21 березня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/944/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 16.01.2024 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУПФ України в Чернігівській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУПФ України в Рівненській області, відповідач 2), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФУ в Рівненській області від 23.11.2023 №254150025419 про відмову у призначенні їй пенсії;
- зобов'язати ГУПФУ в Чернігівській області з 20.11.2023 призначити та виплачувати їй пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди з 01.11.2005 по 31.12.2005, з 01.01.2006 по 31.12.2006, з 01.01.2007 по 28.02.2007, з 14.03.2007 по 30.06.2007, з 02.07.2007 по 31.08.2007, з 01.01.2008 по 31.03.2008, з 08.04.2008 по 30.04.2008, з 07.05.2008 по 31.05.2008, з 05.06.2008 по 31.08.2008, з 01.10.2008 по 30.11.2008, з 01.01.2009 по 31.01.2009, з 03.03.2009 по 31.12.2009, з 01.01.2010 по 31.07.2010, з 02.08.2010 по 31.12.2010, з 01.02.2011 по 28.02.2011, з 01.04.2011 по 30.04.2011, з 01.07.2011 по 31.07.2011, з 03.08.2011 по 30.09.2011, з 03.10.2011 по 30.11.2011, з 01.01.2012 по 09.02.2018 здійснення нею підприємницької діяльності, як фізичної особи-підприємця, а також період роботи з 01.10.2023 по 31.10.2023 у ФОП ОСОБА_2
Позов мотивовано тим, що належним чином оформленими документами підтверджується її право на призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою судді від 22.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, установлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі на надання відзиву на позов.
Відповідач 1 подав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, у їх задоволенні просив відмовити та зазначив, що позивачеві спірним рішенням відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідач 2 відзив на позов у встановлений судом строк не подав.
Розглянувши подані документи і матеріали, суд враховує такі обставини і норми права.
20.11.2023, по досягненню 60 років, ОСОБА_1 звернулась до ГУПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком на загальних підставах. До заяви позивач надав відповідний пакет документів.
Вказану заяву розглянуло ГУПФУ в Рівненській області за екстериторіальним принципом та 23.11.2023 прийняло рішення №254150025419 про відмову позивачеві у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю у нього необхідного страхового стажу. Одночасно повідомлено, що зарахований страховий стаж становить 27 років 01 місяць 00 днів (а.с. 30).
Вважаючи вказане рішення протиправним, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до приписів статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до матеріалів справи станом на дату звернення до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії зарахований ГУПФУ в Рівненській області страховий стаж позивача становив 27 років 01 місяць 00 днів із необхідних 30 років.
При цьому, відповідно до розрахунку стажу (а.с. 30) позивачу не враховано частину періоду провадження нею господарської діяльності як фізичною особою-підприємцем. Одночасно враховано періоди: з 01.01.2006 по 30.04.2006, з 01.07.2006 по 31.08.2007, з 01.10.2007 по 31.12.2007, з 01.01.2008 по 30.04.2008, з 01.09.2008 по 31.12.2008, з 01.01.2010 по 30.11.2010 (в частині), з 01.02.2011 по 28.02.2011, з 01.04.2011 по 30.04.2011, з 01.07.2011 по 30.11.2011, з 01.01.2012 по 28.02.2018 (в частині).
Щодо неврахованого відповідачем періоду роботи позивача фізичною особою-підприємцем з 01.11.2005 по 31.12.2005, з 01.05.2006 по 30.06.2006, з 07.05.2008 по 31.05.2008, з 05.06.2008 по 31.08.2008, з 01.01.2009 по 31.01.2009, з 03.03.2009 по 31.12.2009, з 01.01.2010 по 30.11.2010 (в частині), з 01.12.2010 по 31.12.2010, з 01.01.2012 по 28.02.2018 (в частині), суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1058-IV застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно із частинами 1, 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту «б» статті 3 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно зі статтею 56 Закону №1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою набуття права на трудову пенсію фізичною особою-підприємцем є наявність стажу роботи, за умови сплати останнім страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини 3-1 пункту 1 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Системний аналіз означених нормативних положень дозволяє суду зробити висновок, що пенсійним законодавством передбачено перелік документів, які можуть підтвердити страховий стаж підприємця, що зокрема залежить від обраної системи оподаткування.
Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що в період з 17.10.2005 по 09.02.2018 ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа підприємець та перебувала на податковому обліку (а.с. 16-17).
Відповідно до листа ГУДПС у Чернігівській області від 03.07.2023 №8697/6/25-01-71-02-03 у спірний період здійснення підприємницької діяльності позивач сплачувала фіксований розмір прибуткового податку з громадян (а.с. 18).
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 14 Розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції чинній у період з 03.06.2005 до 01.01.2012) фіксований податок сплачується громадянином - платником податку до відповідного місцевого бюджету за місцем його проживання.
Податок, обчислений податковими органами, сплачується в такому порядку:
- протягом року платники щоквартально сплачують до бюджету по 25 процентів річної суми податку, обчисленої за доходами за попередній рік, а платники, які вперше залучаються до сплати податку, - 25 процентів суми, обчисленої їм податковими органами за оціночним доходом на поточний рік. Для сплати авансових платежів податку встановлюються такі строки протягом року: до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада. У разі значного збільшення або зменшення протягом року доходу платника податковими органами може бути проведено перерахунок сум податку за строками сплати податку, що не настали;
- суми плати за патент і суми податку, сплачені протягом року за місцем виплати доходу та у вигляді авансових платежів, пред'явлених податковими органами, враховуються при остаточному розрахунку суми податку на підставі документального підтвердження факту сплати податку.
Додатково нараховані за остаточними розрахунками суми податку підлягають сплаті не пізніше одного місяця з дня одержання повідомлення податкового органу, а над міру сплачені суми податку підлягають поверненню платнику не пізніше одного місяця після проведення остаточного розрахунку або за заявою платника зараховуються в рахунок майбутніх платежів.
Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, надають податковому органу декларації за наслідками кожного звітного кварталу, а також звітного року у строки, визначені законом. В декларації зазначаються загальні суми одержаного доходу, витрат і сплаченого податку за звітний рік або інший період, за який здійснюється оподаткування (оподатковуваний період).
Постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 №21-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за №64/8663, затверджено Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України (далі - Інструкція, у редакції, чинній з 26.07.2005), підпунктом 2.1.3 пункту 2.1 якої установлено, що страхувальниками є фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок).
Відповідно до підпункту 5.3.4 пункту 5.3 Інструкції страхові внески платниками, визначеними підпунктом 2.1.3 пункту 2.1 цієї Інструкції, які обрали особливий спосіб оподаткування, сплачуються ними за себе та членів своїх сімей, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності (підпункт 2.1.4 пункту 2.1 цієї Інструкції), до 20 числа поточного місяця за попередній у фіксованому розмірі.
Таким чином, згідно діючого на час провадження підприємницької діяльності законодавства, позивач був зобов'язаний сплачувати страхові внески у фіксованому розмірі.
Довідкою форми ОК-5 підтверджується сплата позивачем страхових внесків у період провадження підприємницької діяльності (а.с. 19-21).
За наведених обставин, суд вважає необґрунтованою відмову відповідача 2 у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду здійснення нею підприємницької діяльності з 01.11.2005 по 31.12.2005, з 01.05.2006 по 30.06.2006, з 07.05.2008 по 31.05.2008, з 05.06.2008 по 31.08.2008, з 01.01.2009 по 31.01.2009, з 03.03.2009 по 31.12.2009, з 01.01.2010 по 31.12.2010, з 01.11.2012 по 28.12.2018 (в повному розмірі).
Разом з тим, у задоволенні позовних вимог про зобов'язання зарахувати до страхового стажу періоди з 01.01.2006 по 30.04.2006, з 01.07.2006 по 31.08.2007, з 01.10.2007 по 31.12.2007, з 01.01.2008 по 30.04.2008, з 01.09.2008 по 31.12.2008, з 01.02.2011 по 28.02.2011, з 01.04.2011 по 30.04.2011, з 01.07.2011 по 30.11.2011 необхідно відмовити, оскільки матеріалами справи підтверджується їх врахування відповідачем (а.с. 30 зворот).
Також позивачу не зараховано період її роботи продавцем продовольчих товарів у ФОП ОСОБА_2 з 01.10.2023 по 31.10.2023, у зв'язку із несплатою роботодавцем страхових внесків.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно статті 62 Закону №1788-ХІІ та частини першої статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У відповідності до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію, для підтвердження трудового стажу приймаються відповідні уточнюючі довідки.
Суд звертає увагу, що записом у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 підтверджується її робота у ФОП ОСОБА_2 продавцем продовольчих товарів з 01.03.2018 (а.с. 9-11).
Згідно із статтею 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Крім того, відповідно до частини 18 статті 106 Закону №1058-IV посадові особи суб'єктів солідарної системи та накопичувальної системи пенсійного страхування, винні в порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).
Згідно із частиною першою статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3).
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10).
Основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі (пункт 12).
У пункті 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI установлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску (пункт 1 частини першої статті 6 Закону №2464-VI).
Частиною 11 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно із частиною першою 1 статті 26 Закону №2464-VI передбачено, що посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
У постанові від 02 серпня 2022 року по справі №560/4616/20 Верховний Суд дійшов висновків, що внаслідок невиконання підприємством обов'язку по нарахуванню та сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на такому підприємстві у спірні періоди, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі №199/1852/15-а, від 27 лютого 2019 року у справі №638/5795/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №683/1814/16-а, від 23 березня 2020 року у справі №535/1031/16-а та від 26 березня 2020 року у справі №299/3616/16-а. Зважаючи на те, що обов'язок щодо сплати страхового внеску, так і обов'язок по його нарахуванню покладено саме на страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.
Отже, беручи до уваги висновки Верховного Суду, які в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають враховуватись під час розгляду справи, а також ту обставину, що належним чином оформленими записами у трудовій книжці позивача підтверджується період її роботи з 01.10.2023 по 31.10.2023, суд вважає, що відсутність у реєстрі застрахованих осіб стосовно позивача інформації про сплату страхових внесків не може мати наслідком позбавлення права на зарахування такого періоду діяльності до страхового стажу.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У пункті 54 Рішення у справі Пічкур проти України ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що в даному випадку є порушення конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення.
Разом з тим, щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає таке.
Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати дискреційні повноваження, користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.
З огляду на зазначене та положення Порядку №22-1, враховуючи, що відповідачем не проводився розрахунок страхового стажу позивача з урахуванням спірного страхового стажу, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУПФУ в Рівненській області повторно розглянути заяву позивача від 20.11.2023.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 23.11.2023 №254150025419 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.11.2023, з урахуванням до страхового стажу періоду здійснення нею підприємницької діяльності з 01.11.2005 по 31.12.2005, з 01.05.2006 по 30.06.2006, з 07.05.2008 по 31.05.2008, з 05.06.2008 по 31.08.2008, з 01.01.2009 по 31.01.2009, з 03.03.2009 по 31.12.2009, з 01.01.2010 по 31.12.2010, з 01.11.2012 по 28.12.2018 та періоду роботи з 01.10.2023 по 31.10.2023.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 21 березня 2024 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005).
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, Рівненська область, 33028).
Суддя С.В. Бородавкіна