20 березня 2024 р. Справа № 480/8209/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.11.2023, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021 по справі № 480/8209/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправним та скасування наказу в частині,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними та скасувати п.1, п.2, п.п. 7.1, 7.2, 7.3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 18.04.2023 № 652 «Про результати службового розслідування».
В обґрунтування позову зазначив, що не погоджується з висновками, викладеними в Акті службового розслідування від 17.04.2023, затвердженому командиром військової частини НОМЕР_1 18.04.2023, щодо інкримінованих йому порушень і вважає незаконними наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 652 від 12.04.2023 «Про результати службового розслідування» щодо притягнення його до дисциплінарної та матеріальної відповідальності. Зокрема, зауважує, що майно, вказане у додатках до Акту прийому-передачі справ та посади командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 не приймав і відповідальності за його зберігання на себе не брав. Книги обліку, видачі, списання майна ОСОБА_1 від попереднього відповідального капітана ОСОБА_2 також не були передані. Відтак, наполягає, що акт службового розслідування, на підставі якого майора ОСОБА_1 в подальшому притягнуто до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, складено з грубими порушеннями закону та нормативних актів, що регламентують проведення службового розслідування.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними та скасовано п.1, п.2, п.п. 7.1, 7.2, 7.3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 18.04.2023 № 652 «Про результати службового розслідування».
Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) суму судового збору у розмірі 1073,60 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПУО НОМЕР_3 ).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що у відповідності із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.07.2022 №177 майора ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) № 207 від 16.06.2023 на посаду командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , зараховано в списки особового складу військової частини НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення, крім харчового, та останній вважається таким, що з 18.06.2022 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків.
03.07.2022 позивачем було складено рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 , у якому, доповів, що справи та посаду командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою. Крім того позивач в рапорті вказав, що у зв'язку із виконанням бойових завдань в районі ведення бойових дій, матеріальні та технічні засоби були прийняті комісією, визначеною в акті прийому-передачі, до рапорту додавався Акт прийому-передачі посади, зареєстрований 12.07.2022 № 27. Акт прийому - передачі посади від 12.07.2022 № 27 містив підписи як голови комісії по прийому-передачі посади, так і її членів. Крім того, в акті в полі «прийняв» мається підпис позивача (без зауважень).
09.11.2022 позивач отримав контузію обох очей і з 11.11.2022 по 13.11.2022 перебував на стаціонарному лікуванні. На період лікування обов'язки командира розвідувальної роти виконував старший лейтенант ОСОБА_3 . Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.01.2023 № 3, була створена комісія для прийому-передачі справ та посади командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 від позивача до старшого лейтенанта ОСОБА_4 , який з 10.11.2022 виконував обов'язки командира розвідувальної роти.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.01.2023 № 3, була створена комісія для прийому-передачі справ та посади командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 від позивача до старшого лейтенанта ОСОБА_4 , який з 10.11.2022 виконував обов'язки командира розвідувальної роти.
В подальшому командиром першого розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_5 подано рапорт, в якому зазначено про виявлену нестачу при прийомі-передачі справ та посади командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 .
За наслідками поданого командиром першого розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_5 рапорту було призначено службове розслідування та складено Акт службового розслідування від 17.07.2023, проведеного на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.03.2023 №342 «Про призначення службового розслідування для встановлення причин завдання шкоди державі, її розміру та винних осіб», та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.03.2023 №410 «Про продовження терміну проведення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.03.2023 року №342».
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №652 від 18.04.2023 «Про результати службового розслідування»: командира розвідувальної роти майора ОСОБА_1 , відповідно до частини 1 статті 8 Закону України №160-ІХ, відповідно до статті 11,16 Статуту внутрішньої служби, статті 1 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, за невиконання (неналежного виконання) своїх службових обов'язків, неналежний контроль та створення нестачі військового майна, притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно пункту «б» статті 48 та статті 55 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та накладено дисциплінарне стягнення «догана».
Відповідач зауважив, що зважаючи на те, що вищевказаний наказ вже вичерпав свою дію станом на час розгляду даної справи, що зумовило несвоєчасне його оскарження позивачем, відповідно підстав для його скасування немає. Також наголосив, що позивач звернувся за судовим захистом після закінчення строків, установлених процесуальним законодавством.
Щодо витрат на правову допомогу, відповідач вказав на те, що зазначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатом розгляду справи не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно пункту 22 наказу командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 06.07.2022 №177 майора ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 16.06.2022 №207 на посаду командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , зараховано в списки особового складу частини, поставлено на всі види забезпечення крім харчового і вважати таким, що з 18.06.2022 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою (а.с. 34).
03.07.2022 ОСОБА_1 звернувся з рапортом (вхідний В/Ч НОМЕР_1 №8373 від 03.07.2022), яким доповів, що він справи та посаду командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою. Однак, у зв'язку з виконанням ним бойового завдання в районі бойових дій, матеріальні та технічні засоби ним не приймалися, присутнім при проведенні інвентаризації, приймання-передачі матеріальних та технічних засобів він не був (а.с.37).
У подальшому, після прийняття посади, командир підрозділу, як матеріально відповідальна особа, яка відповідає як за всебічне забезпечення повсякденної діяльності підрозділу, так і за всебічне забезпечення підрозділу в ході виконання завдань за призначенням, отримав майно у відповідних службах, а саме:
Майно служби зв'язку:
телефонний апарат ТА-57- 2 шт.;
акумуляторна батарея 12 А/г, 12,8 B LiFe Po4 - 2 шт. - на загальну суму 7138,83 грн.;
Майно продовольчої служби:
термос металевий 1,2 л - 5 к-тів на загальну суму 782,03 грн.;
Майно інженерної служби :
чохол до лопати піхотної - 10 шт.
маскувальний комплект оптичний МКО.3 - 4 к-ти
маскувальний комплект оптичний МКО «Степ» 4 к-ти. - на загальну суму 238457,81 грн.;
Майно служби КЕС:
меблі польові - 1 к-кт; меблі польові - 3 к-ти; скринька металева на 2 ключа - 2 шт.; стіл розкладний - 6 шт.; настіл дерев'яний - 21,6 кв.м. - на загальну суму 8811,28 грн, що підтверджується його особистим підписом в полі відомості наявності майна КЕС, відомості наявності майна інженерної служби, відомості наявності майна продовольчої служби, відомості наявності майна по службі зв'язку (копії наявні в матеріалах справи) після тексту «прийняв».
З 18.06.2022 по 02.02.2023 позивач проходив службу на посаді командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 та мав здійснювати контроль та керувати господарством роти, один раз в місяць здійснювати звірки із службами частини.
09.11.2022 позивач отримав контузію обох очей і з 11.11.2022 по 13.11.2022 перебував на стаціонарному лікуванні. На період лікування обов'язки командира розвідувальної роти виконував старший лейтенант ОСОБА_3 . Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.01.2023 № 3, була створена комісія для прийому-передачі справ та посади командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 від позивача до старшого лейтенанта ОСОБА_4 , який з 10.11.2022 виконував обов'язки командира розвідувальної роти.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №652 від 18.04.2023 «Про результати службового розслідування»:
П.1. Командира розвідувальної роти майора ОСОБА_1 , відповідно до частини 1 статті 8 Закону України №160-ІХ, відповідно до статті 11,16 Статуту внутрішньої служби, статті 1 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, за невиконання (неналежного виконання) своїх службових обов'язків, неналежний контроль та створення нестачі військового майна, притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно пункту «б» статті 48 та статті 55 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та накладено дисциплінарне стягнення «догана».
П.2. Шкоду, заподіяну внаслідок втрати військового майна, а саме :
Майна служби зв'язку :
- телефонний апарат ТА-57- 2 шт.;
- акумуляторна батарея 12 А/г, 12,8 В LiFe Ро4 - 2 шт. - на загальну суму 7138,83 грн.
Майна продовольчої служби :
- термос металевий 1,2 л - 5 к-тів. на загальну суму 782,3 грн.;
Майно інженерної служби :
- чохол до лопати піхотної - 10 шт.
- маскувальний комплект оптичний МКО-3 - 4 к-ти
- маскувальний комплект оптичний МКО «Степ» 4 к-ти. - на загальну суму 238457,81 грн.;
Майно служби КЕС :
- меблі польові - 1 к-кт; меблі польові - 3 к-ти; скринька металева на 2 ключа - 2 шт.; стіл розкладний - 6 шт.; настіл дерев'яний - 21,6 кв.м. - на загальну суму 8811,28 грн;
наказано стягнути з місячного грошового забезпечення командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 .
П.7. Помічнику командира військової частини з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово економічної служби військової частини НОМЕР_1 :
7.1. Відповідно до абз.10 пункту 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, командиру розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 майору ОСОБА_1 за порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до матеріальних збитків, премію за квітень місяць 2023 року не виплачувати.
7.2 Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України №160-ІХ завдану шкоду (але не більше п'ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб) на суму :
- майно служби зв'язку втрати на загальну суму 7138,83 грн.;
- майно продовольчої служби втрати на загальну суму 782,3 грн.;
- майно інженерної служби втрати на загальну суму 238 457,3 грн.;
- майно квартирно-експлуатаційної служби втрати на загальну суму 8811,28 грн.;
стягнути з місячного грошового забезпечення командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 в розмірі 20 відсотків його місячного грошового забезпечення та додаткової винагороди.
7.3 Занести до Книги обліку стягнень та нарахувань військової частини НОМЕР_1 відповідно до частини 1 статті 5 закону України №160-ІХ завдану шкоду (але не більше п'ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб) на суму :
- майно служби зв'язку втрати на загальну суму 7138,83 грн.;
- майно продовольчої служби втрати на загальну суму 782,3 грн.;
- майно інженерної служби втрати на загальну суму 238 457,3 грн.;
- майно квартирно-експлуатаційної служби втрати на загальну суму 8811,28 грн.;
стосовно командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 .
Судом також встановлено, що підставою для видачі наказу слугував Акт службового розслідування від 17.07.2023, проведеного на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.03.2023 №342 «Про призначення службового розслідування для встановлення причин завдання шкоди державі, її розміру та винних осіб», та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.03.2023 №410 «Про продовження терміну проведення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.03.2023 року №342».
Підставою для призначення службового розслідування став рапорт (вх.№6968 від 05.03.2023) командира першого розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_5 , в якому зазначено про виявлену нестачу при прийомі-передачі справ та посади командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 .
Позивач, не погодившись із висновками, викладеними в Акті службового розслідування від 17.04.2023, затвердженому командиром військової частини НОМЕР_1 18.04.2023, щодо інкримінованих йому порушень і вважає незаконними п.1, п.2, п.п. 7.1, 7.2, 7.3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №652 від 12.04.2023 «Про результати службового розслідування» щодо притягнення його до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, звернувся до суду із даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що владний суб'єкт у спірних правовідносинах в частині прийняття рішення про притягнення заявника як військовослужбовця до дисциплінарної та повної матеріальної відповідальності не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, обставини події настання збитків у вигляді нестачі військового майна з'ясував неповно, під час розгляду справи відповідно до ч.2 ст.77 КАС України не довів, що між якістю виконання заявником службових обов'язків військовослужбовця та настанням збитків у вигляді нестачі військового майна з урахуванням перелічених вище факторів існує безпосередній причинно-наслідковий зв'язок та що у настанні цих збитків існує вина заявника саме у формі умислу, а не необережності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні відносини врегульовано нормами Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548 (далі - Статут), Положення про військове (корабельне) господарство, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 16.07.1997р. №300 (далі - Положення №300), Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, яка затверджена наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 №440 (далі - Інструкція №440), Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" (далі - Закон №160-ІХ).
Статтею 9 Статуту передбачено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.
Відповідно до статті 11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно. Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Статтею 16 Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно зі статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.
Правила збереження військового майна деталізовані у нормах Положення № 300.
Пунктом п.2.3 Положення №300 визначено, що командир військової частини (з'єднання) організовує військове (корабельне) господарство та керує ним. Керівництво він здійснює особисто, через штаб, своїх заступників, начальників родів військ та служб.
Згідно з п.п. 3.1.7 Положення №300 у військових частинах (з'єднаннях), крім посадових осіб, вказаних у статтях 3.1.3 - 3.1.6 цього Положення, військовим господарством відають: заступники командира частини (з'єднання) з тилу, з інженерно-авіаційної служби - начальник технічної частини з питань аеромобільної підготовки та підпорядковані їм посадові особи; начальник служби ракетно-артилерійського озброєння; начальник інженерної служби; начальник служби радіаційного, хімічного та біологічного захисту; начальник зв'язку; начальник бронетанкової служби; начальник автомобільної служби; начальник метрологічної служби; начальник медичної служби; старший ветеринарний лікар (ветеринарний лікар, ветеринарний фельдшер); начальник фізичної підготовки та спорту; начальник фінансової служби; начальник служби (підрозділу) охорони праці; начальник адміністративно-господарчої частини штабу з'єднання; начальник квартирно-експлуатаційної служби; інші посадові особи військової частини (з'єднання) в межах своїх функціональних обов'язків.
Інструкція № 440 визначає механізм організації та ведення обліку військового майна, закріпленого в установленому законодавством порядку за військовими частинами, військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами вищих навчальних закладів, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), і є підставою для прийняття відповідних рішень посадовими особами Збройних Сил у межах наданих їм повноважень з питань обліку військового майна.
Дія цієї Інструкції поширюється на структурні підрозділи апарату Міністерства оборони України (далі - Міноборони), Генерального штабу Збройних Сил України (далі - Генеральний штаб), інші органи військового управління, а також військові частини, військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, установи та організації Збройних Сил (далі - військові частини), які ведуть власне військове (корабельне) господарство на правах окремої військової частини та облік закріпленого за ними військового майна.
За визначенням п.2 Інструкції №440 матеріально відповідальна особа - посадова (службова) особа, на яку за характером її посади (роботи) покладено матеріальну відповідальність за збереження військового майна на підставі наказу командира військової частини (договору про матеріальну відповідальність працівника, укладеного відповідно до вимог трудового законодавства) і якій передано під звіт або в інший документально оформлений спосіб на зберігання, у тимчасове користування військове майно.
Таким чином, приписами Інструкції №440 укладення договору про матеріальну відповідальність працівника передбачено виключно у порядку трудового законодавства та не застосовується відносно військовослужбовця, котрий повинен забезпечувати збереження ввіреного майна у силу ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
Підстави і порядок притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності визначені Законом №160-ІХ.
У розумінні положень ст.1 Закону №160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Із визначення указаних правових категорій випливає, що настання матеріальної відповідальності пов'язано законодавцем із таким складом протиправного діяння, структурними елементами якого є:
1) виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби або виконання військовослужбовцем службових обов'язків;
2) настання збитків, зокрема у формі нестачі майна;
3) існування прямого безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між діянням військовослужбовця та виникненням збитків;
4) вина військовослужбовця у настанні збитків.
Указане підтверджується положеннями ч.1 ст.3 Закону №160-ІХ, де зазначено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність і положеннями ч.2 ст.3 Закону №160-ІХ, відповідно до якої умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Види матеріальної відповідальності розмежовані законодавцем на обмежену матеріальну відповідальність (ст.5 Закону №160-ІХ), повну матеріальну відповідальність (ч.1 ст.6 Закону №160-ІХ), підвищену матеріальну відповідальність (ч.3 ст.6 Закону №160-ІХ).
