21 березня 2024 року справа №360/1077/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Гаврищук Т.Г. суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Луганського окружного адміністративного суду на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 р. у справі № 360/1077/23 (головуючий І інстанції Молочна І.С.) за позовом ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, в якому просила:
- визнати протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суми суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язати Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно в сумі 134782,49 грн., обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно в повному обсязі без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно в сумі 134782,49 грн. без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суми суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Зобов'язано Луганський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 , обчисливши її відповідно до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно у розмірі 134782 (сто тридцять чотири тисячі сімсот вісімдесят дві) грн. 49 коп. (з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті). Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно в повному обсязі без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно в сумі 134782,49 грн. без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Не погодившись з таким судовим рішенням, Луганський окружний адміністративний суд подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів зазначає, що відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідно до копії посвідчення судді №МА-01316 позивач, ОСОБА_1 , є суддею Луганського окружного адміністративного суду.
Згідно із записами №16-19 копії трудової книжки серії НОМЕР_3 від 16 квітня 2002 року, на ім'я ОСОБА_1 , з 02 червня 2009 року позивач працює в Луганському окружному адміністративному суді на посаді судді.
Відповідно до довідки Луганського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року вих.№02-23/169/2023 про доходи за період квітень-вересень 2020 року позивач дійсно працює в Луганському окружному адміністративному суді на посаді судді з 02 червня 2009 року. Загальна сума обмеження її суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по вересень 2020 року становить 134782,49 грн. У вересні 2020 року було здійснено перерахунок суддівської винагороди за 28 та 31 серпня 2020 року, згідно рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28 серпня 2020 року.
Відповідно до довідки Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року вих.№02-23/264/2023 суддя Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року перебувала у відпустках: з 04 травня 2020 року по 19 травня 2020 року, з 15 червня 2020 року по 19 червня 2020 року, з 03 серпня 2020 року по 21 серпня 2020 року. Суддя ОСОБА_1 у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року на лікарняному не перебувала.
Відповідно до довідки Луганського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року вих.№02-23/272/2023 про доходи за період квітень-вересень 2020 року позивач дійсно працює в Луганському окружному адміністративному суді на посаді судді з 02 червня 2009 року. Загальна сума обмеження її суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по вересень 2020 року становить 134782,49 грн. У вересні 2020 року було здійснено перерахунок суддівської винагороди за 28 та 31 серпня 2020 року, згідно рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28 серпня 2020 року.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Стаття 130 Конституції України визначає, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частина 4 ст. 135 Закону № 1402-VIII визначає, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Згідно частини 5 статті 135 Закону № 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частина 9 ст. 135 Закону № 1402-VIII визначає, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Поряд з цим, 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні суддівської винагороди, грошового забезпечення суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Аналізуючи вищевказані норми права, суд дійшов висновок, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону № 1402-VIII, з огляду на таке.
Відтак, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Конституційний Суд України вказав, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Згідно пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Гарантії незалежності суддів обумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч.1 ст.124 Основного Закону України).
Вищезазначені норми Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави дійти висновку, що законодавець не може на власний розсуд встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як важелі впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Таким чином, однозначним є висновок про те, що законодавче регулювання питання розміру суддівської винагороди може здійснюватися виключно Законом № 1402-VIII, що кореспондує приписам частини другої статті 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється Законом № 1402-VIII.
З огляду на викладене, місцевий суд дійшов правильного висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, який здійснював безпосереднє нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу, мав керуватися виключно Законом № 1402-VIII, при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Положення Закону № 553-ІХ про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» неможливо розглядати як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Поряд з цим, в зазначеному рішенні вказано, що при вирішенні питання щодо конституційності оскаржуваних положень Закону № 294-IX, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Таким чином, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Слід наголосити, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Судами встановлено, що з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, а в обмеженому розмірі, відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. Відповідачем зазначений факт не спростовано.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що обмежуючи розмір суддівської винагороди позивача шляхом застосування Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами, внесеними на підставі Закону № 553-ІХ, відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, вчинив дії, що порушують права та гарантії незалежності судді, тому оскаржувані дії відповідача є протиправними, оскільки вони суперечать вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII та порушують охоронювані права та інтереси позивача внаслідок істотного зменшення суддівської винагороди, яку позивач отримував до 18.04.2020.
Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суми суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та зобов'язання Луганський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 , обчисливши її відповідно до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно у розмірі 134782,49 грн (з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті), визнання протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно в повному обсязі без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та зобов'язання Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування спірних виплат.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
За наслідками судового розгляду, місцевий суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Луганського окружного адміністративного суду на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 р. у справі № 360/1077/23 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 р. у справі №360/1077/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 21 березня 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді А.А. Блохін
І.В. Сіваченко