Номер провадження 2/754/935/24
Справа №754/15383/23
Іменем України
13 березня 2024 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді: Сенюти В.О.,
при секретарі: Солонюк К.Г.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1
представника позивача: ОСОБА_2
відповідача: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів на утримання майна, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення коштів на утримання майна. Подану позовну заяву обґрунтовує тим, що сторони по справі є співвласниками житлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 та зареєстровані за вказаною адресою. Відповідач не проводив жодної оплати по утриманню квартири, між сторонами відсутня будь яка домовленість чи згода щодо відшкодування витрат на утримання квартири. За період з 01.08.2020 по 01.08.2023 позивачем здійснено оплату за житлово-комунальні послуги на загальну суму 50694,13 грн., яка складається з: комунальні послуги - 11184,45 грн., КП «Київтеплоенерго» - 36830,90 грн., водоканал та членські внески - 2678,78 грн. Таким чином заборгованість відповідача складає 25347,00 грн., яку позивач просить стягнути на свою користь.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 30.10.2023 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.
На адресу Деснянського районного суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно до якого відповідач визнає позовні вимоги в частині 6541,84 грн., в іншій частині просить відмовити. Відповідач не погоджується на оплату за послуги водовідведення холодної та гарячої води, у зв'язку із тим, що відповідач не користувався вказаними послугами. Із сумою 11184,25 грн. відповідач не погоджується, оскільки неможливо встановити за який вид послуг здійснювалась оплата. Сума 2678,78 грн. не підтверджена. Розрахунки в частині послуг КП «Київтеплоенерго» носить спірний характер. Відповідач заперечує позовні вимоги в частині стягнення коштів у сумі 21642,83 грн., оскільки не проживав в квартирі до жовтня 2021 року. Крім того, відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності.
В судовому засіданні позивач та представник позивача подану позовну заяву підтримали, просили позов задовольнити з викладених підстав.
Відповідач проти задоволення позову заперечував частково з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Вислухавши вступне слово, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно положення ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по частині квартири.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 08.09.2017 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_1 , а 11.12.2019 зареєстровано право власності на частину вказаної квартири за ОСОБА_3 ..
Згідно акту від 21.02.2024 № 2 ОСББ «Силует» комісія в складі мешканців будинку по АДРЕСА_3 підтвердили, що ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_2 проживає з жовтня 2021.
Позивач просить стягнути понесені ним витрати на утримання майна за період з 01.08.2020 по 01.08.2023, що складаються з: комунальні послуги - 11184,45 грн., КП «Київтеплоенерго» - 36830,90 грн., водоканал та членські внески - 2678,78 грн.
На підтвердження понесених витрат у розмірі 25347, 00 грн., які позивач просить стягнути останнім надано відповідні квитанції (а.с.18-41).
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Конституції України, ч. 4 ст. 319 ЦК України при здійсненні права власності визначається, що власність зобов'язує.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Згідно із ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Частиною 1 ст. 322 ЦК України визначено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно із статтею 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Таким чином, сторони в силу вимог статей 322, 360 ЦК України зобов'язанні утримувати майно, що їм належить, та брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна.
Участь кожного співвласника у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна означає необхідність несення витрат, які є об'єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.
Кожен співвласник зобов'язаний брати участь в у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто із співвласників укладає правочин або здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Виходячи зі змісту цих норм, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна. У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими.
Правовідносини з приводу користування та утримання будинком (квартирою), у тому числі тих, що належать громадянам на праві власності, регулюються, зокрема, .Законом України «Про житлово-комунальні послуги»
Так, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Отже, витрати на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, постачання теплової енергії, централізованого водопостачання та водовідведення, з постачання та розподілу електричної енергії є об'єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна та збереження його експлуатаційних якостей, які відповідно до ст. 360 ЦК України визначаються як витрати на управління, утримання і збереження спільного майна та покладаються на співвласника відповідно до його частки у праві спільної часткової власності.
Згідно із положеннями ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно з п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків (в чинній редакції, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 року за №45) власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі №521/3743/17-ц та від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц.
Враховуючи позовні вимоги, пояснення відповідача та акт від 21.02.2024 суд приходить до висновку, що понесені позивачем витрати з водопостачання холодної та гарячої води у період з 01.08.2020 по 01.10.2021 стягненню не підлягають.
Відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на утримання квартири у розмірі 21991,88 грн.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо заяви відповідача щодо застосування строків позовної давності.
Позивач просив стягнути витрати на утримання майна за період з 01.08.2020 по 01.08.2023, позовна заява подана до суду 26.10.2023.
У відповідності до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Верховний Суд у Постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 вказав на те, що у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Таким чином, враховуючи, що Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року і до часу звернення до суду з позовом, строки позовної давності було продовжено. У зв'язку з цим, строк позовної давності щодо позовних вимог є таким що не сплив.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76 - 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 354, 355 ЦПК України
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів на утримання майна - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації - АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП6 НОМЕР_2 , адреса реєстрації - АДРЕСА_1 ) кошти на утримання майна у розмірі 21991,88 грн., судовий збір у сумі - 931,45 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення суду складено: 20 березня 2024 року.
Суддя В.О.Сенюта