20 березня 2024 року № 320/12137/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" про встановлення способу виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “РГК” до Головного управління ДПС у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, про стягнення коштів,
Товариство з обмеженою відповідальністю “РГК” звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській, в якому просило стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (надалі також - третя особа, ГУ ДКС України у Київській області) на користь ТОВ “РГК” пеню в розмірі 4 939 747,76 грн, нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 21 квітня 2014 року по 4 квітня 2018 року; пеню в розмірі 903 111,78 грн, нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 5 квітня 2019 року по 25 грудня 2019 року; збитки у розмірі 7 151 915,51 грн; інфляційні втрати у розмірі 14 317 514,54 грн за період з 1 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року; 3 проценти річних у розмірі 1 858 076,87 грн за період з 1 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року; моральну шкоду у розмірі 10 000 000,00 грн, всього на суму 39 170 366,46 грн, у зв'язку з протиправною бездіяльністю Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області щодо неподання до ГУ ДКС України у Київській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 10 952 811,00 грн, заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19 березня 2014 року), як такої, що є неузгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ “РГК”.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 1 червня 2021 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення збитків у розмірі 7 151 915,51 грн та моральної шкоди у розмірі 10 000 000,00 грн на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 1 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року, позов задоволено частково: стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ “РГК” пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування за лютий 2014 року за період з 30 квітня 2014 року по 4 квітня 2018 року у розмірі 4 912 380,75 грн (чотири мільйони дев'ятсот дванадцять тисяч триста вісімдесят гривень 75 коп.) та за період з 5 квітня 2019 року по 23 грудня 2019 року у розмірі 899 690,90 грн (вісімсот дев'яносто дев'ять тисяч шістсот дев'яносто гривень 90 коп.); стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ “РГК” інфляційні втрати за період з 1 травня 2014 року по 23 грудня 2019 року у розмірі 14 317 514,54 грн (чотирнадцять мільйонів триста сімнадцять тисяч п'ятсот чотирнадцять гривень 54 коп.); стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ “РГК” три відсотки річних за період з 1 травня 2014 року по 22 грудня 2019 року у розмірі 1 856 276,41 грн (один мільйон вісімсот п'ятдесят шість тисяч двісті сімдесят шість гривень 41 коп.). В решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 19.05.2022 справу №320/12137/20 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задоволено частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У задоволенні заяви Головного управління ДПС у Київській області про поворот виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року відмовлено.
14.06.2023 справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду та за результатом автоматизованого розподілу передана на розгляд судді Дудіну С. О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2023 прийнято адміністративну справу до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Дудіна С. О.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2023 адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “РГК” пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування за лютий 2014 року за період з 30.04.2014 по 04.04.2018 у розмірі 4 912 380,75 грн (чотири мільйони дев'ятсот дванадцять тисяч триста вісімдесят грн. 75 коп.) та за період з 05.04.2019 по 23.12.2019 у розмірі 899 690,90 грн (вісімсот дев'яносто дев'ять тисяч шістсот дев'яносто грн. 90 коп.).
Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “РГК” інфляційні втрати за період з 01.05.2014 по 22.12.2019 у розмірі 14 317 514,54 грн (чотирнадцять мільйонів триста сімнадцять тисяч п'ятсот чотирнадцять грн. 54 коп.).
Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “РГК” три відсотки річних за період з 01.05.2014 по 22.12.2019 у розмірі 1 856 276,41 грн (один мільйон вісімсот п'ятдесят шість тисяч двісті сімдесят шість грн. 41 коп.).
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “РГК” за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області, судовий збір у розмірі 15844,51 грн (п'ятнадцять тисяч вісімсот сорок чотири грн. 51 коп.).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2024 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області було залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2023 - без змін.
29.11.2023 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “РГК” надійшла заява, у якій позивач просить суд встановити порядок і спосіб виконання вищевказаного судового рішення щодо стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ “РГК” інфляційних втрат, трьох відсотків річних, а саме: що зазначені кошти необхідно стягнути з рахунку, з якого здійснювалося відшкодування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2014 року за рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі №320/1844/19.
Аналогічна за змістом заява надійшла до суду 20.03.2024.
Відповідно до частин першої та другої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
У зв'язку з розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому Указами Президента України, затвердженими відповідними Законами України, строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє і на теперішній час.
Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24.02.2022 "Щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах припинення повноважень ВРП та воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації", рекомендовано, зокрема, особливості роботи суду визначати виходячи з поточної ситуації у відповідному регіоні; по можливості відкладати розгляд справ (за винятком не відкладних судових розглядів), зважаючи на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя; справи, які не є невідкладними, розглядаються лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження; процесуальні строки по можливості продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.
Враховуючи встановлення на території України воєнного стану та недопущення створення можливої небезпеки для життя учасників справи, суд дійшов висновку про необхідність розгляду заяви про встановлення порядку і способу виконання судового рішення у порядку письмового провадження.
При цьому, суд звертає увагу на те, що до заяви про встановлення порядку і способу виконання судового рішення позивачем були додані доказі її направлення поштовим зв'язком 27.10.2023 на адресу інших учасників процесу, проте останні свою позицію щодо заяви не висловили.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для встановлення порядку і способу виконання судового рішення у даній адміністративній справі, суд зазначає таке.
Частиною третьою статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Обґрунтовуючи вказану заяву, позивач зазначив про те, що під час первинного виконання рішення суду у цій справі (від 01.06.2021) Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області його не виконувало та звернулося до суду із заявою про роз?яснення порядку та способу виконання судового рішення, в якій зазначила, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів, необхідних для виконання судового рішення щодо відшкодування сум податку на додану вартість та/або пені з відповідного рахунка, відкритого в Державній казначейській службі України за субрахунком 3130 та відповідним кодом класифікації доходів бюджету, на рахунок за субрахунком 3231 «Кошти державного бюджету», шляхом оформлення та передачі відповідному Головному управлінню Казначейства...». Головному управлінню Державної казначейської служби України у Київській області було не зрозуміло, з якого рахунку та субрахунку їй необхідно списувати кошти в частині стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, а тому звернулася до суду із заявою, в якій просила роз?яснити порядок та спосіб виконання судового рішення Київського, вказавши джерело коштів, які підлягають безспірному списанню в частині стягнення інфляційних втрат за період з 01.05.2014 по 23.12.2019 у розмірі 14 317 514,54 грн. та три відсотки річних за період з 01.05.2014 по 22.12.2019 у розмірі 1 856 276,41 грн.
Так, судом встановлено, що Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області дійсно зверталося до Київського окружного адміністративного суду із заявою від 03.12.2021 №04-31/208 про роз'яснення порядку та способу виконання судового рішення, в якій зазначила таке:
«Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного, місцевих бюджетів та боржників визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок) (зі змінами).
Згідно п. 16 Порядку органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів: з метою забезпечення бюджетного відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку.
...
Згідно п. 18 Порядку під час виконання виконавчого документа суду про стягнення надходжень бюджету, крім бюджетного відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, орган Казначейства повідомляє протягом п?яти робочих днів після надходження такого документа відповідному органові, що контролює справляння надходжень бюджету (в разі безспірного списання коштів місцевого бюджету - також відповідному фінансовому органу), про надходження зазначеного виконавчого документа. У разі потреби орган Казначейства звертається до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, за інформацією про підтвердження зарахування коштів до державного та місцевих бюджетів або встановлення залишку неповернутих з державного та місцевих бюджетів коштів чи узгодження реквізитів рахунків, на яких обліковуються надходження бюджету, кодів бюджетної класифікації тощо та визначає строк її подання, який становить не більш як 15 робочих днів.
Орган, що контролює справляння надходжень бюджету, до закінчення зазначеного строку подає органові Казначейства таку інформацію в письмовій формі. У разі неподання зазначеної інформації орган Казначейства вживає заходів до виконання виконавчого документа про стягнення надходжень бюджету на підставі наявних даних.
Пунктом 23 Порядку визначено: «стягувач, на користь якого прийняті судові рішення про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, подає документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцем реєстрації стягувача в органі державної фіскальної служби. Орган Казначейства надсилає після надходження зазначених документів до органу державної фіскальної служби запит щодо визначення розміру залишку невідшкодованих з державного бюджету сум податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість бюджету з відшкодування такого податку. У разі коли на дату надходження виконавчого документа або у процесі його виконання розмір такого залишку зменшився, орган державної фіскальної служби узгоджує протягом п?яти робочих днів зазначений розмір із стягувачем, про що повідомляє органу Казначейства за встановленою формою. Після закінчення строку узгодження розміру зазначеного залишку орган Казначейства передає виконавчий документ та інші документи, необхідні для його виконання, до Казначейства, Казначейство здійснює в порядку черговості надходження виконавчих документів безспірне списання коштів державного бюджету в розмірі, встановленому судом або узгодженому органом державної фіскальної служби із стягувачем, та перераховує такі кошти на рахунок стягувача, зазначений у виконавчому документі або його заяві про виконання рішення про стягнення коштів.
На підставі вищевикладеного, Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів, необхідних для виконання судового рішення щодо відшкодування сум податку на додану вартість та/або пені з відповідного рахунка, відкритого в Державній казначейській службі України за субрахунком 3130 та відповідним кодом класифікації доходів бюджету, на рахунок за субрахунком 3231 «Кошти державного бюджету», шляхом оформлення та передачі відповідному Головному управлінню Казначейства.
...
Звертаємо увагу, що в чинному законодавстві передбачено відшкодування Державною казначейською службою України лише сум податку на додану вартість та/або пені з відповідних рахунків, в свою чергу суми відшкодування, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, щодо інфляційних витрат та три відсотки річних відсутні на відповідних рахунках та не передбачені жодною державною програмою».
Наведені обставини, на переконання суду, свідчать про загрозу невиконання судового рішення у цій справі (від 29.09.2023), враховуючи, що його резолютивна частина за обраним способом захисту порушеного права відповідає тому, який був застосований судом при попередньому розгляді цієї справи на викладений у рішенні від 1 червня 2021 року.
Натомість, суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 2 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” від 05.06.2012 №4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Стаття 129 Конституції України визначає, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
За неповагу до суду чи судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.
Згідно зі статтею 129-1 Основного Закону суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Положеннями статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України також визначено, що однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Принцип обов'язковості судового рішення також закріплений у частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Зазначеною нормою визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Виконання судового рішення, ухваленого будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина судового розгляду у контексті ст.6 Конвенції. Провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадіями одного провадження.
“Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина “судового процесу” для цілей статті 6 Конвенції (Рішення у справі “Горнсбі проти Греції” (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997 заява № 18357/91, п. 40).
У справі “Мікалефф проти Мальти” Європейський Суд з прав людини визнав можливість застосування статті 6 до попередніх заходів та зазначив, що має бути розглянутий характер попереднього заходу, його предмет, завдання та вплив на конкретне право.
Проміжне рішення може бути еквівалентне попередній або забезпечувальним заходам і процедурам. Такий принцип застосовується і у визначені застосування статті 6 (справа “Меркіка та інші пороти Мальти”).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України” (Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі “Дорани проти Ірландії” (Doran v. Ireland) ЄСПЛ визначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Суд звертає увагу на те, що при прийнятті рішення у даній справі судом було враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, в якій Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновком господарського суду першої інстанції про те, що звернення позивача до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення інфляційних нарахувань та суми 3% річних є видом відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. За змістом статті 1192, частини другої статті 22 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Таку ж природу має і неустойка. Зокрема, пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Далі Велика Палата Верховного Суду висновувала: “…У справі, що розглядається, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою, а основною - вимога про сплату заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ. При вирішенні спору про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів перед судом обов'язково постане питання про наявність заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, суму такої заборгованості, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення, тобто питання, спір щодо яких підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі”.
З урахуванням вказаної вище позиції Великої Палати Верховного Суду про акцесорний, додатковий до основного, характер зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів, суд вважає, що джерело коштів, за рахунок яких має здійснюватися безспірне списання інфляційних втрат та річних процентів, повинно бути ідентичним джерелу коштів, за рахунок яких здійснюється безспірне списання основного зобов'язання, тобто відшкодування сум податку на додану вартість та пені.
При цьому, як вбачається з наявного в матеріалах справи листа Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області (т.6, а.с. 12) виконавчі листи у цій справі, які були пред'явлені до виконання Товариством з обмеженою відповідальністю “РГК” після первинного розгляду справи, були повернуті стягувачеві без виконання у зв'язку з тим, що зі змісту судового рішення неможливо визначити джерело коштів, які підлягають безспірному списанню.
Наведені обставини у сукупності свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “РГК” інфляційних втрат та трьох відсотків річних, без встановлення способу виконання судового рішення.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне встановити спосіб виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2023 у справі №320/12137/20 в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “РГК” інфляційних втрат та трьох відсотків річних, вказавши, що зазначені кошти, які мають правовий характер аксесорного зобов'язання, додаткового до основного (відшкодування сум податку на додану вартість та пені), залежить від основного і поділяє його долю, підлягають безспірному списанню за рахунок джерела, яке є ідентичним тому джерелу коштів, за рахунок яких здійснюється безспірне списання основного зобов'язання, тобто відшкодування сум податку на додану вартість та пені.
Керуючись статтями 243, 248, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “РГК” задовольнити.
2. Встановити спосіб виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2023 у справі №320/12137/20 в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “РГК” інфляційних втрат та трьох відсотків річних та вказати, що зазначені кошти, як такі, що мають правовий характер аксесорного зобов'язання, додаткового до основного (відшкодування сум податку на додану вартість та пені), підлягають стягненню за рахунок джерел, призначених для стягнення основного зобов'язання, тобто відшкодування сум податку на додану вартість та пені.
3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Дудін С.О.