19 березня 2024 року № 640/31370/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо призначення/перерахунку/ та виплати пенсії позивачу відповідно ст. 37 ЗУ №2723-XIІ, та обмеження виплати пенсії у максимальному розмірі, що перевищує десяти прожиткових мінімумів встановлених для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві провести позивачу перерахунок та виплату пенсії відповідно до ст. 37 ЗУ №2723-ХІІ, яку призначити та розрахувати в розмірі 90% заробітної плати державного службовця, починаючи з дня звернення з заявою з 08.04.2019р. та документів які надані із заявою від 08.04.2019р. довідки, видані Центральною виборчою комісією №64 від 08.04.2019р. про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, та №65 від 08.04.2019р. про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20р. стажу на посадах, віднесених до категорії посад державної служби і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, за формою затверджено ППФУ 17.01.2017р. №1-3, відповідно до ЗУ "Про державну службу" та документів які знаходяться в пенсійній справі, починаючи з дня звернення з заявою з 08.04.2019р. та виплачувати без обмеження максимального розміру.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2021р. відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснювати її розгляд у порядку письмового провадження.
Законом України від 13.12.2022р. №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна вказана справа, яку відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, було передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Маричу Є.В.
Ухвалою суду справу прийнято до провадження суддею Маричем Є.В., вирішено здійснювати її розгляд у спрощеному провадженні без призначення судового засідання.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю дій органу Пенсійного фонду України щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром з 08.04.2019р.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Акцентує увагу на тому, що положення законодавства щодо обмеження пенсії максимальним розміром осіб, які перебувають на пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" не були визнані неконституційними. Відтак, розмір пенсії позивачки розрахований відповідно до норм чинного законодавства.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
З 22.02.2017р. позивач, як пенсіонер перебуває на обліку у ГУ ПФУ в м. Києві та отримував пенсію за віком згідно ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-IV.
Рішенням ОАСК від 30.11.2020р. (справа №640/18277/19) зобов'язано ГУ ПФУ в м. Києві провести позивачу перерахунок та виплату пенсії відповідно до ЗУ «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII, яку призначити та розрахувати відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №2723-ХІІ та п. 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII, починаючи з 08.04.2019р.
Так, на виконання вказаного рішення позивачу було нараховано пенсію з урахуванням обмеження пенсії максимальним розміром.
Не погоджуючись з вказаним розміром пенсії, позивач звернувся із заявою щодо зняття обмеження пенсії максимальним розміром до відповідача.
Так, листом відповідача вказано, що пенсія позивачу виплачується відповідно до вимог законодавства України.
Вважаючи своїм права порушеними, позивачка звернулася із цим позовом до суду.
Надаючи юридичну оцінку обставина справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Визначальним питанням для вирішення цієї справи є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону України № 1058-IV.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі цього Закону, 10 прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI (далі Закон України № 3668-VI), який набрав законної сили 01 жовтня 2011 року.
Відповідно до положень статті 2 цього Закону максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України «Про державну службу», не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, відповідно до ст. 90 Закону України «Про державну службу», пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Водночас Законом України № 3668-VI внесено зміни у частину 3 статті 27 Закону України № 1058-IV та викладено її у наступній редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.».
Аналогічну норму містить і ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу», відповідно до якої максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Положеннями статей 42 45 Закону України № 1058-IV закріплено право громадян України на проведення перерахунку отримуваної ним пенсії.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Абзацом 2 цього пункту передбачено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин 2 та 3 статті 42 Закону України № 1058-IV та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Аналізуючи наведені правові норми суд дійшов до висновку, що наведені в пункті 2 норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб'єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).
Суд зауважує, що положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв'язку із застосуванням Закону України № 3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати звуженню. У зв'язку з цим положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3668-VI, а саме усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв'язку між собою.
Таким чином, пункт 2 розділу ІІ Закону України № 3668-VI в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 1 жовтня 2011 року вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
Також, суд уважає за необхідне зазначити таке.
Тлумачення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом України № 3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.
Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 розділу ІІ Закону України № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.
Такий підхід відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 6 вересня 2012 року № 5207-VI вважається непрямою дискримінацією ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
При цьому, звертає на себе увагу факт, що норми пункту 2 розділу ІІ Закону України № 3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту «обмеження максимального розміру пенсії» за колом осіб в момент набуття чинності Закону України № 3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.
Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону України № 3668-VI).
Норми статті 2 Закону України № 3668-VI кореспондуються з положеннями частини третьої статті 27 Закону України № 1058-IV, статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу».
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Як убачається зі встановлених по справі обставин, внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний.
Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини 1 статті 2 Закону України № 3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зазначені положення Закону України № 3668-VI та частини 3 статті 27 Закону України № 1058-IV неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов'язкові для застосування.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2018 року у справі № 463/5538/16-а, від 10 грудня 2020 року у справі № 580/492/19 та від 25 січня 2023 року у справі № 380/12268/20.
Аналізуючи у сукупності вказані вище норми матеріального права разом з встановленими судом обставинами справи, суд дійшов висновку про те, що відповідач правомірно застосував при перерахунку розміру пенсії позивача обмеження максимального розміру передбаченого частиною 1 статті 2 Закону України № 3668-VI та частиною 3 статті 27 Закону України №1058- ІV.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
За таких обставин дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії позивача максимальним розміром не можуть вважатися протиправними, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ураховуючи викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.
В силу приписів ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 16, індекс: 04053; код ЄДРПОУ: 42098368) про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, - відмовити.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.