21 березня 2024 року справа №200/5785/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року (повне судове рішення складено 29 листопада 2023 року) у справі № 200/5785/23 (суддя в І інстанції Дмитрієв В.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання постанови протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2023 року представник позивача Гуревич Р.Г., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з вимогами:
визнати протиправною та скасувати постанову Костянтинівського міському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про припинення нарахування страхових виплат щодо ОСОБА_1 з 1 серпня 2022 року;
зобов'язати відповідача відновити нарахування страхових виплат та виплатити ОСОБА_1 , заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період починаючи з 1 серпня 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є особою, яка отримує страхові виплати та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача, як отримувач щомісячних страхових виплат. Проте, з 1 серпня 2022 року відповідач припинив виплату щомісячних страхових виплат, без повідомлення причин. Позивач вважає дії відповідача щодо припинення страхових виплат протиправними та такими, що порушують вимоги Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у зв'язку з чим просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 1 серпня 2022 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 страхових виплат, та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 1 серпня 2022 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що з 01.01.2023 відбулося публічне правонаступництво, тобто перехід прав та обов'язків управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області,до Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області. Відповідач - Головне управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області щомісячну страхову виплату ОСОБА_1 з 01.08.2022 не припиняв, тому протиправна бездіяльність відповідача стосовно не нарахування та невиплати щомісячних страхових виплат позивачу з 01.08.2022 відсутня.
Апелянт зазначив, що оскільки телефонний зв'язок з позивачем відсутній та триває широкомасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України, яка призвела до гибелі значної кількості людей у Костянтинівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області були відсутні можливості ідентифікувати позивача та, враховуючи похилий вік позивача, дізнатися чи живий ОСОБА_1 чи ні. Оскільки ОСОБА_1 до будь-якого відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області не звертався, необхідні документи не надав, тому постановою Костянтинівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 27.10.2022 №14039/94078/7890/34 на підставі пункту 6 частини першої статті 46, частини другої статті 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV (у редакції Закону України від 28.12.2014 №77-VІІІ; із змінами) припинено (затримано) щомісячні страхові виплати позивачу з 1 серпня 2022 року.
Відповідач звертає увагу суду, що суд першої інстанції не врахував, що позивач як внутрішньо переміщена особа з 01.08.2022 до робочого органу Фонду соціального страхування України, а з 01.01.2023 до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про продовження страхових виплат не звертався, фактичне місце проживання (перебування) позивача невідоме. Отже, позивач не реалізував своє право на страхові виплати у спірному періоді.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 24 травня 2002 року.
25 листопада 2014 року позивачу видана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
Згідно з довідкою Міністерства охорони здоров'я України (Обласна МСЕК №6) серії ДОН-04 № 022753 ОСОБА_1 встановлено 85% втрати працездатності безстроково.
При цьому, згідно з довідкою Міністерства охорони здоров'я України (Обласна МСЕК №6) серії ДОН-07 № 033316 ОСОБА_1 08.04.2010 встановлено 2 групу інвалідності безстроково.
Як зазначив відповідач, ОСОБА_1 отримував щомісячні страхові виплати як внутрішньо переміщена особа в Костянтинівському міському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати були припинені на підставі п.6 ст.46 Закону № 1105-ХІV (в редакції, чинній на 02.04.2022) Костянтинівським міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з 01.08.2022 відповідно п. 1.12 розділу 1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №11 від 19.07.2018 «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат» згідно рекомендацій Міністерства фінансів України, щодо проведення щомісячної верифікації страхових виплат.
На звернення адвоката позивача, відповідач листом від 13 жовтня 2023 року повідомив, що нарахування щомісячних страхових виплат позивачу припинено Костянтинівським міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з 01.08.2022 відповідно п. 1.12 розділу 1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №11 від 19.07.2018 «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат» згідно рекомендацій Міністерства фінансів України, щодо проведення щомісячної верифікації страхових виплат.
При цьому, у відзиві на адміністративний позов відповідач вказав, що оскільки після повномасштабного вторгнення РФ на територію України ОСОБА_1 до будь-якого відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області не звертався, необхідні документи не надав, тому постановою Костянтинівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 27 жовтня 2022 року №14039/94078/7890/34 на підставі пункту 6 частини першої статті 46, частини другої статті 16 Закону №1105-XIV (у редакції Закону України від 28.12.2014 №77-VІІІ; із змінами) припинено (затримано) щомісячні страхові виплати позивачу з 1 серпня 2022 року.
Разом з тим повідомив про відсутність технічної можливості надати копію постанови про припинення страхових виплат.
Тобто, матеріали справи не містять постанови про припинення страхових виплат позивачу, а також докази повідомлення позивача про підстави припинення таких виплат.
Не погодившись з припиненням страхових виплат, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволені позовні вимоги. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначені Законом 1105-XIV (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).
Положеннями статті 3 Закону № 1105-XIV визначено принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема, законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Частиною 1 статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці» (частина четверта, сьома статті 47 Закону № 1105-XIV).
Відповідно до частини першої статті 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Так, позивачеві припинено страхові виплати на підставі п. 6 ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV з причини невідомого місця мешкання.
Разом з тим, вичерпний перелік, визначений ст. 46 Закону № 1105-ХIV не містить таких підстав для припинення страхових виплат.
Відповідно до пункту 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Як зазначено в статті 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
Разом з тим частиною 1 статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В цьому випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.
Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа „Мюллер проти Австрії").
У рішенні від 8 липня 2004 року Ілашку та інші проти Молдови та Росії ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, судами при розгляді цієї справи враховано практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах Пічкур проти України, Ілашку та інші проти Молдови та Росії як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 47 Закону № 1105-XIV, страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них; страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв'язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров'я.
Слід зазначити, що позивачу встановлена втрата працездатності та друга група інвалідності безстроково, що відповідачем не заперечується. Таким чином, в даному випадку відсутні підстави припинення (затримання) та невиплати раніше призначених щомісячних страхових виплат.
Стосовно тверджень відповідача щодо відсутності звернення позивача щодо поновлення страхових виплат.
Так, постановою КМУ від 29 листопада 2022 року № 1323 «Деякі питання забезпечення здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням» встановлено, що залишки коштів, які утворилися на рахунках виконавчої дирекції Фонду соціального страхування та її робочих органів станом на кінець останнього банківського дня у системі електронних платежів Національного банку у 2022 році, перераховуються власниками рахунків в перший банківський день 2023 року на дохідний рахунок Пенсійного фонду України, відкритий в Державній казначейській службі для обліку коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з 3 тимчасовою втратою працездатності і загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, з подальшим їх спрямуванням цього ж дня на видатковий рахунок Пенсійного фонду України для здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг, визначених Законом № 1105-ХIV.
Пунктом 3 вищезазначеної постанови доручено Пенсійному фонду України з 2 січня 2023 року забезпечити здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону № 1105-ХIV на підставі переданих виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування та її робочими органами справ, баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення, а також підготовлених нею виплатних документів на січень 2023 року. На даний час заходи по вищезазначеній постанові виконано у повному обсязі.
З січня 2023 року здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону № 1105-ХIV фактично забезпечено Пенсійним Фондом України та його органами.
При ухваленні рішення у справі, суди, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, ураховали правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3535/16-ц, в якій Суд дійшов висновку, що позивач сам має право вирішувати про необхідність звернення до органу про продовження соціальних виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволені позову.
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вважає, що припинення страхових виплат позивачеві є протиправним, оскільки не відповідає зазначеним критеріям правомірності.
На підставі зазначеного, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач, не виплативши страхові виплати позивачу з дня припинення таких виплат діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі викладеного вище, ураховуючи, що припинення страхових виплат позивачеві здійснено Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області, тобто відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, не припиняв страхові виплати позивачеві, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги шляхом слід задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати страхових виплат позивачу з серпня 2022 року та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 1 серпня 2022 року, та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 1 серпня 2022 року.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі № 200/5785/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 21 березня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук