Справа № 569/5055/24
20 березня 2024 року
Рівненський міський суд в особі судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши під час відкритого судового засідання в залі суду обвинувальний акт по кримінальному провадженні №12024186010000310 від 01.03.2024 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рівне, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , фактично проживаючого в АДРЕСА_2 , не одруженого, не судимого, непрацюючого, із вищою освітою,
обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,
з участю прокурора ОСОБА_4 , потерпілого ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 ,-
ОСОБА_3 , 29.02.2024, приблизно о 19 год 41 хв, перебуваючи у будинку АДРЕСА_1 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, з метою заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , умисно здушуючи його за шию повалив у ванну, де в хаочитному порядку кулаками обох рук наніс не менше п'яти ударів в голову та обличчя, після чого намагався виколоти зубною щіткою ліве око. Перемістившись у приміщенні кухні, продовжуючи вчиняти відносно потерпілого протиправні дії, ОСОБА_3 взяв до рук кухонний ніж та погрожував ним заштовхав потерпілого у кімнату і повалив на диван, де почав наносити йому удари кулаками обох рук по обличчі з лівого та правого боку, а також в область потилиці і голови з лівого та правого боку. В подальшому ОСОБА_3 наніс для потерпілого один удар рукояткою ножа в обличчя в область носу по центру між очима та два удари правою ногою в область грудної клітки, внаслідок чого спричинив потерпілому такі тілесні ушкодження: крововилив в ділянці внутрішнього кута лівого ока з розповсюдженням на нижню повіку ока, крововилив в ділянці внутрішнього кута правого ока з розповсюдженням на нижню повіку ока, садна на спинці носа, в міжбрівній ділянці (2), в лобній ділянці голови з ліва, в ділянці носо-губного трикутника, в лівій завушній ділянці (2), в тім'яній ділянці голови справа, на слизовій оболонці нижньої губи зліва, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Таким чином, ОСОБА_3 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, а саме, своїми умисними діями, які виразились в умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд за клопотанням учасників судового розгляду, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, потерпілого та дослідженням характеризуючих даних на обвинуваченого.
Судом з'ясовано, що обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин та наслідки їх не оспорювання. Сумнівів у добровільності та істинності їх позиції у суду немає. Крім того суд роз'яснив, що учасники судового розгляду будуть позбавлені права оспорювати у апеляційному порядку ті фактичні обставини справи, які в судовому засіданні не досліджувались, і які ніким не оспорюються.
Так, допитаний в судовому засіданні ОСОБА_3 , свою вину у вчиненні інкримінованого проступку визнав повністю, щиро покаявся та показав, що дійсно він 29.02.2024, близько 19 год 41 хв, перебуваючи у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , умисно здушуючи ОСОБА_5 за шию повалив у ванну, де кулаками обох рук наніс йому біля п'яти ударів в голову та обличчя, після чого намагався виколоти зубною щіткою ліве око. Перемістившись у приміщенні кухні, взяв до рук кухонний ніж та погрожував ним заштовхав потерпілого у кімнату і повалив на диван, де наніс удари кулаками обох рук по обличчі з лівого та правого боку, а також в область потилиці і голови з лівого та правого боку. В подальшому наніс потерпілому один удар рукояткою ножа в обличчя в область носу по центру між очима та два удари правою ногою в область грудної клітки, внаслідок чого спричинив потерпілому легкі тілесні ушкодження. Попросив вибачення у потерпілого та призначити йому міру покарання у виді штрафу.
Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_5 показав, що 29.02.2024, приблизно о 19 год 41 хв, перебуваючи у будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 здушуючи його за шию повалив у ванну, де в хаочитному порядку кулаками обох рук наніс йому не менше п'яти ударів в голову та обличчя, після чого намагався виколоти зубною щіткою ліве око. Перемістившись у приміщенні кухні, продовжив свої дії в ході яких взяв до рук кухонний ніж та погрожував ним заштовхав його у кімнату і поваливши на диван, знову наніс удари кулаками обох рук по обличчі з лівого та правого боку, а також в область потилиці і голови з лівого та правого боку. В подальшому ОСОБА_3 наніс йому один удар рукояткою ножа в обличчя в область носу по центру між очима та два удари правою ногою в область грудної клітки, у результаті чого спричинив їй легкі тілесні ушкодження.
Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України відноситься до кримінальних проступків.
Що стосується особи винного, то ОСОБА_3 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, згідно інформації КЗ «Рівненського обласного центру психічного здоров'я населення» Рівненської обласної ради, на диспансерному обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, неофіційно займається суспільно-корисною працею, має на утриманні двох неповнолітніх дітей.
Постановою старшого дізнавача СД Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_7 від 04.03.2024 визнано та долучено до матеріалів кримінального провадження в якості речового доказу - оптичний диск формату «DVD+R» на якому збережено записи з внутрішніх та зовнішніх камер відео спостереження будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за 29.02.2024 (а.к.п. 68-69).
Витрати на залучення експертів відсутні.
Міра запобіжного заходу відносно обвинуваченого не обиралась.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого суд вважає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обтяжуючих покарання обставин, судом не встановлено.
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Таким чином, дослідивши в судовому засіданні докази, з точки зору належності, допустимості, та взаємозв'язку поза всяким розумним сумнівом, суд прийшов до переконання, що діяння у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 мало місце та містить склад кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, винуватість якого підтверджено належними та допустимими доказами.
Щире каяття, це відповідне ставлення винної особи до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Так, в ході судового розгляду встановлено, що обвинувачений протягом досудового розслідування та в судовому засіданні вибачився перед потерпілим, висловив співчуття та жаль з приводу свого вчинку і почуття провини за його наслідки.
Таким чином, суд приходить до переконання, про дійсне, відверте визнання своєї провини обвинуваченим та щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, оскільки обвинувачений як протягом досудового розслідування так і під час судового розгляду щиро покаявся у вчиненому, висловлював жаль з приводу вчиненого.
Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2013 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. У кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Як слідує з п. 3 даної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину його обставини його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчиненого групою осіб і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Статтею 17 Закону України від 23.02.2016 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику суду, як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005, так і в справі «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005, Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» п. 38 рішення від 16.10.2008 ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалось пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий тягар для особи».
Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступені тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально - вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування того чи іншого покарання.
Враховуючи характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального проступку, обставини його вчинення, ненастання тяжких наслідків, особу винного та обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, то суд прийшов до переконання, що обвинуваченому ОСОБА_3 має бути призначене покарання без ізоляції від суспільства в межах санкції інкримінуємоі статті Кримінального Кодексу України у виді штрафу, оскільки саме такий вид покарання є адекватний характеру вчинення обвинуваченим кримінально-караних дій, і буде необхідний й достатній для його виправлення та попередження нових правопорушеннь.
Суд також вважає, що таке покарання відповідатиме тяжкості правопорушення, та не буде становити «особистий надмірний тягар для обвинуваченого та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства вимогам захисту основоположних прав особи". Крім того, призначене покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, і воно випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположених свобод» 1950 року.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 370,374 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначити покарання у виді 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 починається з часу проголошення вироку.
Речовий доказ - оптичний диск формату «DVD+R» - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений обвинуваченим, потерпілим, прокурором шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили, якщо інше не передбачене цим Кодексом після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок, який набрав законної сили, обов'язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для всіх фізичних чи юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.
Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя -