будівель в АДРЕСА_1 .
Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 17.03.2009 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки розміром 0,0837 га рішення 25 сесії 5 скликання Великобичківської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 910 із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 , яка у подальшому була зареєстрована за ОСОБА_3 .
Із матеріалів справи вбачається, що на день відкриття спадщини за померлою ОСОБА_3 , спадкове майно, яке прийняла ОСОБА_1 за заповітом складалося із: житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та присадибною земельною ділянкою. Під час оформлення спадщини за померлою ОСОБА_3 . приватний нотаріус Маріна А.С. повідомила, що спадкову справу зареєстровану у Спадковому реєстрі за 63681878, витребувано Рахівським районним судом Закарпатської області і що третіми особами оспорюється складений заповіт ОСОБА_3 . У грудні 2020 року через свого представника адвоката Білас Л.В. по справі №305/1364/19, що перебуває на розгляді у Закарпатському апеляційному суді, позивачка дізналась із матеріалів справи, про правочин, а саме договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером: 2123655500:05:002:0258, розташованої в АДРЕСА_1 , площею 0,0837, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), згідно якого земельна ділянка на підставі договору дарування від 24 квітня 2009 року подарована ОСОБА_3 відповідачці ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка постійно проживає в АДРЕСА_2 .
Позивачка вважає, що договір дарування є недійсним та таким, що носить характер фіктивного правочину так як спірна земельна ділянка не передавалась обдарованій ОСОБА_2 , вона нею не користувалась, не сплачувала податки за користування земельною ділянкою, не реєструвала вказаний Державний акт на землю в органах місцевого самоврядування. ОСОБА_2 не зверталась до землевпорядної організації для виготовлення технічної документації, чи із заявами до Великобичківської селищної годи для відновлення меж в натурі та погодженням меж із сусідніми землекористувачами. Обумовлені договором дарування пункти про реальне настання правових наслідків на момент укладення оспорюваного правочину не настали. Відповідно до вищезазначених документів, що підтверджували право власності на майно спадкодавця, а саме спірної земельної ділянки - передача дарувальником (спадкодавцем) свого майна, спірної земельної ділянки, за оспорюваним договором дарування - не відбулось.
На момент укладення оспорюваного правочину дарувальниці виповнилося 81 рік, була одинокою особою похилого віку. У її власності перебував жилий будинок з господарськими будівлями і спорудами розміщений на відчужуваній нею за договором земельній ділянці, переданою їй у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку з господарськими будівлями і спорудами, в якому вона проживала і який був її єдиним житлом. У оспорюваному договорі відсутні усі істотні умови про відчуження об'єкта нерухомого майна, зокрема, не зазначено, що на земельній ділянці знаходиться жилий будинок з господарськими будівлями і спорудами, збудований у 1956 році, що вказує на порушення сторонами вимог чинного законодавства України, зокрема, ч.1, 5 ст.203 ЦК України.
Пунктом 11 договору дарування земельної ділянки передбачено, що право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на неї (Державного акта про право власності на земельну ділянку) та його державної реєстрації. Цей Договір є підставою для видачі власнику земельної ділянки Державного акта про право приватної власності на земельну ділянку. Відповідачка ще за життя дарувальника, не набула законних прав власника на отриману в дар земельну ділянку в силу положень діючого на той момент законодавства та зазначеного 11-го пункту в договорі.
Оскільки відповідач, не набула за собою право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та на земельну ділянку площею 0,0837 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку з господарськими будівлями і спорудами та на земельну ділянку, на якій перебуває будинок, а тому договір дарування земельної ділянки від 24 квітня 2009 року підлягає визнанню не дійсним.
Посилаючись на вказані обставини позивачка просила задовольнити заявлені позовні вимоги.
Рішенням Рахівського районного суду від 29 листопада 2022 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення, як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки підстав передбачених чинним законодавством для відмови у позові відсутні, так як судом було проігноровано переконання її представника в тому, що договір дарування земельної ділянки є фіктивним і ОСОБА_3 , будучи людиною похилого віку була введена в оману та підписала договір дарування земельної ділянки не розуміючи його змісту та суті.
Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Сойма І.Ю., який підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, представника ОСОБА_2 - адвоката Микита М.Ф., яка просить рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи, судова колегія, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Встановлено, що 31 грудня 2015 року гр. ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Рахівського нотаріального округу Маріна А.С. та зареєстрований в реєстрі за №1856, згідно якого на випадок смерті зробила розпорядження, яким все своє майно, що буде належати їй на день її смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, в тому числі, належний їй житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з надвірними спорудами та присадибною ділянкою, а також все те, на що вона за законом буде мати право заповіла ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
28 квітня 2018 року ОСОБА_6 уклала шлюб з громадянином ОСОБА_7 та змінила своє прізвище після державної реєстрації шлюбу на ОСОБА_8 , що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 28.04.2018 року.
ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, у відповідності до ч.1 ст.1269 ЦК України, прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , оскільки 30.01.2019, подала у строк, передбачений ч.1 ст.1270 ЦК України, до приватного нотаріуса Рахівського нотаріального округу Маріна А.С. заяву про прийняття спадщини, що стверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №54929943 від 30.01.2019.
Судом першої інстанції встановлено, що на момент відкриття спадщини спадкодавцю ОСОБА_3 належав на праві приватної власності, в цілій частині, житловий будинок АДРЕСА_1 , що стверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18322946 від 01.04.2008.
Також судом встановлено, що 24 квітня 2009 року між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ОСОБА_9 ) та ОСОБА_2 (Обдаровуваною), було укладено договір дарування, за яким Дарувальник, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, подарувала, а Обдаровувана прийняла у дар належну ОСОБА_9 на праві приватної власності земельну ділянку, площею - 0,0837 га, кадастровий номер: 2123655500:05:002:0258 за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд.
Зі змісту вказаного договору вбачається, що земельна ділянка належала дарувальнику, ОСОБА_3 на підставі Державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №466634, виданого 17.03.2009 на підставі рішення 25 сесії 5 скликання Великобичківської селищної ради від 24 грудня 2008 року №910.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Састиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні.
Таким чином, у разі якщо до суду з позовом про визнання недійсним правочину звертається особа, яка не є стороною , то вона повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів оспорюваним правочином.
Судом першо інстанції встановлено, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували, що договір дарування від 24 квітня 2009 року суперечить вимогам Цивільного кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_3 на момент вчинення оспорюваного правочину не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, як і не довели що волевиявлення ОСОБА_3 не було вільним та не відповідало її внутрішній волі.
Разом з тим, при відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, слід врахувати те, що відповідно до частини першої, другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на яких розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Також, згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Відповідно до ч.1 ст.120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено , до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на ту частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Земельна ділянка, яка знаходиться під будинком позивача та її частина, яка необхідна для обслуговування будинку є власністю позивача та вона має право на виділ цієї частини земельної ділянки відповідно до вимог статті 120 ЗК України та статей 183, 364, 367 ЦК України.
При цьому права позивача підлягають захисту у спосіб, що передбачений для захисту прав власності.
Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
У разі задоволення позовних вимог у цій справі у позивача не виникає право власності на земельну ділянку, на якій розміщений належний їй житловий будинок з надвірними спорудами. Позивачка не позбавлена права звернутися до суду за захистом своїх прав у визначеному законом порядку, обраний спосіб захисту порушеного права, що передбачений для захисту права власності.
Висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, що стороною позивача не доведено, що оспорюваний договір дарування був укладений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його змін чи скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги судова колегія до уваги не приймає, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи і не спростовують висновки суду першої інстанції.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, судова колегія,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рахівського районного суду від 29 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено - 11 березня 2024 року.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
Згідно з оригіналом:
Суддя Закарпатського
апеляційного суду Г.Г. Собослой