21 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 464/7463/23 пров. № А/857/3333/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Львівській області на рішення Франківського районного суду міста Львова від 22 січня 2024 року у справі № 464/7463/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Кузь В.Я. в м. Львові Львівської області 22.01.2024), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у Львівській області (далі - відповідач, УПП) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 21.10.2023р серії БАД № 474494.
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 22 січня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Франківського районного суду міста Львова від 22 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що лазерним вимірювачем швидкості Trucam Lti 20/20 ТС 000584 чітко зафіксовано перевищення швидкості позивачем, що підтверджується відповідними відеозаписами, а тому оскаржувана постанова є законною та скасуванню не підлягає.
Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просив у задоволенні такої відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.
В судовому засіданні позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених ним у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідач, який був належним чином, згідно положень частин першої та другої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, правом на участь у судовому засіданні не скористався, в апеляційній скарзі просив розглядати справу без участі його представника.
Відповідно до частини третьої статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 21 жовтня 2023 року поліцейським взводу 2 роти 1 батальйону 2 УПП Терендієм Дмитром Ігоровичем винесено постанову серії БАД № 474494 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Згідно постанови, 29 серпня 2023 року о 17 год. 16 хв. у місті Львові по вулиці Пасічна 88 водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Skoda Octavia д.н.з. НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 74 км/год. у населеному пункті, де дозволяється рухатись зі швидкістю не більше 50 км/год. Швидкість вимірювалася приладом Trucam LTI20/20 ТС000584.
Даною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - також КУпАП) та накладено штраф в розмірі 340 (триста сорок) гривень.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції покликається на те, що неможливо визначити суттєві обставини у справі, зокрема, місце вчинення правопорушення, визначення фактичної зони дії дорожнього знаку « 5.45» та перевищення швидкості позивачем саме в цій зоні, розташування транспортного засобу по відношенню до дорожніх знаків, як і наявність самих дорожніх знаків тощо.
Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 62 Конституції України передбачає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до статті 14 Закону України від 30.06.1993 № 3353-XII «Про дорожній рух» (далі - також Закон № 3353-XII) учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону № 3353-ХІІ, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - також ПДР, Правила).
Згідно пункту 1.9. ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 12.4. ПДР встановлено, що у населених пунктах транспортні засоби можуть рухатись зі швидкістю не більше 50 км/год.
Відповідно до частини першої статті 122 КУпАП адміністративна відповідальність настає, зокрема, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину.
Відповідно до вимог статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно із статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - також Закон № 580-VIII) поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно із статтею 31 Закону № 580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Частинами першою та другою статті 222 КУпАП визначено підвідомчість органам Національної поліції справ про адміністративні правопорушення. Серед таких справ визначено, зокрема, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту. До їх компетенції відповідно до підвідомчості відносяться також правопорушення, визначені частиною першою статті 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Системний аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №524/5741/16-а).
Оглядаючи матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.
З диску, що доданий відповідачем до матеріалів справи вбачається, що обставини, викладені у постанові, дійсно відбувались 29.08.2023 року. Крім того, відеозапис містить підтвердження факту того, що лазерний прилад для вимірювання швидкості на момент фіксування правопорушення знаходився в руках у працівника патрульної поліції.
Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 17.11.2022 року № 22-01/26536, яке чинне до 17.11.2023 року, лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTI 20/20 № ТС000584, яким було зафіксовано правопорушення, є придатним до застосування, максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимах +- 2 км/год. в діапозоні від 2 км/год. до 200 км/год.; +- 1% в діапозоні від 201 км/год. до 320 км/год.
Згідно з матеріалами справи, встановлено, що лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTI 20/20 № ТС000584, 29.08.2023 року було зафіксовано швидкість 74 км/год. автомобілем Skoda Octavia д.н.з. НОМЕР_1 .
Колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що швидкість була вимірювана у невстановленому місці, оскільки згідно з координатами GPS місцезнаходження лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 № ТС000584 в момент фіксації правопорушення є 49.81822°N 24.07701°E, а такі вказують про його місцезнаходження у населеному пункті вул. Пасічна, 88, м. Львів.
Крім того, посилання позивача на те, що дії інспектора були незаконними, оскільки вимірювання швидкості руху було здійснено приладом із функцією фото-та відео фіксації TruCam, який знаходився в руках працівника поліції і переміщався у просторі, а не був встановлений стаціонарно, спростовуються інформацією ДП «Укрметртестстандарт», відповідно до якої лазерний вимірювач ТruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму, вимірювач ТruCam також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортного засобу в автоматичному режимі. Отже, за технічними характеристиками, лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTI 20/20, спроможний здійснювати вимірювання швидкості руху транспортних засобів в ручному режимі, а тому його дані можливо розцінювати як беззаперечний доказ по справі.
Висновки суду першої інстанції ґрунтуються виключно на тому, що відповідачем не надано доказів місця фіксації правопорушення, а також свідоцтва про повірку засобу вимірювальної техніки, сертифікатів відповідності та перевірки даного приладу.
Разом з тим, як зазначено вище, вказані докази були надані відповідачем суду першої інстанції, проте надійшли до нього разом із відзивом вже після закінчення судом першої інстанції розгляду справи.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає за можливе дані докази врахувати при апеляційному перегляді справи з огляду на те, що відповідач своєчасно подав їх до суду (в межах визначеного судом п'ятнадцятиденного строку з моменту отримання ухвали від 07.12.2023 року про відкриття провадження у справі (а.с. 96, 97).
Відзив відповідача на позовну заяву з долученими до нього додатками (свідоцтвом про повірку, експертним висновком про відповідність технічного засобу вимогам нормативних документів, сертифікатом перевірки типу, диск з відеозаписом порушення) наявний в матеріалах справи.
Відтак, враховуючи принцип офіційності з'ясування обставин справи в адміністративному судочинстві, апеляційний суд використовує надані відповідачем докази для встановлення фактичних обставин справи, які не були належним чином встановлені судом першої інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення є обґрунтована, прийнята у відповідності до положень чинного законодавства, а тому колегія суддів дійшла висновку, що всі викладені доводи позивача не спростовують вчинення ним адміністративного правопорушення, що оспорюється, а зводяться до намагання уникнути адміністративної відповідальності.
Суд не встановив порушень при складанні матеріалів в адміністративній справі, її розгляді та винесенні уповноваженим поліцейським постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, які б могли призвести до скасування оскаржуваної постанови.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору неправильно встановив фактичні обставини справи та не надав їм належну правову оцінку.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно частин 1 та 2 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Суд першої інстанції у справі, що розглядається, неповно з'ясував обставини справи, не дав належної оцінки встановленим обставинам, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 229, 241, 242, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Львівській області задовольнити.
Рішення Франківського районного суду міста Львова від 22 січня 2024 року у справі № 464/7463/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар