Справа №:755/1187/24
Провадження №: 2-о/755/69/24
"12" березня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва
у складі: головуючого - судді Гончарука В.П.
за участі секретаря Гриценко О.І.
заявника ОСОБА_1
представник заявника - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи: ОСОБА_3 , Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної державної адміністрації про встановлення факту, самостійного виховання дитини батьком, суд, -
Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту самостійного виховання доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заява обгрунтована тим, що він є батьком малолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір'ю якої є ОСОБА_3 .
Рішенням Дніпровськогорайонного суду м.Києва від 23 березня 2023 року було розірвано шлюб між заявником ОСОБА_1 та зацікавленою особою ОСОБА_3 .
Також рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 15.11.2023 р. було визначено місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ., а також вказаним рішенням суду були стягнути аліменти з ОСОБА_3 на користь заявника ОСОБА_1 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 в розмірі 2500 грн. щомісячно і до досягненню дитиною повноліття.
Як було встановлено судовим рішенням від 15.11.2023 р. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не піклується про забезпечення фізичного та духовного розвитку дитини, стану здоров'я та матеріального утримання дитини. Крім того, відповідач не має стабільного доходу та не може забезпечити дитині належні умови проживання та розвитку.
На даний момент зацікавлена особа ОСОБА_3 проживає в м. Москва російської федерації та будь - якої участі у вихованні та утриманні малолітньої дитини ОСОБА_4 не приймає, малолітня повністю перебуває на утриманні та вихованні заявника.
Встановлення факту самостійного виховання заявником малолітньої доньки ОСОБА_4 потрібно для повноцінної реалізації прав заявника на виховання доньки,можливої зміни місця проживання, з можливістю виїзду за кордон для оздоровлення, лікування, навчання та ін., без відповідного дозволу на те ОСОБА_3 .
В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 та його представник підтримала вказану заяву про встановлення факту та просили її задовольнити з обставин викладених в заяві про встановлення факту самостійного виховання дитини ОСОБА_4 батьком ОСОБА_1 .
Зазначаючи, що встановлення даного факту допоможе заявнику повністю реалізувати свої права як батька малолітньої доньки та допоможе в майбутньому позбутися певних труднощів щодо реєстрації малолітньої ОСОБА_4 , у виїзді заявника ОСОБА_1 разом з донькою за кордон та можливої мобілізації заявника до лав ЗСУ, а також встановлення даного факту необхідно для можливого в майбутньому позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до доньки ОСОБА_4 .
При цьому заявник та його представник заперечували щодо залучення до участі в розгляді справи нових учасників, пояснюючи це тим, що вказане рішення, що буде ухвалено в рамках розгляду даної справи не вплине на права та інтереси інших осіб.
Інші учасники судового розгляду до суду не з'явилися, сповіщалися належним чином про день, місце та час розгляду справи в суді.
Суд заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи дійшов наступного,
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб 30.07.2021, про що в Книзі реєстрації шлюбів Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зроблено актовий запис № 1647.
Від шлюбу позивач та відповідач мають малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 березня 2023 року у справі № 755/589/23 шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 30 липня 2021 року Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1647 - розірвано.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 23.11.2023 р. визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі у розмірі 2 500 грн. 00 коп., щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з подальшою індексацією, починаючи з 13 червня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Як було встановлено в судовому засіданні, що казане рішення в частині стягнення аліментів не скеровувалося заявником на примусове виконання до виконавчої служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Як роз'яснено в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Згідно зі статтею 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
За загальним правилом, окреме провадження - це самостійний вид цивільного судочинства, у якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.
За змістом ч. 6 ст. 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
У порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, оскільки метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення і безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується у порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз'яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
З врахуванням викладеного слід дійти висновку, що в даному випадку має місце спір про право заявника, передбачене ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на відстрочку від призову під час мобілізації.
Окрім того, у відповідності ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.
Згідно ч. 1ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Частиною 3 даної статті визначено, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
У разі, якщо батьки не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини, згідно ч. 1ст. 161 СК України, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Окрім того, як зазначає Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19), суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Аналізуючи дані положення, Верховний Суд зазначив, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а також вказав, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
У пункті 1постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» звертається увага судів на наступне: в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
У пункті 3постанови Пленуму Верховного Суду України №5від 31.03.95року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.
Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Отже, захист порушених прав у зв'язку з не виконанням, не прийнятті участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов'язків завжди є важливими й актуальними. Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.
Тому за неналежне виконання обов'язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.
Обов'язки батьків висвітлені в ст. 150 Сімейного кодексу України, згідно якої батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.
За невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.
Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» - на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дітини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України.
Відповідно до ст.ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 94 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи зібрані у справі письмові докази, з урахуванням пояснень представників позивача, позивача , відповідача, та його представника, свідків суд прийшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 293-294, 315-319 ЦПК України, Законом України «Про охорону дитинства», статями 19, 141, 150, 151, 5, 157, 160, 161, 164 СК України Сімейного Кодексу України, суд-
В задоволенні заяви ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи: ОСОБА_3 , Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної державної адміністрації про встановлення факту, самостійного виховання дитини батьком - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 18.03.2024 р.
Відомості щодо учасників справи:
Заявник: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ).
Зацікавлені особи: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 );
Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації (адреса: 02160, м. Київ, вул. Харківське Шосе, 4-А).
Суддя: