«21» березня 2024 року
м. Харків
справа № 644/4551/23
провадження № 22ц/818/723/24
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»,
відповідач - ОСОБА_1
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2023 року в складі судді Бугери О.В.
У липні 2023 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві власності належать нежитлові приміщення загальною площею 224,9 кв м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з централізованою системою опалення, теплопостачання, яке здійснює Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі».
Вказав, що відповідач, не уклавши договір на постачання теплової енергії, безпідставно отримує теплову енергію за його рахунок, яку він подає у централізовану систему опалення житлового будинку, де розташоване нежитлове приміщення відповідача. Відповідач користується тепловою енергією, яку подає у нежитлове приміщення, а в цілому - в централізовану систему теплопостачання всього будинку, Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», та має об'єднуючий особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Зазначив, що постачання теплової енергії у житловий фонд на потреби опалення здійснюється на підставі розпоряджень місцевих органів влади про початок та закінчення опалювального сезону, а на потреби гарячого водопостачання - протягом року.
Постачання теплової енергії відповідачу підтверджується актами про включення опалення та відключення опалення.
За період бездоговірного користування з 01 листопада 2019 року по 30 листопада 2021 року відповідачем спожито теплову енергію на суму 4 205,36 грн. За кожен розрахунковий період (календарний місяць) відповідачу направлялися платіжні вимоги доручення про сплату за спожиту теплову енергію, але вимоги залишилися не виконаними.
З 01 грудня 2021 року щодо нежитлових приміщень, власником яких є відповідач, укладено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії. За період з 01 грудня 2021 року по 31 травня 2023 року вартість несплаченої теплової енергії за вказаним нежитловим приміщенням склала 13 967,39 грн. Абонентська плата за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з 01 грудня 2021 року по 30 квітня 2023 року склала 282,52 грн. Вартість послуг обслуговування внутрішньобудинкових систем за індивідуальним договором про надання послуг з постачання теплової енергії за період 01 липня 2022 року по 30 квітня 2023 року склала 1 839,70 грн.
Просив стягнути з ОСОБА_1 вартість спожитої теплової енергії на потреби опалення без договору за період з 01 листопада 2019 року по 30 листопада 2021 року в сумі 4 205,36 грн, вартість спожитої теплової енергії за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з 01 грудня 2021 року по 31 травня 2023 року - 13 967,39 грн, вартість абонентської плати за індивідуальним договором про надання послуг з постачання теплової енергії за період за 01 грудня 2021 року по 30 квітня 2023 року - 282, 52 грн., вартість послуг обслуговування внутрішньобудинкових систем за індивідуальним договором про надання послуг з постачання теплової енергії за період 01 липня 2022 року по 30 квітня 2023 року - 1 839,70 грн, а також суму судового збору - 2 684,00 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2023 року позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» вартість спожитої теплової енергії на потреби опалення без договору за період з 01 листопада 2019 року по 30 листопада 2021 року в сумі 4 205,36 грн, вартість спожитої теплової енергії за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з 01 грудня 2021 року по 31 травня 2023 року - 13 967,39 грн, вартість абонентської плати за індивідуальним договором про надання послуг з постачання теплової енергії за період за 01 грудня 2021 року по 30 квітня 2023 року - 282, 52 грн, вартість послуги внутрішньобудинкових систем за індивідуальним договором про надання послуг з постачання теплової енергії за період 01 липня 2022 року по 30 квітня 2023 року - 1 839,70 грн, а всього 20 294,97 грн та понесені судові витрати по оплаті судового збору - 2 684,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, дати відповіді на його питання.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Позивачем не надано доказів, що він користується нежитловими приміщеннями. Будь-яких підстав виникнення правовідносин з ним позивачем не наведено. Ніхто не може бути змушений до укладення договору. Нежитлові приміщення від'єднані від централізованого опалення та мають автономне електричне опалення. Факт того, що нежитлові приміщення опалюються за рахунок теплопередачі від суміжних приміщень, є лише припущенням. Позивачем пропущено позовну давність, а посилання суду на запровадження карантину є помилковим, оскільки до ЦПК України було внесено зміни. Надані позивачем докази не відповідають вимогам Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Судом не наведено розрахунку. Його не було повідомлено про розгляд справи. Просив суд надати відповіді на його питання щодо того, чим підтверджується факт користування ним нежитловими приміщеннями, якими нормативними актами регулюється надання опалення через стіну, перевірка якості надання послуг позивачем з опалення через стіну та яким доказом підтверджується якісне надання послуг, як встановлювалась методика розрахунку навантаження опалення.
