20 березня 2024 р.Справа № 440/17077/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства юстиції України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2023, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 14.12.23 року у справі №440/17077/23
за позовом ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України третя особа Державна інспекція архітектури та містобудування України
про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просила суд визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Романа Анатолійовича від 04.04.2023 про закінчення виконавчого провадження №69796129.
В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що постанова державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2022 у справі №440/12071/21 на підставі виконавчого листа, виданого Полтавським окружним адміністративним судом 07.07.2022, є протиправною, оскільки у спірних відносинах правонаступником боржника у порядку публічного правонаступництва є Державна інспекція архітектури та містобудування України (далі по тексту також - ДІАМ).
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/17077/23 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови. Залучено до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державну інспекцію архітектури та містобудування України.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна інспекція архітектури та містобудування України про визнання протиправною та скасування постанови задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Романа Анатолійовича від 04.04.2023 про закінчення виконавчого провадження №69796129.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок) та 3000,00 грн. (три тисячі гривень) витрат на професійну правничу допомогу.
Державна інспекція архітектури та містобудування України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі №440/17077/23, прийнявши нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що не погоджується із рішенням суду, вважаючи, що суд першої інстанції під час його ухвалення неправильно застосував норми матеріального права. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, відхиляючи доводи представника третьої особи щодо припинення Державної архітектурно-будівельної інспекції України без визначення правонаступника. Вказує, що висновки з питань правонаступництва ДІАМ (Державної архітектурно-будівельної інспекції України) також були зроблені колегією суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у постанові від 07.12.2021 по справі №320/7161/21, де зазначено, що Державна інспекція архітектури та містобудування була створена не на заміну Державній архітектурно - будівельний інспекції, а як новий орган виконавчої влади. Крім того, суд у цьому рішенні дійшов висновку, що у задоволенні заяви про заміну відповідача слід відмовити з огляду на те, що Державна інспекція архітектури та містобудування України не є правонаступником ліквідованої Державної архітектурно-будівельної інспекції України. Вважає, що ДІАМ (Державна архітектурно-будівельна інспекція України) утворена шляхом утворення як нового органу влади та згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не є правонаступником юридичних осіб публічного або приватного права. Вважає, що Полтавський окружний адміністративний суд під час ухвалення рішення від 14.12.2023 року помилково відхилив доводи скаржника про те, що Державна інспекція архітектури та містобудування України утворена шляхом утворення нового органу влади, а згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не є правонаступником юридичних осіб публічного або приватного права. Окрім того, вказує, що судом першої інстанції при ухваленні рішення від 14.12.2023 неправильно надано оцінку доводам представника третьої особи стосовно пропуску позивачем строку на звернення до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.
ОСОБА_1 скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу (за підписом її представника), передбаченим ст.304 КАС України, в якому, посилаючись на те, що скарга Державної інспекції архітектури та містобудування України є необґрунтованою, невмотивованою та відповідно такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - таким, що винесене з неухильним дотриманням норм матеріального та процесуального права, просила апеляційну скаргу Державної інспекції архітектури та містобудування України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 у справі №440/17077/23 залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 у справі №440/17077/23 залишити без змін.
Міністерство юстиції України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 у справі № 440/17077/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального й процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, що відповідно до частини першої статті 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення. Вважає, що державним виконавцем вчинено всі дії відповідно до чинного законодавства України та не порушено вимог Закону, а підстави для задоволення позову у суду відсутні. Вважає, що постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Романа Анатолійовича від 04.04.2023 про закінчення виконавчого провадження №69796129 є такою, що винесена у спосіб та порядок, передбачений чинним законодавством. Відтак, рішення суду від 14.12.2023 у справі №440/17077/23 прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального й процесуального права, що є підставою для його скасування повністю або частково та ухвалення нового рішення.
ОСОБА_1 подала до Другого апеляційного адміністративного суду заяву про розгляд справи без участі (за підписом її представника), в якій просила суд апеляційної інстанції адміністративну справу №440/17077/23 розглядати без участі та присутності адвоката Остапенко І.О. та позивача. Просила апеляційну скаргу Державної інспекції архітектури та містобудування України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 у справі №440/17077/23 залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 у справі №440/17077/23 залишити без змін.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З урахуванням наведеної вище норми КАС України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства юстиції України
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи поданих апеляційних скарг, оскаржуване рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційні скарги Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства юстиції України не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2022 у справі №440/12071/21 визнано протиправним та скасовано наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 02.09.2021 за №414 "ОС" "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлено з 03.09.2021 ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді головного інспектора будівельного нагляду відділу по роботі з дозвільними документами Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області. Суд допустив негайне виконання рішення суду в частини поновлення ОСОБА_1 на займані до звільнення посаді головного інспектора будівельного нагляду відділу по роботі з дозвільними документами Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області.
07.07.2022 ОСОБА_1 виданий виконавчий лист №440/12071/21 з метою негайного виконання рішення суду в частині її поновлення з 03.09.2021 на займаній до звільнення посаді головного інспектора будівельного нагляду відділу по роботі з дозвільними документами Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області (а.с.107).
06.09.2022 стягувач (позивач) звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання судового рішення у справі №440/12071/21 на підставі виконавчого листа Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2022 (а.с.105).
07.09.2022 державним виконавцем Відділу відкрите виконавче провадження №69796129 (а.с. 104).
04.04.2023 державний виконавець на підставі пункту 3 частини першої статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження №69796129 (а.с.93).
Не погодившись з постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовною заявою у даній справі.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з наявності підстав для визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця від 04.04.2023 про закінчення виконавчого провадження №69796129, оскільки така постанова не відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з частиною другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі по тексту - Закон №1404-VІІІ).
Згідно з ч.1 ст.1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно ч.1 ст.5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII).
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (п.1 ч.ч.3,4 ст.18 Закону №1404-VIII).
Згідно п.3 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
Спірні правовідносин у даній справі стосуються питання правомірності постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Романа Анатолійовича від 04.04.2023 про закінчення виконавчого провадження №69796129, з підстави, передбаченої п.3 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII.
Колегія суддів зазначає, що в силу п.3 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.
Зі змісту оспорюваної постанови головного державного виконавця встановлено, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Державна архітектурно-будівельна інспекція України, код ЄДРПОУ 37471912, припинена 06.03.2023, номер запису про припинення 1000701110026047267 (а.с.93). Відтак, відповідач вважав, що оскільки юридичну особу боржника у виконавчому провадженні припинено, запис про визначення правонаступника у Єдиному державному реєстрі відсутній, виконавче провадження належить закінчити.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 22.04.2021 року у справі №440/395/20.
Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Верховний суд у постанові від 12.06.2018 у справі №2а-23895/09/1270 зазначив, що правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
Особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.
Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою.
У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади.
Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.
На підставі викладеного, для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.11.2021 року у справі №460/483/20.
Так, пунктом 1 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 №294 визначено, що Державна архітектурно-будівельна інспекція України (Держархбудінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.
Згідно з нормами частин першої та п'ятої статті 5 Закону України від 17.03.2011 №3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
13.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №218 "Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" (далі по тексту - Постанова №218), відповідно до пункту 1 якої, постановлено ліквідувати Державну архітектурно-будівельну інспекцію.
Згідно з пунктом 2 Постанови №218 вирішено утворити Державну сервісну службу містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій.
Пунктом 3 цієї постанови затверджено Положення про Державну сервісну службу містобудування України.
За змістом пункту 4 Постанови №218, Державна архітектурно-будівельна інспекція мала продовжувати здійснювати повноваження та функції до завершення здійснення заходів з утворення Державної сервісної служби містобудування.
Окрім того, 13.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №219 "Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду" (далі по тексту - Постанова №219), пунктом 1 якої постановлено утворити:
- Державну інспекцію містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду;
- Державне агентство з технічного регулювання у містобудуванні України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань технічного регулювання у сфері містобудування.
Пунктом 2 вказаної постанови затверджено Положення про Державну інспекцію містобудування України.
Відтак, з огляду наведені вище норми вказаних постанов, Кабінетом Міністрів України на виконання своїх управлінських повноважень було ліквідовано центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, - Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, та утворено замість нього три нові органи з метою реалізації ними державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду у певній сфері, а саме: Державну сервісну службу містобудування України, Державну інспекцію містобудування України та Державне агентство з технічного регулювання у містобудуванні.
У подальшому, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 23.12.2020 №1340 "Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду" (далі по тексту - Постанова №1340), пунктом 1 якої також передбачено утворити Державну інспекцію архітектури та містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
Пунктом 2 вказаної постанови затверджено Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування України.
У той же час, пунктом 3 Постанови №1340 вирішено ліквідувати Державну інспекцію містобудування та Державну сервісну службу містобудування.
Відтак, Державна сервісна служба містобудування, до завершення здійснення заходів з утворення якої Державна архітектурно-будівельна інспекція повинна була продовжувати свої повноваження та функції, була ліквідована Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 7 Постанови №1340 визначено Державну інспекцію архітектури та містобудування суб'єктом управління індивідуально визначеного майна Державної інспекції містобудування та Державної сервісної служби містобудування, Державної архітектурно-будівельної інспекції, які ліквідовуються.
29.03.2021 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №303 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо удосконалення діяльності органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду", пунктом 2 якої постановлено, що Державна архітектурно-будівельна інспекція продовжує здійснювати повноваження та функції до завершення здійснення заходів з утворення Державної інспекції архітектури та містобудування.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 15.09.2021 №960 "Питання Державної інспекції архітектури та містобудування" Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства розвитку громад та територій про можливість здійснення Державною інспекцією архітектури та містобудування повноважень і виконання функцій з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
Зазначеною постановою, зокрема, визнано такою, що втратила чинність постанову Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 №294 "Про затвердження Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України".
Відтак, з 15.09.2021 повноваження і виконання функцій з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду Державної архітектурно-будівельної інспекції України перейшли до Державної інспекції архітектури та містобудування України.
Згідно інформації із офіційного веб-ресурсу Міністерства розвитку громад та територій України з 16.09.2021 розпочала роботу Державна інспекція архітектури та містобудування.
Пунктами 1 та 3 Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2020 №1340, Державна інспекція архітектури та містобудування України (ДІАМ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
Основним завданням Державної інспекції архітектури та містобудування є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме:
- підготовка та внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо забезпечення формування державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду;
- здійснення в межах повноважень, визначених законом, державного архітектурно-будівельного контролю за дотриманням замовниками, підприємствами, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об'єкта будівництва, архітекторами та іншими проектувальниками, підрядниками, експертами, експертними організаціями та відповідальними виконавцями робіт, інженерами-консультантами, власниками будівель та лінійних споруд вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт;
- здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил територіальними органами ДІАМ, уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об'єкти нагляду), під час провадження ними містобудівної діяльності;
- ліцензування видів господарської діяльності з будівництва об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, та здійснення контролю за додержанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов провадження видів господарської діяльності з будівництва об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками;
- виконання дозвільних та реєстраційних функцій у будівництві у визначених законодавством випадках.
Враховуючи наведене вище, внаслідок реалізації Постанови №218 та подальших нормативно - правових актів Кабінету Міністрів України, фактично відбулася реорганізація Державної архітектурно-будівельної інспекції України, як юридичної особи публічного права, із передачею її функцій новоствореній юридичній особі публічного права - Державній інспекції архітектури та містобудування України.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Державна інспекція архітектури та містобудування України є правонаступником Державної архітектурно-будівельної інспекції України.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена у постановах Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №640/15797/21, від 23.11.2023 у справі №640/12442/21.
Відповідно, доводи третьої особи щодо припинення Державної архітектурно - будівельної інспекції України без визначення правонаступника, є необґрунтованими.
Окрім того, колегія суддів враховує, що згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 14.03.2024 року у справі №440/12071/21 Державна архітектурно - будівельна інспекція України, як юридична особа ліквідована, а її функціональні обов'язки передані до Державної інспекції архітектури та містобудування України.
Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стосовно посилання в апеляційній скарзі Державної інспекції архітектури та містобудування України на правову позицію Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 19.01.2022 у справі №640/8299/20, а також правову позицію Шостого апеляційного адміністративного суду в постанові від 07.12.2021 у справі №320/7161/21, то колегія суддів зазначає, що з урахуванням вже згаданої вище норми КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, а відтак такі посилання скарги є неприйнятними.
Окрім того, колегія суддів наголошує, що відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про те, що Державна інспекція архітектури та містобудування України є правонаступником Державної архітектурно-будівельної інспекції України саме по собі не утворює правових підстав для закінчення виконавчого провадження №69796129.
З огляду на наведені вище висновки суду, доводи апеляційної скарги Державної інспекції архітектури та містобудування України про те, що ДІАМ утворена шляхом утворення як нового органу влади та згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не є правонаступником юридичних осіб публічного або приватного права, а тому суд першої інстанції помилково відхилив доводи про те, що ДІАМ утворена шляхом утворення нового органу влади, і згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не є правонаступником юридичних осіб публічного або приватного права, є необґрунтованими та підлягають відхиленню.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.
Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, з метою чого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Враховуючи вже зазначене вище, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оспорювана постанова головного державного виконавця про закінчення виконавчого провадження №69796129 є такою, що прийнята передчасно, за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Окрім того, колегія суддів також звертає увагу, що за наслідками прийняття оспорюваної постанови головного державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду у справі №440/12071/21 фактично залишилось невиконаним.
Відповідно до п.п.1,3 ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспорюваної постанови (постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Романа Анатолійовича від 04.04.2023 про закінчення виконавчого провадження №69796129) відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв необґрунтовано, без врахування всіх обставин справи, та всупереч вимогам чинного законодавства.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо наявності правових підстав для визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Романа Анатолійовича від 04.04.2023 про закінчення виконавчого провадження №69796129, а відтак правильності висновку суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України третя особа Державна інспекція архітектури та містобудування України про визнання протиправною та скасування постанови.
Доводи апеляційної скарги Міністерства юстиції України про те, що оспорювана постанова головного державного виконавця про закінчення виконавчого провадження №69796129 є такою, що винесена у спосіб та порядок, передбачений чинним законодавством, а тому рішення від 14.12.2023 у справі № 440/17077/23 прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального й процесуального права, що є підставою для його скасування повністю або частково та ухвалення нового рішення, є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищенаведеними висновками суду.
Щодо доводів апеляційної скарги Державної інспекції архітектури та містобудування України про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення від 14.12.2023 було невірно надано оцінку доводам представника третьої особи стосовно пропуску позивачем строку на звернення до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, то колегія суддів відхиляє такі доводи, як необґрунтовані, з огляду на наступне.
Згідно ст.28 Закону №1404-VІІІ копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Як зазначалося ОСОБА_1 в її позовній заяві, остання ознайомилась з оспорюваною постановою головного державного виконавця про закінчення виконавчого провадження №69796129 з сайту https://asvpweb.minjust.gov.ua - 14.11.2023.
Доказів того, що з текстом оспорюваної постанови позивач ознайомилася раніше, чи, більше того, оскаржувана постанова була їй була вручена, не надано до матеріалів справи.
Колегія суддів, проаналізувавши доводи Державної інспекції архітектури та містобудування України про те, що ОСОБА_1 було відомо про факт винесення головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюком Р.А. постанови від 04.04.2023 про закінчення виконавчого провадження №69796129 ще з моменту отримання апеляційної скарги ДІАМ у справі №440/12071/21, а не 14.11.2023 року, як зазначає позивач, вважає, що такі доводи підлягають відхиленню, оскільки вони не дають підстав для висновку про безумовну обізнаність позивача з оспорюваною постановою головного державного виконавця, а тому, оскільки матеріали справи не містять належних доказів вручення ОСОБА_1 оспорюваної постанови, слід погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що остання ознайомилися з цією постановою 14.11.2023.
Враховуючи приписи ч.5 ст.242 КАС України, у даній справі враховуються висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції у даному рішенні (постанові) вище.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено (доказано) правомірність власного рішення, яке є предметом оскарження у даній справі.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи, викладені у апеляційних скаргах, не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин даної справи.
Оскільки апеляційні скарги не містять доводів та обґрунтувань щодо незгоди скаржників із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок) та 3000,00 грн. (три тисячі гривень) витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду в цій частині.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційні скарги Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 у справі №440/17077/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський