21 березня 2024 року справа №200/4431/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02 січня 2024 року (повне судове рішення складено 02 січня 2024 року) у справі № 200/4431/23 (суддя в І інстанції Олішевська В.В.) за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії,
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про:
визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_2 у перерахунку і виплаті перерахованої пенсії з 01.01.2016 по 07.02.2023 у основному розмірі 80 відсотків від грошового забезпечення, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести перерахунок та виплатити пенсії ОСОБА_2 , починаючи з 01.01.2016 по 07.02.2023 в основному розмірі 80 відсотків від усіх сум грошового забезпечення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року залишено позовні вимоги ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_2 у перерахунку і виплаті перерахованої пенсії з 01.01.2016 по 07.02.2023 у основному розмірі 80 відсотків від грошового забезпечення, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести перерахунок та виплатити пенсії ОСОБА_2 , починаючи з 01.01.2016 по 07.02.2023 в основному розмірі 80 відсотків від усіх сум грошового забезпечення без розгляду.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року у справі № 200/4431/23 задоволено, ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року скасовано, справу направити до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року визнано не поважними причини пропуску строку звернення до суду, клопотання представника позивача ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з даним позовом залишено без задоволення. Позовну заяву ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_2 у перерахунку і виплаті перерахованої пенсії з 01.01.2016 по 07.02.2023 у основному розмірі 80 відсотків від грошового забезпечення, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести перерахунок та виплатити пенсії ОСОБА_2 , починаючи з 01.01.2016 по 07.02.2023 в основному розмірі 80 відсотків від усіх сум грошового забезпечення - залишено без руху, встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання цієї ухвали на усунення недоліків шляхом надання суду заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до суду з даним позовом з визначенням інших причин пропуску строку відмінних від тих на які позивач посилався у заяві.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 січня 2024 року визнано не поважними причини пропуску ОСОБА_2 строку звернення до суду з даним позовом.
Позовну заяву ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_2 у перерахунку і виплаті перерахованої пенсії з 01.01.2016 по 07.02.2023 у основному розмірі 80 відсотків від грошового забезпечення, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести перерахунок та виплатити пенсії ОСОБА_2 , починаючи з 01.01.2016 по 07.02.2023 в основному розмірі 80 відсотків від усіх сум грошового забезпечення - залишено без розгляду, з підстав, передбачених п. 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Така ухвала мотивована тим, що належних та допустимих доказів щодо поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали звернення і не залежали б від волі позивача, із змісту заяви про поновлення пропущеного процесуального строку, поданої представником позивача на виконання ухвали суду від 26.12.2023, не вбачається, позивачем не зазначено, а судом не встановлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу місцевого суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач та представник не погоджуються з ухвалою місцевого суду, вважають її безпідставною, упередженою та такою, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, при цьому висновки викладені в ухвалі не відповідають фактичним обставинам справи з наступних підстав.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції, усунувши процесуальні недоліки, які були вказані в постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2023, зробив це формально та таким чином, щоб взагалі не розглядати порушене право пенсіонера, його доводи та обставини життя. Така позиція викликає обурення з боку позивача, сумнів в справедливості прийняття рішень, оскільки суд нещадно розібрав всі доводи позивача щодо пропуску строку з посиланням на правові позиції Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини так, що склалось враження, що він виправдовує тривалу протиправну поведінку відповідача в особі ГУ ПФУ в Донецькій області.
Ця ситуація призвела до повторного оскарження аналогічного рішення суду про залишення позову без розгляду та додаткового фінансового навантаження на позивача, який відноситься до малозахищеної верстви населення, тобто пенсіонерів, що є внутрішньо переміщеною особою без житла і налагодженого побуту.
Апелянт вважає початком строку, коли позивач остаточно дізнався про порушення своїх інтересів 21.02.2023, оскільки до цього ГУ ПФУ в Донецькій області, з якихсь причин навмисно протиправно приховував цю інформацію, що є розповсюдженою практикою з їх боку. З щомісячних пенсійних платежів ОСОБА_2 не мала реальної можливості дізнатись або зробити висновок, що її пенсія зменшена у відсотковому відношенні, оскільки розмір пенсії у грошовому відношенні був збільшений, а тому не звернулася до суду у 2018 році за захистом своїх прав протягом шести місяців. Її поведінка в даному випадку не підпадає під поняття пасивної.
