21 березня 2024 року Справа № 120/1639/23 ЗП/280/6/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області,
Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області,
Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 1), у якій вона просила суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 від 19.09.2022 №084350004735 щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за віком згідно абз.2 ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
2) зобов'язати відповідача 1 прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за віком згідно абз.2 ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 12.09.2022 відповідно до особистої заяви від 12.09.2022, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 16.10.1989-13.08.1993, 30.09.1997-15.06.2000, 10.09.2000-20.10.2002, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.12.1978.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у зв'язку із настанням 60-річного віку позивач звернулася до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком. Розглянувши надані позивачем документи, пенсійний орган відмовив у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, посилаючись на відсутність печатки, що суперечить пункту 4.1 частини 4 Інструкції № 58. Також у спірному рішенні зазначено, що періоди роботи з 2000 року не підтверджені даними реєстру застрахованих осіб. З прийнятим відповідачем рішенням позивач не погоджується, через що вважає його протиправним, просить позов задовольнити у повному обсязі.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
14.03.2023 до Вінницького окружного адміністративного суду від представника Головного управління ПФУ в Запорізькій області надійшов відзив, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки у позивача відсутність необхідний страховий стаж. Крім того, вказує, що позовна вимога щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 16.10.1989 по 13.08.1993 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 14.12.1978 30.09.1997 по 15.06.2000, з 10.09.2000 по 20.10.2002 не підлягає задоволенню, оскільки обчислення страхового стажу є повноваженнями відповідача, які реалізовуються виключно в процесі прийняття рішення про призначення (перерахунок) пенсії, та з урахуванням того, що звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
15.03.2023 до Вінницького окружного адміністративного суду від представника Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області, надійшов відзив, у якому останній вказує, що оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 19.09.2022 винесене Головним управлінням ПФУ у Рівненській області.
16.03.2023 до Вінницького окружного адміністративного суду від представника позивача надійшло клопотання, у якому адвокат просить суд залучити до участі у справі як третього відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області.
23.03.2023 на виконання ухвали Вінницького окружного адміністративного суду про витребування доказів Головне управління ПФУ в Запорізькій області надало копії заяви позивача з доданими документами та рішення Головного управління ПФУ в Рівненській області від 19.09.2022 №084350004735 про відмову у призначенні пенсії.
13.03.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вх.№11947), у якому представник зазначає, що за принципом екстериторіальності за результатом розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області прийнято рішення №084350004735 від 19.09.2022 про відмову в призначенні пенсії за віком. Зауважує на виключних повноваженнях Пенсійного фонду у питаннях призначеннях пенсії. Крім цього, при вирішенні питання про розподіл судових витрат просить врахувати, що судові витрати стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, повинні відшкодовуватись з Державного бюджету України органами Казначейства згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою КМУ від 03.08.2011 №845.
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про розгляд справи Запорізьким окружним адміністративним судом повідомлені належним чином, проте заяви про визнання позову або відзиву на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 КАС України, до суду не надходило. Відтак, керуючись частиною шостою статті 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 27.02.2023 Вінницький окружний адміністративний суд відкрив провадження в адміністративній справі № 120/1639/23 та призначив розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; залучив до участі у справі як другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Ухвалою від 17.03.2023 Вінницький окружний адміністративний суд витребував у Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області належним чином засвідчену копію рішення від 19.09.2022 №084350004735 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , вказавши яким органом воно було винесене, та копію заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії з доданими документами.
Ухвалою від 28.03.2023 Вінницький окружний адміністративний суд повернув без розгляду клопотання представника позивача, у якому остання повідомила про відмову від частини позовних вимог та просила залучити третього відповідача, у якого витребувати необхідні докази.
Ухвалою від 11.04.2023 Вінницький окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів; залучив до участі у справі третього відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.05.2023 у справі № 120/1639/23 адміністративний позов задоволено частково, а саме:
визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 19.09.2022 №084350004735 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.09.2022 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі №120/1639/23 рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.05.2023 скасовано, справу направлено на розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду за встановленою законом підсудністю.
06.02.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надішли матеріали адміністративної справи № 120/1639/23 за вх.№6192.
Ухвалою від 12.02.2023 Запорізький окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін у відповідності до положень статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9-12).
12.09.2022 ОСОБА_1 звернулась через вебпортал до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком. До заяви ОСОБА_1 додала свій паспорт громадянина України, РНОКПП, трудову книжку НОМЕР_2 від 14.12.1978, свідоцтво про шлюб, дишлом про навчання, атестат про навчання. На момент звернення до Пенсійного фонду України ОСОБА_1 виповнилося 60 років (а.с.68).
У порядку екстериторіальності заяву позивача та документи було розглянуто Головним управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 19.09.2022 №084350004735. Зазначено, що необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 29 років. Страховий стаж особи становить 28 років 02 місяців 11 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 14.12.1978 року не зараховано періоди роботи з 30.09.1997 -15.06.2000 оскільки, після запису про звільнення відсутня печатка, що суперечить пункту 4.1 частини 4 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» №58 від 29.07.1993 року, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Відтак, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу 29 років (а.с.75).
Листом Головного управління ПФУ в Запорізькій області від 20.01.2023 № 842-744/Г-02/8-0800/23 роз'яснено, що перевіркою обставин звернення було встановлено, що позивач була надана заява 12.09.2022 з відповідними документами на призначенні пенсії за віком згідно із Законом 1058. На вимогу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області заяву про призначення пенсії за віком було повернено на доопрацювання. В порядку екстериторіальності її заяву та документи було розглянуто відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області та було прийнято рішення про відмову 19.09.2022 № 084350004735 у зв'язку з відсутністю необхідного стажу. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, страховий стаж становить 28 років 5 місяців 6 днів. За доданими документами до страхового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 14.12.1978 року не зараховано періоди роботи з 16.10.1989-13.08.1993, 30.09.1997 -15.06.2000, 10.09.2000-20.10.2002 оскільки після запису про звільнення відсутня печатка, що суперечить пункту 4.1 частини 4 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» №58 від 29.07.1993 року, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Крім того, періоди роботи з 2000 року не підтверджені даними реєстру застрахованих осіб. Для зарахування зазначений періодів до страхового стажу необхідно надати за зазначені періоди роботи уточнюючі довідки до будь-якого діючого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Пенсійного фонду України або через особистий кабінет вебпорталу (а.с.14-15).
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком від 19.09.2022 №084350004735, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Стаття 1 Закону №1058-IV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Стаття 45 Закону № 1058-IV визначає серед іншого, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, право на призначення пенсії мають особи, які досягли 60 років і за наявності страхового стажу та така призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Закон № 1058-ІV набрав чинності 01.01.2004. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Під час роботи позивача у спірний період (з 30.09.1997 по 15.06.2000) діяли норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до пункту 2.2. Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.12 Інструкції № 58).
Аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств. Відтак, неналежне ведення трудової книжки не може позбавити особу права на включення періодів роботи до страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.
Відповідно до оскаржуваного рішення відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_4 від 14.12.1978 року не зараховано періоди роботи з 30.09.1997 -15.06.2000 оскільки, після запису про звільнення відсутня печатка, що суперечить пункту 4.1 частини 4 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» №58 від 29.07.1993 року, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 30.09.1997 прийнята на посаду бухгалтера матеріального відділу ПП «Макс», 20.03.2000 переведена на посаду головного бухгалтера та 15.06.2000 звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.
Слід зазначити, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові №687/975/17 від 21.02.2018, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах. Відтак суд не погоджується із діями відповідача щодо неврахування трудового стажу позивача вказаного у його трудовій книжці, з підстав того, що вона заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок (відсутність на титульному аркуші дати народження, дати видачі трудової книжки, підписів власника та особи, відповідальної за видачу трудової книжки).
Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його права на соціальний захист - призначення пенсії за віком на загальних підставах. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Так, судом встановлено, що період роботи позивача з 30.09.1997 по 15.06.2000 підтверджується записами у трудовій книжці. Водночас такі недоліки як відсутність печатки підприємства або печатки відділу кадрів не може бути належною підставою для неврахування періодів роботи позивача до страхового стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідній роботі, а не правильність записів (наявність печатки) у трудовій книжці. Крім того, такі дані є формальністю та не впливають на зміст самих записів.
З огляду на зазначені висновки суду та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 19.09.2022 №084350004735 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є протиправним та підлягає скасуванню.
Слід зазначити, що підстави відмови у призначенні пенсії за віком позивачу, зазначені у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 19.09.2022 №084350004735, та листі Головного управління ПФУ в Запорізькій області від 20.01.2023 № 842-744/Г-02/8-0800/23 є різними, що створює для позивача ситуацію невизначеності щодо прийнятого рішення та обрання належного способу захисту.
Так, в оскаржуваному рішенні не зараховано період роботи з 30.09.1997 по 15.06.2000 через недотримання вимог пункту 4.1 частини 4 Інструкції № 58. Водночас у листі від 20.01.2023 зазначено про незарахування періодів роботи з 16.10.1989-13.08.1993, 30.09.1997 -15.06.2000, 10.09.2000-20.10.2002 через недотримання вимог пункту 4.1 частини 4 Інструкції № 58, а також вказано про те, що періоди роботи з 2000 року не підтверджені даними реєстру застрахованих осіб.
Незарахування даних періодів трудового стажу також підтверджується відомостями з розрахунку стажу форми РС-право.
Щодо періоду роботи позивача з 16.10.1989 по 13.08.1993, то суд зазначає, що згідно трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 16.10.1989 прийнята по переводу поштаркою 3 кл. в ОС-З до Енергодарського міського вузла зв'язку та 13.08.1993 була звільнена за прогул без поважної причини відповідно п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Відсутність печатки після запису про звільнення, не може бути підставою для не зарахування періоду роботи з 16.10.1989 по 13.08.1993 до страхового стажу позивача. Оцінка даної підстави для відмови була надана судом вище, з чого можна дійти висновку, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Щодо незарахування періоду роботи позивача з 10.09.2000 по 20.10.2002, оскільки періоди роботи з 2000 року не підтвердженні даними реєстру застрахованих осіб, то суд зазначає наступне.
Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 10.09.2000 прийнята на посаду головного бухгалтера Приватного підприємства - торгове підприємства «Залив» та була звільнена 20.10.2002 за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КзПП України.
Згідно зі статтею 20 Закону № 1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Суд зазначає, що оскільки відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 була найманим працівником на приватному підприємстві у період з 10.09.2000 по 20.10.2002, то обов'язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок покладено на платника такого внеску й пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Аналіз вищенаведених приписів законодавства свідчить про те, що обов'язок сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, а вказані внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника таких внесків.
Аналогічний висновок наведено й у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а(2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.
Тому відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення позивача права на пенсію.
Враховуючи наявну правозастосовчу практику Верховного Суду, застрахована особа не може нести відповідальність за невиконання страхувальником своїх обов'язків стосовно сплати у повному обсязі внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (єдиного внеску) і за неподання ним відомостей про застраховану особу до системи персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а тому період роботи ОСОБА_1 з 10.09.2000 по 20.10.2002 протиправно не зараховано до страхового стажу.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за віком, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Повноваження щодо призначення пенсії особі відноситься до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження та визначати період, який слід враховувати при обчисленні пенсії позивачу.
У постанові від 26.09.2023 у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.
З урахуванням наведеного, можна зробити висновок, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
Враховуючи викладене, задля ефективного захисту прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (суб'єктом владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення) повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
VII. Розподіл судових витрат.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).
Враховуючи положення частини другої статті 133 КАС України, беручи до уваги ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 27.02.2023, якою, зокрема, при відкритті провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення в даній справі, судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, як суб'єкта владних повноважень, яким прийнято оскаржуване рішення, в дохід Державного бюджету України.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 19.09.2022 №084350004735 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.09.2022 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 536,80 грн (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, місцезнаходження: вул. Зодчих(Пн), буд. 22, "Поділля" р-н, м. Вінниця, 21005; код ЄДРПОУ 13322403.
Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012.
Відповідач 3 - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, місцезнаходження: вул. Короленка, буд.7, м. Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 21084076.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 21.03.2024.
Суддя К.В.Мінаєва