12.03.2024 Єдиний унікальний номер 205/10682/23
Провадження № 2/205/387/24
12 березня 2024 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді - Терещенко Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Данчула К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
Представник позивача - адвокат Заіка О.А. звернувся до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 24 березня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, який було оформлено у вигляді розписки, згідно до якої відповідач отримав від позивача готівкою грошову суму в розмірі 5 600 доларів США, які зобов'язався повернути в строк до 20 червня 2022 року, однак порушив вищезазначені домовленості і не повернув надані кошти. На підставі викладеного представник позивача звернувся до суду з цим позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 5 600 доларів США, 3% річних в розмірі 211 доларів США, а також сплачений судовий збір у розмірі 2 127,29 грн. та витрати на юридичну допомогу в сумі 10 000 грн.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2023 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача ОСОБА_3 надав суду заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача, в якій просив розглянути справу за наявними в матеріалах справи доказами, а вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач надав суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій проти задоволення позовних вимог не заперечував.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши письмові матеріали справи, та враховуючи визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з таких підстав.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що згідно написаної власноруч розписки від 24 березня 2022 року ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 5 600 доларів США готівкою та зобов'язується повернути позику в доларах США у строк до 20 червня 2022 року (а. с. 9).
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу.
Статтею 1051 ЦК України передбачено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Частинами 1, 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Тобто, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі грошей у борг.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів та підтверджує як факт укладення договору, так і факт отримання боржником грошових коштів.
Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою (справи №№127/3120/16-ц, 752/19567/14-ц, 531/152/19).
Позивач на підтвердження укладення з відповідачем договору позики надав суду розписку від 24 березня 2022 року, яка посвідчує передання позичальнику визначеної грошової суми позикодавцем, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 1047 ЦК України. Натомість, відповідач не надав суду жодного допустимого доказу на підтвердження того, що договір позики він не укладав, грошей не позичав, загалом у своїй заяві проти задоволення позовних вимог не заперечував.
При цьому суд враховує, що відповідач договір позики відповідно до положень ст. 1051 ЦК України не оспорював, цей договір недійсним у встановленому законодавством порядку також не визнано.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Правові висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18).
З наведених підстав, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача на його користь суми боргу відповідно до розписки від 24 березня 2022 року у сумі 5 600 доларів США.
Відповідальність позичальника за порушення умов договору передбачена ч. 1 ст. 1050 ЦК України, відповідно до якої, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до наданого у позовній заяві позивачем розрахунку 3% річних судом встановлено, що він просить стягнути 3% річних за 460 днів станом на 04 жовтня 2023 року, не зазначаючи періоду за який здійснено розрахунок, а заявлена сума відсотків становить 211 доларів США.
З приводу вищезазначеного розрахунку суд зазначає, що період з 20 червня 2022 року (включно) по 04 жовтня 2023 року (включно) фактично становить 472 календарних дні. Розмір 3% річних від суми боргу в розмірі 5 600 доларів США за 472 календарних дні складає 217,25 доларів США, але суд в цьому випадку не може виходити за межі позовних вимог і враховує саме заявлений позивачем розмір штрафних санкцій, який складає 211 доларів США, та вважає можливим захистити право позивача шляхом стягнення з відповідача на його користь 3% річних саме у заявленому позивачем розмірі, з урахуванням того, що відповідачем не було спростовано такий розрахунок, а також беручи до уваги те, що заявлений розмір є таким, що відповідає положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Отже, з наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що між сторонами склалися правовідносини в результаті укладеного ними договору позики у письмовому вигляді у формі розписки від 24 березня 2022 року, однак відповідач на цей час не виконав свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів, враховуючи наявну в матеріалах справи заяву відповідача ОСОБА_2 , в якій він фактично визнав позовні вимоги, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу в розмірі 5 600 доларів США за договором позики та 3% річних у розмірі 211 доларів США, як просив позивач у своїй позовній заяві.
Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики, оскільки заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 2 127,29 грн.
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Пунктом 2 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що у разі задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18.
Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката.
Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об'єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.
Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу ОСОБА_1 у зазначеній справі на підставі договору №28/23 про надання правової допомоги від 04 жовтня 2023 року надавав адвокат Заіка О.А., який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №0697 від 14 квітня 1997 року, виданого Дніпропетровською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, та ордеру Серії АЕ №1231862 від 06 жовтня 2023 року на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 (а. с. 6-7).
Представником позивача на підтвердження витрат на правову допомогу також було надано: витяг з договору №28/23 від 04 жовтня 2023 року; акт виконаних юридичних робіт від 06 жовтня 2023 року із зазначенням складу і обсягу правових послуг, а також їх вартості, яка визначена як фіксована сума в розмірі 10 000 грн., з яких 5 000 грн. авансу і 5 000 грн. сплачується по закінченню розгляду справи в суді першої інстанції; прибутковий касовий ордер № 12 від 04 жовтня 2023 року на суму 5 000 грн. (а. с. 8, 10-11).
Отже, матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем ОСОБА_1 послуг від адвоката Заіки О.А. щодо надання правової допомоги в цій справі.
Проаналізувавши матеріали справи, вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу правову допомогу при розгляді справи в суді, суд приймає до уваги обставини справи, час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, відсутність заперечень щодо заявленого розміру витрат на правничу допомогу з боку відповідача, а тому вважає, що стягнення витрат за надання професійної допомоги адвоката, які поніс позивач, підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 202, 207, 526, 545, 610-612, 625, 1046, 1047, 1049-1051 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 137, 141, 223, 247, 259, 263-265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики в розмірі 5 600 доларів США, 3% річних в розмірі 211 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) понесені та документально підтверджені судові витрати у справі у вигляді судового збору у розмірі 2 127,29 грн. і витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Сторони:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Суддя: Т.П. Терещенко