20 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/25995/23 пров. № А/857/729/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Ільчишин Н.В., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року про залишення позовної заяви без розгляду (постановлену головуючою-суддею Чаплик І.Д. в порядку письмового провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними та скасування наказів,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просила визнати незаконним наказ командира в/ч НОМЕР_1 про оголошення догани та дисциплінарного стягнення щодо неї від 07.07.2023 за порушення взаємовідносин між начальником і підлеглим складом, визнати незаконним та скасувати наказ командира в/ч НОМЕР_1 про результати службового розслідування у зв'язку з недоведенням вчинення нею дисциплінарного проступку, що стосується інструктора медичного пункту патрульної роти м. Дрогобич сержанта ОСОБА_1 .
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 позовну заяву було залишено без розгляду.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій через порушення норм процесуального права просить її скасувати та передати справу на розгляд суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що жодного належного та допустимого доказу повідомлення її про наявність оспорюваного наказу надано не було.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не наведено поважних підстав, які б унеможливили звернення її до суду в межах встановленого КАС України строку. Обставини, на які посилається позивачка, не свідчать про існування будь-яких об'єктивних перешкод у реалізації нею своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів. Водночас, звернення представника позивачки до відповідача із адвокатським запитом від 11.09.2023 та отримання відповіді на нього від 10.10.2023 не змінює момент, з якого позивачка повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли остання почала вчиняти активні дії щодо захисту своїх прав, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду із позовною заявою. Позивачкою також не надано доказів на підтвердження того, як саме введення воєнного стану вплинуло на неї та не вказано жодної іншої обставини, яка б об'єктивно унеможливила звернення до суду за захистом своїх прав протягом визначеного законом строку.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду
Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Згідно ч.1 ст.45 КАС України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Таким чином, законодавством у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби регламентовано місячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому “повинна” необхідно тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо : особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Оскільки початок місячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
З матеріалів справи видно, що позивачка оскаржує накази командира в/ч НОМЕР_1 від 13.04.2023 та від 07.07.2023 про накладення дисциплінарних стягнень, якими її було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.
Як встановлено судом, дисциплінарне стягнення у вигляді догани за порушення службової дисципліни, що виразилось у низькому рівні організації та відсутність контролю за проходженням профілактичного огляду особового складу строкової військової служби було накладене на позивачку 13.04.2023. Позивачка зазначає, що вказане стягнення було доведене до неї 24.04.2023.
Дисциплінарне стягнення за порушення службової дисципліни, що виразилось у порушенні взаємовідносин між начальником і підлеглим складом було накладене на позивачку 07.07.2023.
У заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивачки 23.11.2023 зазначає, що позивачку було притягнуто до відповідальності наказом від 07.07.2023 та застосовано стягнення у вигляді догани, проте з вказаним наказом вона ознайомлена не була. З метою з'ясування всіх обставин, представником позивачки було направлено адвокатський запит від 11.09.2023, відповідь на який було отримано 10.10.2023, що свідчить про необізнаність позивачки щодо застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани та є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Також покликається на факт введення на території України воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації як на поважну причину пропуску строку на звернення до суду.
Щодо поновлення строку на оскарження наказу про накладення дисциплінарного стягнення від 13.04.2023 суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що позивачка особисто зазначає у позовній заяві про ознайомлення з таким наказом 24.04.2023, до суду звернулася лише у листопаді 2023 року. При цьому, позивачка не наводить жодних поважних причин значного пропуску строку на оскарження вказаного наказу та можливість її звернення лише у листопаді 2023 року.
Щодо поновлення строку на оскарження наказу про накладення дисциплінарного стягнення від 07.07.2023, колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи наявний акт про відмову від підпису в службовій картці про отримання дисциплінарного стягнення з боку позивачки.
Також у матеріалах наявні рапорти та пояснювальні записки військовослужбовців, у яких вказано, що дисциплінарне стягнення у вигляді догани було накладене на позивачку 07.07.2023 перед строєм за порушення службової дисципліни.
Колегія суддів звертає увагу на те, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ч.1 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”).
Пунктом 88 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що звернення представника позивачки до відповідача із адвокатським запитом від 11.09.2023 та отримання відповіді на нього від 10.10.2023 не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли остання почала вчиняти активні дії щодо захисту своїх прав, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду із позовною заявою.
При цьому, колегія суддів не може залишити поза увагою значний проміжок часу від дати, коли позивачка дізналася про наявність оспорюваного наказу 07.07.2023 до дати вчинення нею дій шляхом звернення її представника до відповідача із адвокатським запитом лише 11.09.2023.
Статтею 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов'язаний в кожному випадку з'ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду не є поважними, суд зобов'язаний повернути позовну заяву позивачу.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки така подана з пропуском строку, встановленого ч.5 ст.122 КАС України, а наведені причини не є поважними.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що судом першої інстанції було надано можливість та час для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням причин та надання доказів на підтвердження цих обставин.
Крім того, колегія суддів зазначає, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами, апеляційними та касаційними скаргами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2022 по справі №990/115/22.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Так, у справах “Стаббігс та інші проти Великобританії” та “Девеер проти Бельгії” ЄСПЛ дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 28.03.2006 по справі “Мельник проти України” зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного : 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обгрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року по справі №380/25995/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді Н. В. Ільчишин
С. М. Шевчук