ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.02.2024Справа № 916/3725/21
За позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (м. Київ)
до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про стягнення майнової шкоди в розмірі 30 264 315,93 грн,
Суддя Ващенко Т.М.
Секретар судового засідання Баринова І.О.
Представники сторін:
Від позивача: Іващенко В.О.
Від відповідача: не з'явився
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в розмірі 30 264 315,93 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що всупереч статутним положенням АТ "Фінростбанк", Закону України "Про банки і банківську діяльність", приписів Національного банку України голова правління ОСОБА_1 здійснив збиткову операцію шляхом укладення договору застави майнових прав № 89208-20/13-6 від 10.10.2013 за договором банківського вкладу №634DPNi/2013 від 10.10.201. в забезпечення вимог за договором про відкриття кредитної лінії № 89044-20/13-1 від 10.10.2013, укладеного між ТОВ "Укртехвоса" та АТ "Банк "Київська Русь", що не мав реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення, що призвело до заподіяння відповідачем шкоди банку в розмірі 30.264.315,93 грн.
З інформації ДМС, наданої Господарському суду Одеської області листом від 24.01.2022 за вх. № 1897/22, вбачається, що на дату оформлення заяви-анкети для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру у зв'язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон, місце проживання відповідача станом на 15.09.2017 значиться: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.01.22. позовну заяву направлено за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
За результатом автоматизованого розподілу судової справи дану позовну заяву передано на розгляд судді Ващенко Т.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2022 призначено підготовче засідання на 09.06.2022.
У підготовчих судових засіданнях 09.06.2022 та 12.07.2022 оголошувались перерви відповідно до ст. 183 ГПК України.
28.06.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким він заперечує проти позову з підстав його необґрунтованості, недоведеності, неналежного визначення ОСОБА_1 відповідачем у справі, а також просить суд застосувати наслідки спливу строків позовної давності.
У відзиві відповідач також просив суд поновити пропущений строк для його подання, проте оскільки строк для подання відзиву не пропущено, ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2022 відмовлено в задоволенні означеної заяви.
Представником позивача у підготовчому засіданні 12.07.2022 подано клопотання про витребування доказів, яке судом залишено без задоволення у зв'язку з його невідповідністю вимогам ст. 81 ГПК України, а також відповідь на відзив на позовну заяву.
У підготовчому засіданні 02.08.2022 представником позивача подано відповідь на заперечення щодо застосування наслідків спливу строків позовної давності.
02.08.2022 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.09.2022.
23.08.2022 від відповідача надійшли пояснення по справі.
13.09.2022 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 11.10.2022.
На час призначеного судового засідання 11.10.2022 у місті Києві тривала повітряна тривога та загроза ракетного обстрілу міста, що унеможливило знаходження представників учасників судового процесу та працівників суду в приміщенні Господарського суду міста Києва, у зв'язку з чим судове засідання у справі № 916/3725/21, призначене на 11.10.2022, не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2024 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 01.11.2022.
31.10.2022 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.
01.11.2022 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 29.11.2022.
13.01.2023 від позивача надійшла заява про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності та захист порушеного права.
17.01.2023 представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи.
17.01.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 21.02.2023.
20.02.2023 від відповідача надійшли письмові пояснення по справі.
У судових засіданнях 21.02.2023, 28.03.2023, 23.05.2023 оголошувались перерви.
23.05.2023 до суду від позивача надійшли пояснення щодо обчислення строків позовної давності та судової практики з цього питання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2023 пояснення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.05.2023 щодо обчислення строків позовної давності та судової практики з цього питання, залишено без розгляду на підставі ст. 118 ГПК України.
07.06.2023 від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного процесуального строку для подання письмових пояснень щодо обчислення строків позовної давності та судової практики з цього питання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 відмовлено Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у задоволенні заяви про поновлення пропущеного процесуального строку для подання письмових пояснень щодо обчислення строків позовної давності та судової практики з цього питання, означені пояснення залишено без розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 25.07.2023.
19.06.2023 від відповідача надійшли письмові пояснення по справі.
24.07.2023 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.
У судових засіданнях 25.07.2023, 26.09.2023, 21.11.2023, 12.12.2023, 23.01.2024 оголошувалися перерви.
15.09.2023 від відповідача надійшли письмові пояснення по справі.
21.11.2023 та 22.01.2024 представником відповідача подано клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 06.02.2024.
12.02.2024 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 27.02.2024.
У судовому засіданні 27.02.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, проте у раніше поданому клопотанні просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.
У судовому засіданні 27.02.2024 суд, по виходу з нарадчої кімнати, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
12.06.2014 правління Національного банку України (далі - НБУ) постановою №350/БТ "Про віднесення ПАТ "Фінростбанк" до категорії проблемних", з урахуванням змін, внесених на підставі постанови НБУ від 26.06.2014 №385/БТ, віднесло ПАТ "Фінростбанк" до категорії проблемних.
Згідно з висновками НБУ, викладеними в постанові "Про віднесення ПАТ "Фінростбанк" до категорії проблемних" від 12.06.2014 №350/БТ, ПАТ "Фінростбанк" мав високий ризик ліквідності, що становило загрозу своєчасного та в повному обсязі виконання ним зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами, і його діяльність не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ. Таких висновків дійшов НБУ за результатами проведення інспекційної перевірки ПАТ "Фінростбанк" з питань виконання зобов'язань перед вкладниками та кредиторами Банку та з окремих питань якості активів, яка проводилась з 22.05.2014 по 06.06.2014, і якою встановлені випадки невиконання в строк вимог клієнтів.
Перевіркою НБУ встановлено, що "станом на 22.05.2014 ПАТ "Фінростбанк" не виконало вимог 13 вкладників - фізичних осіб щодо повернення вкладів на загальну суму 1,7 млн. грн та 9 юридичних осіб щодо виконання розрахункових документів на загальну суму 16,2 млн. грн, строк виконання яких настав більше ніж п'ять робочих днів тому; станом на 10.06.2014 на рахунках Банку обліковуються не виконані в строк документи клієнтів - фізичних осіб у сумі 17,4 млн. грн та юридичних осіб - 22,1 млн. грн; вищезазначене свідчить про подання ПАТ "Фінростбанк" до НБУ на окремі звітні дати недостовірної статистичної звітності за формою №1Д "Баланс банку" у частині ненадання інформації за позабалансовими рахунками 9804 та 9806, що призвело до суттєвого викривлення показників його фінансового стану; керівництво і власники ПАТ "Фінростбанк" не вживають необхідних заходів щодо приведення діяльності цього Банку у відповідність до вимог законодавства та нормативно-правових актів НБУ".
Згідно з висновками НБУ основні проблеми з ліквідністю ПАТ "Фінростбанк" виникли у зв'язку з проведенням невиваженої політики з управління активами, їх низькою якістю, наявністю концентрацій у кредитному портфелі, ризикових вкладень у активні операції, що й поставило під загрозу невиконання зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами Банку.
Постановою від 12.06.2014 №350/БТ НБУ зобов'язало керівництво Банку невідкладно вжити заходів щодо приведення діяльності ПАТ "Фінростбанк" до вимог банківського законодавства та розробити ефективний план фінансового оздоровлення.
19.06.2014 Банк надіслав НБУ Програму фінансового оздоровлення та заходи щодо приведення діяльності Банку до вимог банківського законодавства, які були надіслані на доопрацювання, в зв'язку з наявністю зауважень, зокрема відсутністю заходів з термінового погашення заборгованості перед клієнтами, будь-яких підтверджень щодо збільшення акціонерами статутного капіталу.
25.06.2014 Банк надіслав План фінансового оздоровлення, в якому не було письмових підтверджень акціонерів стосовно збільшення статутного капіталу на 50,0 млн. грн, інформації про напрями використання коштів, які надійдуть на рахунки субординованого боргу, та внесків за незареєстрованим статутним капіталом, а також конкретних розрахунків щодо виконання зобов'язань перед фізичними особами зі щомісячною розбивкою.
У поданих з Планом документах міститься запевнення акціонера Банку - Бондарева О.М., про внесення ним у строк до 10.07.2014 коштів на умовах субординованого боргу в сумі 20,0 млн. грн. Проте, станом на 11.07.2014 зобов'язання ОСОБА_2 виконані не були.
Станом на 09.07.2014 на рахунках Банку обліковувались не виконані в строк документи клієнтів - фізичних осіб у сумі 58,9 млн. грн та юридичних осіб - 20,3 млн. грн.
15.07.2014 НБУ постановою №409 відніс ПАТ "Фінростбанк" до категорії неплатоспроможних.
15.07.2014 на підставі постанови НБУ №409 виконавча дирекція Фонду прийняла рішення №55 "Про запровадження з 16.07.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ "Фінростбанк", відповідно до якого з 16.07.2014 розпочато процедуру виведення ПАТ "Фінростбанк" з ринку та здійснення тимчасової адміністрації на три місяці з 16.07.2014 по 16.10.2014.
Відповідно до постанови НБУ від 16.10.2014 №660 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Фінростбанк" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 16.10.2014 №113 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Фінростбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".
25.12.2014 виконавча дирекція Фонду прийняла рішення №268/14 "Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк", відповідно до якого загальна сума акцептованих вимог кредиторів становить 673 428 698,62 грн.
Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 12.10.2015 №187, від 16.10.2017 та від 08.10.2018 №2719, якими продовжила строки здійснення процедури ліквідації ПАТ "Фінростбанк" до 09.07.2019 включно.
16.02.2015 виконавча дирекція Фонду (протокол від 16.02.2015 №042/15) затвердила Акт про формування ліквідаційної маси ПАТ "Фінростбанк" станом на 01.02.2015, згідно з яким балансова вартість (без врахування резервів) становить 1 581 060 347,54 грн, ринкова вартість становить 121 535 282,50 грн.
В ході здійснення ліквідаційної процедури Банку, на виконання ч.3 ст.49 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 25.12.2014 №268/14 "Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк", відповідно до якого, з урахуванням змін, внесених на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 13.06.2019 №1506, загальна сума акцептованих вимог кредиторів станом на 01.06.2019 становить: 684 963 332,88 грн, незадоволеними залишились вимоги кредиторів у зв'язку із відсутністю майна для їх задоволення на суму 681 648 539,59 грн.
На виконання вимог Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 13.06.2019 №1506 "Про завершення ліквідаційної процедури ПАТ "Фінростбанк".
За результатами проведення процедури ліквідації Фонд встановив, що обсяг незадоволених вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк" за недостатністю його майна становить 681 648 539,59 грн (693 кредитори). Зокрема, відповідно до Звіту уповноваженої особи Фонду, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду 13.06.2019 №1506, у зв'язку із затвердженням ліквідаційного балансу ПАТ "Фінростбанк" незадоволені вимоги Фонду, як кредитора третьої черги, становлять 530 358 924,23 грн.
09.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) внесено запис про державну реєстрацію припинення ПАТ "Фінростбанк" як юридичної особи.
06.10.2021 на виконання ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд звернувся до відповідача з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної ПАТ "Фінростбанк" та його кредиторам, яка задоволена не була.
Позовна заява Фонду обґрунтована тим, що ОСОБА_1 (відповідач), будучи Головою Правління AT "ФІНРОСТБАНК", приймав недобросовісні та необґрунтовані рішення, вчиняв на їх виконання дії та допустив бездіяльність в частині нездійснення належного контролю за діяльністю виконавчих органів товариства, діючи всупереч інтересів Банку та його кредиторів, завдав останнім шкоду (збитки).
За доводами позивача, відповідач, порушуючи вимоги ст. ст. 44, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 92 Цивільного кодексу України, нормативно - правових актів Національного банку України, внутрішніх положень Банку, приймав необґрунтовані рішення та вчиняв дії (допускав бездіяльність), які суперечили інтересам Банку та його кредиторів, зокрема, щодо укладення договору застави майнових прав за договором банківського вкладу в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної можливості для обслуговування та повернення кредитних коштів, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення.
Так, внаслідок підписаних відповідачем договорів, Банком було здійснено збиткову операцію а саме:
- Договір застави майнових прав №89208-20/13-6 від 10.10.2013 за Договором банківського вкладу №634DPNi/2013 від 10.10.2013, в забезпечення вимог за договором про відкриття кредитної лінії № 89044-20/13-1 від 10.10.2013, укладеного між ТОВ "Укртехвоса" та AT "Банк "Київська Русь".
Під час здійснення ліквідаційної процедури AT "ФІНРОСТБАНК", Фондом виявлено, що внаслідок здійснення відповідачем завідомо збиткової вищезазначеної операції, яка прямо протирічила інтересам AT "ФІНРОСТБАНК" та його кредиторам, було завдано збитків на суму 30 264 315,93 грн.
Відповідно до висновків Правління Національного банку України, викладених в Постанові "Про віднесення ПАТ "ФІНРОСТБАНК" до категорії проблемних" від 12.06.2014 № 350/БТ, AT "ФІНРОСТБАНК" мав високий ризик ліквідності, що становило загрозу своєчасного та в повному обсязі виконання ним зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами, і його діяльність не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів Національного банку України.
До таких висновків Національний банк України прийшов за результатами проведення інспекційної перевірки AT "ФІНРОСТБАНК" з питань виконання зобов'язань перед вкладниками та кредиторами банку та з окремих питань якості активів, яка проводилась з 22.05.2014 по 06.06.2014, якою встановлені випадки невиконання в строк вимог клієнтів.
Так, перевіркою НБУ встановлено, що "Станом па 22 травня 2014 AT "ФІНРОСТБАНК" не виконало вимог 13 вкладників - фізичних осіб щодо повернення вкладів на загальну суму 1,7 млн. грн та 9 юридичних осіб щодо виконання розрахункових документів на загальну суму 16,2 млн. грн, строк виконання яких настав більше ніж Так, перевіркою НБУ встановлено, що "Станом па 22 травня 2014 AT "ФІНРОСТБАНК" не виконало вимог 13 вкладників - фізичних осіб щодо повернення вкладів на загальну суму 1,7 млн. грн та 9 юридичних осіб щодо виконання розрахункових документів на загальну суму 16,2 млн. грн, строк виконання яких настав більше ніж п'ять робочих днів тому. Станом на 10 червня 2014 на рахунках Банку обліковуються не виконані в строк документи клієнтів - фізичних осіб у сумі 17,4 млн. грн. та юридичних осіб - 22,1 млн. грн.
