20 березня 2024 року
м. Київ
справа № 160/877/21
адміністративне провадження № К/990/8000/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 160/877/21 за позовом ОСОБА_1 до Одинадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заборгованості за час вимушеного прогулу,
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одинадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 16 березня 2021 року та від 22 березня 2021 року просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора № 6 від 23 грудня 2020 року (додаток 2 до протоколу № 15 від 23 грудня 2020 року) про неуспішне проходження атестації (за результатами проведення співбесіди) прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області;
визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов'язків керівника Дніпропетровської обласної прокуратури № 284-к від 10 березня 2021 року про звільнення його з посади прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 березня 2021 року;
поновити позивача в Дніпропетровській обласній прокуратурі на рівнозначній посаді - прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області та органах прокуратури з 15 березня 2021 року;
стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938) на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;
зобов'язати Офіс Генерального прокурора, Одинадцяту кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) або іншу уповноважену комісію, створену з метою здійснення атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) призначити йому новий час (дату) повторного проходження (складання) етапу атестації у формі співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора № 6 від 23 грудня 2020 року про неуспішне проходження атестації (за результатами проведення співбесіди) прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов'язків керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №284-к від 10 березня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 березня 2021 року. Зобов'язано Дніпропетровську обласну прокуратуру поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області з 15 березня 2021 року. Стягнуто з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 березня 2021 року по 15 квітня 2021 року у розмірі 25492,08 грн. Зобов'язано Офіс Генерального прокурора, Одинадцяту кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) або іншу уповноважену комісію, створену з метою здійснення атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) призначити ОСОБА_1 новий час (дату) повторного проходження (складання) етапу атестації у формі співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області з 15 березня 2021 року та в частині стягнення з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 25492,08 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання Офісу Генерального прокурора, Одинадцяту кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) або іншу уповноважену комісію, створену з метою здійснення атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) призначити ОСОБА_1 новий час (дату) повторного проходження (складання) етапу атестації у формі співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. У задоволенні позову в цій частини відмовлено. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року задоволено частково касаційні скарги Дніпропетровської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Одинадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 6 від 23 грудня 2020 року про неуспішне проходження атестації (за результатами проведення співбесіди) прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов'язки керівника Дніпропетровської обласної прокуратури № 284-к від 10 березня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 березня 2021 року. Зобов'язано Дніпропетровську обласну прокуратуру поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області з 15 березня 2021 року. Стягнуто з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 березня 2021 року по 15 квітня 2021 року у розмірі 25492 грн 08 коп. Зобов'язано Офіс Генерального прокурора, Одинадцяту кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) або іншу уповноважену комісію, створену з метою здійснення атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) призначити ОСОБА_1 новий час (дату) повторного проходження (складання) етапу атестації у формі співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Рішення допущено до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області з 15 березня 2021 року та в частині стягнення з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 25492,08 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Дніпропетровська обласна прокуратура втретє 01 березня 2024 року через підсистему «Електронний суд» подала касаційну скаргу.
Ухвалами Верховного Суду від 16 січня 2024 року та від 13 лютого 2024 року касаційну скаргу було повернуто Дніпропетровській обласній прокуратурі.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано висновки Верховного Суду щодо застосування п. п. 12, 15, 17 розділу II Закону № 113-ІХ, пп. 2 п. 5, п. 8, розділу І, п. 2, 9, 11 - 16 розділу ІV Порядку № 221, викладені у постановах від 19 листопада 2015 року у справі № 826/26007/15, від 26 листопада 2021 у справі № 640/1846/20, від 31 травня 2023 у справі № 160/5323/21, від 08 грудня 2022 року №160/11786/20.
В контексті посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 19 листопада 2015 року у справі №826/26007/15 Суд зазначає, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Реєстр) судове рішення суду касаційної інстанції у такій справі та за вказаною датою у Реєстрі відсутнє, тому такі посилання є безпідставними.
Верховний Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Так, на предмет подібності оцінюються саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд визначає, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, подібність також визначаться за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно.
Посилання на зазначену вище практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу суб'єкта владних повноважень, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
У разі посилання на висновки Верховного Суду, які на думку скаржника не були враховані судом апеляційної інстанції, необхідно посилатися на ті висновки, які були зроблені на підставі дослідження норм, що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах за однакових умов.
Водночас застосовність висновків Верховного Суду повинна здійснюватися через призму норми права, яка діє у часі та впливає на врегулювання спірних правовідносин, а відповідно і вирішення спору.
Перевіряючи доводи заявника щодо неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування положень п. п. 12, 15, 17 розділу II Закону № 113-ІХ, пп. 2 п. 5, п. 8, розділу І, п. 2, 9, 11 - 16 розділу ІV Порядку № 221, Верховним Судом установлено, що у касаційній скарзі не наведено об'єктивних мотивів, що свідчать про те, що суди застосували указані норми права усупереч висновків Верховного Суду, про які указав скаржник, за умови подібності таких справ.
Так, у зазначених адміністративних справах вирішувався спір щодо правомірності рішення кадрової комісії щодо неуспішного проходження атестації та звільнення з цих підстав з органу прокуратури з посади прокурора. Переглядаючи ці справи у касаційному порядку, Верховний Суд сформував відповідні висновки щодо застосування норм права, виходячи з фактичних обставин цих справ, що мають індивідуальні ознаки, притаманні саме їм.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а відповідач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
З огляду на те, що скаржник не виклав передбачених КАС України обґрунтованих підстав для оскарження у касаційному порядку судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, касаційну скаргу слід повернути особі, яка її подала, з огляду на вимоги пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 160/877/21 повернути скаржнику.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяО.А. Губська