20 березня 2024 р. Справа № 440/13504/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.11.2023, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 07.11.23 у справі № 440/13504/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі та текстом також - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо ненадання запитуваної інформації на запит адвоката Малофєєва А. І. від 06.08.2023 вих. № 06/08;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області надати запитувану інформацію на запит адвоката Малофєєва А. І. від 06.08.2023 вих. № 06/08;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у наданні інформації на запит адвоката Малофєєва Артема Івановича від 06.08.2023 вих. № 06/08.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області надати інформацію на запит адвоката Малофєєва Артема Івановича від 06.08.2023 вих. № 06/08.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60 грн та 1000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосування норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування вимог скарги посилається на неврахування судом першої інстанції того, що запитувана адвокатом Малофєєвим Артемом Івановичем інформація стосується персональних даних гр. ОСОБА_2 , є інформацією з обмеженим доступом й не може бути надана на адвокатський запит; надати інформацію адвокату Малофєєву А. І. з матеріалів пенсійної справи не вбачалося за можливе, оскільки ОСОБА_2 не надав персональної згоди Головному управлінню щодо розголошення персональних даних чи надання їх адвокату ОСОБА_1 . Не погоджується з сумою витрат на професійну правничу допомогу адвоката, стягнутою судом першої інстанції на користь позивача, вказує на ненадання позивачем квитанцій або інших документів належної (встановленої) форми, що підтверджують фактичну оплату вказаних послуг.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" має право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджено копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області від 09.04.2019 за № 6 /а.с. 7/.
06.08.2023 позивач в інтересах ОСОБА_2 звернувся до ГУПФ України в Полтавській області із адвокатським запитом, у якому просив:
- повідомити розмір заборгованості невиплаченої пенсії ОСОБА_2 , перерахунок якої здійснено з 01.04.2019 по 31.07.2023 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.05.2023 у справі № 440/4915/23;
- вказати про можливість погашення боргу з пенсійних виплат за судовим рішенням у досудовому порядку;
- поінформувати, з яких підстав у серпні 2023 року після перерахунку пенсії ОСОБА_2 виплачена пенсія в розмірі 8500,00 грн, що не відповідає розміру грошового забезпечення відповідно до довідки Полтавського обласного ТЦК та СП від 24.03.2023 за № ФП72981/2370, а саме - 12275,70 грн /а.с. 6/.
До адвокатського запиту позивач долучив копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордер /а.с. 7, зі звороту/.
Листом від 10.08.2023 відповідач повідомив ОСОБА_1 про відмову у наданні інформації з матеріалів пенсійної справи ОСОБА_2 , оскільки останній не надав ГУ ПФУ в Полтавській області згоду на розголошення персональних даних /а.с. 8/.
Вважаючи протиправною поведінку відповідача, яка, на думку позивача, виразилася у повному ігноруванні питань, указаних в адвокатському запиті, ненаданні на них відповіді відповідачем, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи норми законодавства, якими врегульовані спірні відносини, дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, та виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 32 Конституції України передбачено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Статтею 34 Конституції України встановлено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” передбачено, що під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 24 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.
За змістом статті 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Згідно зі статтею 20 Закону України "Про інформацію" за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації", у силу статті 3 якого право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 4 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
У силу приписів пункту 2 частини першої статті 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Частиною першою статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
Стаття 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначає, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.
Згідно з частиною другою статті 21 Закону України "Про інформацію" конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом.
За змістом частин першої та другої статті 11 Закону України "Про інформацію" інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про захист персональних даних" персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою.
Конституційний Суд України в пункті 3.3 рішення від 20.01.2012 у справі № 2-рп/2012, надаючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України, зазначив, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно зі статтею 2 (а) Директиви 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради "Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних" від 24.10.1995 "персональні дані" означають будь-яку інформацію, що стосується встановленої фізичної особи чи фізичної особи, яку можна встановити ("суб'єкт даних"); особою, яку можна встановити, є така, яка може бути встановленою прямо чи непрямо, зокрема, за допомогою ідентифікаційного коду або одного чи більше факторів, притаманних фізичним, фізіологічним, розумовим, економічним, культурним чи соціальним аспектам її особистості.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
У силу приписів частини восьмої цієї статті обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Пунктом 2 частини другої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках, зокрема якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
При цьому відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (частина друга статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації").
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Частиною першою статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту.
До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.
Адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз'яснень положень законодавства.
Як убачається з матеріалів справи, адвокат Малофєєв А. І. 06.08.2023 звернувся до ГУ ПФУ в Полтавській області з адвокатським запитом, в якому просив надати стосовно перерахунку та обчислення пенсії ОСОБА_2 , як клієнту, на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від 06.08.2023.
Разом із адвокатським запитом відповідачу надано копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордер про надання правничої допомоги Прохлову О. В.
Тож адвокатський запит Малофєєва А. І. від 06.08.2023 відповідав вимогам частини першої статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Колегія суддів ураховує, що запитувана інформація була створена суб'єктом владних повноважень і на виконання його владних повноважень, а отже є такою, що відноситься до публічної інформації.
Відповідач у якості підстави для відмови у наданні запитуваної інформації визначив конфіденційність останньої, посилаючись на приписи статті 32 Конституції України.
Оцінюючи правомірність відмови суб'єкта владних повноважень у наданні інформації на адвокатський запит, колегія суддів виходить з такого.
У силу приписів статті 2 Закону України "Про доступ до публічної інформації" метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
У контексті спірних відносин слід урахувати, що адвокатський запит від 06.08.2023 позивачем поданий з метою надання правничої допомоги клієнту - ОСОБА_2 , а запитувана інформація стосувалась безпосередньо клієнта, а не третіх (сторонніх) осіб.
При цьому ордер від 06.08.2023 містив відомості про те, що договором на надання правової (правничої) допомоги права адвоката не обмежуються.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскільки спірні відносини стосувались отримання інформації адвокатом про свого клієнта на підставі адвокатського запиту, до їх правового регулювання слід застосовувати саме Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Так, відповідно до частини третьої статті 21 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат забезпечує захист персональних даних про фізичну особу, якими він володіє, відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.
Частинами першою та третьою статті 22 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правничої допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об'єднання, зміст порад, консультацій, роз'яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності.
Обов'язок зберігати адвокатську таємницю поширюється на адвоката, його помічника, стажиста та осіб, які перебувають у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням, а також на особу, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю. Адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання зобов'язані забезпечити умови, що унеможливлюють доступ сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошення.
Тож будь-яка отримана адвокатом інформація, що містить персональні дані про клієнта, є адвокатською таємницею, яку адвокат зобов'язаний захищати відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.
З урахуванням наведеного висновок суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно відмовив у наданні адвокату Малофєєву А. І. інформації на підставі його адвокатського запиту від 06.08.2023 є обґрунтованим і законним.
Доводи відповідача про те, що запитувана інформація листом від 10.08.2023 надана безпосередньо ОСОБА_2 , не спростовують висновок суду про порушення права позивача на отримання такої інформації, що необхідна йому з метою надання правничої допомоги клієнту.
Щодо законності та обґрунтованості судового рішення в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи. Водночас дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 1-5 статті 134 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 1-5 статті 134 КАС України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру;
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем подано до суду копії: договору про надання правничої допомоги № 08/09 від 08.09.2023, укладеного з адвокатом Косточкою С. О., умовами якого передбачено сплату гонорару у фіксованому розмірі 10000,00 грн; звіту № 08/09 про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом; квитанції на оплату виконаних адвокатом робіт від 08.09.2023 /а.с. 13-15/.
Надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.
Так, зі звіту про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом, квитанції на оплату виконаних адвокатом робіт, убачається, що до розрахунку суми фіксованого гонорару за надання правничої допомоги адвокат включив витрати з написання та подання позовної заяви, юридичного супроводу справи в суді першої інстанції.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, слід виходити з того, що ця справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів та відноситься до категорії справ незначної складності, що розглянутий судом в порядку письмового провадження,
Правнича допомога адвоката у цій справі фактично полягала у підготовці позовної заяви та формуванні доказової бази.
При цьому матеріали справи не містять відомостей про збирання представником позивача доказів задля звернення до суду, обсяг наданих письмових доказів є незначним, усі надані разом з позовною заявою письмові докази перебували у володінні позивача; написання позовної заяви, яка здебільшого містить цитовані норми законодавчих актів, не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребувало тривалого часу та надмірних зусиль адвоката; позовну заяву подано безпосередньо позивачем через особистий кабінет підсистеми "Електронний суд", що не потребувало відвідування суду чи звернення до поштового оператора.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір витрат на правничу допомогу позивача має становити загалом 1 000,00 грн.
Такий розмір є співмірним із обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також значенням справи для сторони.
Відсутність на дату розгляду справи судом доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не є підставою для відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20.
Отже доводи апеляційної скарги є такими, що не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного розгляду цієї справи.
За приписами пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Щодо стягнення на користь позивача судових витрат у сумі 5 000,00 грн на професійну правову допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.
На підтвердження витрат з професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції позивачем надано до матеріалів справи копії: договору про надання правничої допомоги № 22/12 від 22.12.2023, укладеного з адвокатом Косточкою С. О., умовами якого передбачено сплату гонорару у фіксованому розмірі 5 000,00 грн; звіту № 22/12 про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом; квитанції на оплату виконаних адвокатом робіт від 22.12.2023.
Надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.
Так, зі звіту про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом, квитанції на оплату виконаних адвокатом робіт, убачається, що до розрахунку суми фіксованого гонорару за надання правничої допомоги адвокат включив витрати з юридичного супроводу справи в суді апеляційної інстанції.
Докази фактичної оплати позивачем вартості послуг адвоката у матеріалах справи відсутні.
Визначаючи суму відшкодування витрат позивача на правову допомогу, колегія суддів зауважує, що в будь-якому випадку надання правової допомоги щодо вирішення навіть певної (усієї) сукупності питань у апеляційному порядку не може бути об'єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об'ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. У свою чергу, процедурні питання є типовими, виконання яких потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця.
Отже, враховуючи наведені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, розмір відшкодування за аналогічні послуги в суді першої інстанції, колегія суддів уважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги за надання послуг з правової допомоги в суді апеляційної скарги завищеним та таким, що підлягає зменшенню.
Крім того, участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.
Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19.
Враховуючи викладене, а також фактичний обсяг виконаної роботи та її незначну складність, колегія судів апеляційної інстанції вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача, у сумі 500,00 грн.
Відсутність на дату розгляду справи судом доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат з урахуванням приписів пункту 1 частини третьої статті 134 цього Кодексу, частини сьомої статті 139 КАС України та правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 у справі № 440/13504/23 залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 500 (п'ятсот) грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова