18 березня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/168/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним рішення тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації прийнятого на підставі Витягу з протоколу №21 від 14.12.2023 року засідання комісії з питань надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_3, викладене на подану заяву від 01.12.2023 року та отриманій письмовій відповіді (відмові) першого відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 04 січня 2024 року за №22 за підписом ТВО начальника першого відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивачу ОСОБА_1 згідно з абз.5 ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (не підлягають призову на військову службу під час мобілізації зокрема військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивачу ОСОБА_1 згідно з абз.5 ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (не підлягають призову на військову службу під час мобілізації зокрема військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років), оскільки згідно Свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 позивач є батьком дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є членом його родини та проживає разом із батьком без матері та перебуває на самостійному вихованні та утриманні батька.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він 01.12.2023 звернувся через засоби поштового зв'язку із заявою та доданими відповідними підтверджуючими документами до першого відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 (за місцем перебування на військовому обліку у місті Знам'янка) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 згідно із абз.5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (не підлягають призову на військову службу під час мобілізації зокрема військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років). Вказує, що до заяви долучено документи: копії паспорта та ідентифікаційного номеру заявника. тимчасового військового посвідчення, свідоцтва про народження дитини - доньки ОСОБА_4 , довідка квартального комітету №25 м. Знам'янка від 20.11.2023 року №б/н, копія нотаріально посвідченого договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 09.11.2023 року №556. Проте отримав відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яку вважає протиправною, оскільки згідно Свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 позивач є батьком дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є членом його родини та проживає разом із ним без матері та перебуває на самостійному вихованні та його утриманні, тому на його думку має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Крім того, зазначив, що в даному випадку мати дитини ОСОБА_5 , 1998 року народження проживає в іншій області (Дніпропетровській), погодилася на проживання, виховання та утримання мною (батьком) нашої спільної дитини ОСОБА_6 за місцем його проживання у місті Знам'янка Кіровоградської області, підтвердила факт свого не проживання разом із дитиною та батьком, що підтверджено нотаріально посвідченим договором між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 09.11.2023 року №556, а також доведено факт не проживання матері разом із дитиною та батьком, що підтверджено Довідкою квартального комітету №25 м. Знам'янка від 20.11.2023 року №б/н.
Ухвалою судді від 16.01.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с.35).
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Дослідивши докази і письмові пояснення позивача, викладені у заяві по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням направив до першого відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву від 01.12.2023 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно із абз.5 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (не підлягають призову на військову службу під час мобілізації зокрема військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років) (а.с.18-21).
Згідно додатків, до заяви були додані: копія паспорта та ідентифікаційного номеру заявника ( ОСОБА_1 ); копія тимчасового військового посвідчення заявника ( ОСОБА_1 ); копія Свідоцтва про народження дитини - доньки ОСОБА_4 ; довідка квартального комітету №25 м. Знам'янка від 20.11.2023 року №б/н; копія нотаріально посвідченого договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 09.11.2023 року №556 (а.с.13-15, 22-28).
Рішенням комісії з питань надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_3, позивачу відмовлено у наданні відстрочки, оскільки заявником не надано підтверджуючих документів щодо самостійного виховання дитини. Відповідно до статей 150-155 Сімейного кодексу України мати зобов'язана виховувати дитину, про що свідчить витяг з протоколу №21 від 14.12.2023 (а.с.30-31).
Не погодившись із зазначеним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє й по даний час.
Згідно з ч.10 ст.1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ).
Відповідно до положень статті 1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації. (ч.1 ст.3 Закону №3543-ХІІ)
Відповідно до частини 8 статті 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ визначені категорії осіб, які мають право отримати відстрочку під час мобілізації та підстави такої відстрочки.
Відповідно до абз.5 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Згідно ч.ч.4, 5 ст.23 Закону №3543-ХІІ особи, зазначені в абзаці другому частини першої та в абзацах четвертому - дев'ятому частини третьої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою.
Не підлягають призову на військову службу під час часткової мобілізації протягом шести місяців з дня звільнення з військової служби військовозобов'язані з числа громадян, які проходили військову службу за призовом під час мобілізації та були звільнені зі служби у запас (крім військовослужбовців, зарахованих на службу у військовому оперативному резерві першої черги). Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ визначений вичерпний перелік осіб, підстав та обставин за яких передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. Відстрочка дійсна на той час, поки існує сама підстава, тобто право на відстрочку.
Підтвердженням підстави для відстрочки абз.5 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ є доведення, що батько/мати не здійснює виховання дитини (дітей) за певними обставинами.
Такими обставинами на думку суду є: позбавлення батьківських прав мати/батька за рішенням суду, відібрання дитини у матері/батька без позбавлення батьківських прав за рішенням суду, смерть матері/батька, визнання безвісно зниклим/ою або визнання загиблим/загиблою батька/матері за рішенням суду, для одинокої матері - внесення інформацію про батька відповідно до ст.135 Сімейного кодексу, рішення суду про встановлення факту самостійного виховання (самоусунення матері від виховання).
Добровільна відмова від батьківських прав від дитини чинним законодавством не передбачена.
Згідно п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до п.9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку); розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Пунктом 11 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Таким чином, обов'язки щодо мобілізації на військову службу за призовом, встановлення відстрочок покладені, в тому числі на відповідача.
Позивач на підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, надав копію свідоцтва про народження дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серія НОМЕР_1 ; довідку квартального комітету №25 м. Знам'янка від 20.11.2023 року №б/н, згідно якої позивач з його матір'ю, а також донькою проживають разом; копію нотаріально посвідченого договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 29.11.2023 року №556 (а.с.22-26).
Так, 29.11.2023 між ОСОБА_5 та позивачем укладено письмовий договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Яценко О.П., зареєстрований в реєстрі за № 556 (а.с.24-26).
Згідно із п. 1.3 даного договору місцем проживання дитини батьки визначили місце проживання батька.
Відповідно до п. 3.2.1 мати зобов'язана брати участь у вихованні та духовному розвитку дитини, незалежно від стосунків з батьком.
Згідно із п.4.2.1 батьки, зокрема, зобов'язуються переглянути умови цього договору протягом 1 (одного) місяця з моменту досягнення дитиною десятирічного віку - місце проживання Дитини буде визначено з урахуванням бажання самої дитини.
Вирішуючи питання щодо того, чи здійснює ОСОБА_1 самостійне виховання дитини до 18 років для цілей застосування абз.5 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ, суд враховує наступне.
З огляду на ч.ч.2, 3 ст.11 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 р. №2402-ІІІ, кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частиною 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Статтею 150 Сімейного кодексу України передбачено обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч.1 - 4 ст.155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Частиною 5 ст.157 Сімейного кодексу України визначено перелік питань, які можуть вирішуватися одним із батьків, з яким за рішенням суду визначено місце проживання дитини.
З аналізу зазначених норм, суд дійшов висновку, що Законом України "Про охорону дитинства" та Сімейним кодексом України передбачено рівні права та обов'язки батьків (матері і батька) щодо дітей, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. При цьому один із батьків, який проживає окремо від дітей, зобов'язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з ними. Сплата аліментів є одним із способів виконання батьками обов'язку з утримання дітей. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Так, з огляду на зміст п.2 ч.1 ст.164 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти є підставою для позбавлення батьківських прав.
Таким чином, факт відсутності участі батька або матері у вихованні дітей може бути підтверджений рішенням суду під час вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Беручи до уваги, що проживання батьків окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з одним із батьків не впливає на обсяг прав та обов'язків батьків щодо виховання дитини, а також не звільняє того з батьків, хто проживає окремо від батьківського обов'язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дитини. Отже, проживання батьків окремо, визначення місця проживання дитини із батьком, не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини та бути підставою для відстрочки від мобілізації позивача відповідно до абз.5 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ.
Стосовно тверджень позивача, що мати дитини проживає в іншій області, самі по собі не свідчать що мати не приймає участь у вихованні та забезпеченні дитини, та не позбавляє права дитини перебувати також разом із матір'ю.
В постанові від 13.06.2018 року за результатами розгляду справи №822/2446/17 Верховним Судом викладено позицію про те, що розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з позивачем, що передбачає обов'язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини. Проаналізувавши норми Сімейного кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку, що лише рішення суду щодо позбавлення особи батьківських прав є підтвердженням факту самостійного виховання дитини одним з батьків. Правовий статус поняття "одинокого батька" не врегульований законодавством, однак Верховний Суд вбачає можливим застосовування аналогії поняття "одинокої матері", тлумачення якого є у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів". Таким чином для набуття статусу "одинокий батько", необхідні дві умови: не перебування у шлюбі; виховання та утримання дитини самим батьком, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На думку суду, законодавець, визначаючи підставою не призову на військову службу під час мобілізації - самостійне виховання дитини (дітей) віком до 18 років, мав на увазі ситуацію, коли батько є єдиним опікуном у дитини.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Зважаючи на те, що у задоволенні позову відмовлено, то відповідно до ст.139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат понесених позивачем.
Відповідачем також не надано доказів понесення судових витрат у даній справі, які б підлягали розподілу відповідно до статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_3 (АДРЕСА_2) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. КАРМАЗИНА