12 березня 2024 року
м. Київ
справа № 621/988/23
провадження № 51-6433 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Харківського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року стосовно
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця с. Левківка Зміївського району
Харківської області, який зареєстрований та
проживає за адресою:
АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Зміївський районний суд Харківської області вироком від 19 квітня 2023 року засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
11 жовтня 2023 року Харківський апеляційний суд скасував вирок суду у частині призначення ОСОБА_7 покарання і ухвалив новий вирок, за яким призначив обвинуваченому покарання за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 14 лютого 2023 року приблизно о 20 год, знаходячись у приміщенні літньої кухні домоволодіння АДРЕСА_2 , в умовах воєнного стану, діючи умисно, повторно, шляхом вільного доступу, таємно викрав мобільний телефон «Xiaomi Redmi 5», який належить ОСОБА_8 , заподіявши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 1 830 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із вироком суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі його підзахисного внаслідок суворості, просить його змінити, застосувати положення ст. 75 КК. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки відомостям, поданим стороною захисту, які характеризують особу його підзахисного з позитивної сторони та дають підстави звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання із застосуванням ст. 75 КК.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та його захисник підтримали доводи касаційної скарги, просили її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити оскаржуване судове рішення без зміни.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 185 КК в касаційному порядку не оспорюються.
У поданій касаційній скарзі захисник не погоджується із вироком суду апеляційної інстанції, зокрема, через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі його підзахисного внаслідок суворості.
Колегія суддів касаційного суду уважає ці доводи захисника безпідставними з огляду на таке.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
За змістом ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Зміївський районний суд Харківської області вироком від 19 квітня 2023 року засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК звільнив від його відбування з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
При цьому суд урахував характер і ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та наявність обставин, що його пом'якшують - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність у потерпілого претензій матеріального та морального характеру у зв'язку з повним відшкодуванням шкоди, а також те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності, має незадовільний стан здоров'я, негативно ставиться до вчиненого.
Прокурор, не погоджуючись із вироком суду першої інстанції через безпідставне, на його думку, застосування положень ст. 75 КК, подав апеляційну скаргу, в якій, із наведенням відповідних обґрунтувань, просив його скасувати та ухвалити новий вирок, призначивши ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці.
Суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційні вимоги прокурора, скасував вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 у частині призначення покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив обвинуваченому покарання за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд апеляційної інстанції врахував те, що ОСОБА_7 суспільно корисною працею не займався, неодружений, за місцем проживання характеризується задовільно, раніше неодноразово судимий.
Також суд апеляційної інстанції зважив на те, що викрадене майно було повернуто потерпілому працівниками поліції.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому ч. 4 ст. 185 КК, та не знайшов підстав для застосування ст. 75 КК, переконливо мотивувавши своє рішення в цій частині.
Щодо доводів захисника про зміну судових рішень та звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів касаційного суду враховує обставини, встановлені судами, та документи, надані стороною захисту, а саме те, що ОСОБА_7 :
- щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину;
- вчинив умисний, тяжкий, корисливий злочин в умовах воєнного стану;
- 8 разів притягувався до кримінальної відповідальності за різні умисні злочини, в тому числі й корисливі;
- новий злочин учинив за 6 місяців після звільнення з установи виконання покарань;
- страждає на хронічні захворювання;
- з 07 липня 2023 року до затримання перебував на обліку як безробітній в центрі зайнятості;
- визнаний неприданим до строкової служби у 1994 році;
- з квітня 2023 року проживає з громадянкою ОСОБА_9 , веде з нею спільне господарство та має спільний бюджет (акт від 02 жовтня 2023 року, складений депутатом Зміївської міської ради Харківської області).
Проте, на думку колегії суддів, зазначені обставини не свідчать про можливість застосування до засудженого положень ст. 75 КК та звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, відтак підстави, передбачені ст. 438 КПК, для зміни вироку суду апеляційної інстанції не встановлені.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що призначене ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Щодо доводів захисника про неврахування його заперечень на апеляційну скаргу колегія суддів зауважує, що вони не спростовують зроблених висновків та вцілому не впливають на об'єктивність та правильність ухваленого судом апеляційної інстанції вироку.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків з питання правильності призначеного ОСОБА_7 покарання та справедливості обраного йому заходу примусу захисник у касаційній скарзі не навів.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвалений вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
постановив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Харківського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3