21 березня 2024 р. Справа № 520/20372/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 (суддя: Єгупенко В.В., м. Харків) по справі № 520/20372/23
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області , Державної судової адміністрації України третя особа Державна казначейська служба України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі - ТУ ДСА у Харківській області, перший відповідач), Державної судової адміністрації (далі - ДСА України, другий відповідач), третя особа - Державна казначейська служба (далі - ДКС України), в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, а також суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.;
- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року в розмірі 68486,99 грн.; недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року в розмірі 243613,67 грн.; недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2023 року по 30 липня 2023 року в розмірі 269325,16 грн., а всього 518425,82 грн. з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів».
В обґрунтування позовних вимог зазначено про протиправність дій першого відповідача щодо здійснення розрахунку суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року та суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 по 30 червня 2023, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн., передбаченого статтею 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», оскільки внаслідок такого нарахування розмір отриманих позивачем спірних виплат не відповідає частині 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), відповідно до якої базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного, тобто 2270 грн. у 2021 році, 2481 грн. у 2022 році, 2684 грн. у 2023 році, а не 2102 грн..
Звернула увагу, що Верховним Судом у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21 зазначено, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.) є неправомірним.
Щодо обрання в якості належного відповідача за позовною вимогою про стягнення спірних коштів - ДСА України, пославшись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 жовтня 2021 року у справі №580/4201/20, зауважила, що саме у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150, яка і призначена для таких цілей. Приписами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, обумовлено, що наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Враховуючи частину 1 статті 2, частину 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (ДСА України).
Окрім того, у постановах від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021 року у справі № 460/6542/20, від 05 серпня 2021 року у справі №160/6089/20 суд касаційної інстанції вказував на те, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України, як суб'єкт владних повноважень, мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди. Крім того, у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 640/20133/20 Верховний Суд не заперечив, що територіальне управління ДСА є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу, як відповідача видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду.
Таким чином, з метою належного, повного та ефективного захисту порушених прав позовні вимоги про стягнення коштів необхідно задовольнити у спосіб прийняття судом рішення про стягнення з ДСА України на користь позивача недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 30 липня 2023 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 у справі № 520/20372/23 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (м. Харків, м-н Героїв Небесної Сотні. 36), Державної судової адміністрації України (м. Київ. вул. Липська. 18/5), третя особа: Державна казначейська служба України (м. Київ. вул. Бастіона, буд. 6) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, а також суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, а також суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року.
В іншій частині позову -відмовлено.
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просила суд апеляційної інстанції змінити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 у справі № 520/20372/23, а саме стягнути з ДСА України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року в розмірі 68486,99 грн.; недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року в розмірі 243613,67 грн.; недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2023 року по 30 липня 2023 року в розмірі 269325,16 грн., а всього 518425,82 грн. з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів». Крім того, просила суд апеляційної інстанції вийти за межі позовних вимог та зобов'язати ДСА України забезпечити ТУ ДСА України у Харківській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення позивачу за вказані періоди.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, наполягала на тому, що саме стягнення з ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансування, зокрема, місцевих судів, на користь позивача спірних сум недоплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення в загальному розмірі 518425,82 грн. є в даному випадку ефективним способом захисту її порушеного права. Також, на думку позивача, суд апеляційної інстанції шляхом виходу за межі позовних вимог має зобов'язати ДСА України забезпечити ТУ ДСА України у Харківській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за спірні періоди, оскільки такі вимоги є похідними від вище наведених.
Відповідачі правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Заперечень від третьої особи до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом апеляційної інстанції з матеріалів справи, Указом Президента України від 17.01.2014 "Про призначення суддів" ОСОБА_2 (наразі ОСОБА_1 ) призначено строком на п'ять років суддею Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.
Указом Президента України від 21.04.2015 ОСОБА_2 переведено на посаду судді Червонозаводського районного суду м. Харкова.
Наказом Голови Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29.05.2015 ОСОБА_2 зараховано до штату Червонозаводського районного суду м. Харкова.
Указом Президента України від 29.05.2019 № 332/2019 "Про призначення суддів" відповідно до частини п'ятої статті 126, частини першої статті 128 та підпункту 2 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, частини шостої статті 147, абзацу першого пункту 3 і пункту 40 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ОСОБА_1 призначена на посаду судді Червонозаводського районного суду м. Харкова.
Відповідно до наказу від 25 жовтня 2022 року № 02-03/128 голови Дзержинського районного суду м. Харкова "Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 на виконання рішення Голови Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року № 488/0/149-22 "Про відрядження судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 до Дзержинського районного суду м. Харкова", остання зарахована до штату, посадовий оклад судді в розмірі 78825 гривень, щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 30% як такій, що має стаж роботи на посаді судді станом на 25.10.2022 11 років 8 місяців 11 днів, щомісячна доплата у розмірі 15% за науковий ступень кандидата юридичних наук.
Станом на сьогодні працює на посаді судді Дзержинського районного суду міста Харкова.
ТУ ДСА у Харківській області обчислено суддівську винагороду із використанням арифметичного значення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - 2102,00 грн..
Не погодившись із діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, а також суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн., позивач звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ТУ ДСА у Харківській області з приводу нарахування та виплати судді Дзержинського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, а також суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, суд першої інстанції, керуючись висновком Верховного Суду від 12.07.2023 по справі №140/5481/22 щодо неправильності обчислення суддівської винагороди (і відповідно допомоги на оздоровлення) із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2102,00 грн.", вважав, що першим відповідачем усупереч положенням ч. 1 ст. 126, ст. 130 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України помилково надано пріоритет у застосуванні нормам абз.5 ст.7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», а не положенням ст. 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з ДСА України на користь позивача недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення в розмірі 518425,82 грн. (з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів» та обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд зазначив, що стягнення певної суми з відповідача як спосіб захисту порушеного права позивача можливий у тому випадку, коли певні суми нараховувались позивачу, утім, з тих чи інших підстав не були виплачені, при цьому у межах спірних правовідносин відповідач не здійснював нарахування таких сум, що має бути реалізовано на виконання цього рішення суду.
Посилаючись на вимоги пункту 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції, зважаючи на те, що судом не стягується з відповідача на користь позивача конкретної суми недоплаченої суддівської винагороди, дійшов висновку про відсутність правових підстав для допуску рішення суду до негайного виконання.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення суду підлягає перегляду в частині відмови в задоволенні позову), колегія суддів зазначає наступне.
Так, спірним у даній справі є незгода позивача з обраним судом першої інстанції способом захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання ТУ ДСА у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року включно, а також суддівську винагороду з 01 січня 2023 по 30 липня 2023 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року.
На думку позивача, саме стягнення з ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансування, зокрема, місцевих судів, на її користь спірних сум недоплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення в загальному розмірі 518425,82 грн. буде в даному випадку ефективним способом захисту її порушеного права.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статті 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Враховуючи встановлення судом першої інстанції протиправного характеру дій ТУ ДСА України у Харківській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, а також суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн. (рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується сторонами), наявні підстави для зобов'язання ТУ ДСА України в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за вказані періоди на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року.
Наведені вище висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21.
Разом з цим, стягнення конкретного розміру спірних виплат, як того бажає позивач, є передчасним, з огляду на таке.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство, Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках - це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
У даній правовій ситуації суддівська винагорода та допомога на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, а також суддівська винагорода за період з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року, розраховані, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, не були нараховані та виплачені позивачеві, тому, виходячи з положень ст. 5 КАС України, якими встановлено, що захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому, у суду відсутні підстави вважати, що під час здійснення нарахування позивачеві вказаних виплат його право на отримання належних сум буде порушеним.
Оскільки повноваження щодо обрахунку суми спірних виплат покладається на відповідача, задоволення вимог щодо стягнення з ТУ ДСА України у Харківській області суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення саме у розмірі 518425,82 грн. буде вирішенням спору на майбутнє, який ще не виник, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту та відновлення прав позивача є саме зобов'язання першого відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 спірних виплат.
При цьому, колегія суддів зауважує, що саме на ТУ ДСА України у Харківській області, а не ДСА України, слід покласти обов'язок щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 спірних виплат за період з 01 січня 2021 року по 30 червня 2023 року, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, начальником ТУ ДСА України у Харківській області було затверджено штатні розписи Червонозаводського районного суду м. Харкова на 2021-2022 роки, в яких суддівська винагорода судді такого суду розрахована, виходячи з розміру посадового окладу 78825 грн. (2102 грн.*30*1,5), тобто із застосуванням абзацу 5 частини 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», що за вищенаведеними висновками суду є протиправним.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Віповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд прийшов до вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321,322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 по справі № 520/20372/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова Т.С. Перцова