20 березня 2024 року м. Дніпросправа № 280/300/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року (суддя Конишева О.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладеного у листі від 29.06.2022 № 859/с про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як члену сім'ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , який є батьком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як члену сім'ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 ;
- стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000 000 грн як члену сім'ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 .
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що після розлучення батьків вона залишилась проживати разом з батьком, а також проживала на період спірних правовідносин, тому згідно положень статті 3 Сімейного кодексу України є членом сім'ї ОСОБА_2 , просить визнати протиправним рішення відповідача та стягнути з Міністерства оборони України одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000 000,00 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що після розлучення батьків позивач залишилась проживати разом з батьком, а також проживала на період спірних правовідносин, тому згідно положень статті 3 Сімейного кодексу України є членом сім'ї ОСОБА_2 , просить визнати протиправним рішення відповідача та стягнути з Міністерства оборони України одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000 000,00 грн.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що старшина ОСОБА_2 , командир гармати 1-го гаубичного самохідно-артилерійського взводу 39 гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону, проходив військову службу у Збройних Силах України та загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання обов'язків, під час дії воєнного стану.
Позивач зазначає, що вона є єдиною особою, яка входить до кола осіб, що мають право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки на момент загибелі ОСОБА_2 , його батьки уже померли, з дружиною розлучений з 10.08.2016.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою від 10.06.2022 щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку з загибеллю її батька, старшини ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 було розглянуто заяву з доданими до неї документами та встановлено, що позивач не належить до кола осіб, зазначених в статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», про що позивача повідомлено листом від 29.06.2022 № 859/с, а отже не має права на одержання одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою № 168.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Відповідно до статті 161 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі Закон №2011) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.
Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі Порядок №975).
Вказаний Порядок №975 визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).
Згідно пункту 5 Порядку №975 визначено, зокрема, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім'ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста.
Пунктом 10 Порядку №975 визначено перелік документів, які члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дочкою ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим відділом РАГС Ленінського району м. Запоріжжя НОМЕР_1 від 10.05.1995.
З метою отримання одноразової грошової допомоги як члену сім'ї загиблого військовослужбовця позивач 22.06.2022 зверталася до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю батька під час виконання військового обов'язку. Листом від 29.06.2022 № 859/с відповідач відмовив у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки за змістом статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця.
У листі від 29.06.2022 № 859/с зазначено, що члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до СК України, а утриманці - відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII.
За позицією відповідача, викладеною у листі від 29.06.2022 № 859/с, позивач досягла повноліття (27 років), працездатна і не перебувала на утриманні свого батька на момент смерті останнього.
Розглядаючи спір щодо протиправності оскаржуваних дій (бездіяльності) та порушення такими діями прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Аналіз правових норм Закону №2011 та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, якою затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги свідчать, що одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується, зокрема, членам сім'ї військовослужбовця у разі, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.
Отже, одноразова грошова допомога виплачується:
1) членам сім'ї військовослужбовця;
2) якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.
Обставина, що причина смерті ОСОБА_2 пов'язана із захистом Батьківщини, є доведеною та сторонами не заперечується.
Спірним питанням у межах розгляду цієї справи є те, чи ОСОБА_1 належить до членів сім'ї військовослужбовця, які відповідно до статті 16-1 Закону №2011 мають право на отримання одноразової грошової допомоги.
Так як предметом спору у цій справи є саме протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень, необхідно зауважити, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, позивач із заявою про призначення їй одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю військовослужбовця не зверталася до Міністерства оборони України та комісією Міністерства оборони України питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги позивачу не вирішувалося.
У розумінні статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначається коло членів сім'ї та батьків загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.
СК України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.
Згідно з частин 1-4 статті 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
У частинах 1-2 статті 6 СК України законодавець визначив, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Положення частини 1 статті 6 СК України кореспондуються зі статтею 1 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III «Про охорону дитинства», відповідно до якої дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.
Із наведених вище положень законодавства у відповідній сфері правовідносин слідує, що за загальним правилом особа втрачає правовий статус дитини із набуттям повноліття.
Так, судом встановлено, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Отже, на момент загибелі свого батька (ІНФОРМАЦІЯ_4), який був військовослужбовцем, вона вже мала правовий статус повнолітньої особи, а не дитини.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що вона являється єдиною особою, яка входить до кола осіб, що мають право на отримання вищевказаної допомоги, оскільки є членом сім'ї загиблого ОСОБА_2 , у розумінні частини 2 статті 3 СК України, тому як вони спільно проживали, вели спільний побут, були пов'язані спільними правами та обов'язками.
Оскільки позивач є повнолітньою особою, а не дитиною, задля вирішення питання щодо наявності у неї права на одноразову грошову допомогу відповідно до статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII слід встановити факт спільного проживання, ведення спільного побуту, наявність взаємних прав та обов'язків.
Отже, під час розгляду цієї справи підлягає вирішенню питання, чи можливо встановити факт проживання однією сім'єю з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги в межах розгляду справи в порядку адміністративного судочинства, та з урахуванням встановлення наявності або відсутності цього факту надати оцінку рішенню суб'єкта владних повноважень, яке прийнято до встановлення судом такого факту.
За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб'єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб'єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.
Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.
У той же час перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
При цьому, в даному випадку між позивачем та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки позивач не є суб'єктом отримання такої соціальної допомоги.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
При цьому, відповідно до частини п'ятої статті 188 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Аналогічне правило закріплено в частині четвертій статті 172 КАС України про те, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій.
Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.01.2024 у справі №560/17953/21.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності відносно позивача та не порушено її права та законні інтереси, в тому числі на отримання одноразової грошової допомоги.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, проте одночасно вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції при прийнятті рішення виходив з помилкових мотивів, що є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення.
Приписи статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України наділяють суд апеляційної інстанції процесуальним правом змінити мотивувальну частину оскарженого судового рішення, які колегія суддів вважає за можливе застосувати за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року змінити шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров