Справа № 569/13836/23
12 березня 2024 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі судді Левчука О.В.,
за участі секретаря судового засідання Янка М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за первісним позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення інфляційних втрат та 3% річних,
та за зустрічним позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1
про припинення здійснення вимог
В засіданні приймали участь:
позивач: ОСОБА_1 ;
представник позивача: ОСОБА_3 ,;
відповідач: ОСОБА_2 ;
представник відповідача: ОСОБА_4
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 24 745, 08 грн. та 3% річних 4 376, 26 грн.
В обґрунтування позову вказала, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Львів) перебуває зведене виконавче провадження № 56743857, до складу якого входять наступні виконавчі документи: виконавчий лист № 569/13392/14-ц від 17.03.2015 Рівненського міського суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування завданої їй каліцтвом матеріальної шкоди в сумі 17768,26 грн., 2000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, 300 грн. витрат на правову допомогу, що понесені позивачкою та належним чином підтверджені; виконавчий лист № 569/7680/17 від 09.11.2017 Рівненського міського суду Рівненської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат 12512,56 грн та 3 % річних у розмірі 1341,00 грн та судового збору 640,00 грн.; виконавчий лист № 569/6123/17 від 13.12.2018 Рівненського міського суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 3941 грн.; виконавчий лист № 569/22493/19 від 08.09.2020 Рівненського міського суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 7105,64 грн., 3% річних в розмірі 2574,90 грн. та понесені судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 768,40 грн.; виконавчий лист № 569/22920/19 від 07.11.2022 Рівненського міського суду про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду в сумі 6178,21 грн. Станом на 26.07.2023 ОСОБА_2 виконавчі листи не виконує, борги не сплачує чим порушує права позивачки.
Ухвалою суду від 01.08.2023 прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні.
27 вересня 2023 року відповідачкою подано відзив на позовну заяву, в якому вона вказує, що звернення позивачки з даним позовом до суду є зловживанням її правом, вчинене з поданням нею завідомо недостовірних даних. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
27 жовтня 2023 року відповідачкою за первісним позовом подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про припинення здійснення вимог, в якій ОСОБА_2 просить зобов'язати ОСОБА_1 припинити здійснення вимог відшкодування, стягнення, компенсації та інших пов'язаних із заподіянням шкоди вимог до ОСОБА_2 згідно з постановою Рівненського міського суду про закриття кримінальної справи від 11.06.2012 №1-345/11 відносно ОСОБА_2 , обвинуваченої у скоєнні злочинів, передбачених частиною 3 ст. 198-2 та частиною 1 статті 101 КК України.
Ухвалою суду від 22.11.2023 поновлено строк для подання зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення здійснення вимог, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення здійснення вимог, прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом. Здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, замінивши судове засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
06 грудня 2023 року позивачкою за первісним позовом подано відзив на зустрічну позовну заяву, в якому вказує, що зустрічні позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими, а її первісний позов ніяким чином не стосується обставин подій від 19.05.2000, а стосується невиконання ОСОБА_2 судових рішень, які набрали законної сили. Просить відмовити у задоволенні зустрічного позову.
Ухвалою суду від 18.12.2023 у задоволенні клопотань відповідачки за первісним позовом (позивачки за зустрічним позовом) про письмове опитування учасника справи як свідка, призначення судово-медичної експертизи та витребування кримінальної справи відмовлено.
27 грудня 2023 року відповідачкою за первісним позовом (позивачкою за зустрічним позовом) було подано відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, в якій вона вказала, що вважає первісний позов реалізацією ОСОБА_1 суб'єктивного права вимоги виконання ОСОБА_2 акцесорного, додаткового до основного зобов'язання з відшкодування шкоди, компенсації майнових втрат за час прострочення. Зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
04 січня 2024 року представником ОСОБА_1 подано заперечення, в якому вона зазначає, що судом було встановлено, що дії, вчинені ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 мали місце та вчинені саме нею, тому, при розгляді справи про правові наслідки цих дій, обставини, встановлені постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 11.06.2012 по справі № 1-345/11 є обов'язковою для суду. Просить відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про припинення здійснення вимог.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник підтримали вимоги первісного позову, просили його задовольнити в повному обсязі. В задоволенні вимог зустрічного позову просили відмовити.
Відповідачка за первісним позовом та позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 та її представник у судовому засіданні просили відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити вимоги зустрічного позову.
Враховуючи позиції сторін та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив таке.
Судом встановлено що, на виконанні у відділі державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Львів) перебуває зведене виконавче провадження №56743857 до складу якого входять слідуючі виконавчі документи:
- виконавчий лист від 17.03.2015, виданий Рівненським міським судом у справі №569/13392/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування завданої їй каліцтвом матеріальної шкоди в сумі 17768,26 грн., 2000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, 300 грн. витрат на правову допомогу, що понесені позивачем та належним чином підтверджені;
- виконавчий лист від 09.11.2017, виданий Рівненським міським судом у справі№569/7680/17 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат 12512,56 грн та 3 % річних у розмірі 1341,00 грн та судового збору 640,00 грн;
- виконавчий лист від 13.12.2018, виданий Рівненським міським судом у справі №569/6123/17 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди в сумі 3941 грн;
- виконавчий лист від 08.09.2020, виданий Рівненським міським судом у справі №569/22493/19 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 7105,64 грн., 3% річних в розмірі 2574,90 грн. та понесені судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 768,40 грн;
- виконавчий лист від 07.11.2022 , виданий Рівненським міським судом у справі №69/22920/19 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 матеріальної шкоди в сумі 6 178, 21 грн.
ОСОБА_2 добровільно не виконує судові рішення, доказів погашення вказаної заборгованості матеріали справи не містять та відповідачем за первісним позовом таких доказів суду не надано.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524,533-535, 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Враховуючи наведене, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
Крім того, слід зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 викладено висновок про те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.
Таким чином, оскільки ОСОБА_2 мала грошові зобов'язання перед позивачем, з огляду на те, що остання порушила вказані грошові зобов'язання, доказів протилежного останньою не надано, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
Позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 24 745, 08 грн. та 3% річних у розмірі 4 376, 26 грн.
Водночас, суд звертає увагу, що положення статей 509, 625 ЦК України, передбачають нарахування інфляційних втрат і 3% річних лише на суму основного боргу.
Суд не погоджується з вірністю здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, оскільки позивачем було здійснено таке нарахування в тому числі на інфляційні втрати та 3% річних, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 згідно рішень у справах №569/7680/17 (інфляційні втрати - 12512, 56 грн та 3% річних - 1341, 00 грн) та №569/22493/19 (інфляційні втрати - 7105,64, 56 грн та 3% річних -2 574, 90 грн).
Суд здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних встановив, що розмір інфляційних складає 13 042, 25 грн, а 3% річних - 2 345, 78 грн.
Розрахунок інфляційних втрат:
за період з 29.07.2020 по 08.09.2020 (24 649, 26 ? 1,002990 - 24 649, 26 = 73, 70 грн);
за період з 09.09.2020 по 07.11.2022 (25 417, 66 ? 1,435016 - 25 417, 66 = 11 057, 09 грн);
за період з 08.11.2022 по 30.06.2023 (31 595, 87 ? 1,060497 - (31 595, 87 = 1 911, 46 грн).
Розрахунок 3% річних:
за період з 29.07.2020 по 08.09.2020 (24 649, 26 ? 3% ? 42 (кількість днів прострочення) / 365 = 85, 09 грн);
за період з 09.09.2020 по 07.11.2022 (25 417, 66 ? 3% ? 790 (кількість днів прострочення) / 365 = 1 650, 41 грн);
за період з 08.11.2022 по 30.06.2023 (31 595, 87 ? 3% ? 235 (кількість днів прострочення) / 365 = 610, 28 грн).
За таких обставин первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягає до часткового задоволення.
Стосовно зустрічного позову про припинення здійснення вимог відшкодування, стягнення, компенсації та інших пов'язаних із заподіянням шкоди вимог до ОСОБА_2 згідно з постановою Рівненського міського суду про закриття кримінальної справи від 11.06.2012 №1-345/11 відносно ОСОБА_2 , обвинуваченої у скоєнні злочинів, передбачених частиною 3 ст. 198-2 та частиною 1 статті 101 КК України, слід зазначити таке.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 11.06.2012 року у справі №1-345/11 суд кваліфікував дії підсудної ОСОБА_6 за ст. 198-2 ч.3 КК України, в редакції 1960 року, які виразились в примушуванні до виконання цивільно-правових зобов?язань тобто вимога виконати угоду позики під погрозою насильства над потерпілим, вчинене повторно, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я, що спричинило тяжкі наслідки. Крім того, суд кваліфікував дії підсудної ОСОБА_2 за ст. 101 ч. 1 КК України, в редакції 1960 року, дії якої виразились в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, котре спричинило розлад здоров?я, поєднане з заподіяна ОСОБА_1 в прямому причинному зв?язку з її інвалідністю. Вказаною постановою суд закрив кримінальне провадження відносно вчинення ОСОБА_2 злочинів передбачених ч. 3 ст. 198-2 та ч. 1 ст. 101 КК України у зв?язку із закінченням строків давності.
Вказана постанова набрала законної сили.
Згідно з ч.6 ст.82 ЦПК України, визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
У постанові Верховного суду України від 19 грудня 2019 року у справі №520/11429/17 зазначено, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанова КГС ВС від 19 грудня 2019 року по справі №916/1041/17).
Суть преюдиції полягає в неприпустимості ставлення під сумнів судовго рішення, яке набрало законної сили, а також повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Преюдиціальність це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 26 листопада 2019 року по справі №902/201/19, постанова КГС ВС від 15 жовтня 2019 року по справі №908/1090/18).
Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення (постанова КЦС ВС від 11 грудня 2019 року по справі №320/4938/17).
Суб'єктивними межами преюдиції є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини (постанова КЦС ВС від 11 грудня 2019 року по справі №320/4938/17).
Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17 грудня 2019 року по справі №641/1793/17).
Отже, судом під час розгляду кримінальної справи №1-345/11 було встановлено, що дії вчинені ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 мали місце та вчинені саме нею. Тому, при розгляді справи про правові наслідки цих дій, обставини, встановлені постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 11.06.2012 року у справі №1-345/11 є обов?язковими для суду.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, з сукупності викладеного вище слідує, що зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими, обставини покладенні в основу зустрічного позову не підтверджуються долученими доказами, а позивачкою за зустрічним позовом не надано суду інших доказів на підтвердження обґрунтованості позову, тобто зустрічний позов є необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню.
При цьому інші доводи, викладені позивачем у зустрічній позовній заяві не спростовують висновків суду про необґрунтованість зустрічних позовних вимог та наявність підстав для відмови у задоволенні зустрічного позову.
Керуючись ст. 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в сумі 13 042, 25 грн та 3% річних в сумі 2 345, 78 грн
У задоволенні решти вимог первісного позову відмовити.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення здійснення вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повне судове рішення складене та підписане 20.03.2024.
Суддя Левчук О. В.