№ 755/17827/16-к
№ 1-кп/755/142/24
"14" березня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100040014606 від 21.10.2016 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомир, громадянина України, українця, працюючого начальником відділу у СК «Європейський страховий альянс», одруженого, маючого на утриманні двох дітей 2019 р.н. та 2022 р.н., з вищою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України,
Як вбачається з обвинувального акту, 15 квітня 2015 року проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , про що внесено відповідний запис до Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
05 жовтня 2015 року між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та Комунальним підприємством по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» укладено договір за № 2035 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, а саме - нерухомого майна (споруди - бетонне покриття), загальною площею 180,0 м.кв, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 для розміщення ресторанів, кафе, барів, закусочних, буфетів, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи, зі строком дії з 05 жовтня 2015 року до 03 жовтня 2018 року.
Так, наприкінці березня, початку квітня 2016 року, у невстановлений досудовим розслідуванням час, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 , маючи прямий умисел, діючи з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи всупереч вимогам ст. ст. 116, 123-126 Земельного кодексу України, що регламентують набуття і реалізацію права на землю, усвідомлюючи, що він не має жодних рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу йому у власність чи надання у користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3, обліковий код 66:438:033, шляхом встановлення тимчасових споруд, самовільно зайняв земельну ділянку комунальної власності водного фонду, в межах стометрової прибережної смуги р. Дніпро, орієнтовною площею 1550 м.кв, яка розташована за вказаною адресою, що. підтверджується актом-вимогою від 01.04.2016 року за № 160, складеним робочою групою постійно діючої комісії КП «Плесо» та протоколом огляду місця події від 11.04.2016 року.
Упродовж квітня-травня 2016 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний умисел на зайняття земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , обліковий код 66:438:033, усвідомлюючи протиправність своїх дій, з метою розміщення на земельній ділянці за вказаною адресою пляжного розважального комплексу «ЮБК», шляхом встановлення споруд з дерева та цегли, дерев'яного паркану, металевого вагончику та будівельних матеріалів, збільшив площу самовільно зайнятої земельної ділянки приблизно до 1620 м.кв., що виявлено під час обстеження вказаної земельної ділянки головним спеціалістом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що складено Акт обстеження земельної ділянки за № 16-0873-04 від 13.05.2016 року.
Також, встановлення огорожі та альтанок упродовж квітня-травня 2016 року на вказаній земельній ділянці, яка використовується під розміщення розважального комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ФОП ОСОБА_4 , підтверджується актом-вимогою від 25.05.2016 року за № 183, складеним робочою групою постійно діючої комісії КП «Плесо».
У подальшому, відповідно до акту перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог законодавства Державної інспекції сільського господарства України за № А002/6-1/2-16 від 25.07.2016 року встановлено, що в межах земельної ділянки, що обліковується кодом 66:438:033 за КП «Плесо», фізична особа-підприємець ОСОБА_4 , фактично використовує земельну ділянку, площею 0,3750 ТА, на якій ним розміщено тимчасові споруди, альтанки, навіси, критий бар, встановлено огорожу. Крім того, існуючий тіньовий навіс облаштовано в якості зони відпочинку з розміщенням бару.
Частина існуючих об'єктів, які розташовано на вказаній земельній ділянці, а саме: громадська вбиральня, площею 16 м.кв., навіс площею 380 м.кв., та фундамент площею 180 м.кв., перебувають на балансі КП «Плесо».
Таким чином, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 , маючи прямий умисел, діючи з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, шляхом встановлення огорожі та тимчасових споруд, самовільно заволодів земельною ділянкою комунальної власності водного фонду в межах стометрової прибережної смуги р. Дніпро, площею 0,3174 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, обліковий код 66:438:033.
Крім того, земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3, обліковий код 66:438:033, розташовано на території пам'ятки ландшафту місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра» (наказ Міністерства культури і туризму України від 3 лютого 2010 року за № 58/0/16-10 у редакції наказу Міністерства культури і туризму України від 16 червня 2010 року за № 453/0/16-10), охоронний № 560-Кв.
Таким чином, вказана земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення місцевого значення на підставі положень ст. 53 Земельного кодексу України та ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», які визначають поняття та склад земель історико-культурного призначення.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля являється об'єктом права власності Українського народу.
Згідно зі ст. 14 Конституції України, земля є основним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Частинами 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності в межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичним особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, право постійного користування та право оренди земельної ділянки вникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Статтею 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельними ділянками посвідчується державними актами.
Пунктом «б» ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни несуть кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого/ самоврядування про її передачу у власність або надання у користуванню (оренду), за винятком дій, які відповідно до закону є правомірним.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України, до особливо цінних земель відносяться землі, зокрема, історико-культурного призначення.
Частиною 2 ст. 197-1 КК України передбачена відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок особливо цінних земель.
Так, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, частин 1, 4 ст. 286 КПК України суд має обов'язок роз'яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності, те, що на момент судового розгляду закінчилися строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК України, для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК України, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави та наслідки такого заперечення. Нероз'яснення судом, відповідно до вимог ст. 285 КПК України, зазначених обставин є порушенням вимог кримінального процесуального закону, що може спричинити неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Так, у судовому засіданні ОСОБА_4 судом було роз'яснено ст. 49 КК України.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнає, однак, заявляє клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України. Наслідки закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності йому зрозумілі.
Прокурор не заперечував проти задоволення заявленого обвинуваченим клопотання та зазначив, що це є правом останнього.
Вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Згідно зі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно з ч. 4 ст. 12 КК України (у редакції Закону № 3513-ІХ від 01.01.2024 року), кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 197-1 КК України, віднесено до категорії нетяжких злочинів.
Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 12 КК України (у редакції Закону № 1403-VIІI, 1404-VIII від 05.10.2016 року), злочин, передбачений ч. 2 ст. 197-1 КК України, віднесено до категорії злочинів невеликої тяжкості.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України (у редакції Закону № 3513-ІХ від 01.01.2024 року), особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Зокрема, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України (у редакції Закону № 1403-VIІI, 1404-VIII від 05.10.2016 року), особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.
Матеріали провадження не містять даних, які б свідчили про ухилення ОСОБА_4 від досудового розслідування і суду, або про вчинення ним нового кримінального правопорушення, тобто перебіг давності не зупинявся і не переривався, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 197-1 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, станом на момент вчинення, було злочином невеликої тяжкості, а на момент постановлення ухвали - нетяжким злочином, та з моменту вчинення злочину сплинуло понад три роки, а тому, у силу п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Зокрема, відповідно до висновку ОП ККС Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.09.2022 року у справі № 203/241/17: звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК є безумовним, оскільки приводом для нього є саме закінчення передбачених законом України про кримінальну відповідальність строків, наданих державі для доведення вини особи у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку. Особа звільняється судом від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності незалежно від наявності чи відсутності факту примирення з потерпілим, відшкодування шкоди, щирого каяття тощо, тобто, по суті, від особи взагалі не вимагається визнання своєї винуватості шляхом здійснення будь-яких активних дій. Крім того, згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності й відповідно закриття кримінального провадження відносно неї на цій підставі не є тотожною визнанню особою своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, і жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності вини (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК).
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Процесуальні витрати у кримінальному проваджені не понесені.
Речові докази у кримінальному проваджені відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст. 49 КК України, п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 1 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ст. ст. 350, 369, 371, 372, 395 КПК України, суд -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, на підставі ст. 49 КК України, а кримінальне провадження, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, - закрити.
Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирався.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Процесуальні витрати у кримінальному проваджені не понесені.
Речові докази у кримінальному проваджені відсутні.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом семи днів з дня її оголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію ухвали.
Копію ухвали негайно після її проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Головуючий суддя: