справа № 759/20509/23
головуючий у суді І інстанції Петренко Н.О.
провадження № 22-ц/824/3010/2024
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
14 лютого 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2023 року
у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, -
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду із заявою, у якій просив:
встановити юридичний факт перебування його в зоні бойових дій з 23 серпня 2022 року по 01 жовтня 2022 року;
встановити юридичний факт участі ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України (бойових дій) з 23 серпня 2022 року по 01 жовтня 2022 року.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 .
Ухвала мотивована тим, що зі змісту заяви вбачається, що метою встановлення цього факту є отримання заявником статусу учасника бойових дій, однак законодавством встановлений позасудовий порядок для отримання цього статусу.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2023 року та направити справу до Святошинського районного суду міста Києва для продовження розгляду справи.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не були встановлені та у повній мірі досліджені обставини справи.
Скаржник в апеляційній скарзі вказує, що не має на маті отримання статусу учасника бойових дій, за законодавствам він не має права на його отримання та не намагається його здобути. Метою для встановлення факту є визначення соціальних гарантій.
Заявник ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги.
Колегія апеляційного суду, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про таке.
Згідно зі статтею 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:
згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби (пункт 2 Постанови Пленуму № 5).
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18)).
Статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон) (у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до суду) встановлено перелік осіб, які належать до учасників бойових дій.
Згідно із пунктом 20 частини 1 статті 6 Закону учасником бойових дій визначено осіб, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб, терміни їх участі в антитерористичній операції чи в забезпеченні її проведення, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України.
На виконання вимог цієї норми Закону, Кабінетом Міністрів України своєю постановою від 20 серпня 2014 року № 413 затверджено Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, який визначає процедуру надання зазначеного статусу вказаним особам та категорії таких осіб (далі - Порядок).
Абзацом 3 пункту 2 Порядку (у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до суду) встановлено, що статус учасника бойових дій надається, серед інших, особам, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування згідно з переліком, визначеним Антитерористичним центром при СБУ та Генеральним штабом Збройних Сил, були включені до складу Збройних Сил, МВС, Національної поліції, Національної гвардії та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Пунктом 4 Порядку визначено перелік документів, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій.
Абзацом 1 пункту 5 Порядку визначено, що рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій приймається комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін'юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Офісі Генерального прокурора, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, ДСНС, ДФС (далі - комісії), - стосовно осіб, зазначених в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку.
Пунктом 8 Порядку передбачено право осіб, зазначених в абзаці третьому пункту 2 цього Порядку, самостійно звернутися до відповідної комісії в разі неподання командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) або іншим керівником підприємства, установи та організації до комісії документів, необхідних для надання статусу учасника бойових дій. Установлено, що рішення комісії може бути оскаржено в судовому порядку.
У переліку документів про безпосереднє залучення особи до виконання завдань АТО в районах її проведення, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій, немає судового рішення про встановлення факту участі особи в бойових діях (пункт 4 Порядку, пункт 11 Положення).
У своїй заяві ОСОБА_1 не зазначив мету встановлення факту, питання про який ним порушено, а в апеляційній скарзі посилається на те, що метою встановлення такого факту є визначення соціальних гарантій, а не отримання статусу учасника бойових дій.
Однак, встановлення факту участі особи в у складі добровольчих формувань є складовою процесу надання йому статусу учасника бойових дій, для якого визначений позасудовий порядок, який здійснюють спеціально уповноважені на це органи (комісії, міжвідомчі комісії), і лише у випадку відмови у наданні такого статусу особа має право звернутися до суду для оскарження рішення комісії.
Враховуючи викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі на підставі 1 частини 1 статті 186 ЦПК України у зв'язку з тим, що законодавством встановлено позасудовий порядок отримання статусу учасника бойових дій, а розгляд такої заяви судом є фактично перебиранням на себе органом судової влади функції, яку покладено на спеціально уповноважений орган, що має відповідну компетенцію.
Доводи апеляційної скарги про те, що метою встановлення факту перебування заявника у зоні бойових дій та участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, є визначення соціальних гарантій, а не отримання ним статусу учасника бойових дій апеляційний суд відхиляє, оскільки такі соціальні гарантії безпосередньо пов'язані із отриманням цього статусу.
Таким чином доводи заявника в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції, які викладені в оскаржуваній ухвалі, не спростовують, на їх правильність не впливають та не ґрунтуються на вимогах цивільного процесуального законодавства.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому цю ухвалу необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 19 березня 2024 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська