Дата документу 21.03.2024
Справа № 334/1206/24
Провадження № 2/334/1164/24
21 березня 2024 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Фетісова М.В., за участю секретаря судового засідання Засько О.А.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих Олександр Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Білецька Крістіна Олександрівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
встановив:
представник позивачки адвокат Темненко В.О. звернулася до суду з позовом до ТОВ «Українські фінансові операції», в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 9193 від 08.11.2021, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих Олександром Олександровичем.
Позов обґрунтовує тим, що в грудні 2023 року позивачці було заблоковано доступ до банківської картки. надання копій документів, які стали підставою для примусового стягнення і, грошових коштів. В січні 2024 року позивачка отримала постанову про відкриття виконавчого провадження № 67548899. 08 лютого 2021 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Авентус Україна» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 3636411. 08.11.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О.О. було вчинено виконавчий напис № 9193 про звернення стягнення зі ОСОБА_2 , яка є боржником за Договором № 3636411 від 08.02.2021, укладеним з ТОВ «Авентус Україна», правонаступником всіх прав та обов'язків якого за Договором факторингу № 13/09/2021 від 13.09.2021 є ТОВ «Українські фінансові операції», заборгованості за Договором № 3636411 від 08.02.2021. Строк платежу за Договором настав. Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 12.09.2021 по 27.10. 2021. Сума заборгованості становить 22 960 гривень, що складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 7 000 гривень, прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 15 960 гривень, а також за вчинення цього виконавчого напису нотаріусом в сумі 800 гривень. Загальна сума складає 23 760 гривень. Договір в даному випадку нотаріально не посвідчений. Оскільки проценти нараховані поза межами строку дії договору, відсутні підстави вважати заборгованість по договору саме у такому розмірі безспірною. Таким чином, приймаючи до уваги, що виконавчий напис приватного нотаріуса був вчинений в порушення вимог Закону «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, позивачка вважає свої вимоги законними та обґрунтованими.
Відповідачем відзив на позов не поданий. Третіми особами пояснення щодо позову також не подані.
Ухвалою про відкриття провадження у справі від 14.02.2024 відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачу та третім особам копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з додатками направлялись поштою за місцезнаходження останніх. Таким чином, відповідач та третя особа повідомлені про розгляд справи належним чином.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що передбачено частиною другою статті 247 ЦПК України.
Дослідивши позовну заяву та письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
08.02.2021 між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» укладеного договір про надання споживчого кредиту № 3636411. Сума кредиту 7 000 гривень (підпункт 1.3 пункту 1). Строк кредиту 30 днів (підпункт 1.4 пункту 1). Стандартна процентна ставка 1,90% в день (підпункт 1.5 пункту 1), знижена процентна ставка 0,57% в день (підпункт 1.5.1 пункту 1).
08.11.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих Олександром Олександровичем було вчинено виконавчий напис № 9193 про звернення стягнення з ОСОБА_2 , яка є боржником за Договором № 3636411 від 08.02.2021, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», правонаступником всіх прав та обов'язків якого за Договором факторингу № 13/09/2021 від 13.09.2021 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», заборгованості за Договором № 3636411 від 08.02.2021. Строк платежу за Договором настав. Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 12.09.2021 по 27.10. 2021. Сума заборгованості становить 22 960 гривень, що складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 7 000 гривень, прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 15 960 гривень, а також за вчинення цього виконавчого напису нотаріусом в сумі 800 гривень. Загальна сума складає 23 760 гривень.
На підставі спірного виконавчого напису 17.11.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Білецькою Крістіною Олександрівною було відкрито виконавче провадження № 67548899.
Після укладення шлюбу позивачкою змінено прізвище зі « ОСОБА_3 на « ОСОБА_4 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 15.10.2021.
Відповідно до частини 2 статті 87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 05.07.2017 у справі № 754/9711/14-ц, з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Відповідно до пункту 2.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У пункті 3.2 Порядку № 296/5 зазначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (далі - Перелік № 1172).
Відповідно до підпункту 3.5 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі - Порядок), при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.
Суд встановив, що пункт 2 Переліку № 1172, на підставі якого приватним нотаріусом вчинений спірний виконавчий напис, втратив чинність 22.02.2017 на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, яка набрала законної сили.
Вказаним судовим рішенням визнана незаконною та не чинною постанова Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі, в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Редакція Переліку № 1172 до внесення змін, визнаних не чинними, не містила розділу про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин, а тому приватний нотаріус не мав правових підстав для вчинення спірного виконавчого напису.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 645/1979/15-ц.
З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що позов знайшов своє підтвердження, а отже підлягає задоволенню, оскільки приватний нотаріус вчинив спірний виконавчий напис на підставі не чинного нормативно-правового акту, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат».
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58), згідно з якою, принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи вищевказане та задоволення позову із зазначених судом підстав, суд вважає недоцільним надавати детальну відповідь на інші аргументи позивача.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу суд дійшов наступних висновків.
Як передбачено у статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України) та становлять одну із складових судових витрат (частина перша статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Приписами частини першої статті 26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VІ гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Судом встановлено, що 03.01.2024 між ОСОБА_1 та адвокатом Темненко Валентиною Олександрівною укладений Договір про надання правової допомоги № 1 (далі - Договір). Відповідно до Додаткової угоди № 3 до Договору, акту прийому-передачі виконаних робіт за Договором, квитанції до прибуткового касового ордера № 3 від 03.01.2024, позивачкою здійснено оплату правничої допомоги адвокату Темненко В.О. в сумі 8 000 гривень.
27.02.2024 відповідачем подане клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в якому заперечив щодо розміру судових витрат позивача на правничу допомогу та просив зменшити їх розмір з 8 000 гривень до 3 000 гривень. Клопотання обґрунтовано тим, що справа розглядається в порядку спрощеного провадження у зв'язку з її малозначністю, а тому не потребує виконання великого об'єму робіт від адвоката. На виконання робіт по даній справі адвокатом не витрачено багато часу. Заявлений розмір витрат на правничу допомогу представником позивача є явно завищеним та неспівмірним і беручи до уваги обставини цієї справи за умови надання належних підтверджуючих документів щодо оплати послуг адвоката, не може бути більшим 3 000 гривень.
Ураховуючи вищезазначене, оцінивши подані представником позивача докази на підтвердження понесених позивачем витрат, клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, враховуючи те, що справа є малозначною та розглянута у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, розмір витрат позивача є неспівмірним до предмету позову, обсяг позовної заяви з доданими до неї документами (19 аркушів) вочевидь не потребує витрат 6 годин часу роботи адвоката для її складання, копіювання документів та завіряння, суд дійшов висновку про відмову позивачці у відшкодуванні понесених нею витрат на професійну правничу допомогу частково в сумі 5 000 гривень та відповідно не покладання таких витрат у відповідній частині на відповідача ТОВ «Українські фінансові операції», з покладанням на останнього обов'язку по відшкодуванню 3 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивачка звільнена від сплати судового збору, враховуючи задоволення позову, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 211,20 гривень.
При цьому, позивачкою при зверненні до суду був сплачений вищевказаний судовий збір, який може бути повернутий судом за її окремим клопотанням на підставі частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 3-5, 10-13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд
ухвалив:
позов задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 9193 від 08 листопада 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих Олександром Олександровичем, про стягнення з боржниці ОСОБА_2 користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованості в сумі 23 760 гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 (три тисячі) гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» на користь держави судовий збір в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд міста Запоріжжя. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Реквізити учасників справи:
позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», місцезнаходження: вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, прим. 2, м. Київ, 03045, код ЄДРПОУ 40966896;
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих Олександр Олександрович, місцезнаходження: АДРЕСА_2 ;
- приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Білецька Крістіна Олександрівна, місцезнаходження: вул. Василя Сергієнка, буд. 25, прим. 148, м. Запоріжжя.
Суддя М.В. Фетісов