справа №760/30765/21 Головуючий у І інстанції - Усатова І.А.
апеляційне провадження №22-ц/824/3363/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.
14 березня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Гуля В.В. (суддя-доповідач)
суддів - Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.
за участю секретаря судового засідання - Никифорова І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року у справі за позовом приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського Олександра Віталійовича до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -
У листопаді 2021 року приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський О.В.звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на його користь кошти у розмірі 363 836,31 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що під час примусового виконання виконавчого листа №149/160/18, виданого Хмільницьким районним судом Вінницької області 13 вересня 2018 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 107 459 грн боргу, 151 089,77 грн - процентів за користування коштами згідно статті 1048 ЦК України, 23 221,73 грн - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов?язання, 80 736,66 грн - інфляційних втрат та судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3 977,27 грн.
26 березня 2019 року приватний виконавець Турський О.В. описав та наклав арешт на речові права боржника - ОСОБА_2 , а саме: право оренди земельної ділянки площею 12,8041 га (кадастровий номер 0524880300:04:002:0397), право оренди земельної ділянки площею 20,8681 га (кадастровий номер 0524880300:04:002:0396), право оренди земельної ділянки площею 9,1912 га (кадастровий номер 0524880300:04:002:0395), право оренди земельної ділянки площею 42,4250 га (кадастровий номер 0524880300:04:002:0394).
26 грудня 2019 року ДП «Сетам» провело електронні торги з реалізації права оренди земельних ділянок з кадастровими номерами: 0524880300:04:002:0397, 0524880300:04:002:0396, 0524880300:04:002:0395, 0524880300:04:002:0394.
Згідно протоколу проведення електронних торгів №456535 переможцем торгів на право оренди вказаних земельних ділянок оголошено ОСОБА_3 , продаж здійснено за 425 458 грн.
Кошти отримані через електронні торги від реалізації права оренди приватний виконавець перерахував стягувачу ОСОБА_1 згідно розпорядження ЗВП НОМЕР_3 від 16 січня 2020 року.
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 жовтня 2020 року у справі №149/133/20 задоволено позов ОСОБА_2 до приватного виконавця Турського Олександра Віталійовича, Державного підприємства «СЕТАМ», ОСОБА_3 , за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фермерського господарства «Світ Біо» про визнання недійсними електронних торгів з реалізації арештованого майна - права оренди земельних ділянок з кадастровими номерами: 0524880300:04:002:0397, 0524880300:04:002:0396, 0524880300:04:002:0395, 0524880300:04:002:0394, що розташовані на території Березнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, результати яких оформлені протоколом електронних торгів №456535 від 26 грудня 2019 року.
Надалі, переможець електронних торгів ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О.В., який виступав від свого імені на електронних торгах як продавець, про стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 363 836,31 грн.
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 квітня 2022 року у справі №149/993/21 стягнуто з приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О.В. на користь ОСОБА_3 безпідставно набуті кошти у сумі 363 836,31 грн.
В указаній справі суд встановив, що ОСОБА_3 не є покупцем у розумінні Закону України «Про виконавче провадження», оскільки після перерахунку грошових коштів на рахунок приватного виконавця Турського О.В., на електронних торгах з реалізації арештованого майна - права оренди земельних ділянок ним придбано не було.
Зауважував, що правова підстава, на якій вказані кошти були набуті приватним виконавцем в межах виконавчого провадження, відпала, а тому у ОСОБА_1 , як стягувача у виконавчому провадженні, виник обов'язок їх повернути приватному виконавцю, оскільки кошти у розмірі 363 836,31 грн не є сумою, стягнутою виконавцем з боржника, або сумою, одержаною від реалізації майна боржника.
Вказав, що направив ОСОБА_1 вимогу від 20 жовтня 2021 року про повернення коштів, яку останній відмовився виконувати, вказавши на її безпідставність, що стало приводом для звернення до суду з даним позовом.
На підставі викладеного просив позов задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О.В. грошові кошти у сумі 363 836,31 грн.
Не погоджуючись з указаним рішенням, відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У мотивування скарги зазначає, що позивач не має та ніколи не мав права власності на кошти у сумі 363 836,31 грн, які були стягнуті з боржника ОСОБА_2 в рамках виконавчого провадження, а відтак він в принципі не міг набути прав кредитора у кондикційному зобов'язанні, тому що право вимагати повернення речі (майна) є похідним від права власності чи іншого цивільного права на цю річ (майно).
Уважає, що вимога позивача до відповідача повернути йому кошти у сумі 363 836,31 грн, застосувавши статтю 1212 ЦК України, яка по своїй суті полягає в переведенні його майнового зобов'язання перед ОСОБА_3 на відповідача, є юридично неспроможною.
Вказує, що відповідач не був стороною електронних торгів з реалізації майна боржника, безпосередньо для нього їх проведення не породило ніяких прав або зобов'язань, також як і оскарження електронних торгів нічого для відповідача не змінило і не призвело до виникнення у нього прав чи зобов'язань по відношенню до учасників електронних торгів.
Посилається на те, що відповідач не відповідає за зобов'язаннями позивача перед ОСОБА_3 і не вправі вимагати переводу свого грошового зобов'язання перед ОСОБА_3 на ОСОБА_1 .
Зауважує, що правова підстава набуття відповідачем коштів, а саме, рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 червня 2018 року у справі №149/160/18, не відпала, оскільки вказане рішення суду не скасовувалось, виконавчі листи не визнавались такими, що не підлягають виконанню.
Також зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги ту обставину, що виконавчі провадження НОМЕР_1 та НОМЕР_2 є завершеними і не можуть бути розпочаті знов.
Судовими рішеннями у справі №149/3224/22 було підтверджено дійсність постанов про закінчення виконавчих проваджень НОМЕР_1 та НОМЕР_2 та відсутність правових підстав для їх скасування.
Вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував положення частини четвертої статті 82 ЦПК України, не застосував частину сьому статті 82 ЦПК України, яку належало застосувати, а також не врахував висновки Верховного Суду при встановленні преюдиційності висновків суду у справі №149/993/21.
Звертає увагу суду, що своїм рішенням суд першої інстанції грубо порушив право власності відповідача на належні йому грошові кошти у розмірі 363 836,31 грн та право на справедливий суд.
Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
27 грудня 2023 року на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без його участі, в якій останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
У судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених у скарзі.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності позивача.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд доходить висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з дати набрання законної сили рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 жовтня 2020 року у справі №149/133/20 про визнання торгів недійсними (16 лютого 2021 року) у відповідача виник обов'язок повернути приватному виконавцю виконавчого округу Вінницької області Турському О.В. кошти у розмірі 363 836,31 гривень, як кошти, отримані на виконання правочину, визнаного недійсним.
Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону.
Судом установлено, що рішенням Хмільницького районного суду Вінницької області від 11 червня 2018 у справі №149160/18 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 107 459 грн боргу, 151 089,77 грн - процентів за користування коштами згідно статті 1048 ЦК України, 23 221,73 грн - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов?язання, 80 736,66 грн - інфляційних втрат та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 977,27 грн
06 жовтня 2018 року приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський О.В. за заявою ОСОБА_1 , на підставі виконавчих листів, виданих Хмільницьким районним судом Вінницької області у справі №149160/18, відкрив виконавчі провадження НОМЕР_1 та НОМЕР_2, які об?єднані у зведене виконавче провадження НОМЕР_3.
26 березня 2019 року приватний виконавец Турський О.В. описав та наклав арешт на речові права боржника - ОСОБА_2 , а саме: право оренди земельної ділянки площею 12,8041 га (кадастровий номер 0524880300:04:002:0397), право оренди земельної ділянки площею 20,8681 га (кадастровий номер 0524880300:04:002:0396), право оренди земельної ділянки площею 9,1912 га (кадастровий номер 0524880300:04:002:0395), право оренди земельної ділянки площею 42,4250 га (кадастровий номер 0524880300:04:002:0394).
26 грудня 2019 року ДП «Сетам» провело електронні торги з реалізації права оренди земельних ділянок з кадастровими номерами: 0524880300:04:002:0397, 0524880300:04:002:0396, 0524880300:04:002:0395, 0524880300:04:002:0394.
Згідно з протоколом проведення електронних торгів №456535 переможцем торгів на право оренди вказаних земельних ділянок оголошено ОСОБА_3 , продаж здійснено за 425 458 грн.
Кошти отримані через електронні торги від реалізації права оренди у сумі 363 836,31 грн приватний виконавець перерахував стягувачу ОСОБА_1 згідно розпорядження ЗВП НОМЕР_3 від 16 січня 2020 року.
Також судом установлено, що рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, у справі №149/133/20 задоволено позов ОСОБА_2 до приватного виконавця Турського Олександра Віталійовича, Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_3 , за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фермерського господарства «Світ Біо» про визнання недійсними електронних торгів з реалізації арештованого майна - права оренди земельних ділянок з кадастровими номерами: 0524880300:04:002:0397, 0524880300:04:002:0396, 0524880300:04:002:0395, 0524880300:04:002:0394, що розташовані на території Березнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, результати яких оформлені протоколом електронних торгів №456535 від 26 грудня 2019 року.
Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Відповідно до частини першої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено обороноздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.
Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. У першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. У разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку.
За правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі №465/650/16-ц та від 23 січня 2019 року у справі №522/10127/14-ц, правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення електронних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.
Відповідно до частини першої статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).
Частиною четвертою статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні правила про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
З аналізу змісту частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.
Отже, відчуження майна з електронних торгів за своєю правовою природою є угодою купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною на підставі приписів цивільного законодавства про недійсність правочину (статті203,215 ЦК України).
З урахуванням частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами електронних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами торгів, а підставами для визнання електронних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів.
Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. Акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Тобто вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором.
За змістом статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) прилюдних торгів за позовом учасника таких торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами прилюдних торгів, виникають права та обов'язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти.
Таким чином, за змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція та відшкодування збитків.
Даний висновок суду узгоджується і з позицією Верховного Суду України в постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, де вказано, що наслідком визнання результату прилюдних торгів, яким фактично є оформлений у вигляді протоколу про результати торгів договір купівлі-продажу, недійсним є повернення сторін договору купівлі- продажу продавця і покупця - до первісного стану, тобто реституція як спосіб захисту, що характерний для зобов'язальних відносин.
У постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2019 року в справі №910/13670/18 також викладено висновок про те, що результатом визнання прилюдних торгів недійсними є те, що всі учасники правовідносин, які склалися в процесі здійснення виконавчих дій в межах виконавчого провадження НОМЕР_4, мають бути повернуті у стан, який передував проведенню прилюдних торгів.
Як визначено статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 8 цього Закону встановлено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Відповідно до вимог статті 47 зазначеного Закону грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.
Не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 цього Закону).
Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).
Отже, виходячи з наведених норм Закону слідує, що приватний виконавець в даному випадку, хоч і був фактично продавцем у визнаних судом недійсними електронних торгах щодо арештованого майна, однак діяв не як сторона у звичайному договорі купівлі-продажу, а як особа, зобов'язана законом вчиняти виконавчі дії щодо примусового виконання судового рішення в користь стягувача.
Оскільки приватний виконавець, отримавши кошти з торгів за продане майно, зобов'язаний у визначений законом строк перерахувати їх стягувачу, то відповідно вільні кошти у сумі, що необхідна для повернення покупцю недійсного правочину у розмірі 363 836,31 грн, на його рахунку відсутні, враховуючи також наведені норми Закону про заборону використовувати виконавцем для таких цілей кошти, виручені з інших торгів чи перераховані іншими боржниками.
Таким чином, приватний виконавець не може іншим способом забезпечити обов'язок з повернення покупцю отриманої суми в порядку реституції після визнання недійсними електронних торгів, ніж як вимагати повернення коштів від стягувача, який отримав і зберігає ці кошти без правових підстав, які відпали внаслідок судового рішення про визнання торгів недійсними.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частиною третьої даної статті також передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц викладений правовий висновок про те, що зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту.
Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
У справі, що переглядається встановлено, що 26 грудня 2019 року ДП «Сетам» було проведено електронні торги з реалізації права оренди земельних ділянок з кадастровими номерами: 0524880300:04:002:0397, 0524880300:04:002:0396, 0524880300:04:002:0395, 0524880300:04:002:0394 в межах виконавчого провадження з виконання рішення Хмільницького районного суду Вінницької області від 11 червня 2018 у справі №149160/18.
Внаслідок розподілу виручених від реалізації права оренди земельних ділянок коштів, позивачем перераховано на користь ОСОБА_1 363 836,31 грн згідно розпорядження ЗВП НОМЕР_3 від 16 січня 2020 року, призначення платежу - «решта боргу стягнутого за виконавчим провадженням».
Як зазначено вище, рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, у справі №149/133/20 визнано недійсними електронні торги з реалізації арештованого майна - права оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 0524880300:04:002:0397, 0524880300:04:002:0396, 0524880300:04:002:0395, 0524880300:04:002:0394 на території Березнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, результати яких оформленні протоколом електронних торгів № 456535 від 26 грудня 2019 року о 19:28 год.
З огляду на те, що електроні торги з реалізації нерухомого майна, оформлені протоколом, визнані недійсними за рішенням суду, правова підстава для набуття грошових коштів у відповідача (якому безпосередньо були перераховані кошти від реалізації нерухомого майна), відпала, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сплачена позивачем сума коштів за недійсним правочином підлягає стягненню на його користь.
Таким чином, відповідач набув обов'язку щодо повернення приватному виконавцю Турському О.В. отриманих внаслідок реалізації нерухомого майна коштів у розмірі 363 836,31 грн, оскільки перераховані йому кошти отримані приватним виконавцем саме від реалізації арештованого майна - права оренди земельних ділянок, а не внаслідок інших дій, спрямованих на звернення стягнення на кошти чи інше майно.
Окрім того, результатом визнання електронних торгів недійсними є те, що всі учасники правовідносин, які склалися в процесі здійснення виконавчих дій в межах зведеного виконавчого провадження НОМЕР_3, мають бути повернуті у стан, який передував проведенню електронних торгів.
Вказана обставина зумовлює обов'язок стягувача повернути кошти, що перераховані приватним виконавцем Турським О.В. у розмірі 363 836,31 грн.
Отже, в силу приписів статті 1212 ЦК України приватний виконавець Турський О.В. набув права повернути грошові кошти, які ОСОБА_1 на даний момент утримує у себе без правової підстави.
Враховуючи викладене необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу суду є аргументи відповідача, що правова підстава набуття відповідачем коштів, а саме, рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 червня 2018 року у справі №149/160/18, не відпала, оскільки вказане рішення суду не скасовувалось, виконавчі листи не визнавались такими, що не підлягають виконанню.
За змістом частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням викладеного, колегія вважає, що оскільки рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 жовтня 2020 року у справі №149/133/20 електронні торги з реалізації арештованого майна - права оренди земельних ділянок з кадастровими номерами: 0524880300:04:002:0397, 0524880300:04:002:0396, 0524880300:04:002:0395, 0524880300:04:002:0394 - визнано недійсними, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого рішення, що отримані ОСОБА_1 кошти в межах зведеного виконавчого провадження від реалізації такого майна у розмірі 363 836,31 грн підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України, адже підстава, на якій вони були отримані, відпала.
Доводи скаржника, що він не був стороною електронних торгів з реалізації майна боржника, безпосередньо для нього їх проведення не породило ніяких прав або зобов'язань, також як і оскарження електронних торгів нічого для відповідача не змінило і не призвело до виникнення у нього прав чи зобов'язань по відношенню до учасників електронних торгів, є безпідставними з огляду на те, що в даному випадку позов обґрунтовано саме спеціальною нормою, яка міститься у статті 1212 ЦК України, зокрема, зобов'язання повернення безпідставно набутого майна (підстава, на якій були набуті грошові кошти, згодом відпала).
Також безпідставними є посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не взято до уваги ту обставину, що виконавчі провадження НОМЕР_1 та НОМЕР_2 є завершеними і не можуть бути розпочаті знов, у справі №149/3224/22 було підтверджено дійсність постанов про закінчення виконавчих проваджень НОМЕР_1 та НОМЕР_2 з огляду на те, що законом передбачено інший порядок захисту прав та інтересів стягувача у випадку незаконності дій, рішень державного, приватного виконавця.
Застосування судом першої інстанції встановлених судом у справі №149/993/21 обставин в якості преюдиційних не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.
Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевим судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Головуючий В.В. Гуль
Судді Ю.О. Матвієнко
Я.С. Мельник