21 березня 2024 р. Справа № 520/25418/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2023, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., повний текст складено 04.12.23 по справі № 520/25418/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 31.08.2020 року по 15.03.2023 року; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 31.08.2020 року по 15.03.2023 року; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати щомісячної премії за особистий внесок у загальні результати служби в повному обсязі, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 та окремим дорученням Міністра оборони України від 01.02.2023 року №2683/3 у розмірі 489% від посадового окладу та надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% з урахуванням окладу за військовим званням, посадового окладу та надбавки за вислугу років згідно телеграми Міністра оборони України №248/269 від 18.01.2022 року по 01 по 15 березня 2023 року; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в повному обсязі, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 та окремим дорученням Міністра оборони України від 01.02.2023 року №2683/3 у розмірі 489% від посадового окладу та надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% з урахуванням окладу за військовим званням, посадового окладу та надбавки за вислугу років згідно телеграми Міністра оборони України №248/269 від 18.01.2022 року по 01 по 15 березня 2023 року; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 15.03.2023 року; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 видати довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 15.03.2023 року; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію за неотримане речове майно за період з 31.08.2020 року по 15.03.2023 року; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період з 31.08.2020 року по 15.03.2023 року; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію вартості не отриманого харчування за період з 31.08.2020 року по 15.03.2023 року; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням додаткової винагороди; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням додаткової винагороди; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, з урахуванням додаткової винагороди; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення з урахуванням додаткової винагороди; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 35 діб, та за 2023 рік за 40 діб; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 35 діб, та за 2023 рік за 40 діб; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2021-2023 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням додаткової винагороди, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 15.03.2023 рік; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2021-2023 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням додаткової винагороди, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 15.03.2023 рік; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди в розмірі 30000 (сто тисяч) гривень щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за період з 14 по 15 березня 2023 року; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити додаткову винагороду в розмірі 30000 (сто тисяч) гривень щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за період з 14 по 15 березня 2023 року; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 15 повних календарних років служби; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 31.08.2020 року по 15.03.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році; зобов'язати Військову частині Військову частині НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 31.08.2020 року по 31.12.2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язати Військову частині Військову частині НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р. за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язати Військову частині Військову частині НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язати Військову частині НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 15.03.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023р. за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем на момент звільнення не проведено остаточного розрахунку.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 15 календарних років служби з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 31.08.2020 року по 15.03.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 31.08.2020 року по 31.12.2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р. за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 15.03.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023р. за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 35 діб, та за 2023 рік за 40 діб. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 35 діб, та за 2023 рік за 40 діб. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2021-2023 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням додаткової винагороди, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 15.03.2023 рік. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2021-2023 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням додаткової винагороди, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 15.03.2023 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 року в частині компенсації відпустки, виплати одноразової допомоги при звільненні та застосуванні прожиткового мінімуму при розрахунку грошового забезпечення та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Зазначає, що позивач посвідчення учасника бойових дій отримав 07.12.2021, тобто тоді, коли Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання будь-яких відпусток, окрім тих, що визначені в статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Вказує, що позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку та щорічну відпустку під час дії особливого або воєнного стану. Щодо одноразової допомоги при звільненні, стверджує, що одноразова допомога при звільненні позивачу виплачена в повному обсязі в розмірі 12185,85 грн. за 2021 рік та 12185,85 грн. за 2022 рік - фактично вислуга у Військовій частині НОМЕР_1 . Зауважує, що доказів неотримання одноразової допомоги при звільненні з попереднього місця служби позивачем не надано, що позбавляє останнього вимагати стягнення таких виплат за 15 років саме з військової частини НОМЕР_1 . Щодо прожиткового мінімуму, наголошує, що безспірною є правомірність застосування відповідачем при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивачу такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом саме на 1 січня 2018 року. Звертає увагу, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу проведена у відповідності до вимог чинного законодавства.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідно до Військового квитка серії НОМЕР_2 позивач з 31.08.2020 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №74 від 15.03.2023 року молодшого сержанта, ОСОБА_1 , командира І розвідувального відділення взводу 2 механізованого батальйону, звільненого з військової служби наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 15.03.2023 року №78-РС за підпунктом «б» п.3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я) з 15.03.2023 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вислуга років в Збройних Силах України становить: календарна - 15 років 04 місяці 03 дні, у пільговому обчисленні: 01 рік 02 місяці 08 днів, загальна вислуга: 16 років 06 місяців 11 днів.
Вважаючи, що відповідачем на момент звільнення не проведено остаточного розрахунку, позивач ініціював даний спір.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, грошове забезпечення військовослужбовця за період з 31.08.2020 року по 15.03.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році, грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 35 діб, та за 2023 рік за 40 діб, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2021-2023 роки, з урахуванням додаткової винагороди, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу. У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову в цій частині позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відповідача нарахувати на виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, грошове забезпечення військовослужбовця за період з 31.08.2020 року по 15.03.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році, грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 35 діб, та за 2023 рік за 40 діб, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2021-2023 роки, з урахуванням додаткової винагороди, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 31.08.2020 року по 15.03.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році та зобов'язання вчинити означені дії, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 р. (далі по тексту - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Так, п.2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
На момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) п. 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із п. 6 постанови № 103, а саме: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.
Тобто, станом на 01.03.2018 п. 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Отже, з 29.01.2020 року є нечинною редакція пункту 4 Постанови №704 в редакції Постанови №103, та застосовується первісна редакція пункту 4, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14".
Суд апеляційної інстанції вказує, що при вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, необхідно врахувати, те що пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Приписи пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1774-VIII були чинними, як на дату прийняття постанови Кабінету Міністрів України №704, так і станом після 29.01.2020 та неконституційними не визнавалися.
Приписами Закону України від 05.10.2000 №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі по тексту - Закон №2017-III) врегульовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій,
Згідно зі ст.1 Закону №2017-ІІІ, державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Відповідно до ст.6 Закону №2017-ІІІ, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України та порядок встановлення державних стандартів.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Відповідно до п. 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік” було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закони №294-IX, №1082-IX, №1928-IX та №2710-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 - 2023 роки відповідно, не містили.
Колегія суддів зазначає, що положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-ХІ не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту “законних очікувань” (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
Враховуючи те, що положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - у 2020 році Закону №294-IX, у 2021 році - Закону №1082-ІХ, у 2022 році - Закону №1928, у 2023 році - Закону №2710-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік)".
У постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд дійшов висновку, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Отже, з 29.01.2020 року, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що розрахунковою величиною для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців починаючи з 01.03.2018 по сьогоднішній день є стала величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, є необґрунтованими.
З викладеного слідує, що у період з 31.08.2020 по 31.12.2020 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", у період з 01.01.2023 по 14.03.2023 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги про те, що після 01.01.2018 року не було прийнято Кабінетом Міністрів України жодної постанови про підвищення/зміну розмірів грошового забезпечення, відповідно судом першої інстанції не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що у свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті, колегія суддів зазначає, що такі доводи скарги є необґрунтованими та такими, що суперечать наведеним вище висновкам суду, оскільки в січні 2020 року відбулось підвищення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців (через збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний рік). Вказане підвищення відбулося на підставі п.4 Постанови № 704 (в первісній її редакції).
Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та зобов'язання вчинити вказані дії, колегія суддів зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач з 31.08.2020 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №74 від 15.03.2023 року ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 15.03.2023 року №78-РС за підпунктом «б» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я), з 15.03.2023 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вислуга років в Збройних Силах України становить: календарна - 15 років 04 місяці 03 дні, у пільговому обчисленні: 01 рік 02 місяці 08 днів, загальна вислуга: 16 років 06 місяців 11 днів.
У даному наказі встановлено здійснити виплату одноразової грошової допомоги при звільнені у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 2 календарних роки служби у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно довідки Військової частини № 22/5106 від 13.10.2023 позивачеві нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 24371,70 грн.
Спірним у даному випадку є питання наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні за 15 календарних років служби.
Відповідно до абз.1 п.2 ст.15 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Згідно з абз.6 п.2 ст.15 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Положеннями п.п. 1, 7 розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міноборони України від 07.06.2018 №260 визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання одноразової грошової допомоги, установленої Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Отже, вищенаведеними положеннями встановлено виняток, за умови якого повторно звільненій з військової служби особі виплачується одноразова грошова допомога з урахуванням періоду попередньої служби, як то ненабуття права на отримання такої грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби.
Відповідно до військового квитка позивача, останній проходив військову службу у частині НОМЕР_3 та звільнений з військової служби 30.07.2020, на момент звільнення календарна вислуга років складала 04 роки 11 місяців 27 днів.
Відповідно до абз.1 п.2 ст.15 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з Військової частини НОМЕР_3 ) у разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2024 року витребувано у Військової частини НОМЕР_1 , зокрема, належним чином завірений розрахунок вислуги років ОСОБА_1 (в т.ч. календарної, пільгової та загальної, із зазначенням відповідних періодів).
Однак, витребуваного судом документу про вислугу років ОСОБА_1 відповідачем до суду не надано.
Разом з тим, у рамках справи №520/25416/23 встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_3 №216 від 30.07.2020 року солдата ОСОБА_1 , заступника командира бойової машини-навідника - оператора 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 , звільнено у запас наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 22.07.2020 №160-РС за підпунктом «а» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за закінченням строку контракту), з 30.07.2020 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вислуга років в Збройних Силах України становить: календарна - 04 роки 11 місяців 27 дні, у пільговому обчисленні: 03 роки 03 місяці 22 дня, загальна вислуга: 08 років 03 місяців 09 днів.
Згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, відповідачем не доведено наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби, а наявні в матеріалах справи докази спростовують дану обставину.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з Військової частини НОМЕР_1 у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (15 років).
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем не надано доказів неотримання одноразової допомоги при звільненні з попереднього місця служби, що позбавляє останнього вимагати стягнення таких виплат за 15 років саме з Військової частини НОМЕР_1 , колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки законодавство, що регулює спірні правовідносини, не містить будь-яких винятків щодо осіб, які реалізували чи не реалізували своє право на отримання означеної допомоги. Ключовим критерієм для отримання цієї допомоги при повторному звільненні є виключно обставина ненабуття права на отримання допомоги при попередньому звільненні.
Отже, доводи апелянта в цій частині позовних вимог спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Щодо задоволених вимог позову про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2021-2023 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням додаткової винагороди, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 15.03.2023 рік, та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2021-2023 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням додаткової винагороди, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 15.03.2023 року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтею 77-2 Кодексу Законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) також закріплено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув.
Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у рішенні від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.
Як встановлено судом, наказом від 15.03.2023 №74 позивачеві визначена виплата компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2021-2023 роки у розмірі 34120,38 грн.
Також, на виконання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2024 року про витребування доказів у справі, Військовою частиною НОМЕР_1 надано до суду довідку-розрахунок від 16.03.2024 року №22/407 про виплату компенсації ОСОБА_1 відпустки, як учаснику бойових дій, зі змісту якої встановлено, що за 2021 - 2023 роки позивачу нараховано та виплачено компенсацію за невикористану додатку відпустку, як учаснику бойових дій, за 2021 рік у кількості 14 діб (11373,46 грн.), за 2022 рік у кількості 14 діб (11373,46 грн.), за 2023 рік у кількості 14 діб (11373,46 грн.), всього - 34120,38 грн.
За цим, доводи позивача, викладені у позовній заяві, про те, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону №3351, за 2021-2023 роки, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Суд зазначає, що до спірних правовідносин, всупереч доводів позивача, не підлягають застосуванню норми наказу Міністерства оборони України від 11.06.2008 №260 та наказу Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550, адже вони втратили чинність 20.07.2018 із набранням чинності Порядку №260, приписи постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 та постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, які втратили чинність 01.03.2018 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.
Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, що безпідставно не враховано судом першої інстанції.
Щодо задоволених вимог позову про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 35 діб, та за 2023 рік за 40 діб, та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 35 діб, та за 2023 рік за 40 діб, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Абзацами 1, 2 пункту 3 розділу ХХХІ Порядку №260 передбачено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення з військової служби у військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) виникає право, зокрема, на грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Як встановлено судом, наказом від 15.03.2023 №74 позивачеві визначена виплата компенсації за невикористані дні відпустки за 2022 рік за 35 календарних діб у сумі 28433,65 грн та за 2023 рік за 40 календарних діб у сумі 32495,60 грн.
Також, на виконання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2024 року про витребування доказів у справі, Військовою частиною НОМЕР_1 надано до суду довідку-розрахунок від 16.03.2024 року №22/458 про виплату компенсації основної щорічної відпустки ОСОБА_1 , зі змісту якої встановлено, що за 2022 та 2023 роки позивачу нараховано та виплачено компенсацію основної щорічної відпустки у розмірі 60929,25 грн. (за 2022 рік за 35 календарних діб у розмірі 28433,65 грн. та за 2023 рік за 45 календарних діб у розмірі 32495,60 грн).
За цим, доводи позивача, викладені у позовній заяві про те, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 та 2023 роки, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до частково неправильного вирішення справи.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
При цьому, з урахуванням положень ст.308 КАС України, рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог не підлягає апеляційному перегляду, оскільки позивачем не оскаржено, а апеляційна скарга відповідача відповідних доводів в цій частині не містить.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 35 діб, та за 2023 рік за 40 діб; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 35 діб, та за 2023 рік за 40 діб; визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2021-2023 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням додаткової винагороди, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 15.03.2023 рік; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2021-2023 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням додаткової винагороди, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 15.03.2023 року, з прийняттям в цій частині нового рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 по справі № 520/25418/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 35 діб, та за 2023 рік за 40 діб; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 35 діб, та за 2023 рік за 40 діб; визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2021-2023 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням додаткової винагороди, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 15.03.2023 рік; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2021-2023 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням додаткової винагороди, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 15.03.2023 року.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 по справі № 520/25418/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк І.С. Чалий