20 березня 2024 року справа № 580/6129/23
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого Руденко А. В., розглянувши у письмовому провадженні у спрощеному провадженні в приміщенні суду позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
24.07.2023 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення, з 08.12.2020 по 15.07.2023;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з його грошового забезпечення за крайні два місяці, що передують його звільненню, з 08.12.2020 по 15.07.2023 в сумі 144 666,32 грн;
- визнати протиправними дії відповідача щодо несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення позивачу;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 з лютого 2020 року по день фактичного розрахунку.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , під час проходження якої відповідач виплачував йому грошове забезпечення, обраховуючи його відповідно до Постанови №704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. У липні 2023 року на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №420/3397/22 відповідач провів фактичний розрахунок по грошовому забезпеченню за період з 29.01.2020 по 08.12.2020 в сумі 84 509,49 грн, тобто із значною затримкою. З посиланням на ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України позивач просить зобов'язати відповідача виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Також позивач зазначив, що оскільки індексація грошового забезпечення з 01.12.2015 не була виплачена, наявні підстави для виплати відповідачем компенсації втрати частини такого доходу. Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати йому компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати належного грошового забезпечення, однак відповідач відмовив у такій виплаті. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права.
Відповідач проти позову заперечив. 28.08.2023 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що на виконання постанови апеляційного суду від 02.02.2023 у справі №420/3397/22 відповідач 15.07.2023 нарахував та виплатив позивачу грошове забезпечення в сумі 84 509,49 грн. Вказує, що підставою для виплати, передбаченою ст. 117 КЗпП України, є ненарахування сум належних працівникові при звільненні та незгода працівника нарахованими/перерахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Оскільки при нарахуванні та виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні.
Ухвалою від 28.07.2023 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.
З'ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.
Позивач ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.12.2020 № 271 був з 08.12.2020 виключений із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Рішенням від 18.06.2021 у справі № 420/492/21 Черкаський окружний адміністративний суд позов ОСОБА_1 задовольнив частково:
визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 20 січня 2017 року;
зобов'язав військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01 грудня 2015 року по 20 січня 2017 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 21 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року;
зобов'язав військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 21 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
в решті позовних вимог відмовив.
Постановою від 31.01.2022 у справі № 420/492/21 Шостий апеляційний адміністративний суд:
рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 червня 2021 р. скасував в частині відмовлених позовних вимог за період з 01.03.2018 по 28.11.2018;
позов в частині позовних вимог за період з 01.03.2018 по 28.11.2018 до Військової частини НОМЕР_3 задовольнив частково;
визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 року по 07.05.2018 року з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;
зобов'язав Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 28.11.2018 року з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
В решті рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 червня 2021 р. залишив без змін.
Також при обрахунку грошового забезпечення позивача з 29.01.2020 по 08.12.2020 відповідач виходив з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Постановою від 02.02.2023 у справі №420/3397/22 П'ятий апеляційний адміністративний суд зобов'язав військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 08.12.2020 перерахунок та виплату грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, грошової компенсації за невикористану основну та додаткову відпустку, одноразової грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01. 2020 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше проведених виплат.
Відповідач на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №420/3397/22 виплатив у липні 2023 року позивачу недоотриману частину грошового забезпечення в сумі 84 509,49 грн, що підтверджується випискою із АТ КБ «Приватбанк».
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд зазначає таке.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII).
Ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII зазначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.
Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений строком 6 місяців.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.03.2020 в справі №140/2006/19, від 16.07.2020 в справі №400/2884/18, від 04.09.2020 в справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 в справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 в справі №340/970/20, від 13.10.2021 в справі №580/1790/20, від 21.10.2021 в справі №640/14764/20 та інших.
Як встановлено судом, стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачеві (у зв'язку зі звільненням) грошового забезпечення на загальну суму 84 509,49 грн.
Так, суд встановив, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 08.12.2020. Недоотриману частину грошового забезпечення в сумі 84 509,49 грн позивачу перераховано на картковий рахунок 15.07.2023.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 15.07.2023.
Зазначені складові грошового забезпечення відповідач виплатив позивачу на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №420/3397/22, після чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.
Отже у зв'язку з несвоєчасним проведення розрахунку при звільненні на відповідача покладено обов'язок щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вирішуючи питання розміру середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує наступне.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки про грошове забезпечення від 21.08.2023 №350/205/128/333 нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 з жовтня по листопад 2020 року, тобто за два останні повні місяці перед звільненням, становить 36 292,50 грн: 18 146,25 грн за жовтень 2020 року та 18 146,25 грн за листопад 2020 року.
Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 594,96 грн (36292,50 грн/61, де 61 кількість календарних днів у жовтні-листопаді 2020 року).
Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
Відповідно у спірному випадку період затримки розрахунку при звільненні обчислюється з 08.12.2020 (згідно з витягом із наказу від 08.12.2020 № 271 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 08.12.2020) по 15.07.2023 (день проведення остаточного розрахунку з позивачем).
Водночас нормами статті 117 КЗпП України в новій редакції, яка діє з 19.07.2022, стягненню підлягає середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Застосування шестимісячного строку при виплаті середнього заробітку за весь час затримки при звільненні, ураховуючи редакцію Закону №2352-IX від 01.07.2022, узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, відповідно до якого на дату звернення до суду стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, і підлягала застосуванню.
З урахуванням цієї норми, чинної як на момент проведення остаточного розрахунку, так і на день звернення до суду із цим позовом, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 09.12.2020 (наступний день після звільнення з військової служби), проте не більш як за шість місяців, що становить 183 календарні дні.
Середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку при звільненні становить 108 877,68 грн (594,96 грн х 183 календарних днів).
З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про часткове задоволення позову шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 108 877,68 грн.
Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата є обов'язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Не погоджуючись з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби відповідач посилається на відсутність спору щодо розміру про такі суми, оскільки позивач не звертався до керівництва військової частини щодо незгоди з розміром сум, які належать йому до виплати. Також зазначає, що предметом спору у судовій справі №420/3397/22 було вчинення відповідачем певної дії, а не спір про розмір коштів, виплачених при звільненні. При цьому посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.12.2019 у справі №825/742/16, від 28.11.2022 у справі №380/693/20.
Надаючи оцінку вказаним доводам суд зазначає таке.
У постановах від 04.12.2019 у справі №825/742/16 та від 28.11.2022 у справі №380/693/20 Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. У інших випадках спір щодо розміру виплачених сум при звільненні відсутній, тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні стягненню не підлягає.
Водночас у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Спираючись на висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, яка прийнята пізніше, ніж постанова Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16, задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів колегія суддів Верховного Суду у постанові від 21.02.2022 у справі №420/3397/22 висловила правову позицію, згідно з якою жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи вказані правові висновки, які є обов'язковими до застосування відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що посилання позивача на постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16 та від 28.11.2022 у справі №380/693/20 є безпідставними.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 з лютого 2016 року до дня фактичного розрахунку суд зазначає таке.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Отже, дія зазначеного нормативного акту поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України, у т.ч. суми індексації грошових доходів громадян. Відповідно до ст. 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно з ст.4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до абзацу третього ст. 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.
З метою реалізації Закону №2050-III Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок).
Згідно з п. 1 Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
У п. 4 Порядку закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Відповідно до п. 5 Порядку сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з п. 7. Порядку компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме:
власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднаннями громадян;
коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Зазначене у ст. 3 Закону №2050-ІІІ та п. 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-III та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Водночас зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст.1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Зазначений аналіз вказаних норм права висловлений Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа №336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа №521/940/17).
Суд встановив, що в судовій справі № 420/492/21 між тими ж сторонами доведена протиправність бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення.
Так, рішенням від 18.06.2021 Черкаський окружний адміністративний суд позов зобов'язав військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01 грудня 2015 року по 20 січня 2017 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); зобов'язав військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 21 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
Постановою від 31.01.2022 Шостий апеляційний адміністративний суд зобов'язав Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 28.11.2018 року з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Матеріалами справи не підтверджується виплата позивачу індексації грошового забезпечення на виконання зазначених судових рішень. Однак, судові рішення набрали законної сили та є обов'язковими до виконання. Як наслідок, купівельна спроможність коштів, які будуть виплачені позивачу на виконання судових рішень у справі № 420/492/21 порівняно з 2015-2018 роками знижена. Враховуючи, що проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати ст.ст. 1-2 Закону №2050-III поширює і на індексацію, виплачуючи її відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити таку компенсацію.
Проте зважаючи на положення пункту п. 5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, та на відсутність доказів виплати індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.
Отже позовна вимога про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення є передчасною і задоволенню не підлягає.
Надавши оцінку доказам, наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими і підлягають частковому задоволенню.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Понесені позивачем судові витрати, підтверджені платіжною інструкцією від 15.07.2023 в сумі 2150,00 грн про сплату судового збору за звернення до адміністративного суду з позовною заявою, підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеній частині позову - половина суми.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні в сумі 108 877 (сто вісім тисяч вісімсот сімдесят сім) гривень 68 копійок з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 075 (одна тисяча сімдесят п'ять) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.
Суддя Алла РУДЕНКО