21 березня 2024 року справа №360/1141/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Державної судової адміністрації України та Луганського окружного адміністративного суду на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року (повне судове рішення складено 15 грудня 2023 року) у справі № 360/1141/23 (суддя в І інстанції Волгіна Н.П.) за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України та Луганського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації, в якому просила:
- визнати протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;
- зобов'язати Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за періоди з 1 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та із відрахуванням обов'язкових податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Луганського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у періоди з 1 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 та 2023 роки відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Луганського окружного адміністративного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 та 2023 роки відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що відповідно до Указів Президента України № 465/2009 від 22 червня 2009 року та від 3 квітня 2017 року № 95/2017 вона є суддею Луганського окружного адміністративного суду.
З 1 січня 2021 року позивачу неправомірно нараховується та виплачується суддівська винагорода та допомога на оздоровлення, виходячи із розрахункової величини - прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн, передбачений законами про Державний бюджет на 2021 - 2023 роки.
Разом із цим відповідно до приписів спеціального законодавства, а саме - ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, суддівська винагорода має розраховуватись, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого: на 1 січня 2021 року в розмірі 2 270,00 грн, на 1 січня 2022 року в розмірі 2 481,00 грн та на 1 січня 2023 в розмірі 2 684,00 грн.
При цьому Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів для судів України (окрім Верховного Суду), з 1 січня 2021 року допускає протиправну бездіяльність щодо не забезпечення належного фінансування виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у належному розмірі.
Позивач зазначала, що внаслідок протиправних дій першого відповідача та протиправної бездіяльності другого відповідача розмір суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 та 2023 роки не відповідає розміру, установленому ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», чим порушуються її права (а.с.1-5).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021 - 2023 роки, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язано Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату належних ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 1 січня 2023 року по 31 серпня 2023 року, а також матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно до приписів статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого складає: на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн - із утриманням з цих сум передбачених законодавством податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 та 2023 роки, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого складає: на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн.
Зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 та 2023 роки, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого складає: на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Луганський окружний адміністративний суд в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Луганський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня і наділений повноваженнями щодо нарахування, виплати суддівської винагороди з дотриманням бюджетного законодавства при взятті таких бюджетних зобов'язань, їх реєстрації в органах Казначейства та здійсненням платежів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань.
Відповідно до затвердженого ДСА України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2021 - 2023 роки сума коштів була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 2270,00 грн, 2481,00 грн та 2684,00 грн.
Апелянт зауважує, що Луганський окружний адміністративний суд не наділений правом самостійно без відповідного правового врегулювання збільшувати видатки з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату суддівської винагороди у вищому розмірі, ніж це передбачено законодавством України.
Розміри видатків суду на оплату праці, у т.ч. на виплату суддівської винагороди, визначені статтями 7 Законів «Про Державний бюджет України» на 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік, які не визнавалися неконституційними, були чинними, а тому підлягали застосуванню.
Згідно Звіту про надходження та використання коштів загального фонду (форма № 2д) за 2021 рік судом отримано та виплачено коштів на суддівську винагороду у розмірі 153 447 500 грн - у межах кошторисних призначень відповідно до ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а відповідно до аналогічного Звіту на 2022 рік було виділено та витрачено на виплату суддівської винагороди кошторисні призначення у розмірі 177 041 757 грн, у зв'язку з чим суми вказаних коштів не вистачило б для нарахування та виплати суддівської винагороди з обрахунку базового посадового окладу судді із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом 1 січня 2022 року - 2481 грн.
Отже, апелянт звертає увагу суду, що дії Луганського окружного адміністративного щодо обрахування з 1 січня 2021 року розміру суддівської винагороди позивача та допомоги на оздоровлення, виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»), вчинені в межах наданих повноважень та є правомірними.
ДСА в апеляційній скарзі наполягає на тому, що частиною 1 ст. 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII передбачено, що ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно зі ст. 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2 102 грн.
Такий саме розмір прожиткового мінімуму був встановлений на 2022 рік та на 2023 рік відповідними законами про Державний бюджет на відповідний рік, не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними.
На виконання ст. 34 Бюджетного кодексу України Міністерство фінансів України у листі від 11 серпня 2020 року № 04110-08-2/24733 (п. 6) щодо підготовки бюджетних запитів на 2021-2023 роки зазначило, що на 2021-2023 роки видатки на оплату праці працівників бюджетної сфери розраховано з урахуванням прогнозного розміру посадового окладу […] суддів на рівні 2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2020 року № 671 було схвалено Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2021 - 2023 роки.
У спірні періоди позивачу нараховувалося і виплачувалося 30 прожиткових мінімумів, як це передбачено Законом № 1402-VІІІ.
На підтвердження правильності викладеної правової позиції апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 26 вересня 2018 року по справі № 820/1853/17.
Згідно зі ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, а відповідно до ст. 116 цього кодексу здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетного Кодексу України чи закону про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Враховуючи наведене, апелянт зауважує, що ДСА України та Луганський окружний адміністративний суд у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди діяли та діють в межах чинного законодавства.
На підтвердження правильності викладеної правової позиції відповідач також посилається на постанови Верховного Суду від 26 вересня 2018 року по справі № 820/1853/17, від 3 червня 2020 року по справі № 464/5990/16-а.
Між цим, апелянт звертає увагу суду, що позивач звернулась із цим позовом із пропуском тримісячного строку, встановленого ст. 233 Кодексу законів про працю України, а також про те, що дана справа не підлягає розгляду у спрощеному позовному провадженні.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
ОСОБА_1 , є громадянкою України згідно паспорта НОМЕР_1 , виданого 23 серпня 1996 року, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Перший відповідач, Луганський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 35079949, зареєстроване місцезнаходження: 93402 Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр.-т Космонавтiв, буд. 18, є суб'єктом владних повноважень та належним відповідачем у справі.
Другий відповідач, Державна судова адміністрація України, код ЄДРПОУ 26255795, зареєстроване місцезнаходження: 01601, Київська область, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, є суб'єктом владних повноважень та належним відповідачем у справі.
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 22 червня 2009 року № 465/2009 (https://www.president.gov.ua/documents/4652009-9104) ОСОБА_1 призначено на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду строком на п'ять років.
Указом Президента України від 3 квітня 2017 року № 95/2017 «Про призначення суддів» (https://www.president.gov.ua/documents/952017-21610) ОСОБА_1 призначено на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду .
Згідно із довідкою Луганського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року № 02-23/236/2023 ОСОБА_1 з 20 липня 2009 року перебуває у штаті Луганського окружного адміністративного суду на посаді судді, з 14 червня 2022 року займає посаду заступника голови суду (а.с.13).
Відповідно до пояснень Луганського окружного адміністративного суду, у зв'язку із захопленням захоплення міста Сєвєродонецьк Луганської області, у тому числі адміністративної будівлі Луганського окружного адміністративного суду, розташованої за адресою: проспект Космонавтів, буд. 18, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, документація суду, в тому числі накази та інші розпорядчі акти щодо нарахування та виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за періоди з 1 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року залишилися на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження (а.с.47).
За поясненнями сторін, які підтверджуються наявними у справі довідками, виданими Луганським окружним адміністративним судом: від 26 вересня 2023 року № 02-23/236/2023, № 02-23/238/2023, № 02-23/239/2023, № 02-23/240/2023, від 30 жовтня 2023 року № 02-23/269/2023, № 02-23/270/2023, № 02-23/271/2023, які видані Луганським окружним адміністративним судом, суддівська винагорода з 1 січня 2021 року нараховувалась та сплачувалась позивачу із застосуванням при розрахунку базового розміру посадового окладу судді прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 2 102,00 грн, визначеної ст. 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», ст. 7 Закону України від 2 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та ст. 7 Закону України від 3 листопада 2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (а.с.10-13, 50-52, 35-38).
З наведених довідок вбачається, що матеріальна допомога нараховувалась позивачу у 2021, 2022 та 2023 роках також виходячи із прожиткового мінімуму 2 102,00 грн, а саме: у 2021 році - 69 366,00 грн, у 2022 році - 69 366,00 грн, у 2023 році - 69 366,00 грн.
Відповідно до Кошторисів Луганського окружного адміністративного суду на 2021 - 2023 роки та Планів асигнувань на 2021 - 2023 роки, затверджених ДСА України, копії яких надані суду другим відповідачем, кошторисні призначення на вказані роки для виплати суддівської винагороди за кодом та назвою відомчої класифікації видатків та кредитування бюджету економічної класифікації (КПКВК) 0501020 “Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя”, код 2110 “Оплата праці” становили:
- на 2021 рік: 31 469 600,00 грн (загальний фонд - 28 087 700,00 грн, спеціальний фонд - 3 381 900,00 грн); з них суддівська винагорода (код 2113): 18 736 900,00 грн (загальний фонд);
- на 2022 рік: 30 770 900,00 грн (загальний фонд - 30 770 900,00 грн, спеціальний фонд - 0 грн); з них суддівська винагорода (код 2113): 18 258 800 грн (загальний фонд);
- на 2023 рік: 32 745 000,00 грн (загальний фонд - 32 745 000,00 грн, спеціальний фонд - 0 грн); з них суддівська винагорода (код 2113): 19 698 100,00 грн (загальний фонд) (а.с. 64-72).
За поясненнями відповідачів, вказані кошториси були визначені із врахуванням при розрахунку суддівської винагороди суддів Луганського окружного адміністративного суду прожиткового мінімуму в розмірі 2 102,00 грн.
Згідно зі Звітом про надходження та використання коштів загального фонду за 2021 рік (форма № 2д) Луганським окружним адміністративним судом отримано та виплачено коштів на суддівську винагороду (за кодом 2113) у розмірі 15 346 629,13 грн, відповідно до аналогічного Звіту за 2022 рік суду було виділено та витрачено на виплату суддівської винагороди (за кодом 2113) кошторисні призначення у розмірі 18 638 888,54 грн (а.с. 41-44).
Будучи не згодною із нарахуванням та виплатою їй суддівської винагороди за період з 1 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року, а також матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 - 2023 роки, розрахованих виходячи із прожиткового мінімуму 2 102,00 грн, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, апеляційний суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно із ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Як зазначено у преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 2 червня 2016 року (далі - Закон № 1402-VIII) цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно із Рішення Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно зі ст. 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).
Статтею 1 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Слід зауважити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді”.
При цьому Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Разом із цим сьомими статтями Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» разом із встановленням на 1 січня відповідного року прожиткових мінімумів для різних соціальних груп громадян, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, 2481,00 грн та 2684,00 грн (відповідно) була введена нова категорія прожиткового мінімуму - “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді”, розмір якого визначений у сумі 2102,00 грн.
Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірні періоди, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.
Слід зазначити, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
Конституційний Суд України у рішенні від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020 вказав, що до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): “закон пізніший має перевагу над давнішим” (lex posterior derogat priori) - “закон спеціальний має перевагу над загальним” (lex specialis derogat generali) - “закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим” (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас, Закони України про Державний бюджет України на 2021, 2022 та 2023 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України і ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII.
Як зазначив Верховний Суд у низці постанов, зокрема, у постановах від 12 липня 2023 року по справі № 140/5481/22, від 13 липня 2023 року по справі № 280/1233/22, від 22 червня 2023 року по справах № 400/2031/21, № 360/503/21 та № 400/4904/21, закон про Державний бюджет не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум “для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року”.
Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (“прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн”) на підставі абз.5 ст. 7 Закону № 1082-IX є неправомірним.
Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 7 Закону № 1082-IX та ст. 135 Закону № 1402-VIII у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справах № 400/2031/21, № 360/503/21 та № 400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21.
Посилання відповідачів на приписи бюджетного законодавства судом відхиляються, оскільки бюджетне законодавство не може впливати на розмір суддівської винагороди, як гарантії незалежності суддів, передбаченої Конституцією України і спеціальним Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України неодноразово та послідовно вказував на те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм.
Так, у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 Конституційний Суд України висловив правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів та зазначив, що такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та можливості набуття статусу судді у відставці. Конституційний принцип незалежності суддів означає, у тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
У рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав, що відповідно до ч. 3 ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
11 березня 2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі № 1-304/2019(7155/19), в якому визначив, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України), а законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді.
У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч. 2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.
На зазначеному наголошували неодноразово і міжнародні інституції.
Так, в Основних принципах щодо незалежності правосуддя, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, зазначено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її, а кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції.
Відповідно до Європейської хартії про закон “Про статус суддів” від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (п. 6.1).
Незалежність суддів також вимагає економічної незалежності, яка повинна бути передбачена законодавством (Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки).
Консультативна рада Європейських судів (КРЄС) у Звіті про ситуацію стосовно судової влади та суддів в державах-членах Ради Європи (Оновлена версія № 2 (2015), прийнята в рамках 16-го пленарного засідання КРЄС (м. Лондон, 1416 жовтня 2015 року) зазначила, що навіть у часи економічної кризи законодавча та виконавча влади різних держав-членів повинні зрозуміти, що серйозне скорочення зарплат суддів є потенційною загрозою їх незалежності та належному відправленню правосуддя і може піддати небезпеці (об'єктивно і суб'єктивно) роботу суддів.
Щодо посилань другого відповідача на постанови Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 820/1853/17, від 3 червня 2020 року у справі № 464/5990/16-а, слід зазначити, що правовідносини у зазначених справах не є подібними до правовідносин у нинішній справі.
Так, у межах адміністративної справи № 820/1853/17 розглядався спір щодо суддівської винагороди, розрахованої виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».
Предметом спору у адміністративній справі № 464/5990/16-а була бездіяльність районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції при примусовому виконанні виконавчого документа.
Як наслідок, зазначені посилання відповідача обґрунтовано місцевим судом відхилено.
Проаналізувавши наведені вище нормативно-правові приписи, висновки Верховного Суду та Конституційного Суду України, враховуючи встановлені судами обставини, окружний суд правильно висновував, що розрахунок суддівської винагороди позивача та допомоги на оздоровлення у періоди з 1 січня 2021 року по 30 листопада 2023 року, виходячи із “прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді”, розмір якого визначений у сумі 2102,00 грн, був протиправним.
Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 148 Закону України № 1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до ст. 149 Закону 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Частинами 1 - 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Одним із головних розпорядників бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, є ДСА України.
Згідно із п.п.2 та 4 ч. 5 цієї ж статті головний розпорядник бюджетних коштів організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджет-них коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Згідно з приписами п. 4-1 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України перерозподіл видатків між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня у системі Державної судової адміністрації України у межах загального обсягу бюджетних призначень за відповідною бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами державного бюджету здійснюється Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Відповідно до п. 2.1. розділу ІІ “Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 грудня 2012 року № 1407 головні розпорядники до початку бюджетного періоду визначають мережу за територіями (обласний рівень) із зазначенням статусу кожної установи (розпорядник бюджетних коштів або одержувач бюджетних коштів), яка обслуговується у відповідному органі Казначейства. Відповідальні виконавці бюджетних програм визначають мережу і подають головному розпоряднику для зведення мережі по головному розпоряднику.
До мережі включаються головний розпорядник, розпорядники нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані відповідному головному розпоряднику та/або діяльність яких координується через нього, та одержувачі бюджетних коштів, які уповноважені головним розпорядником на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримують на їх виконання кошти з державного бюджету.
До мережі включаються розпорядники бюджетних коштів та одержувачі бюджетних коштів, внесені до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, у встановленому законодавством порядку.
Згідно із відомостями з Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів (https://www.treasury.gov.ua/unifie-register-search) Луганський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів, вищестоящою установою якого є ДСА України.
Таким чином, ДСА України є головним розпорядником коштів державного бюджету України щодо Луганського окружного адміністративного суду, відповідно, Луганський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
На зазначеному наголошують і відповідачі у справі.
Оскільки позивач є суддею Луганського окружного адміністративного суду та перебуває із зазначеним судом у трудових відносинах, саме перший відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, нараховує та виплачує позивачу суддівську винагороду.
Як наслідок, дії Луганського окружного адміністративного суду щодо розрахунку розміру суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021 - 2023 роки позивачу із застосуванням при такому розрахунку замість визначених статтями сьомими законів про Державний бюджет на 2021, 2022 та 2023 роки величин (показників) “прожиткового для працездатних осіб” - іншої величини (показника), встановленого цими статтями, - “працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді”, а також з виплати позивачу суддівської винагороди у зазначеному розмірі, - є такими, що порушили права позивача та гарантій незалежності судді.
Висновок щодо протиправності дій розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня щодо нарахування та виплати суддівської винагороди у неналежному розмірі узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 12 липня 2023 року по справі № 140/5481/22, від 13 липня 2023 року по справі № 280/1233/22, від 27 липня 2023 року по справі № 240/3795/22, від 25 липня 2023 року по справі № 120/2006/22-а.
Як наслідок, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вимоги в частині визнання протиправними дій першого відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року та в частині нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 та 2023 роки - підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (п. 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4).
Згідно із ч. 4 наведеної статті суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Керуючись приписами ч. ч. 2, 4 ст. 245 КАС України суд вважає за необхідне задовольнити також і позовні вимоги позивача, спрямовані на відновлення її порушеного права, а саме: про зобов'язання першого відповідача здійснити перерахунок та виплату належних позивачу суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки - зі здійсненням передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн.
Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України стосовно не забезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021 - 2023 роки.
Як вже зазначалось раніше, згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів.
Відповідно до ст. 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Пунктами 2 та 4 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до п. 2 Положення про Державну судову адміністрацію України ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Зважаючи на положення ст. ст. 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями ч. ч. 1, 2, 5 ст. 22, ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Луганський окружний адміністративний суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затверджує у відповідному річному кошторисі.
Як вбачається з наданих суду другим відповідачем кошторисів Луганського окружного адміністративного суду на 2021 - 2023 роки, Планів асигнувань загального фонду Бюджету, затверджених ДСА України, а також Звітів другого відповідача про надходження та використання коштів загального фонду за 2021 - 2022 роки, сума коштів, визначена у даних кошторисах, була недостатньою для забезпечення виплати позивачеві суддівської винагороди у періоди з 1 січня 2021 року по 30 листопада 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, обчислених із урахуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2270,00 грн (у 2021 році), 2481,00 грн (у 2022 році), 2684,00 грн (у 2023 році).
Отже, не виплата позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення в належному обсязі пов'язана із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду), зокрема фінансового забезпечення Луганського окружного адміністративного суду.
Враховуючи статус ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, суд висновує, що з боку другого відповідача мала місце протиправна бездіяльність стосовно не забезпечення першого відповідача в належному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 1 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року, виходячи із прожиткового мінімуму у розмірі 2270,00 грн (у 2021 році), 2 481,00 грн (у 2022 році), 2684,00 грн (у 2023 році).
Як наслідок, також правильним є висновок місцевого суду, що позовні вимоги позивача і в цій частині підлягають задоволенню.
Керуючись приписами ст. 245 КАС України та враховуючи встановлені судом обставини суд вважає за для належного захисту порушеного права позивача задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 і в частині зобов'язання ДСА України забезпечити Луганський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 та 2023 роки, розрахованих виходячи із встановленого законодавством прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн (у 2021 році), 2481,00 грн (у 2022 році), 2684,00 грн (у 2023 році).
Зазначений висновок суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 вересня 2020 року по справі № 280/788/19, від 9 грудня 2021 року по справі № 280/6910/20, від 25 липня 2023 року по справі № 120/2006/22, від 15 серпня 2023 року по справі № 120/19262/21.
Щодо строку звернення до суду з цим позовом та доводів апелянта з цього приводу.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у трудових спорах, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 03 серпня 2023 року в справі № 280/6779/22 і від 06 березня 2024 року в справі № 600/5050/23-а.
При цьому п. 1 гл. XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
З період, зокрема з 19.07.2022 (набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) по 30.06.2023 в Україні діяв карантин, що встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), у зв'язку з чим на цей час період строки, що визначені статтею 233 Кодексу законів про працю України, продовжувалися.
Наведене дає підстави для висновку, що до 19.07.2022 строк звернення з цим позовом до суду не був обмежений будь-яким строком, а дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), закінчилася тільки 30.06.2023, позивач звернувся до суду з цим позовом 27.09.2023 (а.с.1), тобто, протягом 3-х місяців після скасування карантину, відтак встановлений статтею 233 КЗпП тримісячний строк звернення до суду дотримано.
Отже, позовні вимоги позивача щодо нарахування та виплати їй всіх складових заробітної плати за період з 1 січня 2021 року заявлені до суду без пропуску строку, встановленого ст. 122 КАС України.
Також колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції обрано спосіб захисту прав, який відповідає тому, що був застосований у справі № 120/19262/21, і з чим погодився Верховний Суд в постанові від 15 серпня 2023 року.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що в заявах по суті справи відповідачем-судом не заперечувалось, що нарахування відповідних виплат позивачу здійснювалось із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 2 102,00 грн, визначеного Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, а відповідачем-ДСА з цих же розрахунків здійснювалось фінансування оплати праці.
Також, на думку ДСА, розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження є порушенням норм процесуального права та свідчить про наявність підстав для скасування судового рішення.
З цього приводу апеляційний суд зазначає, що ухвалою від 15 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання Державної судової адміністрації України про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного); спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно із п. 20 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - це адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Пунктом 10 ч. 6 ст. 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України “Про запобігання корупції” займають відповідальне та особливо відповідальне становище, є для цілей цього Кодексу справами незначної складності.
Згідно із приміткою до ст. 51-3 Закону України “Про запобігання корупції” під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, зокрема, судді.
Позивачем у даній справі є суддя Луганського окружного адміністративного суду.
Таким чином, беручи до уваги, що судді відносяться до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, зазначена справа не відноситься до малозначних справ.
Разом із цим дана обставина автоматично не наділяє цю справу ознаками справи, що має виняткову складність і вимагає її розгляду із застосуванням особливостей загального позовного провадження.
Отже, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення з підстав розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційні скарги Державної судової адміністрації України та Луганського окружного адміністративного суду на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року у справі № 360/1141/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 21 березня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
І .В. Геращенко