20 березня 2024 року
м. Київ
справа № 127/28196/21
провадження № 61-10342св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач(позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за зустрічним позовом - державний реєстратор Виконавчого комітету Вінницької міської ради Левчук Ірина Вікторівна,
третя особа (третя особа за зустрічним позовом)- Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «ІВО+КГ»,
розглянув заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ІВО+КГ» про відвід судді, який входить до складу колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Гулька Бориса Івановича та заяву про самовідвід судді Верховного Суду Гулька Бориса Івановича від участі у розгляді справи за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «ІВО+КГ», про поділ земельної ділянки з виділенням з неї окремої частки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», державного реєстратора Виконавчого комітету Вінницької міської ради Левчук Ірини Вікторівни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «ІВО+КГ», про скасування реєстрації права власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2023 року, ухвалене у складі судді Сичука М. М., та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,
У жовтні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «ІВО+КГ» (далі - ТОВ «Фірма «ІВО+КГ»), в якому просило суд виділити у натурі частки співвласників із майна, що є у спільній власності, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 0510136300:01:049:0007 на АДРЕСА_1 площею 0,1636 га, шляхом здійснення поділу цієї ділянки згідно з варіантом, наведеним у додатку 2 до висновку за результатами проведення судової земельно - технічної експертизи та будівельно - технічної експертизи № 287 від 11 серпня 2016 року з виділенням в натурі: АТ КБ «ПриватБанк» частини зазначеної земельної ділянки площею 0,08 га, яка необхідна для розміщення, обслуговування та використання за цільовим призначенням належного на праві власності АТ КБ «ПриватБанк» магазину з прибудовами на АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 частини зазначеної земельної ділянки площею 0,0836 га.
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк», державного реєстратора Виконавчого комітету Вінницької міської ради Левчук І. В. (далі - державний реєстратор Левчук І. В.), третя особа - ТОВ «Фірма «ІВО+КГ», в якому просила суд скасувати реєстрацію права власності за АТ КБ «ПриватБанк» на земельну ділянку площею 0,08 га, номер запису 30357745 від 24 січня 2019 року про державну реєстрацію державним реєстратором Левчук І. В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45226320 від 26 січня 2019 року, що знаходилась під арештами, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення апеляційного суду Вінницької області у справі № 127/20446/15 від 19 грудня 2016 року, ухвали апеляційного суду Вінницької області від 03 липня 2018 року у справі № 127/20446/15.
Ухвалою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2022 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до спільного розгляду з позовом АТ КБ «ПриватБанк».
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2023 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Виділено в натурі частки співвласників із майна, що є у спільній власності, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 0510136300:01:049:0007 на АДРЕСА_1 площею 0,1636 га, шляхом здійснення поділу цієї ділянки згідно з варіантом, наведеним у додатку 2 до висновку за результатами проведення судової земельно - технічної експертизи та будівельно - технічної експертизи № 287 від 11 серпня 2016 року з виділенням в натурі: АТ КБ «ПриватБанк» частини зазначеної земельної ділянки площею 0,08 га, яка необхідна для розміщення, обслуговування та використання за цільовим призначенням належного на праві власності АТ КБ «ПриватБанк» магазину з прибудовами по АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 частини зазначеної земельної ділянки площею 0,0836 га.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 14 953,50 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», державного реєстратора Левчук І. В., третя особа - ТОВ «Фірма «ІВО+КГ», про скасування реєстрації права власності на земельну ділянку відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2023 року - без змін.
У липні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.
25 липня 2023 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
30 серпня 2023 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Вінницького міського суду Вінницької області.
У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
19 лютого 2023 року ухвалою Верховного Суду частково задоволено клопотання ОСОБА_1 , зупинено виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2023 року у частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору до закінчення касаційного провадження у справі.
28 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників.
15 березня 2024 року до Верховного Суду надійшла заява ТОВ «Фірма «ІВО+КГ» про відвід судді, який входить до складу колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду - Гулька Б. І. Заява обґрунтована тим, що вказаний суддя приймав участь розгляді іншої справи № 127/28196/21 як суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з тими самими сторонами у спорі та з вимогами, які витікають з одного й того ж спору, при цьому допустив дискримінацію відносно ОСОБА_1 у сфері правосуддя, прав власника, оскільки залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції, дійшов помилкових висновків про те, що доводи касаційної скарги на законність судового рішення не впливають, направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Посилаючись на вказані обставини, заявник уважає, що на результат розгляду вказаної справи може вплинути упереджене ставлення до заявника судді Верховного Суду Гулька Б. І., який входить до складу колегії суддів, що розглядають цю справу.
Розглядаючи заяву ТОВ «Фірма «ІВО+КГ» про відвід судді Верховного Суду Гулька Б. І, Верховний Суд виходить з такого.
Підстави для відводу судді визначено статтею 36 ЦПК України. При цьому частиною другою вказаної статті закріплено, що суддя підлягає відводу (самовідводу) також у випадку існування обставин, встановлених статтею 37 ЦПК України, яка, в свою чергу, визначає випадки недопустимості повторної участі судді в розгляді справи.
Суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо, зокрема, він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді (пункти 3, 5 частини першої статті 36 ЦПК України).
Питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішене як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід (стаття 40 ЦПК України).
Частиною четвертою статті 36 ЦПК України встановлено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не можуть бути підставами для відводу.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді. ЄСПЛ зазначає, що «у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду». Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного». У випадку ж самовідводу сам суддя повинен бути переконаним, що є достатньо фактів, які свідчать про його безсторонність.
Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але «вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими» (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України» (Belukha v. Ukraine), заява № 33949/02).
Одночасно висновки або позиції суддів, висловлені у судових рішеннях, не можуть бути підставою для відводу, оскільки тлумачення закону у поєднанні з обставинами справи є підґрунтям здійснення правосуддя і у протилежному випадку судді позбавляються можливості на висловлення позиції при розгляді інших подібних справ у подальшому.
Неможливість для учасника справи заявити відвід з підстав незгоди з рішенням або окремою думкою судді в інших справах чи висловленою публічно думкою судді щодо того чи іншого юридичного питання обґрунтовується необхідністю дотримання одного з найважливіших принципів судочинства - nemo iudex in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі), який виключає для учасника процесу можливість обирати суддю на власний розсуд, зокрема, шляхом заявлення відводів тим суддям, відома правова позиція яких позивача не влаштовує.
Зміст заяви ТОВ «Фірма «ІВО+КГ» про відвід судді Верховного Суду Гулька Б. І. не свідчить про наявність підстав, передбачених статтями 36, 37 ЦПК України, для відводу судді.
Оцінюючи, чи наявні підстави для відводу за суб'єктивним критерієм, Верховний Суд констатує, що відсутні будь-які підстави стверджувати, що суддя Верховного Суду Гулько Б. І. має та виявляє особисту упередженість під час розгляду цієї справи. Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з'являться докази на користь протилежного. Доказів протилежного заявником не надано й судом не здобуто.
За об'єктивним критерієм Верховним Судом підлягає встановленню, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним, при цьому, є те, чи є побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об'єктивно підтвердженими.
Доводи заяви ТОВ «Фірма «ІВО+КГ» про відвід судді Верховного Суду Гулька Б. І. не містять посилання на обставини, які б дали підстави для висновку про необ'єктивність та упередженість судді Верховного Суду, отже, заявлений відвід є необґрунтованим. Доводи заявника щодо підстав для відводу суддів обґрунтовуються помилковим тлумаченням норми процесуального закону.
Верховний Суд наголошує на тому, що необґрунтоване усунення судді від участі у розгляді певної справи є так само порушенням права на справедливий суд, як і незадоволення обґрунтованої заяви про відвід судді.
Разом із тим, перед початком розгляду справи по суті суддя Верховного Суду Гулько Б. І. заявив про самовідвід у цій справі з тих підстав, щоб усунути обставини, які б давали щонайменший сумнів в об'єктивності та неупередженості суддів та суду.
Вирішуючи питання про самовідвід судді Гулька Б. І. Верховний Суд виходить з такого.
У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом.
У світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини об'єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям: забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішній вияв того, що відбувається; суддею створено достатні гарантії для усунення об'єктивно виправданих підстав (і навіть потенційної можливості) побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім.
Як зазначає Європейський суд з прав людини, найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (справа Hauschildt Case, № 11/1987/134/188).
Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається за допомогою суб'єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об'єктивного критерію, тобто з'ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого легітимного сумніву з цього приводу (справа Hauschildt Case від 24 травня 1989 року, № 11/1987/134/188, § 48).
Згідно з об'єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об'єктивно виправдані.
Згідно з пунктом 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, які схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені у статтях 36, 37 ЦПК України.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші, ніж перелічені у пунктах 1-4 частини першої статті 36 ЦПК України, обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
З підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
Відповідно до частини першої статті 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
У зв'язку із тим, що суддя Верховного Суду Гулько Б. І. заявив мотивований самовідвід у справі з метою уникнення щонайменших сумнівів у стороннього спостерігача щодо неупередженості та відсутності безсторонності, на підставі пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України заяву про самовідвід судді Гулька Б. І. слід задовольнити, а справу передати для повторного автоматизованого перерозподілу.
Керуючись статями 33, 36 37, 40 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Визнати необґрунтованим заявлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «ІВО+КГ» відвід судді Верховного Суду Гулька Бориса Івановича у розгляді справи за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «ІВО+КГ», про поділ земельної ділянки з виділенням з неї окремої частки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», державного реєстратора Виконавчого комітету Вінницької міської ради Левчук Ірини Вікторівни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «ІВО+КГ», про скасування реєстрації права власності на земельну ділянку.
Заяву судді Верховного Суду Гулька Бориса Івановича про самовідвід задовольнити, а справу передати для проведення повторного автоматизованого перерозподілу щодо судді Верховного Суду Гулька Бориса Івановича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець