Справа № 758/9573/20
Категорія 55
02 січня 2024 року місто Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Кужелєвої Ю.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк», про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів та припинення правовідносин,
ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (надалі за текстом - відповідач), про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів та припинення правовідносин.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою ВП № НОМЕР_3 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Вольф Т.Л. було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису № 517 від 15.02.2018 року про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості за кредитним договором в сумі 43 532,07 грн. Разом зі тим, Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27.11.2018 року вищевказаний виконавчий напис визнаний таким, що не підлягає виконанню. Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13.02.2019 року зобов'язано відповідача повернути позивачу стягнуті за виконавчим написом кошти у розмірі 10 124,96 грн. Заявою від 27.12.2019 року вих. № КНО-44.2.4/606 до Подільського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві відповідач повідомив, що нібито погасив борг у сумі 10 124,96 грн., виконавчий збір 16 692 грн. та витрати виконавчого провадження 269 грн. На підставі даної заяви Подільським РВДВС у м Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 15.06.2020 року. В заяві представника стягувача про примусове виконання рішення було зазначено, щоб сплачена позивачем сума у розмір 10 124, 96 грн. була перерахована на рахунок стягувана в АТ «Ощадбанк», р/р НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ 00032129. Однак, відповідач перерахував зазначені кошти на рахунок відкритий позивачем у банку відповідача і одразу ж списав їх зі свого рахунку нібито в рахунок боргу, який і на даний час обліковується відповідачем, який, попри встановлені строки давності та фактичне погашення боргу продовжує нараховувати пеню та обліковувати заборгованість. Таким чином, на думку позивача, банк не тільки не погасив заборгованість відносно позивача, яка була погашена іншим банком, але й не виконав рішення суду стосовно зарахування безпідставно списаних грошових коштів за незаконним виконавчим написом у розмірі 10 124, 96 грн. Оскільки виконавчий напис на підставі якого здійснювалось стягнення з позивача коштів - скасований, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогою повернути стягнуті кошти за виконавчим написом нотаріуса, а також з вимогою про припинення правовідношень між відповідачем та позивачем.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 05.10.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
12.07.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позов у якому представник заперечив проти задоволення позову, вважав його необґрунтованим.
30.09.2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якому представник заперечив проти доводів, викладених у відзиві на позов, просив задовольнити позов у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
15.02.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. вчинено виконавчий напис № 517 про стягнення з позивача заборгованості у розмірі 43 532,07 грн.
26.04.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Вольф Т.Л. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3.
Постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП № НОМЕР_3 з виконання виконавчого напису № 517 від 15.02.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Вольф Т.Л. постановлено звернути стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 .
Вищевказані обставини сторонами не заперечувалися.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27.11.2018 вищевказаний виконавчий напис визнаний таким, що не підлягає виконанню (а.с. 29-35).
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13.02.2019 року зобов'язано відповідача повернути позивачу стягнуті за виконавчим написом кошти у розмірі 10 124,96 грн (а.с. 36-39).
Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.1212 ЦК України, на яку правомірно посилається позивач, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Із аналізу ст.1212 ЦК України, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності таких умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Суд вважає, що під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Позивачем, як передбачено ст.444 ЦПК України, до позову долучено документи, які підтверджують те, що суму, списано із заробітної плати позивача на підставі постанови приватного виконавця.
Відповідно до ч.1 ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Враховуючи, що Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27.11.2018 року виконавчий напис приватного нотаріуса № 517 від 15.02.2018 року визнано таким, що не підлягає виконанню, а відповідачем не наведено доводів та не надано жодних доказів на підтвердження існування інших зобов'язань позивача, як на підставу отримання ним грошових коштів, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в цій частині.
Щодо вимоги про припинення правовідносин між відповідачем та позивачем, що виникла на підставі кредитного договору № GP-4231543 від 22 лютого 2013 року суд зазначає наступне.
За загальним правилом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 цієї ж статті).
У ст. 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, основними ознаками договору є: домовленість, тобто для його існування повинен бути компроміс, волевиявлення учасників, яке збігається; для договору повинна бути домовленість двох чи більше осіб, що означає, що з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір.
У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Вбачається, що законом визначено право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору за умови дотримання вимог закону при укладенні договору.
Відсутність волевиявлення означає, що сторона не мала на меті укладати відповідний договір та не укладала його.
Як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 9901/864/18 (провадження № 11-528заі19), вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20) вказано:
«Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії);
Тому обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові».
За змістом Постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703цс19):
«Суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення».
Разом з тим, суд враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц викладено наступну правову позицію:
«Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про припинення правовідносин між відповідачем та позивачем, що виникла на підставі кредитного договору № GP-4231543 від 22 лютого 2013 року, посилаюсь на те, що позивач повністю виконав свої зобов'язання за цим договором.
Враховуючи наведені правові позиції, а також твердження позивача, які фактично зводяться до того, що позивач повністю виконав зобов'язання за договором, у задоволенні позовних вимог про припинення правовідносин між відповідачем та позивачем, що виникла на підставі кредитного договору слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки законодавчо не передбачено такого способу захисту як визнання правовідносин припиненими.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 1 частини 2 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача суму сплаченого ним судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог в розмірі 840,80 гривень.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 13, 19, 76, 81, 82, 141, 223, 258, 259, 263, 265, 273, 280, 289, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк», про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів та припинення правовідносин - задовольнити частково;
Стягнути на користь ОСОБА_1 з акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» в порядку повернення стягнутого за виконавчим написом грошові кошті в сумі 10 124 (десять тисяч сто двадцять чотири) гривні 60 копійок;
Стягнути на користь ОСОБА_1 з акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок;
В іншій частині позовних вимог вдмовити;
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 );
відповідач - акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, б. 4, код ЄДРПОУ 14282829);
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення;
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Суддя Володимир ГРЕБЕНЮК