16 лютого 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» до суду апеляційної інстанції надійшов відзив Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін. Вказав, що строк позовної давності не пропущений з урахуванням його продовження на час карантину. Житловий будинок АДРЕСА_1 , в якому знаходиться нежитлове приміщення, що належить відповідачу, обладнаний централізованою системою опалення, теплопостачання здійснюється Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі». Система опалення зазначених приміщень є невід'ємною частиною централізованої системи опалення житлового будинку. Внутрішньобудинковий трубопровід системи опалення житлового будинку АДРЕСА_1 проходить по нежитлому приміщенню першого поверху та підвальному приміщенню, власником якого є відповідач. Тобто, нежитлове приміщення, яке належить відповідачу, знаходиться в тепловому контурі житлового будинку, опалюється за рахунок теплопередачі від суміжних приміщень. Розрахунок теплового навантаження відповідачу виконано з урахуванням відключення окремого вводу на 5С (з урахуванням споживання теплової енергії від суміжних приміщень), згідно з нормативним документом «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні» КТМ 204 України 244-94. У разі незгоди з нарахуванням відповідач мав право самостійно провести розрахунок теплового навантаження на опалення, звернувшись до організації, яка має відповідну ліцензію. Опалення приміщень відповідача здійснюється з урахуванням теплової віддачі від суміжних опалювальних приміщень, вбудованих в житловий будинок та має певну вартість, яка повинна сплачуватись.
Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконував належним чином свого обов'язку з оплати наданих йому послуг, тому наявні підстави для стягнення з нього заборгованості.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 24 квітня 2019 року на праві власності належать нежитлові приміщення підвальної частини №№ LX, LXI площею 68,7 кв м, 1 поверху № 21б, 21в, 23, 23а, 24-:-30 площею 156,2 кв м, у житловому будинку літ «А-4» загальною площею 224.9 кв м, загальною площею 224,9 кв м, які розташовані в житловому будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 липня 2023 року (а. с. 53-54).
Як вбачається з акту обстеження системи теплоспоживання об'єкту від 16 лютого 2017 року, проведено обстеження режиму споживання теплової енергії представником Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» за адресою: АДРЕСА_1 , в присутності ОСОБА_2 , та в результаті обстеження встановлено, що система опалення приміщення єдина із житловим будинком, над нежитловими приміщеннями розташовано житлові квартири. На момент обстеження у нежитлових приміщеннях споживача першого поверху опалювальні прилади візуально не виявлені. Внутрішньобудинкові трубопроводи системи опалення житлового будинку, що проходять по нежитловим приміщенням першого поверху, в кількості 8 штук діаметром 25 мм та в кількості 1 штука діаметром 32 мм, заізольовані ізоляційним матеріалом «Мерилон» товщиною 10 мм. У підвальних приміщеннях візуально виявлені трубопроводи внутрішньобудинкової системи опалення житлового будинку, прокладені горизонтально розміром 13 м, діаметром 72 мм, а також вертикально прокладені розміром 2,3 м, діаметром 72 мм, на момент обстеження заізольовані ізоляційним матеріалом «Мерилон» товщиною 10 мм. Нежитлові приміщення знаходяться в тепловому контурі жилого будинку, тобто опалюються за рахунок теплопередачі від суміжних приміщень. Система централізованого гарячого водопостачання в приміщеннях споживача на момент обстеження відключена шляхом демонтажу підводящого трубопроводу від стояка гарячого водопостачання житлового будинку. Споживачу приписано надати розрахунок теплового навантаження на опалення, виконаний організацією, що має ліцензію на виконання даного виду робіт, для погодження у строк 30 днів, та попереджено, що у разі ненадання розрахунку теплового навантаження на опалення Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» буде виконано розрахунок теплового навантаження на підставі даних акту обстеження, для виконання нарахувань за спожиту теплову енергію (а. с. 24-25).
Постачання теплової енергії до будинку підтверджується актами про підключення та відключення опалення в житловому будинку по АДРЕСА_1 , від 22 жовтня 2019 року, 09 квітня 2020 року, 24 жовтня 2020 року, 12 квітня 2021 року, 12 жовтня 2021 року, 30 жовтня 2022 року, 06 квітня 2023 року, які складені представниками позивача та представниками житлово-експлуатаційної організації, розпорядженням Харківського міського голови від 13 квітня 2022 року № 43 «Про припинення опалювального сезону в м. Харкові» (а. с. 6-9).
На ім'я ОСОБА_1 Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» відкрито особовий рахунок НОМЕР_2 .
З 01 грудня 2021 року діє індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії від 31 жовтня 2021 року (а. с. 37-38). Також діє публічний договір з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирного будинку житлового фонду комунальної та інших форм власності (а. с. 41).
З наданих позивачем розрахунків та рахунків-фактур вбачається, що за період з 01 листопада 2019 року по 30 листопада 2021 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість зі сплати за спожиту теплову енергію в розмірі 4 205,36 грн. За період з 01 грудня 2021 року по 31 травня 2023 року заборгованість за спожиту теплову енергію склала 13 967,39 грн. Абонентська плата за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з 01 грудня 2021 року по 30 квітня 2023 року склала 282,52 грн. Вартість технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання та систем постачання гарячої води за індивідуальним договором про надання послуг з постачання теплової енергії за період 01 липня 2022 року по 30 квітня 2023 року склала 1 839,70 грн (а. с. 31-36).
ОСОБА_1 направлялися акти виконаних робіт з відпуску теплової енергії, рахунки-фактури, акти звіряння, інвентаризаційне повідомлення, лист про нові договори з Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі», відомості про нарахування абонплати та плати обслуговування внутрішньобудинкових систем, однак рахунки відповідачем не сплачувались (а. с. 10-30).
Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
За змістом статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Споживач (індивідуальний споживач) - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Пунктом 1 статті 7 Закону передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
При цьому, такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частин 1, 3 статті 9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Частиною 5 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Частиною 6 статті 19 вказаного закону передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Абзацом 8 пункту 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, чинних на час виникнення спірних правовідносин передбачено, що централізоване опалення - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормальної температури повітря у приміщеннях квартири, яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання.
Пунктом 8 Правил № 630 передбачено, що послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформлюється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та є усталеним у практиці Верховного Суду, зокрема, підтриманий у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 761/48615/18-ц (провадження № 61-14819 св 20), від 09 червня 2021 року у справі № 303/7554/16-ц (провадження № 61-20523св19), від 28 липня 2021 року у справі № 554/7740/17 (провадження № 61-13603св19).
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Підпунктом 5.3 пункту 5 Державні будівельні норми України «Опалення, вентиляція та кондиціювання» ДБН В.2.5-67:2013 передбачено, що у холодний період року в опалювальних приміщеннях упродовж періоду їх невикористання у житлових будинках допускається, а у громадських, адміністративно-побутових та виробничих будівлях слід приймати температуру повітря нижчою не більше ніж на 4 С від нормованої температури, але не нижче 12 С у житлових, громадських та адміністративно-побутових будівлях і не нижче ніж 5 С у виробничих приміщеннях.
Отже, для запобігання розмороження системи опалення житлового будинку, в тому числі нежитлових приміщень законодавством передбачено, що у холодний період року в опалювальних приміщеннях упродовж періоду їх невикористання (приміщення не опалюється) у житлових будинках допускається температура не нижче ніж 5 С .
Пунктом 23 «Правил користування тепловою енергією», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198 у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.
Як встановлено судом, відповідач з квітня 2019 року є власником нежитлових приміщень загальною площею 224,9 кв м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , у житловому будинку. Вказані приміщення знаходяться у житловому будинку, від системи централізованого опалення не відключені, система опалення приміщень єдина з житловим будинком. Через нежитлові приміщення проходить внутрішньобудинковий трубопровід опалення, що підтверджується актом обстеження системи теплоспоживання об'єкта.
Теплові мережі житлового будинку (у тому числі трубопроводи та стояки) входять до складу приладів, що використовують теплову енергію (теплоносій) для потреб опалення, та є складовою частиною єдиного технологічного процесу теплоспоживання.
Якщо у нежитлових приміщеннях наявні трубопроводи, стояки, споживач сплачує за фактичне тепло, яке виділяється від них, оскільки фактично споживає теплову енергію.
З матеріалів справи вбачається, що Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» надавались послуги з теплопостачання до вказаного житлового будинку, що підтверджується актами підключення/відключення споживача до джерела теплової енергії.
Належні відповідачу нежитлові приміщення знаходяться у житловому будинку та відповідно мають загальну систему опалення з житловим будинком. Нежитлові приміщення знаходяться в тепловому контурі жилого будинку, тобто опалюються за рахунок теплопередачі від суміжних приміщень.
З придбанням у власність нежитлових приміщень у баготоквартирному будинку у відповідача, як їх власника, виник обов'язок брати участь у витратах на утримання та збереження майна (житлового будинку). Обігрів житлового будинку у опалювальний період є спільним обов'язком його співвласників з метою дотримання, зокрема, санітарних норм.
Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №317/1636/16-ц (провадження №61-19820св18).
Отже, відповідач є споживачем послуг з постачання теплової енергії, які надає позивач, та несе обов'язок зі сплати таких послуг, незалежно від факту укладення договору між сторонами.
Будь-яких доказів того, що у спірний період послуги, що надає позивач, ним не споживались, ОСОБА_1 не надано.
ОСОБА_1 неодноразово направлялись акти звірки та рахунки на оплату послуг з теплопостачання, однак він з цього приводу будь-яких заяв до Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» не подавав, не повідомляв про те, що зазначені послуги не надаються чи не споживаються, про їх неналежну якість тощо.
Доводи ОСОБА_1 щодо того, що позивачем не надано доказів, що він користується нежитловими приміщеннями, є неспроможними, оскільки доказів тощо, що він не користувався належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, відповідачем не надано.
Посилання ОСОБА_1 на те, що будь-яких підстав виникнення правовідносин з ним позивачем не наведено, та ніхто не може бути змушений до укладення договору, не можуть бути взяті до уваги, оскільки споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Договірні засади відносин з надання житлово-комунальних послуг передбачені законом, однак відсутність договору не звільняє споживача від обов'язку з оплати послуг.
Твердження ОСОБА_1 про те, що нежитлові приміщення від'єднані від централізованого опалення та мають автономне електричне опалення судова колегія відхиляє, оскільки доказів відключення нежитлових приміщень, які належать відповідачу, від мереж централізованого опалення, матеріали справи не містять, а самовільне відключення від мереж централізованого опалення забороняється і не є підставою для несплати комунальних послуг.
Посилання ОСОБА_1 на те, що факт того, що нежитлові приміщення опалюються за рахунок теплопередачі від суміжних приміщень, є лише припущенням, не обґрунтовані, адже відповідачем не спростовані відомості, встановлені в акті обстеження системи теплопостачання об'єкту, за змістом якого належні відповідачу нежитлові приміщення знаходяться у тепловому контурі житлового будинку, та споживач користується тепловою енергією.
Доводи ОСОБА_1 щодо того, що надані позивачем докази не відповідають вимогам Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» судова колегія відхиляє, оскільки надані разом з позовною заявою докази викладені українською мовою, окрім актів про підключення та відключення опалення в житловому будинку по АДРЕСА_1 , від 22 жовтня 2019 року та 09 квітня 2020 року, надання яких російською мовою на результат розгляду справи не вплинуло, адже відповідачем не спростовано надання позивачем послуг з теплопостачання до будинку у цей період.
Посилання ОСОБА_1 на те, що судом не наведено розрахунку, є безпідставними, оскільки у матеріалах справи містяться розрахунки заборгованості, які відповідачем не спростовано, контррозрахунку не надано. У разі незгоди з нарахуваннями, відповідач мав право самостійно провести розрахунок теплового навантаження на опалення, звернувшись до організації, яка має відповідну ліцензію, однак цього не зробив.
Доводам ОСОБА_1 щодо пропуску позивачем позовної давності суд першої інстанції надав правильну оцінку, враховуючи, що строк позовної давності за вимогами за період з 01 листопада 2019 року закінчувався у грудні 2022 року, а також те, що на всій території України запроваджено карантин до 30 червня 2023 року, під час дії якого строки, визначені статтею 257 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину, тож період заборгованості з 01 листопада 2019 року не виходить за межі строку позовної давності.
Твердження ОСОБА_1 щодо внесення змін до норм ЦПК України щодо пропуску строків у зв'язку з карантином судова колегія відхиляє, оскільки позовна давність регулюється статтями 256-268 ЦК України, тобто нормами матеріального, а не процесуального права.
Висновок щодо продовження строку позовної давності на час карантину також висловлено у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 199/782/21 (провадження № 61-1323св23), від 31 травня 2023 року у справі № 938/632/20 (провадження № 61-16716св21).
Посилання ОСОБА_1 на те, що його не було повідомлено про розгляд справи належним чином, спростовуються матеріалами справи, в яких містяться докази направлення на електронну пошту відповідача за його клопотанням копії ухвали про відкриття провадження у справі, позовної заяви з додатками та судової повістки, які, як вбачається з його заяви від 12 жовтня 2023 року, ним отримано, а також довідка про доставку судової повістки до електронного кабінету ОСОБА_1 від 20 жовтня 2023 року (а. с. 67-68, 70-73, 79).
Вимоги ОСОБА_1 щодо надання відповідей на його питання судова колегія окремо не розглядає, оскільки доводам його апеляційної скарги надана оцінка в світлі конкретних обставин справи та спірних правовідносин, а надання консультацій правового характеру не входить до компетенції суду.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на викладене вище, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст.367, 368, ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді Ю.М. Мальований
В.Б. Яцина
Повний текст постанови складено 21 березня 2024 року.