справа №380/1545/24
20 березня 2024 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Ліпенко Юрій Костянтинович, звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 18.06.2020 по 18.12.2020 у розмір 64 461 грн 18 к.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при виключенні зі списків особового складу військової частини 17.06.2020 відповідач не здійснив з ним повного розрахунку, невірно провівши виплату індексації грошового забезпечення. На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2022 у справі №380/1559/22 відповідач 24.12.2023 нарахував та виплатив позивачу 64 817 грн 99 к. індексації грошового забезпечення. Несвоєчасність проведення відповідачем розрахунку при звільненні позивача стала підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідачем позову не визнано з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у такому. Позивач помилково допускає можливість застосування положень статті 117 КЗпП України, оскільки військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі додаткові обов'язки та відповідальність. Як визначено абзацом третім пункту 242 Положення №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Позивач не скористався своїм правом, передбаченим абзацом 3 пункту 242 Положення №1153/2008. Вказує, що спір стосовно розміру належних працівникові для виплати сум і спір щодо права працівника на виплату йому певних сум не є тотожним, оскільки в першому випадку право працівника на певну категорію виплати (надбавка, компенсація, допомога) не оспорюється, а спірним є лише питання розміру такої виплати, в другому ж випадку спірним є питання чи має право особа взагалі на певну виплату, а розмір такої зазвичай не є спірним, оскільки нарахування цієї виплати взагалі ще не здійснювалось. Така позиція, на думку відповідача, узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини. Оскільки на час виключення позивача із списків особового складу спірна сума йому ще не належала, то відсутня вина відповідача у її не виплаті, що виключає відповідальність останнього, передбачену статтею 117 КЗпП України. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою від 24.01.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи.
Відповідачем 12.02.2024 (вх. №11194) подано відзив на позовну заяву.
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 до виключення зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з 17.06.2020 наказом №124 від 17.06.2020.
Неповнота проведеного відповідачем розрахунку при звільненні в частині виплати індексації грошового забезпечення була оскаржена позивачем в судовому порядку.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2022 у справі №380/1559/22 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково шляхом зобов'язанння в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із збереженням базового місяця, що враховувався до 01 грудня 2015 року відповідно до положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум.
На виконання постанови суду від 12.08.2023 у справі №3801559/22, відповідачем нарахована та 24.12.2023 виплачена на картковий рахунок позивача індексація у сумі 64 817 грн 99 к.
Позивач вважає, що виплата відповідачем належного йому грошового забезпечення у виді індексації не у день його звільнення з військової служби зумовлює наявність у нього права на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України, за захистом якого звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 1-3 Порядку №159 визначено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно із статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2022 у справі №380/1559/22 встановлено право позивача на індексацію грошового забезпечення у належному розмірі.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що на виконання судового рішення від 12.08.2022 у справі №380/1559/22 відповідач нарахував та 24.12.2023 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 64 817 грн 99 к, що підтверджується випискою про зарахування безготівкових коштів від 24.12.2023 АТ «ОЩАДБАНК».
Отже, відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем не в день виключення позивача зі списків особового складу - 17.06.2020, а лише 24.12.2023, тобто несвоєчасно.
Не виконання відповідачем обов'язку повного розрахунку з ОСОБА_1 у день виключення позивача зі списків особового складу - 17.06.2020 і здійснення такого 23.12.2023 свідчить про затримку відповідачем повного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби.
Суд звертає увагу, що на момент розгляду справи стаття 117 КЗпП України зазнала змін.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 24.12.2023, отже після внесених змін 19.07.2022 у частину 1 статті 117 КЗпП України.
Тому, визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд виходить із чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України, у відповідності до якої на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців або за 183 дні (з 24.06.2023 по 24.12.2023 остаточний день розрахунку).
При визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з такого.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).
Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абзац 3 пункт 8 Порядку № 100).
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21.01.2015 (справа № 6-195цс14) та від 23.01.2015 (№ 6-1093цс15), а також Верховним Судом у постановах від 16.04.2020 (справа № 316/2896/14-а) та від 28.01.2021 (справа № 580/2427/19).
Суд звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 2340/3023/18, згідно з якою суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
При цьому суд зазначає, що розрахунок суми покладається на відповідача, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.12.2020 року по справі 521/21718/16-а, від 30.09.2020 року по справі №280/676/19, від 20.02.2018 року по справі №522/5664/17.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своєї поведінки, яка є предметом оскарження.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку поведінці відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні за період з 24.06.2023 по 24.12.2023, суд дійшов висновку, що така свідчить про бездіяльність, яка не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах, тому позов слід задовольнити частково шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки при звільненні за період з 24.06.2023 по 24.12.2023, а не з 18.06.2020 по 18.12.2020, як просить позивач, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Порядку №100», з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства.
Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Позивач також просить вирішити питання про стягнення з відповідача понесених ним судових витрат.
При вирішенні цього питання, суд враховує таке.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою-третьою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами п'ятою, шостою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Професійна правова допомога позивачу надавалася адвокатом Ліпенко Ю.К. (свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю від 12.06.2019 серія ЛВ №001518) на підставі договору про надання правової допомоги від 16.04.2021 №32/21, примірник якого наявний у матеріалах справи.
Вид наданих позивачу послуг професійної правової допомоги, їх тривалість та вартість підтверджується замовленням про надання правової допомоги №3 від 28.12.2023.
Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, з розрахунку вартості 1 години - 1 000 грн, загальна сума до оплати за виконану роботу становить 2 000 грн (2 год. х 1 000 грн).
Оплата послуг за правову допомогу в розмірі 2 000 грн підтверджується квитанцією від 26.12.2023 №81 на суму 2 000 грн.
Додані до матеріалів справи документи підтверджують надання адвокатом Ліпенко Ю.К. професійної правової допомоги ОСОБА_1 , а платіжні документи підтверджують понесення позивачем витрат на правову допомогу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 та врахованої при вирішення питання розподілу судових витрат, суд керується критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою, відповідає обсягу фактично наданих ним послуг, досліджених та підготовлених доказів, обсягу використаних нормативно-правових актів та є співмірною з обсягом наданих послуг, що зумовлює висновок суду про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 2 000 грн.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання відшкодування судового збору.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки при звільненні за період з 24.06.2023 по 24.12.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100, з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. П. Хома