Також апелянт звертає увагу, що правопорушення збоку відповідача - суб'єкта владних повноважень, є триваючим. Маніпуляція ГУ ПФУ в Донецькій області з відсотками є розповсюдженим явищем і має системний умисний характер.
Крім того, на час виникнення підстав для звернення до суду триває широкомасштабна агресія рф проти України, яка слугувала підставою для введення в України воєнного стану, який діє і на теперішній час.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
Як встановлено з матеріалів справи, на виконання вимог ухвали місцевого суду від 26 грудня 2023 року представником позивача ОСОБА_1 надано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду з цим адміністративним позовом.
В обґрунтування заяви представник позивача посилався на те, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави. Системний аналіз частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з не проведенням або не правильним проведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає. Зазначене прямо впливає на соціальне забезпечення позивача щодо можливості отримання пенсії у більшому розмірі, перерахунку пенсії та виплати різниці. Тому, застосовування шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України, матиме наслідком неможливість реалізувати позивачем права на перерахунок пенсії. Вважає що, виходячи з принципу «належного врядування» пенсіонер, який отримує пенсію, виходить з презумпції, що її розмір визначено відповідно до закону. Пенсіонер не має розумних причин сумніватися у добросовісності дій працівників Пенсійного фонду. Також представник вважав, що правопорушення збоку відповідача - суб'єкта владних повноважень, є триваючим. Маніпуляція ГУ ПФУ в Донецькій області з відсотками є розповсюдженим явищем і має системний умисний характер. Триваюче право повинно бути захищеним, а триваюче правопорушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність (дії) суб'єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. У протилежному випадку, з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання свого обов'язку, суб'єкт владних повноважень отримав би легітимізацію збоку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки.
Крім того, на час виникнення підстав для звернення до суду триває широкомасштабна агресія рф проти України, яка слугувала підставою для введення в України воєнного стану, який діє і на теперішній час. Верховний Суд в постанові від 27 січня 2023 року у справі № 580/2129/22 зазначив, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в України додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування, місце проживання (місце знаходження) заявника, ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу, тривалість самого процесуального строку та час який минув із дати завершення процесуального строку, наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку, поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини. З початку військової агресії с. Рубці, Донецької області де фактично проживала позивач було окуповане. Місто Донецьк, в якому позивач зареєстрована, залишається і досі в окупації з 2014 року. Після звільнення у вересні 2022 року с. Рубці, яке знаходиться біля м. Святогірська Донецької області позивач намагалася налагодити там життя в єдиному об'єкті власності який в неї залишився, однак через тотальне зруйнування селища та повну відсутність інфраструктури, вимушена була покинути місце проживання і до теперішнього часу проживає в найманому житлі. Тобто вона внаслідок війни лишилася житла та фактично не має постійного місця проживання. Воєнний стан, фізичне, психологічне навантаження, вік позивача та побутові труднощі, значно вплинули на причини пропуску процесуальних строків звернення до суду. Тобто, поважними причинами пропуску процесуального строку з боку позивача стали обставини які унеможливлювали, ускладнювали вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами та труднощами.
Також представник позивача просив суд, звернути увагу, що Верховний Суд в постанові від 29 вересня 2022 року по справі зазначив: «що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на Україні у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними та касаційними скаргами та іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст. ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
З огляду на зазначені обставини, представник позивача просив суд поновити позивачу строк звернення до суду з цим позовом.
З цього приводу слід зазначити таке.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Разом з цим, процесуальним законом передбачені певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ч. 1, абз.1 ч. 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Слід звернути увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі Рисовський проти України підкреслено особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (п.п.22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оціночні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час спливу строків звернення до суду.
Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо об'єктивно йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив через можливі власні недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до свого права на звернення до суду.
Зазначена позиція суду також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, рішення "Девеер проти Бельгії", "Голдер проти Сполученого Королівства").
Крім того, кажучи про принцип рівності сторін, Європейський Суд з прав людини зазначає, що кожній стороні мають бути надані рівні можливості щодо представлення справи у такому вигляді, якій не ставить її у невигідне становище стосовно свого противника (рішення у справі "Бацаніна проти Росії" від 26.05.2009). Вказані принципи допомагають зрозуміти деякі важливі елементи справедливого суду. При цьому, й саме питання застосування строку звернення до суду тісно пов'язано з їх реалізацією.
У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Європейський Суд з прав людини послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов'язком для країн, які підписали Конвенцію.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Така позиція застосована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року у справі № 826/26174/15, від 21 грудня 2019 року у справі №826/12776/15 та від 5 травня 2022 року у справі № 240/10663/20.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст.123 КАС України, відповідно до ч. 2 якої, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка має об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Верховний Суд у постанові від 02.03.2021 у справі № 758/7700/17 зазначив, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, з моменту отримання грошових виплат, при отриманні від органу Пенсійного фонду України повідомлення про призначення пенсії, відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 наголосила на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Судами встановлено, що на час призначення пенсії позивачу була призначена пенсія у основному розмірі 80% від всієї суми грошового забезпечення, однак, у березні 2018 року при перерахунку пенсії з 01.01.2016 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відповідно до Постанови КМУ від 21.02.2018 № 103 зменшив основний розмір пенсії з 80% до 70% сум грошового забезпечення.
Отже, позивач повинен був дізнатися (та мав таку можливість) про порушення своїх прав, починаючи з березня-квітня 2018 року, коли їй було проведений перерахунок пенсії з 01.01.2016, тобто перебіг строку звернення з позовом про поновлення виплати їй доплати розпочався у 2018 році.
При цьому слід звернути увагу на те, що з даним позовом позивач звернувся до суду лише 08.08.2023, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду з позовом, що встановлений статтею 122 КАС України.
Стосовно посилання позивача на те, що дані правовідносини є триваючими та відповідно не мають строкового обмеження.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 відступив від висновків викладених у постановах: від 29.10.2020 по справі №816/197/18, від 20.10.2020 по справі №640/14865/16-а, від 25.02.2021 по справі №822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, у першу чергу, з боку держави, а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період.
Водночас, у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №646/6250/17, від 19.06.2018 у справі №646/6250/17 та від 15.09.2020 у справі №635/7878/16 сформульовано правову позицію, згідно якої пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), відтак до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 122 КАС України та при визначенні права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень».
У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).
Отже враховуючи викладене, місцевий суд дійшов правильного висновку, що вказані положення застосовуюся у разі вчинення відповідачем протиправних дій щодо не виплати нарахованих сум пенсії, проте, матеріалами справи не підтверджено, що вказані суми нараховані позивачу, однак, у зв'язку з протиправними діями відповідача не виплачені.
Відтак, окружний суд дійшов правильного висновку, що до спірних правовідносин слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України.
Щодо посилань представника позивача на обставину введення в Україні воєнного стану суд їх до уваги не приймає, оскільки 6-місячний строк звернення до суду сплив до 24.02.2022 року, тобто до дати введення воєнного стану, оскільки фактично позивач про порушення свого права дізналась при перерахунку пенсії у березні - квітні 2018 року.
Верховний Суд після 02.03.2022 неодноразово наголошував, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості вчинити процесуальну дію у встановлені строки не може вважатися поважною причиною для безумовного поновлення цих строків (ухвала КАС ВС від 10.03.2023 у справі №540/1285/22).
Слід зазначити, що правові позиції щодо застосування норм КАС України стосовно підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом не підлягають застосуванню автоматично, не мають універсального характеру, без урахування обставин конкретної справи, що розглядається судом, на що звернула увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц.
Виходячи із встановлених обставин та враховуючи вищенаведені правові позиції, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що належних та допустимих доказів щодо поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали звернення і не залежали б від волі позивача, із змісту заяви про поновлення пропущеного процесуального строку, поданої представником позивача на виконання ухвали суду від 26.12.2023, не вбачається, позивачем не зазначено, а судами не встановлено.
Згідно ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Приписами ч. 15 ст. 171 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
На підставі вищевикладеного, окружний суд дійшов правильного висновку про залишення позовної заяви ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_2 у перерахунку і виплаті перерахованої пенсії з 01.01.2016 по 07.02.2023 у основному розмірі 80 відсотків від грошового забезпечення, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести перерахунок та виплатити пенсії ОСОБА_2 починаючи з 01.01.2016 по 07.02.2023 в основному розмірі 80 відсотків від усіх сум грошового забезпечення без розгляду.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала суду є обґрунтованою, ухваленою з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02 січня 2024 року у справі № 200/4431/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 21 березня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук