Справа № 703/763/23
2/703/53/24
07 березня 2024 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Биченка І.Я.
за участю секретаря судового засідання Литвин Г.Т.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №703/763/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: відділ ДВС у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про скасування розрахунку заборгованості по аліментах та визначення переплати по їх сплаті, -
установив:
В провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про скасування розрахунку заборгованості по аліментах та визначення переплати по їх сплаті.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі. Сторони є батьками неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 квітня 2010 року шлюб між сторонами було розірвано.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 березня 2010 року з ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частки його доходу.
Після розірвання шлюбу, з 2011 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 почали проживати разом, тому з 22 грудня 2011 року ОСОБА_4 звернулася до Смілянського ВДВС із заявою про повернення виконавчого документа без виконання.
05 вересня 2014 року позивач та відповідач зареєстрували шлюб, який 18 листопада 2015 року було розірвано рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.
За час спільного проживання з 2011 по 2015 роки, аліменти, присуджені за рішенням суду позивачем сплачувалися добровільно, як і інші кошти на утримання сім'ї та спільного побуту. Після розірвання шлюбу у 2015 році позивач продовжив сплачувати аліменти на утримання сина добровільно, кошти перераховував на картковий рахунок та надавав готівкою при зустрічах із сином.
28 лютого 2019 року ОСОБА_4 повторно пред'явила виконавчий лист до Центрального ВДВС у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про примусове стягнення з ОСОБА_3 аліментів.
Позивач зазначив, що відповідач, звертаючись до Центрального ВДВС у м. Черкаси надала державному виконавцю неправдиві відомості щодо місця його, позивача, проживання, а також зазначила, що заборгованість по аліментах наявна з 2012 року.
Головним державним виконавцем відділу ДВС у м. Черкаси було складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 лютого 2019 року за період з 01 січня 2012 року та визначено суму боргу у розмірі 93111 грн 00 коп.
В подальшому, на вимогу позивача, у відповідача були витребувані квитанції про сплату аліментів та 24 лютого 2020 року державним виконавцем складено розрахунок заборгованості та проведено такий з січня 2012 року та визначено суму боргу в розмірі 68968 грн 00 коп.
Однак, аліменти, які були сплачені позивачем готівкою особисто відповідачу не обліковано та стягнено з позивача повторно. Крім того, позивач був обмежений у праві керування автомобілем, обмежений у праві виїзду за кордон та державним виконавцем було накладено арешт на все його майно.
31 липня 2020 року ОСОБА_3 було сплачено на користь ОСОБА_4 заборгованість визначену у розрахунку державного виконавця від 24 лютого 2020 року в розмірі 68968 грн 00 коп. Однак позивач вважає, що державним виконавцем під час здійснення розрахунку заборгованості по аліментах неправомірно враховано період з 01 січня 2012 року по 01 березня 2020 року, тобто за 10 років, що передувало пред'явленню виконавчого листа до виконання, що не відповідає вимогам ст.194 СК України чинній як на час ухвалення рішення про стягнення аліментів так і на час повернення виконавчого документа без виконання.
Позивач вказав, що ст.194 СК України в редакції, що діяла на час як ухвалення судового рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 березня 2010 року так і на час винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання 22 листопада 2011 року, було передбачено, що аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більше ніж за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.
В зв'язку з цим просить визнати неправомірним та скасувати розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 24 лютого 2020 року №19.25.36/25500 обчислений головним державним виконавцем ЦВДВС у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дахненко Р.О. та визначити, що станом на 12 лютого 2023 року наявна переплата зі сплати аліментів у сумі 34624 грн 44 коп. у виконавчому провадженні №58494696 з виконання виконавчого листа №2-724 виданого Смілянським міськрайонним судом Черкаської області 27 квітня 2010 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , зарахувавши вказану переплату в рахунок майбутніх платежів, починаючи з 12 лютого 2023 року.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 березня 2023 року провадження по справі відкрито, розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 15 червня 2023 року підготовче провадження по справі закрито.
Ухвалою суду від 09 серпня 2023 року замінено третю особу по справі Другий відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на Відділ ДВС у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
У наданому суду відзиві відповідач проти задоволення позову заперечувала та вказала, що позивачем невірно обраний спосіб захисту своїх прав, а саме спір про визнання незаконними розрахунків державного виконавця щодо заборгованості зі сплати аліментів має розглядатися у порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, а не в позовному провадженні. Також зазначила, що наявна у позивача заборгованість по сплаті аліментів сплачена ним повністю 12 серпня 2020 року за період з 2012 року по серпень 2020 року у сумі 74998 грн 16 коп. Просила у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В судове засідання позивач не з'явився. Представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, навела обґрунтування аналогічні позовній заяві.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала з підстав, що викладені у наданому відзиві на позовну заяву. Також просила стягнути з позивача понесені відповідачем витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн 00 коп. про що надала відповідні докази.
Відповідач проти задоволення позову заперечувала та вказала, що вона надавала державному виконавцю відомості про всі рахунки, на які отримувала аліменти, добровільно сплачені позивачем.
Представник третьої особи позицію, щодо заявлених позовних вимог не висловила. Однак вказала, що позивачем заборгованість по сплаті аліментів погашена.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлено, що 30 березня 2010 року рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, починаючи з 18 березня 2010 року і до повноліття дитини.
Рішення набрало законної сили 09 квітня 2010 року.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 листопада 2015 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 розірвано.
Рішення суду вступило в законну силу 01 грудня 2015 року.
27 квітня 2010 року Смілянським міськрайонним судом Черкаської області видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вбачається з листа Смілянського міського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) від 24 квітня 2020 року №19.13-36/16273, виконавче провадження №20090570 з примусового виконання виконавчого листа Смілянського міськрайонного суду Черкаської області №2-724 від 30.03.2010 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 аліментів завершено 22.12.2011 на підставі п.1 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження.
26 лютого 2019 року ОСОБА_4 звернулася до Державної виконавчої служби м. Черкаси із заявою про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа №2-724 виданого Смілянським міськрайонним судом Черкаської області про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Дахненко Р.О. від 28 лютого 2019 року відкрито виконавче провадження №58494696 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за період з 01 січня 2012 року ОСОБА_3 , станом на 01 лютого 2019 року має заборгованість в розмірі 93111 грн 00 коп.
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, ОСОБА_3 , станом на 24 лютого 2020 року має заборгованість у розмірі 68968 грн 53 коп.
Як вбачається з квитанції від 31 липня 2020 року ОСОБА_3 сплачено 72162 грн 30 коп. заборгованості по сплаті аліментів.
Згідно з ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства», визначена охорона дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет. Основні засади державної політики у цій сфері ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини, та з метою забезпечення прав дитини на такі умови життя, які будуть достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку дитини.
Згідно ч.2 ст.141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов'язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.
Відповідно до ст.179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третястатті 182 СК Україниу редакції, чинній на час ухвалення рішення про стягнення аліментів).
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду, а саме виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.
Порядок визначення заборгованості за аліментами, стягнутими у частці від заробітку (доходу), передбачений статтею 195 СК України, відповідно до якого заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Відповідно до п.2 ч.4 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі подання заяви стягувачем або боржником.
Судом встановлено, що 27 квітня 2010 року Смілянським міськрайонним судом Черкаської області видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вбачається з матеріалів справи виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Смілянського міськрайонного суду Черкаської області №2-724 від 30 березня 2010 року про стягнення ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 аліментів завершене 22 грудня 2011 року.
26 лютого 2019 року ОСОБА_4 повторно пред'явила виконавчий лист №2-724 від 30 березня 2010 року про стягнення ОСОБА_3 аліментів на утримання сина.
Так, станом на момент видачі виконавчого листа, а саме 27 квітня 2010 року так і станом на час винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання, а саме 22 грудня 2011 року, ст. 194 СК України передбачено, що аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більше як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належний зміст'від 03.07.2018 р.№2475-VIII, до частини першої статті 194 СК України були внесені зміни і зазначена норма права викладена у такій новій редакції: «Аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання».
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 висловлено думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб'єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.
Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 пункту 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).
З урахуванням наведених положень закону та рішень Конституційного Суду України наявні підстави для висновку, що державний виконавець зобов'язаний був застосувати саме ту правову норму, сформульовану в законі, яка була чинною на момент вчинення ним відповідної процесуальної дії, зокрема й здійснення розрахунку розміру заборгованості за аліментами.
При цьому, незалежно від моменту пред'явлення виконавчого листа до виконання у ОСОБА_3 існував обов'язок зі сплати аліментів, починаючи з дати ухвалення судового рішення, отже дії державного виконавця з обрахування розміру заборгованості за 10 років до подання виконавчого листа до виконання не встановили для заявника нового обов'язку, що не був передбачений судовим рішенням або законом.
Так само у державного виконавця відсутні повноваження під час вчинення процесуальних дій з виконання судового рішення застосовувати нечинне положення закону на момент вчинення ним відповідної процесуальної дії.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.12.2021 року у справі 2-3177-1/06.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що складення оскаржуваного розрахунку, у якому заборгованість зі сплати аліментів розраховано за 10 років відповідає вимогам законодавства.
Враховуючи, що заявлена позивачем вимога про визначення переплати зі сплати аліментів в сумі 34624 грн 44 коп. є похідною від вимоги про визнання неправомірним та скасування розрахунку заборгованості, тому така вимога також задоволенню не підлягає.
Щодо клопотання представника третьої особи про закриття провадження по справі та твердження представника відповідача щодо неналежно обраного позивачем способу захисту, суд зазначає наступне.
Як вбачається з позовної заяви, позивач звернувся до суду з позовом про скасування розрахунку заборгованості по аліментах та визначення переплати по їх сплаті.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст.15 ЗУ «Про виконавче провадження», сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Частинами 1 та 2 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.
У відповідності до ч. 8 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.1ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи обов'язки.
Системний аналіз вказаних норм права дає підстави дійти висновку про те, що законодавець визначив обов'язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Право та порядок на звернення до суду за захистом визначається процесуальним законом.
У постанові Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справа № 487/4219/20 (провадження№ 61-18539св20) зазначено, що у частинах першій, третій та восьмій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. У статті 195 СК України встановлено порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу). Згідно із частиною третьою статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а вразі виникнення спору -судом. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021року у справі №2-751/2007(провадження № 61-15422св20) зазначено, що: «оскільки заявник звернулася до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, то такий спір може розглядатися у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що передбачений розділом VII ЦПК України.
До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц, провадження № 14-192цс18; від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц, провадження № 14-496цс19. Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у постанові від 05 серпня 2020 року у справі №464/6206/18, провадження № 61-18142св19. Тобто, у вказаній категорії справ стягувач аліментів вправі обирати спосіб судового захисту: або оскаржувати дії державного виконавця, або пред'являти позов на загальних підставах».
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого судочинства, є суб'єктивний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Враховуючи вищезазначені вимоги закону та ту обставину, що між сторонами виконавчого провадження (стягувач і боржник) наявний спір щодо розміру заборгованості, а позивач (боржник) є стороною виконавчого провадження та не погоджується з рішенням, діями (бездіяльністю) державного виконавця щодо розрахунку заборгованості, суд приходить до висновку, що звернення ОСОБА_3 до суду із позовом про скасування розрахунку заборгованості по аліментах та визначення переплати по їх сплаті у позовному провадженні є вірно обраним способом захисту своїх прав.
Крім того, ст.15 ЦПК України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 статті 58 ЦПК України встановлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст. 60 ЦПК України).
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» закріплено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги: договір про надання правової допомоги, довіреність, ордер, доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч.2-5 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Частиною 1 статті 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як встановлено судом, 14 квітня 2023 року між ОСОБА_4 та адвокатом Манзар Т.В. укладено договір про надання правової допомоги.
08 грудня 2023 року між ОСОБА_4 та адвокатом Манзар Т.В. укладено додатковий договір від 08 грудня 2023 року щодо оплати послуг адвоката в розмірі 10000 грн 00 коп.
Вказані кошти сплачені ОСОБА_4 адвокату Манзар Т.В. 08 грудня 2023 року, що підтверджується квитанцією №39 від 08 грудня 2023 року.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року (справа № 904/4507/18) вказує на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови ВС від 24 жовтня 2019 у с праві № 905/1795/18).
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Відповідно до вимог ч.5,6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, строною позивача надано не було.
Враховуючи вищезазначене, а також складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт та обсяг наданих адвокатом послуг та значення справи для сторони, суд, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 10000 грн., що відповідає критеріям розумності та справедливості.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України витрати пов'язані з судовим збором , у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 259, 263-265, 268, ЦПК України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: відділ ДВС у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про скасування розрахунку заборгованості по аліментах та визначення переплати по їх сплаті - відмовити повністю.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 10000 (десять тисяч ) грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене сторонами до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту.
Рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне рішення суду складено 20 березня 2024 року.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
третя особа - Другий відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), місцезнаходження: м. Черкаси, пр. Хіміків, 50, ЄДРПОУ 36157425.
Суддя І.Я. Биченко