03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження № 22-ц/824/11299/2023
29 листопада 2023 року м. Київ
Справа № 369/11580/22
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання Грицишина А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 травня 2023 року, ухвалене у складі судді Пінкевич Н.С.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя,
встановив:
У листопаді 2022 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя.
Позивач свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 10 серпня 2013 року. Шлюб між сторонами розірваний 19 січня 2021 року. За час спільного сімейного проживання сторонами придбано рухоме майно, а саме: автомобіль ВАЗ 21070, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який 28 березня 2020 року зареєстрований на ім'я ОСОБА_1 . Згідно з відповіддю від 21 грудня 2022 року № 31/10-3246-574 Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській області територіального сервісного центру № 3246 їй стало відомо, що спірний автомобіль був відчужений згідно з договором купівлі-продажу від 19 серпня 2022 року № 7296/22/1/039461, в якому зазначено, що вартість автомобіля складає 40 000 грн.
Згідно зі звітом від 04 січня 2023 року, виконаного суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 , ринкова вартість автомобіля ВАЗ 21070, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 станом на 17 серпня 2022 року складає 62 400 грн.
Оскільки спірний автомобіль набутий сторонами за час шлюбу, тому він є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та їх частки є рівними.
Із урахуванням наведених обставин, позивач, змінивши позовні вимоги, просила суд стягнути із ОСОБА_1 31 200 грн. за продаж спільного майна подружжя, а саме: автомобіля ВАЗ 21070 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . Судові витрати та витрати на правову допомогу покласти на відповідача.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 травня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 31 200 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 992,40 грн., витрати на проведення оцінки в розмірі 1200 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 9500 грн.
В іншій частині відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, відповідач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в який просить скасувати рішення суду та розглянути питання про закриття провадження у справі, або ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що спірній автомобіль був його власністю, оскільки усю суму для придбання автомобіля він взяв не зі спільного бюджету із відповідачем (якого фактично не було в силу фактичної відсутності подружніх стосунків) та не у спільних інтересах.
Судом правильно зазначено про те, що допитані в судовому засіданні свідки не сказали чітко про фактичну відсутність сімейних відносин між позивачем та відповідачем, чи відсутність спільного бюджету. Однак, суд безпідставно не врахував пояснення дружини ОСОБА_4 про те, що з весни 2019 року, тобто на час придбання автомобіля, між ними вже були стосунки. Також, суд не врахував пояснення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які чітко вказали на факт надання йому коштів батьком для придбання спірного автомобіля.
Вказує, що свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 пояснили про те, що обставини придбання автомобіля ВАЗ 2107 їм були відомі, оскільки вони постійно спілкуються. Усі ці свідки пояснили про те, що автомобіль придбав йому батько. Однак, мотиви неврахування таких пояснень свідків у рішенні не зазначено.
Також посилається на те, що після відкриття провадження стороною позивача подано заяву про зміну предмету і підстав позову, замість первинних позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину належного відповідачу автомобіля ВАЗ 21070, державний номер НОМЕР_1 , заявою від 17 січня 2023 року позовні вимоги стороною позивача викладено у новій редакції, у якій позивач просила про стягнення на її користь кошти у розмірі 31 200 грн.
Заявляючи про зміну предмету та підстав позову, позивач відмовилася від раніше заявлених позовних вимог та просила суд про стягнення компенсації у розмірі 1/2 частини вартості спірного майна. Аналогічні предмет та підстави позову були заявлені ОСОБА_2 у цивільній справі № 369/16078/20, проте суд всупереч положенням п.3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України не закрив провадження у справі.
Крім того, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки після оголошення представниками сторін промови у судових дебатах, без наявності у суду підстав для повернення до з'ясування обставин у справі, тобто після заключних виступів сторін оголошено перерву для розгляду інших справ. Рішення по суті справи датовано лише 09 травня 2023 року, тобто майже через два місяці після закінчення судових дебатів. Зазначеними діями судом не лише не забезпечено належний порядок розгляду справи, а й нівельовано таємницю нарадчої кімнати, що є безумовною підставою для скасування судового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачаОСОБА_2 - Денисенко Є.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.
Зазначає, що твердження відповідача про існування розписки спростовуються показами свідків, які повідомили суд, що ніколи не чули і їм нічого не відомо про існування будь-якої розписки стосовно отримання коштів відповідачем на придбання автомобіля. Крім того, свідок ОСОБА_8 стверджував, що його син ОСОБА_1 , ніколи не брав у батька позики, а останній не давав йому жодної розписки стосовно позики коштів, у тому числі, коштів на придбання спірного автомобіля. Також, свідок зазначив, що він брав позику для подальшої їх передачі сину, однак розписка про вчинення таких дій у нього відсутня. У судовому засіданні ОСОБА_1 не подано доказів того, що спірне майно придбане ним за особисті кошти. Наявність в одного з подружжя доходу, написання розписки про отримання коштів у борг, не може ототожнюватись з особистими коштами та вкладення таких особистих коштів у купівлю майна.
Крім того, під час розгляду справи сторони визнавали той факт, що автомобіль був проданий без згоди позивача. Відчуження спірного автомобіля без згоди позивача та використання коштів на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї надає право позивачу на отримання половини його вартості .
Зазначає, що відповідач безпідставно вважає, що суд першої інстанції порушив вимоги процесуального права, начебто, проігнорувавши заміну предмету і підстав позову. Було встановлено, що на момент вирішення судом спору автомобіль було відчужено за договором купівлі-продажу і він не належить подружжю, а належить іншій особі, то майном, яке підлягає розподілу є не автомобіль, а грошові кошти, отримані від його реалізації.
Також, у відзиві та своїх поясненнях у судовому засіданні відповідач стверджував, що вартість автомобіля складає 60 000 грн. Жодних належних доказів вартості автомобіля відповідно до договору купівлі-продажу, згідно з яким було відчужено спірний автомобіль сторонами не надано. Крім того, у матеріалах справи взагалі відсутні відомості про вартість автомобіля при продажу. У договорі комісії лише вказано, що вартість майна не може бути меншою 40 000 грн. Тому вартість автомобіля слід визначити відповідно до висновку з визначення ринкової вартості у розмірі 62 400 грн., оскільки відповідачем не було спростовано наданий позивачем висновок та не надано доказів щодо неповноти, неточності, невідповідності та які б спростовували вказаний висновок.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_14 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати.
Представник позивача ОСОБА_2 - Денисенко Є.В. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірний автомобіль набутий сторонами у період перебування у шлюбі. Допитані свідки не надали суду об'єктивних відомостей, які б підтвердили відсутність у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 сімейних відносин з 2014 року по 2021 рік, чи відсутність спільного бюджету. Більшість обставин їм відомо зі слів родичів відповідача. Крім того, свідок ОСОБА_8 стверджував, що його син ОСОБА_1 ніколи не брав у батька позики, а останній не давав йому жодної розписки стосовно позики коштів, у тому числі коштів на придбання спірного автомобіля. Також свідок зазначив, що він брав позику для подальшої їх передачі сину, однак розписка про вчинення таких дій у нього відсутня.
Стороною відповідача не подано доказів того, що спірне майно придбане ним хоч і за час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, але за його особисті кошти. Наявність в одного з подружжя доходу, написання розписки про отримання коштів у борг, не може ототожнюватись з особистими коштами та вкладення таких особистих коштів у купівлю майна. Інших доказів суду подано не було.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не було надано достатніх та належних доказів того, що спірний автомобіль був придбаний виключно за його кошти, а тому такий автомобіль вважається спільною сумісною власністю та частки сторін є рівними.
Вартість спірного автомобіля суд визначив відповідно до наданого стороною позивача висновку з визначення ринкової вартості у розмірі 62 400 грн. Відповідач не спростував наданий позивачем висновок. Таким чином, позивач має право на компенсацію половини вартості спірного автомобіля в розмірі 31 200 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , серед іншого, посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: 16 березня 2023 року в судовому засіданні після оголошення представниками сторін промови у судових дебатах, без наявності у суду підстав для повернення до з'ясування обставин у справі, тобто після заключних виступів сторін оголошено перерву для розгляду інших справ. Рішення по суті справи датовано лише 09 травня 2023 року, тобто майже через два місяці після закінчення судових дебатів.
Із протоколу судового засідання від 16 березня 2023 року вбачається, що після оголошення представниками сторін промови у судових дебатах судом оголошено перерву.
Рішення по суті вирішення спору було ухвалене 09 травня 2023 року.
Згідно з довідкою від 09 травня 2023 року, складеною секретарем судового засідання Соловюк В.І., у судове засідання 09 травня 2023 року учасники справи та їх представники не з'явилися, у зв'язку з чим фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судового засідання не здійснювалося, протокол судового засідання не вівся, рішення суду не проголошувалося.
Відповідно до ч. 3, 4, 6 ст. 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
Тобто, підтвердженням належного повідомлення учасника справи особи, у разі відсутності офіційної електронної адреси, є її розписка про отримання судової повістки.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні дані про вручення судової повістки відповідачу або його представнику з повідомленням про розгляд цивільної справи, призначений на 09 травня 2023 року. Отже, будь-яких даних про належне повідомлення сторони відповідача про розгляд справи у судовому засіданні 09 травня 2023 року матеріали справи не містять.
Таким чином, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відомостей про належне повідомлення відповідача ОСОБА_1 про дату, час і місце судового засідання, за результатами проведення якого, як зазначено у матеріалах справи, було ухвалено судове рішення.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 «обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).
З огляду на наведене, та зважаючи, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про розгляд справи в судовому засіданні 09 травня 2023 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність обов'язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням постанови про задоволення позову, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 10 серпня 2013 року у виконавчому комітеті Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 (а. с. 8).
28 травня 2020 року під час перебування сторін в шлюбі було придбано та оформлено на ім'я ОСОБА_1 автомобіль ВАЗ 21070, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу транспортного засобу від 28 травня 2020 року № 8041/2020/2018501 (а. с. 5).
19 січня 2021 року шлюб між сторонами розірваний, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 (а. с. 7).
18 серпня 2022 року між ТОВ «СА ДРАЙВ» (комісіонер) та ОСОБА_1 (комітент) укладено договір комісії № 7296/22/1/039461, за умовами якого комісіонер зобов'язався за дорученням комітента вчинити правочини щодо продажу транспортного засобу ВАЗ 21070, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , за ціною, не нижче узгодженої сторонами, а саме 40 000 грн. (а. с. 46).
Сторони визнали той факт, що автомобіль був проданий без згоди позивача.
Згідно із висновком про оцінку майна від 04 січня 2023 року, виконаного суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 , ринкова вартість автомобіля ВАЗ 21070, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 станом на 17 серпня 2022 року складає 62 400 грн. (а. с. 51-63).
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (ч. ч. 1, 4 ст. 65 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Частинами 1, 4 ст. 71 СК України передбачено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на те, що спірний автомобіль є його особистою власністю, оскільки придбаний за його особисті кошти, які позичені ним у батька ОСОБА_8 , та фактично у період відсутності подружніх стосунків між сторонами.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 57 СК України визначено, щоособистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин (ч. 6 ст. 57 СК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частині 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підтвердження викладених вище обставин за клопотанням відповідача в суді першої інстанції були допитані свідки: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_8 , що підтверджується технічним записом судового засідання.
ОСОБА_5 , мати відповідача ОСОБА_1 , вказала, що їй не відомо про спільні доходи ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та на що витрачалися кошти. Подружнє життя у сторін не складалося, періодично проживали разом. Спірний автомобіль був куплений її чоловіком - ОСОБА_8 , потрачені кошти мали бути поверненні останньому, проте станом на момент розгляду справи такі кошти ніхто не повернув.
ОСОБА_6 , знайомий сторін у справі, вказав, що батько відповідача - ОСОБА_8 радився із ним стосовно купівлі автомобіля, проте самого факту передачі коштів він не бачив. Подружні відносини у сторін у справі не складалися, періодично бачив їх разом у будинку.
ОСОБА_9 , товариш ОСОБА_1 , вказав, що відповідача знає з 2019 року, про купівлю спірного автомобіля чув лише зі слів відповідача.
ОСОБА_11 , товариш ОСОБА_1 , вказав, що разом із відповідачем працюють з 2017 року, про купівлю спірного автомобіля чув лише зі слів відповідача, який говорив йому про те, що автомобіль купив батько ОСОБА_8 , сторін у справі разом ніколи не бачив.
ОСОБА_12 , товариш ОСОБА_1 , вказав, що працюють разом із відповідачем, знайомі більше 10 років, про купівлю спірного автомобіля чув лише зі слів відповідача, який говорив йому про те, що автомобіль купив батько ОСОБА_8 . Також зі слів відповідача йому відомо, що сторони разом проживали лише перший рік після укладення шлюбу, проте він ніколи не був за місцем проживання відповідача.
ОСОБА_7 , товариш ОСОБА_1 , вказав, що він позичив батькові відповідача - ОСОБА_8 50 000 грн., пізніше останній повернув йому вказану грошову суму.
ОСОБА_16 , дружина ОСОБА_1 , вказала, що у неї почалися відносини із відповідачем, коли він ще перебував у зареєстрованому шлюбі із позивачем, спірний автомобіль був куплений батьком відповідача - ОСОБА_8
ОСОБА_8 , батько відповідача, вказав, що сторони проживали разом, спірний автомобіль був куплений ним за кошти, позичені у друга, та частково за його кошти, та зареєстрований на ім'я відповідача, кошти за автомобіль йому ніхто не повернув.
Отже, допитані свідки не надали суду об'єктивних відомостей, які б підтвердили відсутність у сторін по справі сімейних відносин з 2014 року по 2021 рік, та станом на період часу придбання автомобіля, чи відсутність спільного бюджету. Більшість обставин їм відомо зі слів відповідача.
Також не надано достовірних відомостей про те, що спірний автомобіль був придбаний відповідачем за його особисті кошти, оскільки як пояснив батько відповідача - ОСОБА_8 , такий автомобіль був куплений ним та переданий у користування сина без укладення будь-яких договорів, проте грошові кошти, витрачені на купівлю автомобіля, йому ніхто не повернув.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідач не надав належних та достатніх доказів на спростування презумції спільності майна подружжя, що є його процесуальним обов'язком.
Встановивши, що сторони придбали автомобіль ВАЗ 21070, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , під час перебування у зареєстрованому шлюбі і що відповідач розпорядився зазначеним спільним майном подружжя на власний розсуд без повідомлення та письмової згоди позивача, колегія судів дійшла висновку, що в такому випадку позивач має право на грошову компенсацію половини вартості спірного транспортного засобу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 сформульовано висновок про те, що сторони правочинів повинні діяти добросовісно й у випадку порушення цього обов'язку вони позбавляються захисту (ст. 13 ЦК України). Зазначене свідчить, що відчуження одним із подружжя спільного подружнього майна за ціною, нижчою за ринкову вартість цього майна, без згоди на таку вартість іншого з подружжя є порушенням права цього подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни, а також є проявом недобросовісності відчужувача, що позбавляє останнього права виплатити компенсацію саме у визначеному договором розмірі.
У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.
Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому з подружжя (співвласнику) у зв'язку з припиненням його права на спільне майно. При цьому вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним з подружжя проти волі іншого.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердженні вартості відчуженого відповідачем спірного автомобіля. У договорі комісії № 7296/22/1/039461, укладеному між ТОВ «СА ДРАЙВ» та ОСОБА_1 , зазначено, що продаж спірного транспортного засобу здійснюється за ціною, не нижче узгодженої сторонами, а саме: 40 000 грн.
Водночас, стороною позивача надано до суду висновок про оцінку майна від 04 січня 2023 року, виконаний суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 , згідно з яким ринкова вартість автомобіля ВАЗ 21070, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 станом на 17 серпня 2022 року складає 62 400 грн.
Сторона відповідача не надала належних доказів, які б спростували заявлену позивачем ринкову вартість автомобіля, визначену у висновку про оцінку майна від 04 січня 2023 року, і не скористалася своїм правом заявити клопотання про призначення відповідної експертизи.
Визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості спірного автомобіля у розмірі 31 200 грн., колегія суддів виходить з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з них, визначається виходячи із вартості, визначеної суб'єктом оціночної діяльності, на час поділу майна, що відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19.
Враховуючи наведене, існують правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення грошової компенсації у зв'язку з відчуженням спільного майна, оскільки відчуження відповідачем спірного автомобіля без згоди позивача та використання коштів на свій розсуд проти волі іншого з подружжя та не в інтересах сім'ї надає право позивачу на отримання компенсації половини вартості майна.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що аналогічні предмет та підстави позову були заявлені ОСОБА_2 у цивільній справі № 369/16078/20, проте суд всупереч положенням п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України не закрив провадження у справі.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі .
Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського суду Київської області від 25 січня 2022 року у справі № 369/16078/20 відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про залишення спірного автомобіля у власності ОСОБА_1 та стягнення на користь ОСОБА_2 компенсації за половину вартості спільного майна подружжя з підстав не доведення вартості спірного майна на час розгляду справи.
Позов, пред'явлений ОСОБА_2 у грудні 2020 року, обґрунтовувався тим, що спірний автомобіль набутий сторонами за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, у зв'язку з чим правомірним є розподіл майна зі збереженням його цілісності, вартості та з урахуванням інтересів сторін.
Водночас, у даній справі, яка переглядається в апеляційному порядку, позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що спірний автомобіль, який набутий сторонами за час шлюбу та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, був відчужений відповідачем на користь третьої особи без її згоди, а тому вона має право на отримання грошової компенсації половини вартості майна.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позов у цій справі та позов, який був розглянутий Києво-Святошинським судом Київської області 25 січня 2022 року у справі № 369/16078/20, містить різні підстави позовів, оскільки на час розгляду цієї справи спірне майно було відчужене на користь третьої особи.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Ч. ч. 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Разом з тим, відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
- чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
- чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).
У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд, зменшуючи розмір заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу, за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, зазначив: «Беручи до уваги те, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає висновку, викладеному в пункті 6.1 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».
Судом встановлено, що 15 грудня 2020 року ОСОБА_2 (клієнт) уклала з адвокатом Денисенком Є.В. договір про надання правової допомоги № 37, згідно з яким представник взяв на себе зобов'язання щодо представництва клієнта та надання юридичної допомоги для захисту його прав, свобод та законних інтересів в державних органах влади, та самоврядування, органах державної виконавчої служби, органах юстиції, правоохоронних органах, міліції, прокуратурі, суді та інших органах, організаціях, підприємствах і установах всіх форм власності, а клієнт зобов'язався виплатити представнику винагороду за надання юридичної допомоги (а. с. 14).
Відповідно до п. 4 вказаного договору за надання юридичної допомоги клієнт зобов'язується виплатити представнику гонорар по домовленості сторін.
16 березня 2023 року згідно з договором про надання правової допомоги від 15 грудня 2020 року № 37 між ОСОБА_2 та Денисенком Є.В. складено та підписано акт виконаних робіт, за яким вартість послуг за договором за час розгляду справи № 369/11580/22 судом першої інстанції складає 15 000 грн (а. с. 85).
Оцінивши надані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що заявлена сума до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. є непропорційною до предмета позову, не відповідає обсягу фактично наданих адвокатом послуг позивачу послуг, не відповідає критерію розумності та необхідності таких витрат.
Зокрема, апеляційний суд враховує, що в акті виконаних робіт зазначено про участь представника позивача у судових засіданнях:
13 грудня 2022 року - 2 год., тоді як згідно з проколом судового засідання від 13 грудня 2022 року початок звукозапису - 12:41:13, кінець звукозапису - 12:42:24;
31 січня 2023 року - 2 год., тоді як згідно з проколом судового засідання від 31 січня 2023 року початок звукозапису - 10:59:24, кінець звукозапису - 11:11:21;
16 березня 2023 року - 4 год., тоді як згідно з проколом судового засідання від 16 березня 2023 року початок звукозапису - 14:33:17, кінець звукозапису - 15:57:11.
Отже, відображення в актів виконаних робіт щодо часу участі в судових засіданнях не відповідає та суперечить матеріалам справи.
Також, в акті виконаних робіт зазначено про підготовку та надання відзиву по справі, проте матеріалами справи не підтверджено вчинення представником позивача таких дій.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги обсяг вчинених процесуальних дій, обсяг виконаної адвокатом роботи, враховуючи складність справи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), принцип розумності судових витрат, їх пропорційності до предмета спору, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу на суму 9500 грн.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано доказів підтвердження обсягу і складності виконаних адвокатом робіт, що позбавило відповідача можливості подати клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, у яких міститься копія акту виконаних робіт із зазначенням обсягу, часу та вартості виконаних адвокатом робіт (а. с. 85).
Також, позивач просила стягнути із відповідача на її користь витрати на проведення оцінки майна в розмірі 1200 грн.
З матеріалів справи встановлено, що вартість послуг оцінки транспортного засобу ВАЗ 21070 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 складає 1200 грн., що підтверджується копією рахунку-фактури (а. с. 47).
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов'язані із проведенням експертизи; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду(ч. 3 статті 133 ЦПК України).
Суд врахував висновок про оцінку майна як доказ під час розгляду справи та ухвалення судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія судів вважає, що витрати, здійснені позивачем за виконання послуг з оцінки майна - спірного транспортного засобу, є обґрунтованими, безпосередньо пов'язані із розглядом справи та підлягають відшкодуванню.
Таким чином, враховуючи, що судом першої інстанції 16 березня 2023 року після проведення судових дебатів у судовому засіданні було оголошено перерву без зазначення дати продовження судового засідання, а не про вихід до нарадчої кімнати, а 09 травня 2023 року складено довідку про відсутність учасників справи в судовому засіданні, то відповідно оскаржуване судове рішення 09 травня 2023 року було ухвалено за відсутності відповідача ОСОБА_1 , який не був повідомлений належним чином про день та час розгляду справи. Тому колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 травня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту:
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 31 200 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 992,40 грн., витрати на проведення оцінки в розмірі 1200 грн., та витрати на правову допомогу в розмірі 9500 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 20 березня 2024 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.