Керівництво і власники AT "ФІНРОСТБАНК" не вживають необхідних заходів щодо приведення діяльності цього Банку у відповідність до вимог законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України."
З огляду на викладене, з наведених висновків НБУ слідує, що основні проблеми з ліквідністю AT "ФІНРОСТБАНК" виникли у зв'язку з проведенням невиваженої політики з управління активів, їх низької (негативно класифікованої) якості, наявність концентрацій у кредитному портфелі, ризикові вкладення у активні операції (бланкове кредитування), що й поставило під загрозу невиконання зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами Банку.
Зважаючи на вищевикладені численні порушення в діяльності AT "ФІНРОСТБАНК" та у зв'язку з погіршенням фінансового стану Банку, регулятор на підставі статей 73,75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та глави 12 розділу II Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.08.2012 №346, прийняв постанову від 12.06.2014 №350/БТ "Про віднесення AT "ФІНРОСТБАНК" до категорії проблемних", оскільки його діяльність не відповідає вимогам нормативно-правових актів НБУ.
Як вбачається зі змісту цієї постанови НБУ, AT "ФІНРОСТБАНК" до НБУ надавало недостовірну звітність, що призвело до суттєвого викривлення показників фінансового стану Банку.
Крім того, постановою Правління Національного банку України зобов'язано керівництво Банку невідкладно вжити заходів щодо приведення діяльності AT "ФІНРОСТБАНК" до вимог банківського законодавства та розробити ефективний план фінансового оздоровлення, проте у зв'язку із невжиттям посадовими особами AT "ФІНРОСТБАНК" належних заходів для усунення порушень нормативно-правових актів НБУ, відсутністю розробленого Банком прийнятного та дієвого плану фінансового оздоровлення, Національним банком прийнято постанову від 15.07.2014 №409/БТ "Про віднесення AT "ФІНРОСТБАНК" до категорії неплатоспроможних".
За результатами інвентаризації майна та активів AT "ФІНРОСТБАНК" виявлено сумнівну операцію з застави майнових прав за договором міжбанківського вкладу, виключною метою якої було здійснення виведення коштів з Банку а саме:
1. 10 жовтня 2013 AT "ФІНРОСТБАНК" розмістив депозит у ПАТ "Банк "Київська Русь" у сумі 30 000 000,00 грн. згідно договору №634DPHi/2013 від 10.10.2013. Зазначений договір було підписано Головою Правління AT "ФІНРОСТБАНК" - Іванічевим А.С.
2. 10 жовтня 2013 ПАТ "Банк "Київська Русь" надало кредит ТОВ "Укртехвоса" в розмірі 30 000 000,00 грн., на підставі Кредитного договору №89044-20/13-1 від 10.10.2013 на відкриття відновлюваної кредитної лінії під заставу майнових прав за договором банківського вкладу. Кінцевий термін повернення кредиту - 09.10.2015.
3. 10 жовтня 2013 ПАТ "Банк "Київська Русь" та AT "ФІНРОСТБАНК" уклали Договір застави майнових прав №89208-20/13-6. Предметом застави, за умовами договору є майнові права за Договором №634DPHi/2013 від 10.10.2013. Застава за цим договором забезпечує вимоги ПАТ "Банк "Київська Русь" за Кредитним договором №89044-20/13-1 від 10.10.2013, укладеним з ТОВ "Укртехвоса". Зазначений договір було підписано Головою Правління AT "ФІНРОСТБАНК" - Іванічевим А.С.
4. 10 жовтня 2013 ПАТ "Банк "Київська Русь" та AT "ФІНРОСТБАНК" уклали Договір про відступлення права вимоги №89213-20/13-7 від 10.10.2013 за договором банківського вкладу №634DPHi/2013 від 10.10.2013. За умовами цього договору (п. 1.1), AT "ФІНРОСТБАНК" відступив, а ПАТ "Банк "Київська Русь" прийняв право вимоги від ПАТ "Банк "Київська Русь" повернення вкладу в сумі 30 000 000,00 грн. за Договором №634DPHi/2013 від 10.10.2013 про надання міжбанківського депозиту. Право вимоги, що є предметом цього Договору переходить до ПАТ "Банк "Київська Русь" у випадку виникнення права звернення стягнення на заставлені майнові права за Договором застави майнових прав №89208-20/13-6 від 10.10.2013. Зазначений договір було підписано Головою Правління AT "ФІНРОСТБАНК" - Іванічевим А.С.
5. 04.07.2014 ПАТ "БАНК "КИЇВСЬКА РУСЬ" направило ТОВ "Укртехвоса" вимогу про дострокове повернення кредиту. Однак, кредит достроково ТОВ "Укртехвоса" не повернуло.
6. 15.07.2014 (у день початку ліквідації AT "ФІНРОСТБАНК") міжбанківський депозит в сумі 30 000 000.00 грн, що обліковувався на рахунку №1613190001, відкритому в ПАТ "БАНК "КИЇВСЬКА РУСЬ", було списано в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ТОВ "Укртехвоса" з призначенням платежу "Списання за дог. застави майнових прав №89208-20/13-6 від 10.10.2013р. за договором банківського вкладу".
Фондом гарантування проведено аналіз фінансового стану ТОВ "УКРТЕХВОСА" на підставі фінансової звітності (балансів та форми №2) за 2013 та 2014 роки, отриманих з спеціалізованого програмного комплексу "Комп'ютерна програма "Автоматизована система комп'ютерного аналізу "Айсберг". Аналіз фінансового стану ТОВ "УКРТЕХВОСА" станом на 31.12.2012 проведено на підставі показників балансу за 2013 рік. За результатами проведеного аналізу встановлено, що розмір чистих активів ТОВ "УКРТЕХВОСА", станом на 31.12.2012 та 31.12.2013 становить (- 1489,6) тис. грн та (-6122,9) тис. грн відповідно. При цьому сума статутного капіталу становить 7 500 тис. грн, який сплачено частково.
Фонд зазначає, що наведені обставини свідчать виключно про надмірний ризик (застава майнових прав за договором банківського вкладу та відступлення права вимоги за цим договором, в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення), однак Голова Правління Банку на зазначені факти не звернув належним чином уваги, наслідком чого стало здійснення ПАТ "ФІНРОСТБАНК" економічно необґрунтованої операції щодо ТОВ "УКРТЕХВОСА", без будь-якого забезпечення, виключною метою якої було здійснення виведення коштів з Банку.
У ході ліквідаційної процедури AT "ФІНРОСТБАНК" реалізовано даний актив (право вимоги за договором) за ціною лише 2 396,41 грн, що підтверджується Договором про відступлення права вимоги від 26.03.2019 №63 та протоколом електронного аукціону UA-ЕА-2019-02-18-000018-b від 07.03.2019, укладених між Банком та фізичною особою ОСОБА_3 . Аукціон відбувся на майданчику Prozorro (посилання на аукціон https://prozorro.sale/auction/UA-EA-2019-02-18-000018-b, публічний паспорт активу за посиланням http://torgi.fg.gov.ua/catalog/krediti/at_-f-n%20rostbank/192955/index.php?lang=ru).
Таким чином позивач стверджує, що всупереч положенням статуту Банку, Закону України "Про банки і банківську діяльність", приписів Національного банку України, Голова Правління AT "ФІНРОСТБАНК" - Іванічев Артем Сергійович, здійснив протиправну операцію шляхом укладення договору застави майнових прав за договором міжбанківського вкладу та відступлення права вимоги за цим договором, в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення, що призвело до заподіяння Відповідачем шкоди Банку в розмірі 30 264 315,93 грн, яка Фондом обчислена наступним чином: (30 000 000,00 грн заборгованості по тілу кредиту + 266 712,34 грн заборгованості по процентах за користування кредитом - 2 396,41 грн вартості продажу активу (права вимоги) на аукціоні).
На підтвердження вчинення відповідачем збиткової операції під час зайняття посади, підтверджується Наказом "Про вступ на посаду" від 23.09.2009 №7-К, Заявою про звільнення від 12.11.2014, Наказом про звільнення №224-К від 12.11.2014.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" 09.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення АТ "ФІНРОСТБАНК" як юридичної особи, а отже ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк ліквідованим, що підтверджується відповідним повідомленням, розміщеним на офіційному сайті ФГВФО та витягом з ЄДР.
Дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини даної справи, суд відзначає наступне.
Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України.
Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних.
Порядок судового захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів визначається законом.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України визначають, що кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Підпунктом "а" пункту 3 частини 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020 №590-IX передбачено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема, забезпечує з урахуванням вимог цього Закону організацію роботи щодо вжиття заходів для забезпечення задоволення вимог кредиторів до банку/відшкодування заподіяної шкоди (збитків) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для подальшого спрямування кредиторам (колишнім кредиторам) банку, процедура ліквідації якого була розпочата до дня набрання чинності цим Законом: а) у разі виявлення операцій, що призвели до заподіяння шкоди банку та/або його кредиторам, та осіб, які брали участь у таких операціях та/або отримали від них майнову вигоду, і розміру заподіяної шкоди.
Згідно з ч.5 ст. 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у разі виявлення шкоди (збитків), завданої банку, Фонд звертається з вимогою про відшкодування на користь Фонду шкоди (збитків), завданої банку, до:
- пов'язаної з банком особи та/або іншої особи, рішеннями, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю якої завдано шкоди (збитків) банку;
- та/або пов'язаної з банком особи, та/або іншої особи, яка внаслідок таких рішень, дій (в тому числі правочинів, операцій, договорів) або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).
Відповідно до наведених положень чинного законодавства для застосування такої міри відповідальності, як стягнення майнової шкоди, необхідною є наявність елементів складу цивільного правопорушення, а саме: неправомірні дії або бездіяльність особи; завдання шкоди та її розмір; безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою; вина завдавача шкоди.
За ч.ч. 1-2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Частиною 2 ст. 89 Господарського кодексу України передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов'язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов'язків;
- іншими винними діями посадової особи.
Відповідно до ст. 63 Закону України "Про акціонерні товариства" №514-VI від 17.09.2008 (що діяв на момент спірних правовідносин) посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.
Відтак, з зазначених норм вбачається, що цими положеннями законодавства закріплено обов'язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов'язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.
У постанові від 04.12.2018 у справі №910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що згідно з вимогами ст. 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17. Головною метою фідуціарних обов'язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов'язків може призвести до збитків підприємству й зобов'язання їх відшкодувати.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги.
Відповідно до ч.2 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент вчинення спірної операції), пов'язаними з банком особами є, зокрема:
1) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку;
2) особи, які мають істотну участь у банку;
3) керівники юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;
4) керівники та контролери споріднених осіб банку;
5) керівники та контролери афілійованих осіб банку;
6) афілійовані особи банку;
7) споріднені особи банку;
8) асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1-5 цієї частини;
9) юридичні особи, у яких асоційовані особи, визначені в пункті 8 цієї частини, є керівниками або контролерами.
Відповідно до п.1.3 Глави І Розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 №368 (в редакції, чинній на момент вчинення спірних операцій) до управлінського персоналу банку належать: голова, його заступники та члени правління (ради директорів) банку; голова, його заступники та члени спостережної (наглядової) ради банку, головний бухгалтер банку, його заступники; керівники відокремлених підрозділів банку; керівники та члени комітетів правління банку (які створені з метою управління ризиками, зокрема кредитний комітет, комітет з питань управління активами та пасивами, тарифний комітет); керівник служби внутрішнього аудиту банку.
Частиною 1 ст. 37 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент вчинення спірної операції) передбачено, що органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку.
Відповідно до ст. 40 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент вчинення спірної операції) правління (рада директорів) банку є виконавчим органом банку, здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку. У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній раді банку. Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами учасників чи спостережною радою банку. Голова правління (ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без доручення.
Статтею 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент вчинення спірної операції) визначено, що керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку. Керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи, які відповідають таким вимогам: 1) наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти у галузі управління залежно від займаної посади (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 3) бездоганна ділова репутація. Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер заступають на посаду після надання письмової згоди на це Національним банком України. Голова правління (ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках
Відповідно до ст. 43 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент укладення спірної операції) при виконанні своїх обов'язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов'язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов'язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов'язані: 1) ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов'язків; 2) приймати рішення в межах наданих повноважень; 3) не використовувати службове становище у власних інтересах; 4) забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.
Згідно зі ст. 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції на момент звернення позивача до суду) банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі прийняття Національним банком України рішення про запровадження обмежень на діяльність банків, зупинення операцій по рахунках. Учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
Разом з тим, в редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність", яка діяла на дату вчинення спірних операції, власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неплатоспроможності банку, несуть відповідальність. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов'язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.
Як зазначалося судом вище, постановою НБУ від 15.07.2014 №409 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "ФІНРОСТБАНК" до категорії неплатоспроможних" ПАТ "ФІНРОСТБАНК" віднесено до категорії неплатоспроможних. На підставі зазначеної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 15.07.2014 прийнято рішення №55 "Про запровадження з 16.07.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацією ПАТ "ФІНРОСТБАНК".
Відповідно до постанови НБУ від 16.10.2014 №660 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ФІНРОСТБАНК" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16.10.2014 №113 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ФІНРОСТБАНК" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".
В ході здійснення ліквідаційної процедури Банку виконавчою дирекцією Фонду на виконання ч.3 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" прийнято рішення від 25.12.2014 №268/14 "Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ФІНРОСТБАНК", відповідно до якого (з урахуванням змін, внесених на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування від 13.06.2019 №1506) загальна сума акцептованих вимог кредиторів станом на 01.06.2019 становить 68496332,88 грн., в свою чергу не задоволеними залишились вимоги кредиторів у зв'язку із відсутністю майна для їх задоволення на суму 681648539,59 грн.
Як встановлено судом, 16.02.2015 рішенням виконавчої дирекції Фонду (протокол від 16.02.2015 №042/15) затверджено акт про формування ліквідаційної маси ПАТ "ФІНРОСТБАНК".
Відповідно до ч.2 ст. 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" за результатами проведення ліквідації банку Фонд складає ліквідаційний баланс та звіт, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду. Звіт складається відповідно до нормативно-правових актів Фонду і має містити, зокрема, відомості про реалізацію майна банку та задоволення вимог кредиторів та/або вичерпання можливостей здійснення заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів.
Частинами 3-5 статті 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що ліквідаційна процедура банку вважається завершеною з моменту затвердження ліквідаційного балансу, а банк ліквідованим - з моменту внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. У день внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Фонд надсилає Національному банку України звіт про виконання ліквідаційної процедури та ліквідаційний баланс. Не пізніше наступного робочого дня після затвердження ліквідаційного балансу банку та/або внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про припинення банку Фонд оприлюднює на офіційному веб-сайті Фонду інформацію про завершення ліквідаційної процедури банку та затвердження ліквідаційного балансу банку та/або припинення банку як юридичної особи.
Задоволення вимог кредиторів здійснюється за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку у черговості, визначеній ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Відповідно до Звіту уповноваженої особи Фонду, затвердженого Виконавчою дирекцією Фонду 13.06.2019 №1506, у зв'язку з затвердженням ліквідаційного балансу ПАТ "ФІНРОСТБАНК" незадоволені вимоги Фонду, як кредитора третьої черги, становлять 530 358 924,23 грн.
Відповідності до абз.15 ч.1 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, - у випадку припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи.
Частиною 6 статті 52 вказаного Закону передбачено, зокрема, що у разі невиконання вимог про відшкодування шкоди (збитків) особами, визначеними у частині п'ятій цієї статті, Фонд звертається до суду про відшкодування шкоди (збитків).
Відповідно до п.3 ч.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 13.05.2020 №590-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб покладено обов'язок щодо забезпечення з урахуванням вимог цього Закону організації роботи щодо вжиття заходів для забезпечення задоволення вимог кредиторів до банку/відшкодування заподіяної шкоди (збитків) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для подальшого спрямування кредиторам (колишнім кредиторам) банку, процедура ліквідації якого була розпочата до дня набрання чинності цим Законом, зокрема: а) у разі виявлення операцій, що призвели до заподіяння шкоди банку та/або його кредиторам, та осіб, які брали участь у таких операціях та/або отримали від них майнову вигоду, і розміру заподіяної шкоди.
Проаналізувавши доводи позивача щодо неправомірної поведінки відповідача та дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про те, що укладення відповідачем Договору застави майнових прав №89208-20/13-6 від 10.10.2013 за Договором банківського вкладу №634DPNi/2013 від 10.10.2013, в забезпечення вимог за договором про відкриття кредитної лінії № 89044-20/13-1 від 10.10.2013, укладеного між ТОВ "Укртехвоса" та AT "Банк "Київська Русь", здійснено внаслідок прийняття відповідачем, як керівником Банку, недобросовісних та необґрунтованих рішень, та за його бездіяльності щодо нездійснення належного контролю за діяльністю виконавчих органів товариства, всупереч інтересів Банку та його кредиторів. Відповідач приймав необґрунтовані рішення та вчиняв дії (допускав бездіяльність), які суперечили інтересам Банку та його кредиторів, зокрема, щодо укладення договору застави майнових прав за договором банківського вкладу в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної можливості для обслуговування та повернення кредитних коштів, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення.
Викладені обставини свідчать про надмірний ризик (застава майнових прав за договором банківського вкладу, в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення), однак відповідач на зазначені факти не звернули належним чином уваги, наслідком чого стало здійснення ПАТ "ФІНРОСТБАНК" економічно необґрунтованої операції щодо ТОВ "Укртехвоса" без належного забезпечення.
За змістом Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
Вимоги до діяльності банків встановлює Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою правління НБУ №368 від 28.08.2001 (Інструкція №368), згідно з якою:
- метою регулювання діяльності банків в Інструкції №368 зазначено забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасне виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності;
- ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати);
- банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат;
- у зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів;
- з метою контролю за станом ліквідності банків НБУ установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6). Норматив миттєвої ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг високоліквідних активів для забезпечення виконання поточних зобов'язань протягом одного операційного дня. Норматив поточної ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг активів банку для забезпечення виконання поточного обсягу зобов'язань протягом одного календарного місяця. Норматив короткострокової ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг активів для забезпечення виконання своїх зобов'язань протягом одного року.
Розділ VI Інструкції №368 встановлює нормативи кредитного ризику. До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми.
Також Методичні рекомендації щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, схвалені постановою Правління НБУ від 28.03.2007 №98, передбачають рекомендації щодо лояльності та сумлінності керівників банків, щодо спрямованості їх дій з урахуванням інтересів банку. У вказаних Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України зазначено, що обов'язок сумлінності вимагає від керівників приймати рішення на підставі всієї необхідної інформації, відповідальність за моніторинг дотримання банком законодавства України, а також за діяльністю банку як такою. Під час прийняття рішень керівники можуть покладатися на інформацію, що надається працівниками банку, однак ця можливість не звільняє їх від персональної відповідальності за прийняття незалежних рішень (п.2.4).
Згідно з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 та постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, саме відповідач, а не позивач, має доводити суду відсутність вини, тобто вжиття ним всіх можливих заходів і вчинення дій для запобігання завданню шкоди Банку, свою добросовісну і розумну поведінку як керівника Банку.
У постановах від 23.01.2018 по справі №753/7281/15-ц, від 23.01.2018 по справі №686/20040/2012, від 06.02.2018 по справі №334/9899/14-ц Верховний Суд вказав, що законодавець в деліктних зобов'язаннях закріпив презумпцію вини заподіювана шкоди і доведення відсутності вини у спричиненні шкоди поклав на особу, яка завдала шкоду. Позивач лише повинен довести факт заподіяння шкоди відповідачем та її розмір. Окрім цього, суди, розглядаючи справи про відшкодування шкоди, не позбавлені можливості дослідити всі обставини справи та встановити наявність в діях особи, що завдала шкоди, всіх елементів складу цивільного правопорушення (або їх відсутність).
Доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог статті 1166 ЦК України також покладено на відповідача.
Верховний Суд у постанові від 23.01.2018 по справі №753/7281/15-ц вказав, законодавець в деліктних зобов'язаннях закріпив презумпцію вини заподіювача шкоди і доведення відсутності вини у спричиненні шкоди поклав на нього (відповідача в справі), тому суди дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.
Також Верховний Суд зазначив, що аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір. Тобто, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Судом встановлено, що Фонд належними і допустимими доказами підтвердив у встановленому законом порядку заподіяння відповідачем, як керівником Банку, збитків такому Банку та його кредиторам, у розмірі 30 264 315,93 грн.
Відповідачем таких доводів і тверджень позивача не спростовано та не надано доказів відсутності його вини за невиконання передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність" обов'язків щодо добросовісного, розумного, відповідального керівництва діяльністю банку, запобігання можливим ризикам.
При цьому суд відхиляє як необґрунтовані та такі, що не відповідають наведеним вище положенням Закону України "Про банки і банківську діяльність", заперечення відповідача про те, що він у спірних відносинах діяв не самостійно, а на виконання рішень колегіального органу (Спостережної Ради Банку).
Судом встановлено, що відповідач на час здійснення збиткової операції, мав статус керівника банку та був наділений посадовими правами та обов'язками як особа з високим ступенем кваліфікації та досвіду.
Наведені вище положення цивільного та господарського законодавства презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за збитки, заподіяні юридичній особі порушенням обов'язків щодо її представництва. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності.
Таким чином, неплатоспроможність банку є наслідком як їх активних дій, так і пасивної бездіяльності. При цьому немає значення, на яку суму і які саме дії погодив чи підписав кожний з відповідачів.
Аналогічного висновку прийшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 по справі №910/11027/18.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що позовні вимоги до пов'язаних з банком осіб, які є посадовими особами органів управління банку, подані Фондом відповідно до статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", мають розглядатися разом у межах однієї справи. Адже у випадку завдання шкоди банку діями його посадових осіб, внаслідок чого настала неплатоспроможність банку, які несуть солідарну відповідальність перед банком як члени органу (органів) управління, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у тому числі дослідження проведених банківських операцій та їх вплив на фінансове становище банку в цілому. Операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо.
При цьому хибною є думка про відсутність в діях відповідачів порушення законодавства, з причин того, що спірні угоди не були підставою для початку процедури тимчасової адміністрації банку. Адже наявність чи відсутність спірних угод в постанові Правління НБУ від 15.07.2014 №409 "Про початок процедури тимчасової адміністрації" жодним чином не свідчить про дотримання відповідачами норм законодавства та статуту і положень Банку, а також про відсутність підстав для притягнення відповідачів до відповідальності за вчинення цих правочинів.
Відтак, суд погоджується з доводами позивача про те, що всупереч статутним положенням, Закону України "Про банки і банківську діяльність", приписів Національного банку України відповідач, як керівних Банку, здійснив протиправну операцію шляхом укладення договору застави майнових прав за договором банківського вкладу, в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної можливості для обслуговування та повернення кредитних коштів, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення, що призвело до заподіяння відповідачами шкоди банку.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо. Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди.
Виходячи з наведених висновків Верховного Суду, розмір недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів є мінімальною оцінкою шкоди, завданої банку пов'язаними особами, зокрема, внаслідок доведення банку до неплатоспроможності.
За наданим позивачем розрахунком розмір заподіяної відповідачем шкоди Банку та його кредиторам становить 30 264 315,93 грн, яка Фондом обчислена вірно, з урахуванням суми заборгованості по тілу кредиту ТОВ "Укртехвоса" в розмірі 30 000 000,00 грн, заборгованості по процентах за користування кредитом на суму 266 712,34 грн та за вирахуванням 2 396,41 грн вартості продажу активу (права вимоги) на аукціоні.
Суд також дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість доводів позивача про наявність причинно-наслідкового зв'язку між недобросовісними діями відповідача та шкодою, завданою Банку та його кредиторам, оскільки операція керівника Банку з укладення договору застави майнових прав за договором банківського вкладу, в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної можливості для обслуговування та повернення кредитних коштів, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення, є укладенням правочинів з надмірним ризиком. Необґрунтований ризик неповернення коштів зазначеною вище операцією підвищувався також внаслідок встановленого кредитними договором терміну погашення основного боргу в кінці строку дії кредитної угоди та відсутності співмірного із сумою застави забезпечення, що, поряд з іншими фактами, призвело до віднесення 15.07.2014 ПAT "ФІНРОСТБАНК" до категорії неплатоспроможних.
Щодо заяви про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строків позовної давності, суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч.1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої ст. 260 Цивільного кодексу України не може бути змінений за домовленістю сторін.
За ч.1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Відповідно до ч.5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення
У ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній на момент звернення з позовом, встановлено, що право на звернення до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) з позовом про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку, у разі наявності умов, визначених ч.1 цієї статті, виникає у Фонду з моменту виявлення рішень, дій чи бездіяльності, якими завдано шкоди (збитків) банку та/або його кредиторам, виявлення осіб, які брали участь у прийнятті таких рішень, вчиненні дій чи бездіяльності та/або отримали від них майнову вигоду, а також встановлення розміру заподіяної шкоди (збитків). Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність).
У прикінцевих та перехідних положеннях Закону №1588-IX вказано, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону (п.2). Положення цього Закону щодо виявлення рішень, дій, бездіяльності, якими завдано шкоди (збитків) банку та/або його кредиторам (колишнім кредиторам), осіб, які брали участь у прийнятті таких рішень, вчиненні дій або бездіяльності та/або отримали від них майнову вигоду, а також встановлення розміру заподіяної банку та/або його кредиторам шкоди (збитків) застосовуються до неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність", процедура ліквідації якого була розпочата до набрання чинності цим Законом (п.3).
В постановах від 27.09.2022 у справі №904/3864/21, від 07.09.2022 у справі №904/3867/21, на які посилається скаржник, Верховний Суд дійшов висновків про правомірність звернення Фонду з позовом від власного імені до пов'язаних з банком осіб в інтересах колишніх кредиторів банку після припинення банку як юридичної особи до набуття чинності новою редакцією ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Тобто, судом касаційної інстанції вирішувалося у цих справах питання застосування нової редакції ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в цілому. І, як правильно вказують відповідачі у своїх відзивах, у цих постановах Верховний Суд не висловлював правової позиції щодо застосування спеціальної позовної давності, передбаченої у ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до спірних правовідносин.
Правові норми, що містяться у ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" можуть бути як матеріальними, так і процесуальними, в залежності від їх характеру, що безпосередньо впливає на необхідність правильного вибору редакції закону для їх застосування.
Інститут позовної давності є інститутом матеріального права, на що звертають увагу відповідачі. Норми закону, яким визначено позовну давність є матеріальними, а не процесуальними, тому на них поширюється принцип незворотності їхньої дії у часі.
Помилковим є твердження, що всі частини ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є нормами процесуального права, та мають застосовуватися в редакції, чинній на момент вчинення процесуальної дії - подання позову.
Отже, право Фонду на звернення з цим позовом визначається відповідно до положень ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній на дату подання позову. Тоді як норми чинного законодавства щодо позовної давності, які є не процесуальними, а матеріально-правовими, застосовуються судом в редакції, яка діяла не на момент звернення з позовом, як стверджує скаржник, а на момент, коли для позивача почався перебіг позовної давності.
Відповідно до ст.5 ЦК акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст.58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Зворотна дія правових норм можлива лише у таких випадках: 1) при скасуванні чи пом'якшенні юридичної відповідальності фізичних осіб (ст.58 Конституції України); 2) шляхом надання законодавцем спеціальної вказівки у питаннях з юридичними особами (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99).
Суд звертає увагу, що протиправні дії у часі можуть не співпадати з наслідками (завданням шкоди), а також з тим моментом, коли позивач дізнався чи мав дізнатися про завдану йому шкоду і зміг оцінити її розмір, а отже норми щодо тривалості позовної давності мають застосовуються у редакції, яка діяла на момент виникнення у позивача права на позов. Інше тлумачення такої норми нівелювало би право на позов і призвело би до несправедливих наслідків для особи, якій завдано шкоди, адже після вчинення протиправних дій, якими особі завдано шкоди, особа тривалий час може не знати про такі дії.
У постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що якщо банку заподіяно шкоди шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Для такої оцінки необхідно встановити розмір акцептованих вимог кредиторів та оцінити ліквідаційну масу банку. Отже, лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданої банку шкоди.
Відповідно до статті 48 Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд, здійснюючи ліквідацію банку та реалізуючи надані йому повноваження, серед іншого, формує ліквідаційну масу, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього). Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, як це встановлено у частині третій статті 49 цього Закону.
Якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуженням майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо (п.7.60).
Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Тобто у цьому разі розмір недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів є мінімальною оцінкою шкоди, завданої банку (п.7.61).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 зробила висновок щодо застосування позовної давності у спорі між банком та його посадовими особами про стягнення збитків, завданих банку. Тоді як у цій справі Фонд звернувся з позовними вимогами від власного імені в інтересах колишніх кредиторів банку.
Суд погоджується з доводами Фонду, викладеними у позові, про те, що моментом, коли починається перебіг позовної давності щодо шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку, є момент припинення банку як юридичної особи. Адже саме з цього моменту кредиторам банку, вимоги яких до банку не були задоволені, а погашені через недостатність майна банку, була завдана шкода (для них наступили негативні майнові наслідки). І саме з цього моменту у Фонду виникає право на позов від власного імені в інтересах колишніх кредиторів банку.
Така правова позиція Верховного Суду викладена у постанові КГС ВС від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22.
Верховний Суд у цій постанові дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.4 ст.91 ЦК цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до ЄДР запису про її припинення.
Стаття 104 ЦК (в редакції, яка діяла на момент припинення Банку) передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників (ч.1). Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч.5). Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом (ч.7).
Право власності припиняється у разі припинення юридичної особи чи смерті власника (п.11 ч.1 ст.346 ЦК).
Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст. 609 ЦК).
У ст.53 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, яка діяла на момент припинення банку) зазначено, що ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до ЄДР (ч.3). У день внесення запису до ЄДР повноваження Фонду як ліквідатора щодо такого банку припиняються і Фонд надсилає НБУ звіт про завершення ліквідації банку (ч.4). Не пізніше наступного робочого дня після внесення запису до ЄДР про ліквідацію банку Фонд оприлюднює на офіційному веб-сайті Фонду інформацію про завершення процедури ліквідації банку та припинення банку як юридичної особи (ч.5).
Отже, якщо на момент звернення з позовом банк є припиненим як юридична особа, то не можна вважати, що позов поданий від його імені Фондом як ліквідатором банку.
Припущення про те, що Фонд, повноваження якого як ліквідатора банку припинилися в день державної реєстрації припинення банку як юридичної особи, більш як через три через три роки може звернутися з позовом від імені банку, який вже не існує як юридична особа, про стягнення збитків, завданих банку, всі права вимоги якого та обов'язки припинилися з дня його припинення як юридичної особи, суперечить основним засадам цивільного та господарського права.
Таке припущення також порушує принцип правової визначеності у правовідносинах. Юридична особа припиняється з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію її припинення. І з цього дня вона не може мати прав та обов'язків, не може володіти майном, майновими правами та правами вимоги, не може звертатися до суду (не має процесуальної правоздатності).
Статтею 10 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" дійсно установлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до ЄДР. Про це йдеться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №813/6286/15, від 06.02.2019 у справі №462/2646/17, від 19.06.2019 у справі №826/5806/17, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. Якщо процедуру ліквідації юридичної особи не було здійснено належним чином, зокрема якщо її було здійснено на підставі рішення про ліквідацію, прийнятого особами, які не мали повноважень його ухвалювати, на підставі сфальшованих документів, якщо у процедурі ліквідації не було відчужено все майно юридичної особи тощо, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не є актом, з яким пов'язується її припинення та припинення права власності на її майно, а лише записом, який не зумовлює наслідків. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що наявність запису про припинення банку не виключає, що будь-який з кредиторів банку може звернутися з позовною вимогою про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи. Аналогічні висновки містяться й у постанові Верховного Суду від 27.09.2022 у справі №904/3864/21, на яку посилається скаржник.
Отже, відповідно до висновків Верховного Суду презумпцію припинення юридичної особи можна спростувати виключно в судовому порядку.
У цій справі заходи щодо відновлення статусу Банку як юридичної особи Фондом або іншими особами не вживалися (державна реєстрація припинення Банку в судовому порядку не була відмінена).
Тому з дати внесення відповідного запису в ЄДР, тобто з 09.07.2019, Банк є припиненим (презумпція правомірності його припинення як юридичної особи не була спростована в судовому порядку) і не може виступати позивачем в суді.
Відповідно до приписів ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, яка діяла як на момент припинення банку, так і на момент звернення Фонду з позовом) вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, що не позбавляє Фонд або уповноважену особу Фонду права звертатися з вимогами до пов'язаної з банком особи у порядку, визначеному ч.5 цієї статті.
Законом №1588-IX ст.53 ГПК доповнено ч.6 згідно з якою Фонд, звертаючись з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у порядку ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", діє від імені та в інтересах неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність", а у разі припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи - в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.
Отже, у процесуальному законодавстві, чинному на дату звернення з позовом, чітко розмежовано два види позовів Фонду про відшкодування шкоди (збитків), які подаються у порядку ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб":
- позов, який подається від імені та в інтересах неплатоспроможного банку;
- позов від власного імені в інтересах кредиторів припиненого неплатоспроможного банку, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.
Умовами звернення Фонду з другим видом позову є: (1) завершення ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність"; (2) залишення кредиторських вимог без задоволення (їх погашення внаслідок недостатності майна); (3) припинення банку як юридичної особи.
Схожі за змістом висновки містяться також у постанові Верховного Суду від 12.07.2022 у справі №910/18526/21.
Фонд та інші колишні кредитори банку можуть вважатися такими, що зазнали шкоди (втратили вклади чи право вимоги до банку) тільки після припинення банку як юридичної особи.
Кредитори банку не можуть вважатися особами, яким завдано шкоду у розмірі незадоволених вимог (погашених через відсутність майна), допоки банк не буде припинений як юридична особа.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що до моменту завершення ліквідаційної процедури кредитор, вимоги якого визнані банком і який включений до певної черги кредиторів, має потенційну можливість отримати від банку задоволення своїх вимог. Наслідки від неправомірних дій пов'язаних із банком осіб для кредиторів банку настають лише тоді, якщо після завершеної процедури ліквідації вимоги кредиторів погашаються внаслідок недостатності майна банку. Саме з цього моменту кредиторам завдано шкоду та можна оцінити її розмір.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц вказано, що "вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Натомість вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків). Право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку". Втім, ці висновки стосуються випадків звернення вкладника з позовом до власника істотної участі банку, який ще не був припинений як юридична особа. Тому, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на неприпустимість подвійного, паралельного стягнення збитків за одні й ті самі дії - банком, від імені якого діє Фонд, і вкладником цього банку.
У постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №910/18289/21 зазначено:
"93. Прийняття правлінням НБУ постанови від 02.03.2015 №150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" та у подальшому постанови правління НБУ від 02.10.2015 №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта банк" не є законодавчою забороною щодо повернення грошових коштів кредиторові неплатоспроможного банку на вимогу такого кредитора та не може свідчити про неможливість виконання зобов'язання в розумінні ст.607 ЦК, оскільки процедура повернення кредитору неплатоспроможного банку коштів регламентована Законом "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а початок ліквідації банку не є підставою для припинення зобов'язань.
94. Процедура ліквідації станом на день відкриття провадження у справі триває, а ПАТ "Дельта Банк" не є ліквідованим в розумінні ст.53 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до якого ліквідаційна процедура банку вважається завершеною з моменту затвердження ліквідаційного балансу, а банк ліквідованим - з моменту внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
У постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №910/18432/21 вказано: "55. Суд зазначає, що процедура ліквідації Відповідача триває, в цій процедурі здійснюються заходи щодо збереження активів банку, стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку, відчуження майна (активів) банку, а кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) спрямовуються на погашення кредиторів банку у визначеній спеціальним законом черговості. Тому доводи Скаржника, що сьома черга кредиторів банку не буде задоволена, на даний час є передчасними."
Отже, до припинення банку як юридичної особи ані для Фонду, ані для інших кредиторів банку не настали негативні наслідки у вигляді втрати грошових коштів, а відтак Фонд як кредитор не мав підстав для звернення до суду з позовом про стягнення завданої шкоди.
Оскільки шкоду завдано Фонду та іншим кредиторам Банку саме внаслідок залишення їх вимог до Банку незадоволеними, їх погашення, яке відбулося внаслідок припинення Банку та недостатності його майна для розрахунку зі всіма кредиторами, то розмір завданої шкоди не може перевищувати розмір погашених вимог кредиторів.
Завданням ліквідаційної процедури є задоволення вимог кредиторів банку, включених до реєстру.
Частиною 4 ст.110 ЦК передбачено, що особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.
Ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (ст.2 Закону "Про банки і банківську діяльність").
Виведення неплатоспроможного банку з ринку - заходи, які здійснює Фонд стосовно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, щодо виведення його з ринку одним із способів, визначених ст.39 цього Закону. Ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства (ч.1 ст.2 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Відповідно до частин 1, 2 ст.39 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання з обов'язковим дотриманням принципу найменших витрат для Фонду. План врегулювання складається відповідно до вимог, встановлених актами Фонду. У плані врегулювання на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із таких способів: 1) ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому цим Законом; 2) ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов'язань на користь приймаючого банку; 3) відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією; 4) створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов'язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку; 5) продаж неплатоспроможного банку інвестору.
Згідно зі статтями 45, 48, 49 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кредитори мають право заявити Фонду/уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. Фонд/уповноважена особа Фонду складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд/уповноважена особа Фонду сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.
Статті 26, 27 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлюють, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн. Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду/коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників/відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників/рахунків вкладників.
Відповідно до ст.29 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд набуває прав кредитора банку на всю (загальну) суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку відповідно до цього Закону на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом/уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у відповідній черговості (ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Протягом періоду здійснення ліквідаційної процедури норми Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (зокрема вищенаведені) зазнавали певних змін. Однак незмінною є спрямованість процедури, яку вони регулюють (задоволення вимог кредиторів), та її значна тривалість.
Тобто, розмір вимог кредиторів Банку, які лишилися непогашеними у липні 2019 року, може суттєво відрізнятися від розміру вимог кредиторів, який був зафіксований у Реєстрі акцептованих вимог кредиторів, складеному ще у 2014 році.
Так, судом встановлено, що 25.12.2014 виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення №268/14 "Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк", яким затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів Банку на суму 673 428 698,62 грн. На момент ліквідації Банку розмір таких вимог складав 684 963 332,88 грн, тобто змінився суттєво.
За таких обставин, суд погоджується з доводами про те, що до завершення ліквідаційної процедури та припинення Банку як юридичної особи неможливо визначити розмір вимог кредиторів, які погашені через недостатність майна Банку.
Судом встановлено, що Банк як юридична особа був припинений 09.07.2019 (до ЄДР внесено запис про державну реєстрацію припинення ПАТ "Фінростбанк" як юридичної особи).
Заходи щодо відновлення статусу Банку як юридичної особи Фондом або іншими кредиторами не вживалися (не подавався позов про відміну державної реєстрації припинення банку). Отже, з дати відповідного запису в ЄДР Банк є припиненим (презумпція правомірності його припинення як юридичної особи не була спростована в судовому порядку).
Саме з дати припинення Банку як юридичної особи (09.07.2019) між Банком та кредиторами припинилися зобов'язальні відносини, кредитори банку втратили можливість задоволення своїх вимог за рахунок майна банку, а отже саме з цієї дати їм було завдано шкоди.
Відтак, норми чинного законодавства щодо позовної давності мають застосовуватися у редакції, що діяла на момент припинення банку, оскільки саме тоді кредиторам банку була завдана шкода і Фонд (як кредитор, що також діє в інтересах інших колишніх кредиторів) отримав право стягнути її в судовому порядку.
На цей момент законодавством був встановлена загальна позовна давність 3 роки (ст.257 ЦК).
Відповідно до ч.1 ст.260 ЦК позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.253 ЦК передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч.1 ст.254 ЦК строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст.254 ЦК).
Оскільки Банк припинився 09.07.2019, то перебіг позовної давності (тривалістю три роки) почався з наступного дня після припинення Банку (10.07.2019). Враховуючи, що 10.07.2022 було вихідним днем (неділя), позовна давність спливла 11.07.2022 (скаржник помилково у своїх розрахунках вказав дату 08.07.2022).
Банк звернувся з позовом до суду 01.12.2021 (згідно з датою на конверті), а отже - в межах позовної давності.
Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.10. у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Інші доводи і твердження учасників справи судом відхилено як такі, що не спростовують встановлених судом обставин та не можуть вплинути на результат вирішення даного спору.
З огляду на встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17; ідентифікаційний код 21708016) 30 264 315 (тридцять мільйонів двісті шістдесят чотири тисячі триста п'ятнадцять) грн 93 коп. майнової шкоди.
3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Державного бюджету України 794 500 (сімсот дев'яносто чотири тисячі п'ятсот) грн 00 коп. судового збору.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено 19.03.2024.
Суддя Т.М. Ващенко