печерський районний суд міста києва
Справа № 757/8139/24-к
11 березня 2024 року м. Київ
Слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного у кримінальному провадженні № 42013110060000193 від 18.02.2013,
До провадження слідчого судді надійшло клопотання ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного у кримінальному провадженні № 42013110060000193, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування клопотання зазначає, що актуальність арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження наразі відсутня у зв'язку із закриттям кримінального провадження.
Учасники справи до судового засідання не з'явилися. Представник власника майна направила на адресу суду заяву про розгляд клопотання за її відсутності. Доводи клопотання підтримує в повному обсязі.
Слідчий до судового засідання не з'явився. Тому слідчий суддя розглянув вказане клопотання відсутності сторін.
Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя встановив такі обставини.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Під час розгляду клопотання встановлено, що в провадженні слідчого в ОВС прокуратури міста Києва перебували матеріали кримінальної справи № 50-5817 від 29.10.2010 року.
23.02.2011 року слідчим в особливо важливих справах прокуратури м. Києва ОСОБА_5 винесено постанову про накладення арешту на майно в рамках кримінальної справи № 50-5817, згідно якої накладено арешт на майно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 .
В подальшому, старшим слідчим слідчого відділу прокуратури міста Києва складено обвинувальний висновок, проте постановою Святошинського районного суду міста Києва обвинувальний висновок відносно ОСОБА_4 від 17.07.2012 був направлений на додаткове розслідування.
18.02.2013 у зв'язку зі вступом в дію Кримінально-процесуального кодексу в редакції 2012 року, відомості по матеріалам справи № 50-5817, внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за № 42013110060000193 у провадження Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві.
28.04.2017 року слідчим слідчого відділу Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_6 у зв'язку з відсутністю ознак складу кримінального правопорушення, закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013110060000193, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Проте, згідно відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна, арешт на квартиру АДРЕСА_1 не знято.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 констатовано порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном, оскільки ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У постановах Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24.03.2005 по справі «Фрізен проти Російської Федерації», судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Так, відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Разом з тим, згідно зі ст. 7, 16 КПК України загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Крім того, втручання у приватну власність здійснюється вже протягом тривалого періоду часу, що позбавляє ОСОБА_7 можливості користуватися у повній мірі та розпоряджатися належним йому на праві приватної власності нерухомим майном, що не відповідає загальним засадам кримінального провадження, закріпленим у ст. 2 КПК України.
З урахуванням наведеного, враховуючи дані щодо закриття кримінального провадження, а також не підтримання стороною обвинувачення вказаного арешту, вважаю, що клопотання підлягає задоволенню та арешт майна підлягає скасуванню як такий, необхідність в якому відпала.
На підставі викладеного, керуючись ст. 174, 309 КПК України,
Клопотання ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного у кримінальному провадженні № 42013110060000193 від 18.02.2013 - задовольнити.
Скасувати арешт майна, накладений постановою слідчого в особливо важливих справах прокуратури м. Києва радником юстиції ОСОБА_5 від 23.11.2011 року в кримінальній справі № 50-5817 (відомості по якій були внесені у зв'язку з вступом в дію Кримінально-процесуального кодексу в редакції 2012 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013110060000193 від 18.02.2013), за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 368, ч. 3 ст. 190 КК України, а саме:
- на квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1