20 березня 2024 року Чернігів Справа № 620/636/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Регіонального управління Сил територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сил територіальної оборони Збройних Сил України про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України (далі також -ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), про визнання протиправною відмову відповідача щодо звільнення позивача з військової служби та зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби позивача на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до відповідача з рапортом про звільнення за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю матері, яка потребує стороннього догляду, проте йому в цьому відмовлено. Вважає таку відмову протиправною, оскільки ним до рапорту надано всі документи на підтвердження вказаних обставин.
15.01.2024 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти доводів позивача, та зазначив, що висновок ЛКК № 1656/180 від 14.09.2023, наданий позивачем, не є документом на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби. Також вказаному висновку зазначено, що ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, висновок дійсний до 14.09.2024, у той час як позивач ініціює остаточне звільнення з військової служби.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується копією контракту та 29.03.2023 та копію наказу від 29.03.2023 №103, (а.с.31-35).
ОСОБА_2 є матір'ю позивача, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ( а.с. 26).
Відповідно до висновку ЛКК КНП «Центр первинної медико - санітарної допомоги» Житомирської міської ради від 14.09.2023 №1656/180, ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, (в.с.27).
30.10.2023 позивачем подано відповідачу рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю постійного догляду за матір'ю, (а.с.12-18).
18.12.2023 відповідачем винесено правовий висновок, яким відмовлено у звільненні позивача, оскільки за поданими на звільнення документами відсутній відповідний висновок МСЕК, ( а.с. 42).
Вважаючи відмову протиправною позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Закон №2232-ХІІ здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частиною першою та другою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Як зазначалось вище, ОСОБА_1 під час проходження військової служби подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ у зв'язку з необхідністю постійного догляду за хворою матір'ю, про що надав висновок ЛКК КНП «Центр первинної медико - санітарної допомоги» Житомирської міської ради від 14.09.2023 №1656/180.
Відповідно до пункту 233 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі-Положення), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Так, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом під час мобілізації та дії воєнного стану, звільняються з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) за таких підстав: необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду; наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Суд встановив, що матері позивача згідно висновку ЛКК КНП «Центр первинної медико - санітарної допомоги» Житомирської міської ради від 14.09.2023 №1656/180, рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, (а.с.26-27).
При цьому суд дослідив Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317, яке визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Підпунктом 1 пункту11 Положення визначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
У свою чергу, відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом МОУ від 09.04.2008 року №189, який зареєстрований в МЮУ 02.06.2021 року за №731/36353, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
З проведеного ретельного аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд приходить до висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. У той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
При цьому суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, посилання позивача на висновок ЛКК КНП «Центр первинної медико - санітарної допомоги» Житомирської міської ради від 14.09.2023 №1656/180, в якому рекомендовано матері позивача на отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, як на підставу для звільнення його з військової служби, суд відхиляє, оскільки відповідно до наведених норм цей документ не є належним доказом на підтвердження наявності у нього права на звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, а належним доказом у даному випадку є відповідний медичний висновок медико-соціальної експертної комісії.
Проте позивачем не надано медичного висновку МСЕК, що його матір потребує в сторонньому нагляді, а тому підстави для прийняття рішення щодо звільнення позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, у відповідача відсутні.
Суд акцентує увагу на приписах частини другої статті 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач довів правомірність оскаржуваної відмови, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Регіональне управління Сил територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сил територіальної оборони Збройних Сил України АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Повний текст рішення виготовлено 20 березня 2024 року.
Суддя І.І. Соломко