13 березня 2024 року
м. Київ
справа № 753/9645/21
провадження № 61-14735св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ),
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року у складі судді Заставенко М. О. та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання заборгованості солідарним обов'язком подружжя та визнання частини заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 14 червня 2010 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики, оформлений розпискою, відповідно до якого ОСОБА_3 взяла у нього у борг грошові кошти у сумі 3 120 000 грн на купівлю квартири строком до 14 червня 2020 року. Кошти були отримані у гривневому еквіваленті до іноземної валюти у розмірі 394 138 доларів США.
Станом на дату пред'явлення позову зобов'язання щодо повернення боргу за договором позики не виконані.
На дату укладання договору ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 та кошти, отримані у позику, використані в інтересах сім'ї.
Так, 16 червня 2010 року отримані від позики кошти, подружжя витратило на купівлю квартири АДРЕСА_1 .
Цільове призначення коштів, отриманих у позику, передбачало саме купівлю квартири для спільного проживання ОСОБА_3 та її чоловіка - ОСОБА_5 .
Купівля та наступний продаж вказаної квартири здійснювалися ОСОБА_3 за нотаріально посвідченою згодою її чоловіка, що також свідчить про спільні дії подружжя в інтересах сім'ї.
Крім того, за час перебування у шлюбі ОСОБА_5 ніколи не ініціював питання про оспорення договору позики, що також свідчить про погодженість та спільність інтересів і дій подружжя.
Отже, після укладення договору позики у ОСОБА_5 , як солідарного боржника, виникло зобов'язання перед ним щодо повернення всієї суми позики.
Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. 12 березня 2020 року Восьмою Київською державною нотаріальною конторою Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) відкрита спадкова справа за фактом смерті ОСОБА_5 .
Згідно зі свідоцтва про право на спадщину від 25 листопада 2020 року спадкоємцями майна померлого ОСОБА_5 є: дружина ОСОБА_3 , син - ОСОБА_1 , дочка - ОСОБА_4 .
Зазначав, що зобов'язання померлого ОСОБА_5 за договором позики перейшло у порядку спадкування до спадкоємців померлого.
У зв'язку із досягненням згоди з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо сплати останніми 5/6 частин суми основної заборгованості за договором позики від 14 червня 2010 року у порядку позасудового вирішення спору, ОСОБА_2 вважав за можливе виділення та визначення частки відповідача ОСОБА_4 у розмірі 1/6 частини основного грошового зобов'язання, що складає еквівалент у сумі 65 689,66 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 1 823 545,15 грн, у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
08 травня 2021 року ОСОБА_2 направив вимоги до спадкоємців на адресу Восьмої Київської державної нотаріальної контори щодо стягнення боргу померлого ОСОБА_5 за договором позики, однак відповіді не отримав.
Враховуючи, що на час повернення боргу за розпискою від 14 червня 2010 року визначається 14 червня 2020 року, та те, що на час звернення з відповідним позовом ОСОБА_4 не було здійснено будь-яких дій зі сплати боргу або дій щодо новації боргу, неправомірне користування нею чужими коштами має місце і до теперішнього часу, а тому ОСОБА_2 вважав за необхідне застосування до вказаних правовідносин положення статті 625 ЦК України, та крім основної суми боргу також стягнути інфляційну складову боргу та три відсотки річних.
З урахуванням наведеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд:
- визнати солідарним обов'язок ОСОБА_5 у складі спадщини за спадковою справою № 25/2020 від 12 березня 2020 року, у зобов'язанні за розпискою про отримання позикових коштів від 14 червня 2010 року, укладеною між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що складає 394 138 доларів США;
- визнати заборгованість ОСОБА_4 перед ОСОБА_2 у розмірі основної заборгованості еквівалентній сумі 65 689, 66 доларів США, яка на час звернення з позовом до суду становить 1 823 545,15 грн, у межах вартості майна, одержаного у спадщину;
- визнати заборгованість ОСОБА_4 перед ОСОБА_2 у розмірі інфляційного збільшення та 3% річних, що складає 260 219,66 грн, у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної інстанцій
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2022 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Замінено сторону позивача у цивільній справі № 753/9645/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання заборгованості, з ОСОБА_2 на його правонаступника - ОСОБА_1 , на підставі укладеного договору про відступлення права вимоги.
ОСОБА_1 позов ОСОБА_2 підтримав у повному обсязі.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що безпідставними є доводи позивача про солідарний обов'язок ОСОБА_3 та ОСОБА_5 щодо повернення позики, отриманої ОСОБА_3 від ОСОБА_2 , так як у наданій ОСОБА_3 розписці відсутня письмова згода ОСОБА_5 на укладення вказаного правочину, не доведено використання отриманих у борг коштів саме в інтересах сім'ї, а тому відсутні підстави для визнання обов'язку спадкоємців з повернення частини позики.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів використання отриманих у борг ОСОБА_3 грошових коштів в інтересах сім'ї, оскільки доказів того, що після продажу у 2015 році квартири АДРЕСА_1 , майновий стан подружжя якимось чином суттєво змінився на вартість проданої квартири не подано, тому позовні вимоги є недоведеними, пославшись на відповідну практику Верховного Суду.
Також суди зазначили, що недоведеними є вимоги до спадкоємців боржника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до районного суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли безпідставних висновків про те, що не було доведено, що отримані ОСОБА_3 грошові кошти у борг були отримані нею та використані в інтересах сім'ї з її чоловіком - ОСОБА_5 . Вважає, що наявні у справі докази безумовно підтверджують отримання боргу та використання коштів в інтересах сім'ї, так як позика була отримана на придбання квартири, яку було придбано під час шлюбу та зі згоди чоловіка, в якій вони проживали, якою користувалися.
Посилається на відповідну практику Верховного Суду.
Відзиви на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
29 листопада 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 червня 2010 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 3 120 000 грн, що еквівалентно 394 138 доларам США строком до 14 червня 2020 року, про що написала власноручно розписку. Вказані кошти, як вказано в розписці, нею отримані для придбання квартири (том 1, а. с. 10).
На момент написання розписки та отримання коштів ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу.
16 червня 2010 року ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Г.В., за реєстровим № 631 (том 1, а. с. 28-31).
Відповідно до пункту 5 договору, продаж квартири вчинено сторонами за ціною у 2 583 333,33 грн, податок на додану вартість у розмірі 516 666,67 грн.
10 листопада 2015 року ОСОБА_3 продала вказану квартиру за 4 806 165 грн, про що свідчить копія договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною М. В., зареєстрованого у реєстрі за № 352.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 листопада 2020 року, спадкоємцями померлого ОСОБА_5 є: його дружина ОСОБА_3 , син ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_4 .
08 травня 2021 року ОСОБА_2 подав до Восьмої Київської державної нотаріальної контори вимогу до спадкоємців померлого ОСОБА_5 у порядку статті 1281 ЦК України.
10 травня 2022 року під час розгляду судом першої інстанції вказаної справи між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики від 14 червня 2010 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . За умовами вказаного договору ОСОБА_2 продав, а відповідач у справі ОСОБА_1 придбав право вимоги за договором позики 14 червня 2010 року, укладеним між ОСОБА_2 , як позикодавцем, та ОСОБА_3 , як позичальником.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033-13-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 та постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від 18 листопада 2019 року у справі № 569/7631/15-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3928/14-ц, від 12 листопада 2020 року у справі № 642/3198/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 05 жовтня 2021 року у справі № 755/16464/20, від 10 січня 2022 року у справі № 577/2233/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також як підставу касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 зазначає порушення судами норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази; необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Отже, за спільними зобов'язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.
Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Подібні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
При цьому, ненадання письмової згоди другого з подружжя на отримання позики саме по собі не вказує на відсутній солідарний обов'язок повернення боргу за договором позики (див. постанови Верховного Суду: від 02 квітня 2020 року у справі № 638/17330/16-ц (провадження № 61-43636св18), від 19 травня 2021 року у справі № 641/9402/13-ц (провадження № 61-773св20).
Крім того, Верховний Суд зазначає, що визначення розміру часток кожного з подружжя можливе як на підставі договору подружжя, так і на підставі рішення суду, що узгоджується з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України як вимога про визнання права.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , правонаступником якого за договором відступлення права вимоги є ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не врахували наведених норм права та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, а саме те, що укладення одним з подружжя правочину за згодою іншого презюмується. Те, що правочин було укладено одним з подружжя не в інтересах сім'ї, а в особистих інтересах, має бути доведено саме тією особою, яка спростовує цю презумпцію, якщо це прямо не передбачено тим, чи іншим правочином.
Зазначене передбачено нормами процесуального права, які уособлють змагальність процесу.
Так, згідно із частиною третьою статті 12 кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Надані сторонами докази мають бути судом оцінені за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України. Суди цього не зробили.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, помилково вказав, що позивачем недоведено факт отримання коштів у борг в інтересах сім'ї, через відсутність згоди чоловіка у розписці, оскільки це суперечить наведеним вище правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.
Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першоїабо апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, неправильно застосувавши норми матеріального права, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець