ун. № 759/1001/24
пр. № 2/759/1903/24
12 березня 2024 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Кривонос Ю.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,
І. Позиція сторін у справі
у січні 2024 р. представник позивача звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд стягнути солідорно з відповідачів на користь позивача заборгованність за договором позики від 28.05.2021 посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. у загальному розмірі 2910860 грн 56 коп. та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.05.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір позики, який посвідчено Тарасовою Ю.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Відповідно до п. 1 Договору позики позивач передав відповідачеві у власність грошові кошті у розмірі 2290496 грн 00 коп., що з становило 83200 доларів США 00 центів, а ОСОБА_2 зобов?язаний повернути отримані кошти до 18.09.2019. Позичальником повернуто Позикодавцеві суму позики, яка еквівалентна 3600 доларам США 00 центів. Станом на 12.08.2023 основна сума боргу Позичальника перед Позикодавцем за Договором позики становить 79600 доларів США 00 центів, що за курсом курсом НБУ на 12.08.2023 становить 2910860 грн 56 коп. Крім того, 28.05.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено Договір поруки, який посвідчено Тарасовою Ю.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, згідно п. 1.1 Договору поруки Договором забезпечується виконання зобов?язань ОСОБА_2 за Договором позики, укладеним 28.05.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений Тарасовою Ю.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу у розмірі 2290496 грн 00 коп., що становить 83200 доларів США 00 центів зокрема, але не обмежуючись. У відповідності до цього Договору порукою забезпечуються всі зобов?язання позичальника, які випливають із основного договору та можуть виникнути у майбутньому.
12.03.2024 представник відповідачів надіслав відзив на позовну заяву, у задоволенні позову просить відмовити, оскільки позивач вказує безпідставно суму у розмірі 79600 доларів США, із відповідним обґрунтуванням, котре не відповідає дійсності, оскільки вже у розділі III позовних вимог позивач зазначає зовсім іншу суму основного боргу, що складає 134000 доларів США, та при цьому зазначає про повернення частини грошових коштів відповідачем у розмірі 44400 доларів США., із залишком боргу в 90000 доларів США., що за вказаним курсом є еквівалентом 3195000 грн 00 коп. При цьому у розмірі позовних вимог зазначаючи 2910860 грн 56 коп., що також не відповідає дійсності відповідно до вчинених правочинів між позивачем та відповідачем. Окрім того, жодного обґрунтувань щодо заявлених сум грошових коштів стороною позивача не надано, стороні позивача взагалі не відомо правова природа погодження розмірів заявлених грошових коштів до стягнення. Жодних розрахунків та/або підтверджень позивачем не надано (а.с. 42-51).
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду
протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддям від 15.01.2024 зазначену справу розподіллено на суддю Святошинського районного суду м. Києва Ул'яновську О.В. (а.с. 19-20).
Ухвалою судді 16.01.2024 відкрито провадження по справі, у порядку загального позовного провадження (а.с. 22-23).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12.03.2024 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с. 54).
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Відповідачі та їх представник судове засідання не з'явилися, повідомлялися належним чином, 12.03.2024 від представника відповідачів надійшло клопотання про слухання справи без їхньої участі, у задоволені позову просить відмовити (а.с. 53).
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ІІІ. Фактичні обставини справи
судом встановлено, що на обґрунтування позову позивач надав до суду копію Договору позики від 28.05.2021 посвідченого Тарасовою Ю.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №798 (а.с. 8-11).
Договір укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до умов ОСОБА_1 надав у борг грошову суму у розмірі 290496 грн 00 коп., що з становило 83200 доларів США 00 центів, а ОСОБА_2 зобов'язаний повернути отримані кошти до 28.05.2022 включно (а.с. 8-11).
Згідно Договору поруки від 28.05.2021 посвідченого Тарасовою Ю.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №796 ОСОБА_3 забезпечується виконання зобов?язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 28.05.2021, що підтверджується копією Договору поруки від 28.05.2021 (а.с. 12-15).
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду
відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема порукою.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно зі ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13, від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14 та від 13.12.2017 у справі № 6-996цс17.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст. 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач на підтвердження позовних вимог надав копію договору позики та копію договору поруки. Оригінали договору позики та договору поруки в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач не довів наявності обставин, на які посилався, як на підставу своїх вимог, не довів факту укладення договору позики, не пояснив відсутність оригіналів договору позики та договору поруки.
V. Розподіл судових витрат
Питання судових витрат вирішити у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.
На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 545, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-78, 81, 128, 131, 141, 259, 263-265, 268, 315, 354, 355 ЦПК України,-
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Суддя: О.В Ул'яновська
Повний текст судового рішення складено 20.03.2024.