21 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 344/22492/23 пров. № А/857/3484/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
за участю секретаря судового засідання Коваля Р.Й. Вовка А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 січня 2024 року у справі № 344/22492/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області лейтенант поліції Мохначук Ганни Петрівни, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,
місце ухвалення судового рішення м. Івано-Франківськ
Розгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях термінових справ
суддя у І інстанціїБабій О.М.
дата складання повного тексту рішення23.01.2024
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 січня 2024 року у справі № 344/22492/23 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Інспектора Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області лейтенант поліції Мохначук Ганни Петрівни, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАТ № 8188049 від 22.11.2023 року.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
В доводах апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не урахував, що справу розглянуто за відсутності доказів, що підтверджують його винуватість у вчиненні порушення ПДР з приводу не надання переваги в русі пішоходам. Зазначає, що вказана постанова не містить жодних доказів, у ній не вказано ні свідків, ні очевидців події, їх пояснень, а також не зазначено про наявність фото та відеоматеріалів.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені у відповідності до вимог ст. 268 КАС України, а зокрема відповідачі повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Про дату, час та місце розгляду справи позивач повідомлений засобами поштового зв'язку, про що матеріали справи містять відповідні докази.
Учасники справи в судове засідання сторони не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли. Позивачем подано заяву про розгляд справи без його участі.
В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з оглянутого відеозапису, зокрема з відео реєстратора з автомобіля поліції, вбачається, що позивач не зупинив свій автомобіль перед пішохідним переходом та не надав перевагу в русі пішоходам, які вже знаходились на переході.
Суд зазначив, що із відео з реєстратора чітко вбачається, що:
- пішоходи змушені були зупинитись на переході щоб пропустити автомобіль позивача, оскільки він не зміг зупинитись перед пішохідним переходом, отже, позивачем порушено п.18.1 ПДР України;
- патрульний автомобіль зупинився в крайній правій полосі перед пішохідним переходом, на пішохідний перехід вийшла жінка із дитиною та почали по ньому рухатися в цей момент в крайній лівій полосі проїхав автомобіль MITSUBISHI PAJERO д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням позивача.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 22.11.2023 року інспектором Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Мохначук Ганною Петрівною винесено постанову серії ЕАТ № 8188049 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі.
У вказаній постанові зазначено, що ОСОБА_1 22.11.2023 року близько 13 години 22 хв., керуючи автомобілем марки MITSUBISHI PAJERO д.н.з. НОМЕР_1 рухаючись вулицею Незалежності у м. Івано-Франківську, проїжджаючи нерегульований пішохідний перехід, не надав перевагу пішоходам, які рухалися по ньому, чим порушив п. 18.1 ПДР, а саме не пропустив пішоходів, що наближаються до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебували пішоходи, внаслідок чого скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1. ст. 122 КУпАП та його притягнуто до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою позивач оскаржив її до суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Згідно з приписами ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу, у з'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
В свою чергу, відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
На підставі ч. 1 ст. 222 КУпАП у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, органи Національної поліції розглядають, серед іншого, справи про адміністративні правопорушення, зокрема передбачені ч. 1 ст. 122 цього Кодексу.
У ст. 276 КУпАП визначено місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. Так, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція, матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначає Інструкція № 1395.
У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу (пункт 4 розділ 1 Інструкції № 1395).
Пункт 1 розділу ІІІ Інструкції № 1395 передбачає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Пунктом 5 розділу IV Інструкції № 1395 передбачено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається у письмовій формі або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
У ст. 245 КУпАП закріплено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Такими доказами у розумінні ст. 251 КУпАП є, зокрема, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також інші документи.
Частиною 1 статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до ст.40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:
1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;
2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;
3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;
4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп'яніння;
5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.
Наказом МВС України від 18.12.2018 №1026 затверджено Інструкцію про застосування органами поліції технічних приладів, що мають функції фото, кінозйомки, відеозапису.
Ця Інструкція містить чіткий перелік пристроїв, за допомогою яких працівникам поліції надано право проводити відеофіксацію. Зокрема, дозволено застосовувати портативні відеореєстратори на форменому одязі поліцейського, встановлені відеореєстратори на службових транспортних засобах, стаціонарні відеокамери в цілодобовому режимі.
Відтак, відеофіксація подій на встановленому відеореєстратору службового транспортного засобу у розумінні ст. 251 КУпАП та статті 72 КАС України є належним доказом.
До 31.12.2021 року частина друга статті 77 КАС України передбачала, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Однак, 01.01.2022 року набув чинності Законом України № 1914-IX від 30.11.2021, яким абзац другий частини другої статті 77 КАС України, викладено в новій редакції, а зокрема в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Як наслідок, з 01.01.2022 року суб'єкт владних повноважень має право довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності всіма наявними у нього доказами, не залежно від того, чи зазначалося про такі докази в оскаржуваному рішенні.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє колегії суддів прийти до правового висновку, що достатньою та необхідною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях відповідного складу правопорушення, що повинно підтверджуватися належними і допустимими доказами в розумінні ст. 251 КУпАП та ст. 73, 74 КАС України.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII встановлюють Правила дорожнього руху затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України).
У відповідності до п. 18.1 ПДР України водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
З матеріалів справи убачається, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що проїжджаючи нерегульований пішохідний перехід, він не надав перевагу пішоходам, які рухалися по ньому, чим порушив п. 18.1 ПДР, а саме не пропустив пішоходів, що наближаються до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебували пішоходи.
У пункті 7 оскаржуваної постанови має місце посилання на доказ, який підтверджує викладені обставини, а зокрема відеодоказ з камери 47 і 788.
Колегією суддів ураховано, що пішохід є учасником дорожнього руху і наявність умов для його пересування є важливою умовою належної організації дорожнього руху.
Зазначене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 15.05.2019 у справі № 464/1703/17.
Дослідивши долучений до матеріалів справи відеозапис з відео реєстратора з автомобіля поліції, колегією суддів підтверджуються встановлені у оскаржуваному судовому рішенні обставини з приводу того, що:
позивач не зупинив свій автомобіль перед пішохідним переходом та не надав перевагу в русі пішоходам, які вже знаходились на переході;
пішоходи змушені були зупинитись на переході щоб пропустити автомобіль позивача, оскільки він не зміг зупинитись перед пішохідним переходом, отже, позивачем порушено п.18.1 ПДР України;
патрульний автомобіль зупинився в крайній правій полосі перед пішохідним переходом, на пішохідний перехід вийшла жінка із дитиною та почали по ньому рухатися в цей момент в крайній лівій полосі проїхав автомобіль MITSUBISHI PAJERO д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням позивача;
після зупинки транспортного засобу позивача поліцейська представилась, пояснила причину зупинку та розпочала розгляд справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, що вбачається із відеозапису нагрудної камери поліцейської;
позивачу було роз'яснено його права, надано можливість скористатись послугами адвоката, що він і зробив, отримавши консультацію по телефону, також позивач надав усні та письмові пояснення, оглянув відеозапис із автомобільного реєстратора, але з порушенням не погодився;
поліцейські під час розгляду справи про адміністративне правопорушення діяли у відповідності до вимог чинного законодавства України у межах своїх повноважень.
За приведених обставин, зібраними у справі доказами підтверджується порушення позивачем п. 18.1 ПДР та наявності правових підстав для винесення відповідачем постанови по справі про адміністративне правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в не автоматичному режимі серії ЕАТ № 8188049 від 22.11.2023 року.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 січня 2024 року у справі № 344/22492/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
Р. Й. Коваль
Повне судове рішення складено 21 березня 2024 року