20 березня 2024 року м. Дніпросправа № 280/7771/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року в адміністративній справі №280/7771/23 (головуючий суддя першої інстанції - Бойченко Ю.П.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
Позивач 20.09.2023 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС у Запорізькій області, в якому просив визнати незаконною (протиправною) та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.07.2023 року №Ф-3878-49 про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску у сумі 37443,93 грн., у тому числі: недоїмки 27350,95 грн., штрафу 2307,57 грн., пені 7785,41 грн..
В обґрунтування адміністративного позову зазначено про протиправність та необґрунтованість оскаржуваного рішення з огляду на те, що позивач господарську діяльність як фізична особа-підприємець не веде, а єдиний внесок за нього сплачує роботодавець. Крім того зазначив, що відповідачем порушено процедуру прийняття зазначеної вимоги. Також звернув увагу суду, що з вимоги не вбачається, за який період нарахований борг по сплаті єдиного внеску.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 19.07.2023 року № Ф-3878-49 в той частині, якою від ОСОБА_1 вимагається сплатити єдиний внесок в сумі 22730 гривень 95 коп..
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини у справі, оскільки запис про державну реєстрацію фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 в єдиному державному реєстрі датується 09.11.2006 року, що фактично свідчить про обов'язок сплати єдиного соціального внеску за увесь період на який була нарахована недоїмка з моменту його реєстрації фізичною особою-підприємцем. Вказана інформація підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який додано позивачем до позовної заяви.
Позивач подав відзив на скаргу, в якому просив вимоги скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства Українив порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.
19.07.2023 року ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3878-49, відповідно до якої станом на 30.06.2023 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 37443,93 грн., в т.ч. недоїмка 27350,95 грн., штраф 2307,57 грн., пеня 7785,41 грн.. Вимогу контролюючим органом сформовано на підставі автоматичних нарахувань єдиного соціального внеску в інтегрованій картці платника податків позивача, а саме:
- з терміном сплати до 09.02.2018 в сумі 8448,00 грн. (нарахування здійснено одноразово за 2017 рік);
- з терміном сплати 19.04.2018 року в сумі 2457,18 грн. (І квартал 2018 року);
- з терміном сплати 19.07.2018 року в сумі 2457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);
- з терміном сплати 19.10.2018 року в сумі 2457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);
- з терміном сплати 21.01.2019 року в сумі 2457,18 грн. (IV квартал 2018 року);
- з терміном сплати 19.04.2019 року в сумі 2754,18 грн. (І квартал 2019 року);
- з терміном сплати 19.07.2019 року в сумі 2754,18 грн. (ІІ квартал 2019 року);
- з терміном сплати 21.10.2019 року в сумі 2754,18 грн. (ІІІ квартал 2019 року);
- з терміном сплати 20.01.2020 року в сумі 2754,18 грн. (IV квартал 2019 року).
- з терміном сплати 21.04.2020 року в сумі 2078,12 грн. (січень, лютий 2020 року єдиний внесок за І квартал 2020 року);
- з терміном сплати 20.07.2020 року в сумі 1039,06 грн. (червень 2020 року єдиний внесок за ІІ квартал 2020 року);
- з терміном сплати 19.10.2020 року в сумі 3178,12 грн. (ІІІ квартал 2020 року);
- з терміном сплати 19.01.2021 року в сумі 2200,00 грн. (жовтень, листопад 2020 року IV квартал 2020 року).
При цьому, до вимоги включено суму 1100,00 грн. згідно поданого позивачем звіту за 2020 рік від 13.05.2021 року №15015.
Крім того, вимога включала нарахування на підставі рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 14.01.2022 року №7702405/830, яким до позивача застосовано штраф за період з 10.02.2018 року по 29.02.2020 року у розмірі 2307,57 грн. та нараховано пеню у розмірі 7785,41 грн..
Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 533-IX, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 13.05.2020 № 591-IX, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо соціальної підтримки платників податків на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 04.12.2020 року № 1072-IX нарахування позивачу єдиного внеску за період з 01.03.2020 року по 31.05.2020 року, з 1 по 31 грудня 2020 року не здійснювалося.
Позивач оскаржив вказану вимогу до Державної податкової служби України, рішенням якої від 21.08.2023 року №23905/6/99-00-06-02-01-06 скаргу залишено без задоволення.
Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржив таку вимогу до суду.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п.2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Відповідно до п.4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, крім іншого, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно п. 1, 4 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; подавати звітність, у тому числі про основне місце роботи працівника, про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України.
За правилами, встановленими частини четвертої статті 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», обов'язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п'ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».
За змістом п.2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац 2 п. 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в редакції станом на 01.01.2017 року).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року №2148-VІІ внесено зміни до абзацу 2 п.2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме: слова «році» та «року» замінити відповідно словами «кварталі» та «кварталу».
Після внесених змін норма викладена в такій редакції: «У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску».
Згідно з частиною п'ятою статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у п.п. 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз.3 п.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (частина десята статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. (пункт 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (далі по тексту - Інструкція № 449; у редакції, чинній на момент формування оскаржуваної вимоги).
Пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 визначено, зокрема, що податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС (далі - ІТС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) крім загальних реквізитів має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Згідно з п. 4 розділу VI Інструкції №449, крім іншого, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІТС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику.
Відповідно до п. 5 розділу VI Інструкції № 449, серед іншого, у разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення податкового органу або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).
З аналізу наведених вище положень слідує, зокрема, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску податковий орган на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
При цьому, відповідно до чинного законодавства проведення перевірки платника єдиного внеску не є єдиною і обов'язковою передумовою для винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Згідно з наданого до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що ОСОБА_1 у період з 09.11.2006 року по 22.03.2021 року був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця, тому у період з 01.01.2017 року по 31.12.2020 року позивач мав обов'язок нарахування та сплати єдиного соціального внеску. (а.с.19-20).
Разом з цим, колегія суддів оцінюючи обставини справи, враховує правову позицію, викладену Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19. Згідно правового висновку особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем, тому виключає виникнення обов'язку по сплаті єдиного внеску як підприємцем, який не здійснює господарської діяльності.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив і у постановах від 23.01.2020 року №480/4656/18, від 19.05.2020 року у справі №560/1959/19.
Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки ТОВ «МОКРЯНСЬКИЙ КАМ'ЯНИЙ КАР'ЄР №3» від 01.08.2023 року №324 позивач з 22.06.2017 року працює охоронником у даному товаристві (а.с.21).
При цьому, довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 підтверджується, що за позивача єдиний соціальний внесок за період, зокрема, з червня 2017 року по грудень 2020 року сплачував роботодавець (а.с.22-24).
Таким чином, нарахування позивачу єдиного внеску за період з червня 2017 року по грудень 2020 року є протиправним.
Апеляційний суд зазначає, що з наданих позивачем доказів вбачається, що оскаржувана вимога є правомірною в частині, якою від позивача вимагається сплатити єдиний внесок на суму 14712,98 грн., яка включає: штраф у розмірі 2307,57 грн., пеню у розмірі 7785,41 грн., самостійні нарахування у розмірі 1100,00 грн., єдиний внесок за період з січня по травень 2017 року, в який позивач не був працевлаштований, у сумі 3520,00 грн. (обчислений як 704,00 грн. за місяць х 5 місяців). Тому відповідна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19.07.2023 року №Ф-3878-49 підлягає визнанню протиправною та скасуванню в частині, якою від позивача вимагається сплатити єдиний внесок в сумі 22730,95 грн. (обчислена як 37443,93 грн. - 14 712,98 грн.).
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року в адміністративній справі №280/7771/23 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року в адміністративній справі №280/7771/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко