"21" березня 2024 р.,
м. Київ
Справа № 910/15005/23
Суддя Черногуз А.Ф. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами
позов Головного управління Національної поліції в Київській області (01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 15, код ЄДРПОУ 40108616)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
за участю третьої особи, на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог щодо позову Регіональне відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (03039, місто Київ, проспект Голосіївський, будинок 50, код ЄДРПОУ 43173325)
про стягнення 78385,47 грн,
Історія розгляду справи
До Господарського суду Київської області від Господарського суду міста Києва за територіальною підсудністю була передана позовна заява Головного управління Національної поліції в Київській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.10.2023 вказану позовну заяву залишено без руху. Позивачем, на виконання ухвали суду, подано заяву про усунення недоліків позовної заяви. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Господарський суд ухвалою від 10.11.2023 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Судом встановлено строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Ухвалою від 26.12.2023 суд, за клопотанням позивача, залучив до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог щодо позову, Регіональне відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.
Суд констатує, що незважаючи на відправлення на офіційну юридичну адресу відповідача судової кореспонденції - така кореспонденція поверталася до суду без вручення. Відповідні конверти, що повернуті з причини "за закінченням терміну зберігання" наявні у матеріалах справи.
Суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов'язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.
Відтак, у зв'язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки сторонам було надано всі можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою.
Підстави заявленого позову
Звертаючись до господарського суду позивач просив стягнути з ФОП ОСОБА_1 суму заборгованості у загальному розмірі 78385 грн згідно договору № 2194 від 22.11.2018.
Позивач звертав увагу суду на укладений 22.11.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, як орендодавцем, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , як орендарем, договір оренди №2194 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності.
Відповідно до умов цього договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - підвальне приміщення загальною площею 105,0 кв.м, що розміщене за адресою: АДРЕСА_2 та перебуває на балансі Головного управління Національної поліції в Київській області (балансоутримувач).
У відповідності до п. 2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
Згідно пункту 2.2 договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.
Відповідно до акту приймання-передачі орендованого приміщення від 22.11.2018 орендодавець (Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області) передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно - підвальне приміщення загальною площею 105,0 кв.м., що розміщене за адресою АДРЕСА_2 та перебуває на балансі Головного управління Національної поліції в Київській області. Акт підписано орендодавцем, орендарем та погоджено балансоутримувачем.
В силу пунктів 3.1-3.3 договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку травень 2018 року 3455 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.
Позивач звертав увагу суду на те, що пунктом 3.6 визначено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду за який здійснюється платіж.
Згідно з пунктом 5.3 договору № 2194 орендар зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформляє орендар, вказується «Призначення платежу» за зразком, наведеним у розділі 11 Договору, де зафіксовані платіжні та поштові реквізити сторін).
Пунктом 10.1 договору визначено, що його укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 22.11.2018 по 21.10.2021 включно.
Листом № 784/109/05/31-2023 від 21.07.2023 позивач повідомив відповідача про наявність заборгованості за договором та необхідність повернення орендованого майна. Вказана вимога не була виконана відповідачем.
Між тим, судом з'ясовано, що орендодавець звертався до господарського суду з вимогами, зокрема, про зобов'язання повернути нежитлове приміщення та сплатити заборгованість за несплату орендних платежів - справа № 911/1714/22.
Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП України листом № 1877/109/29/1-23 від 14.09.2023 надало сформовану довідку з розрахунком заборгованості за орендну плату відповідача в період з 22.10.2021 по 01.07.2023, відповідно до якої станом на 01.07.2023 сума заборгованості з орендної плати за договором становить 46814,76 грн. Розмір інфляційних втрат згідно наданого розрахунку становив 16039,76 грн, а пеня - 15530,95 грн.
З огляду на порушення взятих відповідачем на себе зобов'язань за договором оренди позивач заявив даний позов.
Висновки господарського суду
В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.
Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 11 ЦК України закріплено - цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до статей 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до ст. 759 ЦК та ч. 1 ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі, - зазначено у ст. 286 ГК України.
Частиною 1 ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Відповідно до ч.5 ст. 762 ЦК України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Оскільки орендоване майно є державною власністю, до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законодавчим актом у сфері регулювання відносин, пов'язаних з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності.
Статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
У частині 3 статті 18 цього закону визначено, що договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
Досліджуючи подані на розгляд суду документи, слід вказати, що в силу статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами.
За статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тож, розглядаючи спір, судом з'ясовано, що у позивача за договором оренди наявне право на отримання 50% щомісячної орендної плати, оскільки позивач є балансоутримувачем нерухомого майна, що здане в оренду відповідачу. Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині переказу орендної плати на рахунок балансоутримувача, позивач не повідомляв суд про проведення орендарем будь-яких оплат за договором.
При цьому слід вказати, що в силу положень частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Варто також зауважити, що статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
Досліджуючи всі надані до справи докази в сукупності суд підсумовує, що з наданих до справи доказів вбачається, що між відповідачем та третьою особою було укладено договір оренди, щодо якого у відповідача виник обов'язок проводити оплату порівну на рахунок третьої особи та позивача. Водночас, доказів дотримання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати у справі не міститься. Незважаючи на те, що відповідач повідомлявся судом про розгляд справи, на те, що ухвала суду про відкриття провадження була внесена до реєстру судових рішень, на вжиті позивачем заходи щодо направлення позову стороні відповідача - останній не доводив перед судом про проведення оплат за договором, не подавав інших доказів, яких до суду не подано позивачем, не заявляв про наявність підстав для звільнення його від виконання договірних зобов'язань та не навів жодних аргументів націлених сприяти розгляду справи з урахуванням його позиції.
У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
За змістом положень ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Зважаючи на наведені положення національного законодавства та на умови укладеного між учасниками справи правочину, суд констатує порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, що стали наслідком виникнення за ним обов'язку погасити суму основної заборгованості у розмірі 46814,76 грн. Тому вимога про стягнення основної суми боргу підлягає задоволенню у повному обсязі.
Крім основного боргу позивач нараховує відповідачу також інфляційні втрати за період з 22.10.2021 по 01.07.2023 на суму 46814,76 грн, що є правом позивача враховуючи положенням статті 625 ЦК України.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Суд звертає увагу учасників справи на те, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Судом перевірений наданий розрахунок інфляційних втрат за період з моменту виникнення грошового зобов'язання на суму основного боргу 46814,76 грн та встановив арифметичну правильність розрахунків. Тож вимога про стягнення 16039,76 грн інфляційних є доведеною, підставною та підлягає задоволенню.
У цей же період на ту ж суму боргу позивач нараховує відповідачу пеню у розмірі 15530,95 грн.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 3.7 встановлено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до Державного бюджету відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день сплати, за весь період невиконання зобов'язання включно.
Враховуючи наведену умову договору про нарахування пені за весь період невиконання зобов'язань, приписи пункту 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України та їх вплив на застосування статті 232 ГК України, обставину непроведення відповідачем орендної плати, що є недотриманням свого догововірного зобов'язання, що тривало у заявлений період нарахування пені, суд приходить до висновку про підставність нарахування пені, яка за розрахунком суду становить суму більшу, ніж заявлена позивачем. Відтак, з огляду на принцип диспозитивності суд задовольняє вимогу про стягнення пені у заявленому розмірі - 15530,95 грн.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов'язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача повністю.
В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Головного управління Національної поліції в Київській області (01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 15, код ЄДРПОУ 40108616) 46814,76 грн основного боргу за договором оренди №2194 від 22.11.2018 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, 16039,76 грн інфляційних втрат, 15530,95 пені та 2684,00 грн судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 21.03.2024.
Суддя А.Ф. Черногуз