Так, відповідно до ч.1 ст.5 Закону №160-ІХ особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п'ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.
Отже, кваліфікуючою ознакою обмеженої матеріальної відповідальності є завдання військовослужбовцем шкоди з необережності за виключенням випадків, котрі охоплюються повною матеріальної відповідальністю чи підвищеною матеріальної відповідальністю.
Згідно з ч.1 ст.6 Закону №160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:
1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;
2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;
3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;
4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;
5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Таким чином, настання повної матеріальної відповідальності за п.1 ч.1 ст.6 Закону №160-ІХ, у тому числі і за спричинення нестачі майна, обумовлено законодавцем одночасно як виною відповідного військовослужбовця у настанні збитків, так і умислом цього військовослужбовця на настання збитків, тобто, усвідомлення військовослужбовцем (або існування стану фізичної неможливості неусвідомлення військовослужбовцем) того, що саме такі форма, зміст та характер конкретного діяння військовослужбовця об'єктивно здатні призвести до збитків або створити умови, за яких ці збитки невідворотно/неминуче настануть і прагнення до настання таких наслідків.
У силу ч.2 ст.8 Закону №160-ІХ у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Отже, виявлення факту завдання державі шкоди згідно з прямою вказівкою закону безальтернативно призводить до прийняття компетентною військовою особою рішення з приводу призначення службового розслідування.
Частиною 1 ст.7 Закону №160-ІХ передбачено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Відповідно до ч.6 ст.8 Закону №160-ІХ за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Згідно з ч.7 ст.8 Закону №160-ІХ якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.
За правилами ч.8 ст.8 Закону №160-ІХ у разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.
Суд першої інстанції правильно вказав на те, що оскільки ст.5 та ст.6 Закону №160-ІХ законодавець виокремив обмежену матеріальну відповідальність військовослужбовця від повної матеріальної відповідальності військовослужбовця, то управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу застосування до військовослужбовця міри юридичної відповідальності саме у вигляді повної матеріальної відповідальності повинно узгоджуватись із вимогами ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, відповідати критеріям: обґрунтованості (тобто вчинятись з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, запобігання дискримінації, пропорційності, забезпечення права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відтак, матеріали службового розслідування та наказ суб'єкта владних повноважень про накладення на військовослужбовця повної матеріальної відповідальності повинні містити добуті у передбаченому законом порядку об'єктивні дані, котрі поза розумним сумнівом доводять наявність у військовослужбовця фізичної змоги усвідомлено запобігти настанню збитків у вигляді нестачі військового майна завдяки власному професійному досвіду, знанням, проведеному суб'єктом владних повноважень навчанню та використанню виданих суб'єктом владних повноважень технічних засобів контролю чи інших пристосувань, необхідних для виконання службових обов'язків за посадою чи службою.
Натомість, відсутність згаданої фізичної можливості (слід розуміти - запобігти збиткам з урахуванням перелічених вище факторів) виключає правомірність притягнення військовослужбовця саме до повної матеріальної відповідальності у зв'язку із недоведеністю вини військовослужбовця у настанні збитків чи умислу військовослужбовця на настання збитків.
Судом встановлено, що відповідачем проведено службове розслідування за фактом виникнення нестачі при прийомі-передачі справ та посади командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , за наслідками якого ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.
Так, в акті службового розслідування вказане майно, нестачу якого було виявлено при прийомі-передачі справ та посади командира розвідувальної роти ВЧ НОМЕР_1 відповідно до копії рапорту вх. №6968 від 05.03.2023 командира першого розвідувального взводу розвідувальної роти ВЧ НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_5 (пункт 2).
У пункті 3 акту службового розслідування «3.Обставини та факти, що були встановлені під час проведення розслідування» зазначено:
"В ході проведення службового розслідування було встановлено, що на думку командира розвідувальної роти, майора ОСОБА_1 попередня прийом-передача ним посади відбулася з порушенням процедури та під тиском при відсутності можливості прийняти майно, техніку, зброю, службову документацію. Згідно його пояснень прийом майна, зброї, техніки відбувався без його присутності комісією.
При попередньому прийомі-передачі справ та посади ОСОБА_1 не наполіг на проведенні службового розслідування за фактом розбіжностей фактичної наявності майна з обліковими даними, що значаться у службах ВЧ НОМЕР_1 .
За результатами проведених звірок зі службами розбіжностей виявлено не було.
З пояснень майора ОСОБА_1 стало відомо, що по всім фактам втрати майна він складав рапорти на призначення службових розслідувань. Накопичилась велика кількість незавершених розслідувань. На якість та своєчасність їх проведення він ніяким чином не впливав, посилаючись на Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом МО України від 21.11.2017 №608 (зі змінами), зареєстрованого в МЮ України 13.12.2017 за №1503/31371 (зі змінами), так як суворо заборонено будь-кому втручатись у хід дізнання та створювати тиск на особу, що проводить службове розслідування.
Як наслідок, майор ОСОБА_1 , хід службових розслідувань не контролював, облік втраченого майна не вів, внаслідок чого відбулось задвоєння, а подекуди затроєння наказів командира ВЧ НОМЕР_1 на призначення службового розслідування за одним і тим самим фактом втрати/ знищення майна.".
У пункті 4 акту службового розслідування «Відомості про осіб, стосовно яких призначено службове розслідування», вказано, що командир розвідувальної роти ВЧ НОМЕР_1 майор ОСОБА_1 перебуває на посаді з 18.06.2022 і на час складання акту службового розслідування також перебував на посаді.
Неправомірні дії командира розвідувальної роти ВЧ НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 полягають у неналежному ставленні до свої обов'язків, а саме в створенні нестачі військового майна в підрозділі. Зазначена бездіяльність військовослужбовця призвела до завдання шкоди державі. Вчинення викладеного вище правопорушення підтверджується фактами та обставинами, що були встановлені в ході проведення службового розслідування.
Виходячи з матеріалів службового розслідування встановлена вина командира розвідувальної роти ВЧ НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 , яка виражається у формі недбалості.
Причинами та умовами, що сприяли вчиненню правопорушення є особиста недисциплінованість військовослужбовця.
Вирішуючи даний спір суд першої інстанції правомірно зазначив про те, що для притягнення особи до повної матеріальної відповідальності необхідно встановити, що за характером посади та на підставі наказу командира на особу покладена матеріальна відповідальність, матеріальні цінності передані особі під звіт. Крім того, доведенню підлягає вина військовослужбовця та умисел на настання збитків (усвідомлення або існування стану фізичної неможливості не усвідомлення наслідків дій), а також фізична змога усвідомити запобігти настанню збитків у вигляді нестачі військового майна завдяки власному професійному досвіду, знанням, проведеному суб'єктом владних повноважень навчанню та використанню виданих суб'єктом владних повноважень технічних засобів контролю чи інших пристосувань, необхідних для виконання службових обов'язків за посадою чи службою.
У той же час, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу були передані та ним отримані матеріальні цінності.
Крім того, з матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з рапортом від 03.07.2022 до Командира військової частини НОМЕР_1 , яким доповів, що справи та посаду командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою. Однак, у зв'язку з виконанням ним бойового завдання в районі бойових дій, матеріальні та технічні засоби були прийняті комісією, визначеною в акті прийому-передачі.
Тобто, матеріальні та технічні засоби ОСОБА_1 особисто не приймалися, присутнім при проведенні інвентаризації, приймання-передачі матеріальних та технічних засобів він не був.
В свою чергу, відповідач також не довів, що позивачем проводилась інвентаризація наявних на складі матеріалів, після якої позивач під підпис їх прийняв.
При цьому, матеріальні та технічні засоби були прийняті комісією, вказаною в акті прийому-передачі справ та посади командира розвідувальної роти ВЧ НОМЕР_1 , та передані на зберігання призначеним відповідальним особам, зазначеним в відомостях наявності майна по відповідних службах.
При прийнятті спірного наказу відповідачем також не було враховано, що відомість про прийняття майна служби зв'язку до акту прийому-передачі справ та посади командира розвідувальної роти ВЧ НОМЕР_1 майор ОСОБА_1 взагалі не підписав.
Отже, майно, вказане у додатках до Акту прийому-передачі справ та посади командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 не приймав і відповідальності за його зберігання на себе не брав.
Книги обліку, видачі, списання майна ОСОБА_1 від попереднього відповідального капітана ОСОБА_2 також не були передані.
Крім того, на час прийому-передачі справ та посади командира військової частини НОМЕР_1 від капітана ОСОБА_2 , по деякому майну тривали незавершені службові розслідування щодо його нестачі. Однак цей факт комісією, яка приймала майно за відсутності майора ОСОБА_1 , а також при проведенні службового розслідування до уваги взятий не був.
Так, в акті службового розслідування від 17.04.2023 маються відомості про службові розслідування щодо нестачі майна за період 30.01.2022 (додаток 6 до матеріалів службового розслідування), 02.06.2022 (додаток 4 до матеріалів службового розслідування), тобто за період, коли майор ОСОБА_1 ще не був призначений на посаду командира розвідувальної роти ВЧ НОМЕР_1 . Це підтверджує і той факт, що під час приймання-передачі справ у червні-липні 2022 року від капітана ОСОБА_2 майору ОСОБА_1 , дійсно були незавершені службові розслідування щодо нестачі майна.
Суд першої інстанції правомірно зауважив, що ОСОБА_1 під час проведення службового розслідування надавав письмові пояснення з приводу виявленої нестачі майна. Однак викладені ним обставини під час проведення службового розслідування були проігноровані та жодним чином не перевірялися. Так, у акті службового розслідування зазначено, що всі викладені в поясненні ОСОБА_1 порушення, це лише особиста його особиста думка (п.3 «Обставини та факти, що були встановлені під час проведення розслідування»).
За встановлених обставин, колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що матеріали службового розслідування не відповідають фактичним даним про наявність, нестачу матеріальних цінностей, а також про осіб відповідальних за його збереження. Це свідчить про неповноту та необ'єктивність проведеного службового розслідування та передчасність його висновків.
Враховуючи встановлені у даній справі обставини та вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що владний суб'єкт у спірних правовідносинах в частині прийняття рішення про притягнення заявника як військовослужбовця до дисциплінарної та повної матеріальної відповідальності не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, обставини події настання збитків у вигляді нестачі військового майна з'ясував неповно, під час розгляду справи відповідно до ч.2 ст.77 КАС України не довів, що між якістю виконання заявником службових обов'язків військовослужбовця та настанням збитків у вигляді нестачі військового майна з урахуванням перелічених вище факторів існує безпосередній причинно-наслідковий зв'язок та що у настанні цих збитків існує вина заявника саме у формі умислу, а не необережності.
За таких обставин позовні вимоги про визнання протиправним та скасування п.1, п.2, п.п. 7.1, 7.2, 7.3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 18.04.2023 № 652 «Про результати службового розслідування» є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів вважає хибними доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваний наказ вичерпав свою дію, так як станом на час розгляду даної справи, через несвоєчасне його оскарження позивачем, дисциплінарне стягнення «догана» знято, а тому підстави для його оскарження відсутні, оскільки позивач просить визнати протиправними та скасувати пункти наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 18.04.2023 №652, згідно яких майора ОСОБА_1 притягнуто не лише до дисциплінарної відповідальності, а також і до матеріальної відповідальності (стягнуто завдану шкоду з грошового забезпечення позивача, невиплата премії за квітень 2023 року).
Також, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, з огляду на наступне.
За приписами частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Отже, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом із заявою про поновлення такого строку, суд, який розглядає справу, надає оцінку підставам, зазначеним у заяві та, у разі їх поважності, приймає рішення про поновлення строку звернення до суду.
В межах даної справи питання про поновлення строку звернення до суду з позовом було предметом розгляду судом першої інстанції, за результатом якого ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 цей строк, а тому зазначена обставина не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, колегія суд зазначає наступне.
За приписами статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Частинами 1, 2 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частинами 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: копію договору про надання правової допомоги від 10.04.2023 №148/23, укладеного між позивачем та адвокатом Сергієнком В.І. (а.с. 149); копію розрахунку-фактури 31.07.2023 за надану правничу допомогу на суму 8000,00 грн (а.с. 13), копію акту наданих послуг від 31.07.2023 на суму 8000 грн (а.с. 15), копію квитанції №148/23 від 31.07.2023 на суму 8000,00 грн (а.с. 17).
Згідно п.4.2 договору про надання правової допомоги від 10.04.2023 №148/23, за правову допомогу передбачену п.1.2 Договору Клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар). Розмір винагороди Адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначається Сторонами в додатках до цього Договору.
Крім того, представником позивача було заявлено про додаткові витрати на правничу допомогу у сумі 2000 грн за надання послуг вивчення відзиву та складання відповіді на відзив (а.с.204).
Представник відповідача заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу, зазначивши, що розмір таких витрат є необґрунтованим.
Аналізуючи вищевикладені норми права, суд апеляційної інстанції зазначає, що на підтвердження обставин щодо складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Такий висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 815/390/18 та від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, при цьому, у останній справі відзначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Питання щодо застосування вищенаведених норм процесуального права вирішувалось Верховним Судом й у справі №200/14113/18-а (постанова від 26.06.2019), у якій викладено правові висновки про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Законодавцем при цьому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін. При цьому оцінку співмірності заявлених витрат на професійну правничу допомогу, суд має здійснювати в межах заперечень відповідача.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 28.10.2021 у справі № 160/15983/20.
Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Разом з тим ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22. наявність /відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу (як це встановлено частиною сьомою статті 134 КАС), але не впливає на обов'язок суду під час вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 цього Кодексу і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
Враховуючи викладене, суд правомірно відмовив у задоволенні вимог про стягнення з відповідача додаткових витрат на правничу допомогу у сумі 2000 грн за надання послуг вивчення відзиву та складання відповіді на відзив (а.с.204), оскільки представником позивача не було надано доказів на підтвердження понесення позивачем витрат на такі послуги.
При цьому, суд не оспорює права адвоката самостійно визначати витрат на професійну правничу допомогу. Однак, у даному випадку, не може вважати, що при встановленні такого розміру була врахована складність справи та інші істотні обставини. Наявні у матеріалах даної справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, оскільки цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Беручи до уваги положення вищенаведених норм права, а також сформовану Верховним Судом практику щодо їх застосування, виходячи із встановлених законом критеріїв визначення розміру витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню, враховуючи складність справи (справа не відноситься до категорії складних) та обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) (розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження і судові засідання не проводились, а ознайомлення представником позивача з матеріалами справи зайняло 1 год, про що особисто зазначено адвокатом), значення справи для позивача (справа щодо проходження публічної служби, яка є важливою для позивача), та враховуючи наявність заперечення відповідача щодо розміру витрат на правову допомогу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою, не є співмірними із виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), а тому, виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, вважає, що на користь позивача суд обґрунтовано стягнув за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 4000 грн.
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 року по справі № 480/8209/23 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 по справі № 480/8209/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва