судді Кондратової І.Д.
на постанову колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 910/23042/16
28 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 910/23042/16
Історія справи
1. 23 лютого 2022 року Залізниця звернулась із скаргою до суду на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця та іншої посадової особи Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ) під час виконання наказу Господарського суду міста Києва від 10 лютого 2022 року № 910/23042/16, виданого на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 27 січня 2022 року.
2. Залізниця, посилаючись на встановлений мораторій на звернення стягнення на активи Залізниці за зобов'язаннями ДП "Донецька залізниця", що є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій відповідно до пункту 11 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року N 1404-VIII, подала скаргу на неправомірні дії, рішення та бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ), просила:
1) визнати незаконною та скасувати постанову про арешт коштів Залізниці від 21 лютого 2022 року;
2) визнати неправомірними дії Відділу щодо виставлення та направлення в банківські установи платіжних вимог про примусове списання грошових коштів з рахунків Залізниці в рамках виконавчого провадження;
3) визнати незаконною бездіяльність заступника начальника Відділу, яка полягає в не зупиненні вчинення виконавчих дій;
4) усунути порушене право Залізниці шляхом зобов'язання посадової особи Відділу відізвати платіжні вимоги із банківських установ та зупинити вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження.
3. Постановою Верховного Суду від 10.08.2022 постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 скасовано в частині стягнення пені, а справу в цій частині передано на новий розгляд до апеляційного суду.
4. 08 вересня 2022 року Залізниця знову поскаржилася на бездіяльність ВДВС, просила:
1) визнати неправомірною бездіяльність Відділу, яка полягає в незакінчені виконавчого провадження;
2) усунути порушене право Залізниці шляхом зобов'язання Відділу винести постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 5 статті 39 та вжити відповідних заходів, передбачених пунктом 7 частини п'ятої статті 27 та статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року N 1404-VIII.
Скарга обґрунтована скасуванням судового рішення, на виконання якого було видано наказ на примусове виконання рішення суду, що є підставою для прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження та вжиття заходів, передбачених пунктом 7 частини п'ятої статті 27, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".
5. 4 квітня 2023 року Господарський суд міста Києва закрив провадження за скаргами.
6. Суд першої інстанції зробив такі висновки:
- 15.11.2022 заступник начальника Відділу виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, тому провадження за скаргами згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України підлягає закриттю;
- права Залізниця у зв'язку з не зупиненням державним виконавцем виконавчого провадження при встановленому законодавством мораторію на звернення стягнення на активи не порушені, оскільки мораторій не стосується всіх зобов'язань Залізниці. Доказів розміщення всього майна Залізниці на непідконтрольній території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, не надано;
- орган державної виконавчої служби листом від 31.10.2022 надав відповідь на звернення скаржника, тому є безпідставними аргументи скаржника щодо відсутності відповіді на його звернення від 28.09.2022 та бездіяльності державного виконавця з винесення постанови про закінчення виконавчого провадження;
- доказів направлення заяви від 19.08.2022 на адресу державної виконавчої служби суду не надано, тому посилання скаржника на повідомлення заявою про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження є необґрунтованими;
- з огляду на те, що заявлене до захисту право скаржника повністю відновлене винесенням Відділом постанови про закінчення виконавчого провадження № від 15.11.2022, то вимоги скарг в інших частинах задоволенню не підлягають.
7. 12 грудня 2023 року Північний апеляційний господарський суд частково скасував ухвалу Господарського суду міста Києва. Суд апеляційної інстанції:
Відмовив у задоволенні вимог скарги Залізниці від 23.02.2022 щодо:
- визнання неправомірними дії Відділу щодо виставлення та направлення в банківські установи платіжних вимог про примусове списання грошових коштів з рахунків Залізниці в рамках виконавчого провадження;
- визнання незаконною бездіяльності заступника начальника Відділу, яка полягає в незупиненні вчинення виконавчих дій.
Закрив провадження за скаргою Залізниці від 23.02.2022 щодо:
- скасування постанови про арешт коштів боржника від 21.02.2022,
- усунення порушеного права боржника шляхом зобов'язання посадової особи ВДВС відізвати платіжні вимоги із банківських установ та зупинити вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження.
Відмовив у задоволенні вимог скарги Залізниці від 08.09.2022 щодо:
- визнання неправомірною бездіяльність Відділу, яка полягає в незакінчені виконавчого провадження, та усунення порушеного права Залізниці шляхом зобов'язання Відділу винести постанову про закінчення виконавчого провадження.
8. Залізниця подала касаційну скаргу, просила скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким скарги задовольнити повністю.
9. 30 жовтня 2023 року Верховний Суд (надалі - Суд) частково задовольнив касаційну скаргу Залізниці, скасував судові рішення в оскаржуваній частині, справу № 910/23042/16 у скасованій частині передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
10. Суд залишив без змін судові рішення у частині закриття провадження.
11. Суд брав до уваги, що Залізниця у своїй скарзі зазначала, що "оскільки виконавче провадження № 68709373 з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києві від 27.07.2021 - закінчено, відтак предметом спору в цій справі залишаються дії та бездіяльність державного виконавця Відділу ДВС".
12. Водночас Суд виснував, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано закрив провадження у частині зобов'язання скасування постанови про арешт коштів боржника, усунення порушеного права боржника шляхом зобов'язання посадової особи Відділу відізвати платіжні вимоги із банківських установ та зупинити вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження, оскільки постановою державного виконавця від 26.08.2022 знято арешт з коштів боржника, і винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Підстави для висловлення та суть окремої думки
13. На жаль, не можу погодитися з висновками Суду в частині скасування судових рішень та передачі на новий розгляд, тому відповідно до частини 3 статті 34 ГПК України викладаю окрему думку, суть якої полягає у такому.
14. Те, що я не погодилася з висновками більшості, на мою думку, є наслідком різниці у поглядах з колегами стосовно:
по-перше: меж розгляду справи судом касаційної інстанції та підстав для повного або часткового скасування рішень і передачі справи повністю або частково на новий розгляд;
по-друге: щодо мети скарги під час виконання судового рішення та порядку її розгляду.
Мотиви окремої думки
(І) Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції та підстав скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд
15. У справі, що переглядається, оскаржується постанова суду апеляційної інстанції після перегляду ухвали про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця.
16. Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу (частина перша статті 304 ГПК України). Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 287 ГПК України). У такому разі в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень) (абзац четвертий пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України).
17. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 304 ГПК України).
18. Стаття 310 ГПК України визначає підстави для повного або часткового скасування рішень і передачі справи повністю або частково
- на новий розгляд;
- для продовження розгляду.
19. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду визначає частина шоста статті 310 ГПК України. Зокрема, підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
20. Окрім того, частина четверта статті 304 ГПК України, що регулює порядок розгляду касаційних скарг на ухвали господарських судів, також визначає, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.
21. Отже, суд касаційної інстанції може скасувати та передати справу для продовження розгляду лише якщо незаконна ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі. У справі, що переглядається, оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не є такими.
22. Щодо переліку порушень, які можуть призвести до скасування судових рішень з передачі справи повністю або частково на новий розгляд, то слід виходити з того, що він наведений у частинах другій та третій статті 310 ГПК України і є вичерпним.
23. Зокрема, частина третя статті 310 ГПК України визначає, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
24. Отже, суд касаційної інстанції може направити справу на новий розгляд, якщо має місце одночасно декілька умов:
по-перше, скаржник у касаційній скарзі посилався на порушення норм процесуального права;
по-друге, скаржник у касаційній скарзі обґрунтував, що порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
по-третє, порушення процесуальних норм є одними з випадків, виключний перелік яких наведений у пунктах 1 - 4 частини третьої статті 310 ГПК України.
25. Не погоджуюсь з тим, що у цій справі були підстави для передачі справи на новий розгляд, оскільки Залізниця у касаційній скарзі не посилалася порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
26. У постанові Суду також не наведений перелік порушень, що визначений у частинах другій та третій статті 310 ГПК України, що може бути підставою для передачі справи на новий розгляд.
27. У пункті 6.2 постанови Суд зазначив, що ураховуючи доводи та мотиви касаційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що на вирішення Суду постають такі питання:
- наявності/відсутності підстав для визнання незаконною бездіяльність заступника начальника ВДВС, які полягають в не зупиненні вчинення виконавчих дій по ВП;
- наявності/відсутності підстав для визнання неправомірними дії ВДВС щодо виставлення та направлення в банківські установи платіжних вимог про примусове списання грошових коштів з рахунків АТ "Укрзалізниця";
- наявності/відсутності підстав для визнання неправомірною бездіяльність ВДВС щодо не закінчення виконавчого провадження у відповідності до пункту 5 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження";
- наявності/відсутності підстав для усунення порушеного права АТ "Українська залізниця" шляхом зобов'язання ВДВС вжити відповідних заходів, передбачених статтею 27 та 40 Закону України "Про виконавче провадження".
28. На мою думку, Суд мав компетенцію надати відповідь на ці питання самостійно. Суд мав усі повноваження для остаточного й вичерпного розгляду скарги, що сприяло б: здійсненню правосуддя в рамках повноважень касаційної інстанції; встановленню судового контролю за виконанням рішення; забезпеченню сталості та єдності судової практики у питанні виконання судових рішень, постановлених проти Залізниці.
29. Розуміючи складність справи, з повагою ставлюся до думки колег. Проте, хотілося б зауважити, що передача скарги на новий розгляд, яка має розглядатися у десятиденний строк, може суперечити як суті судового контролю, так і ролі Верховного Суду у вирішенні питань, пов'язаних з розглядом скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця. Така практика може призвести до: затягування процесу вирішення скарги; невизначеності та непослідовності в судовій практиці; ускладнення процесу виконання судових рішень; понесення сторонами додаткових судових витрат, тощо.
30. На мою думку, повноваження Верховного Суду направити справу на новий розгляд має розглядатися не як правило, а як виключення з правила, що використовується з метою виправлення серйозних недоліків, які не можуть бути судом касаційної інстанції самостійно. Направлення справи на новий розгляд може бути виправданим лише у виняткових випадках, що чітко визначені у Кодексі, коли інші способи усунення порушень процесуального права неможливі.
(ІІ) Щодо питань по суті скарги
31. З повагою до думки Суду, дозволяю собі висловити іншу точку зору з додатковим мотивуванням щодо деяких аспектів рішення.
32. Спочатку, хочу підкреслити, що виконання рішенням суду відбулось до 24 лютого 2022 року, до введення воєнного стану в Україні.
33. Одна скарга була подана до 24 лютого 2022 року, а інша - після, що є важливим з огляду на зміни в законодавстві щодо примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти), боржником за якими є акціонерне товариство "Українська залізниця".
34. Це є суттєвий фактор, який слід враховувати при розгляді скарг, адже з початком воєнного стану змінились суспільні відносини, і в законодавство щодо примусового виконання рішень були внесені певні зміни.
Щодо мораторію на звернення стягнення на активи залізниці та його наслідки
35. У постанові Суду міститься посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2022 у справі №908/1525/16 та висновок у питанні вирішенні виключної правової проблеми "Про умови мораторію на звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов'язаннями ДП "Донецька залізниця". Зокрема, що: "оскільки майно ДП "Донецька залізниця" знаходиться на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, то відповідно до указаних норм законів № 4442-VI та № 1404-VIII на період дії мораторію підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов'язаннями ДП "Донецька залізниця", а також зупиняється вчинення відповідних виконавчих дій".
36. Напевно, це є описка (наявна неточність у посиланні на постанову), оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.12.2022 у справі №908/1525/16 не вирішувала таке питання, і не робила відповідних висновків. У цій справі вирішувалось інше питання щодо забезпечення ефективності судового захисту прав стягувачів у правовідносинах із державними підприємствами, які тривалий час не виконують рішень судів про стягнення коштів у добровільному порядку та включені до переліку об'єктів малої або великої приватизації, правомірність зупинення вчинення виконавчих дій у разі включення державних підприємств до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації (пункт 12 частина перша статті 34 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження"), та правомірність припинення (закриття) провадження у справі про його банкрутство (пункт 4-3 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній на час закриття провадження у справі про банкрутство)".
37. Натомість правову проблему наслідків впровадження мораторію Велика Палата Верховного Суду вирішувала в іншій справі.
38. Зокрема, у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/22858/17 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Касаційного господарського суду, викладеного у пункті 6.30 постанови від 25 червня 2021 року у справі № 910/22748/16, про те, що пункт 11 частини першої статті 34, пункт 101 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 1404, пункти 5-1 та 5-2 розділу ІІІ "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" за змістом є такими, що не відповідають Конституції України (суперечать статті 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 129-1 Конституції України).
39. Водночас, раніше з цього питання висловився також і Пленум Верховного Суду, до складу якого входять усі судді Верховного Суду.
40. Зокрема, 03 грудня 2021 року Пленум Верховного Суду постановив звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 11 частини першої статті 34, пункту 10 1 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", пунктів 5 -1 та 5 -2 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України від 23 лютого 2012 року N 4442-VI "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" (постанова № 12).
41. Ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі за цим поданням. Станом на сьогодні рішення не прийнято.
42. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частини перша та друга статті 2 ГПК України), а також з огляду на те, що обов'язковість судового рішення є складовою принципу верховенства права.
43. Якщо судові рішення, постановлені проти держави чи державних підприємств, не виконуються протягом тривалого строку, це не має нічого спільного з ефективним захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав. У такому разі зводиться нанівець ефективність правосуддя, що впливає на авторитет судової влади.
44. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
45. Натомість, відповідно до частин першої та четвертої статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
46. З цього випливає обов'язок судів при розгляді справи враховувати висновки Верховного Суду і застосовувати практику Європейського суду з прав людини як джерело права, яка чітко говорить, що необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (стаття 129 Конституції України).
47. Це означає, що суд зобов'язаний керуватися верховенством права, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
48. За практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виконання рішення, винесеного будь-яким судом, повинне розглядатися як невід'ємна частина "справедливого судового розгляду" для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (Hornsby v. Greece, § 40; Burdov v. Russia, § 34, Burdov v. Russia (№ 2) (Application№ 33509/04), § 65). Затримка у виконанні рішення може бути виправданою, виходячи зі змісту фактичних обставин справи. Але вона не може бути настільки надмірною, аби призвести до порушення суті права, гарантованого статтею 6 § 1 (Immobiliare Saffi v. Italy [ВП] (Application № 22774/93), § 74).
49. Також ЄСПЛ зауважує, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці (справа "Чіжов проти України", заява № 6962/02, рішення від 17 травня 2005 року, пункт 40).
50. У постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/22858/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що введення державою вказаного вище мораторію на звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, само собою не суперечить указаним нормам Конституції України та Конвенції. Разом з тим запровадження такого мораторію покладає на державу позитивний обов'язок створити необхідні правові механізми, щоб затримка виконання рішень не була настільки надмірною, аби призвести до порушення суті права, гарантованого статтею 6 Конвенції.
51.Отже, у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/22858/17 Велика Палата Верховного Суду також вказувала на необхідність дотримання права, гарантованого статтею 6 Конвенції.
52. З огляду на обов'язок суду керуватися верховенством правом і застосовувати практику Європейського суду з прав людини як джерело права, на мою думку, до постановлення рішення Конституційним Судом питання надмірності затримки у виконанні судового рішення підприємством, яке перебуває у державній власності, з підстав запровадження державою мораторію, суду слід вирішувати спори відповідно до конкретних обставин у кожній справі, виходячи з критеріїв Європейського суду з прав людини щодо розумності тривалості (складність справи, поведінка заявника та поведінка відповідних державних органів), а також критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції (чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право).
53. Встановлення законодавцем мораторію на виконання судових рішень є втручанням у право власності сторони. Це також є втручанням у виконання судового рішення, контроль за яким здійснює суд (частина третя статті 129 -1 Конституції України).
54. Тому Суд у межах спору та правової позиції сторін має обов'язок щоразу перевіряти, чи не призводить застосування відповідних положень Закону, що зупиняє виконання рішення на невизначений строк, до порушення норм Конституції України, які є нормами прямої дії, тобто, тлумачити та застосовувати встановлений законом мораторій у спосіб, що відповідає Конституції України. Якщо суд, розглядаючи справу (скаргу), встановить, що за конкретних обставин справи застосування Закону не відповідатиме Конституції України - правовому акту вищої юридичної сили, суд має застосовувати норми правового акта вищої юридичної сили (частини сьома статті 11 ГПК України).
55. В аспекті перевірки законності дій виконавця, слід виходити з того, що за змістом статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" державний виконавець має вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням цього Закону, але й Конституції України, норми якої мають пряму та вищу юридичну силу.
56. Отже, можна стверджувати, що правомірність вчинення виконавчих дій за наявності передбаченої законом заборони (мораторію на виконання судового рішення), слід оцінювати у кожному конкретному випадку в аспекті норм Конституції України, критеріїв ЄСПЛ щодо розумності тривалості та сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
57. Наведене є важливим, оскільки принцип пропорційності, який виводять із принципу верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), є критерієм в оцінці державного втручання в конкретне право чи свободу людини.
58. Оцінка дій державного виконавця лише в аспекті вимог Закону України "Про виконавче провадження", без урахування положень Конституції України, міжнародних судових рішень та інших обставин, що мають важливе значення, є помилковою. Такий підхід не узгоджується зі статтею 8 Конституції України, відповідно до якої визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип є однією з основних засад господарського судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 ГПК України). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 11 ГПК України), на якому має бути засноване судове рішення (частина перша статті 236 ГПК України).
Щодо застосування висновку рішенні КСУ від 10 червня 2003 року № 11-рп/2003
59. Суд у постанові послався на те, що Конституційний Суд України у Рішенні від 10 червня 2003 року № 11-рп/2003, вирішуючи питання про те, чи встановлення мораторію на звернення стягнення на майно державних підприємств (боржників) робить "фактично необов'язковим" виконання ними судових рішень майнового характеру, зробив висновок, що Закон, яким встановлено мораторій, не порушує конституційної вимоги обов'язковості судових рішень. Рішення судів про примусове відчуження майна підприємств, ухвалені до і після прийняття цього Закону, ним не скасовуються, вони залишаються в силі, а їх виконання призупиняється до вдосконалення механізму примусової реалізації майна. Тобто Законом встановлюється подовжений на цей період строк їх виконання.
60. На мою думку, в цій частині висновок Суду з посиланням лише на одне рішення Конституційного Суду України від 10 червня 2003 року № 11-рп/2003 не є повним, не дає чіткого розуміння причин, чому суд керується виключно цим рішенням. Складається враження, що Суд з огляду на цю юридичну позицію Конституційного Суду України вважає можливим (прийнятним) встановлювати мораторій на виконання рішення з боргами держави (державних підприємств) на невизначений термін без жодних правових наслідків, і це не протирічить Конституції України.
61. З таким не можу погодитися. Тому, щоб забезпечити юридичну визначеність в аспекті вирішення майбутніх подібних спорів, пов'язаних з правовими наслідками встановлення мораторію, та чітко окреслити свою позицію вважаю за потрібне зауважити наступне.
62.Відповідно до частини першої статті 92 Закону України "Про Конституційний Суд України" юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення.
63. Згідно з частиною другою цієї статті Конституційний Суд України може розвивати і конкретизувати юридичну позицію Суду у своїх наступних актах, змінювати юридичну позицію Суду в разі суттєвої зміни нормативного регулювання, яким керувався Суд при висловленні такої позиції, або за наявності об'єктивних підстав необхідності покращення захисту конституційних прав і свобод з урахуванням міжнародних зобов'язань України та за умови обґрунтування такої зміни в акті Суду.
64. Рішення Конституційного Суду України у справі № 11-рп/2003 було прийнято 20 років тому. Не можна не брати до уваги, які зміни в Україні відбулися за цей час, наявність об'єктивних підстав для посилення захисту конституційних прав і свобод з урахуванням міжнародних зобов'язань України, інтеграції України до Європейського Союзу та взяття нею відповідних зобов'язань.
65. Не можна ігнорувати всі рішення Європейського суду з прав людини, що були прийняті проти України з підстав тривалої та системної проблеми з виконанням судових рішень проти держави.
66. Окрім того, пізніше Конституційний Суд України викладав також і іншу правову позицію. Зокрема, що зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень полягає у відстроченні виконання судового рішення на певний строк, має відповідати принципу верховенства права та здійснюватися у випадках і на підставі, визначених законом (абзац п'ятий пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012). Тобто Конституційний Суд України фактично змінив свою попередню юридичну позицію, і чітко наголосив на необхідності здійснення захисту верховенства права.
67. Отже, юридичні позиції Конституційного Суду України, хоч і є обов'язковими, однак зі спливом часу можуть бути змінені Судом в наступних актах. Правові позиції не статистичні, вони розвиваються і еволюціонують, що обумовлюється зміною суспільних відносин та інших факторів.
68. Суди, що розглядають справи, при тлумаченні та застосуванні правових норм мають враховувати всі наступні зміни юридичної позиції Конституційного Суду України у наступних актах, що формуються у світлі нових суспільних відносин та викликів з метою посилення захисту конституційних прав і свобод з урахуванням міжнародних зобов'язань України.
Щодо порядку виконання рішення суду після введення воєнного стану
69. В аспекті цієї скарги вважаю доречним та необхідним звернути увагу на те, що всі вищенаведені висновки Верховного Суду можна застосовувати виключно до тих правовідносин, що виникли у період до 24 лютого 2022 року.
70. Війна все змінила. Змінилися пріоритети держави розподіл балансу між суспільним та приватним інтересом. Змінилось національне законодавство, що регулює питання втручання в права осіб.
71. Зокрема, 19 серпня 2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння процесам релокації підприємств в умовах воєнного стану та економічного відновлення держави" від 28.07.2022 №2468-IX, яким розділ ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України " Про виконавче провадження" доповнено пунктом 10-3 такого змісту:
"10--3. Тимчасово, на період до припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні:
1) зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти), боржником за якими є акціонерне товариство "Українська залізниця";
2) підлягають зняттю арешти, накладені до набрання чинності цим Законом на кошти та майно акціонерного товариства "Українська залізниця" у виконавчих провадженнях".
72. Змінились також і міжнародні зобов'язання України. Зокрема, статтею 15 Конвенції встановлено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом.
73. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні було введено воєнний стан. Цей Указ затверджено Законом від 24 лютого 2022 року № 2102-IX. У пункті 3 Указу визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону № 389-VIII.
74. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Україна відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права у разі введення воєнного стану негайно повідомляє через Генерального секретаря ООН державам, які беруть участь у цьому пакті, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.
75. 28 лютого 2022 року Генерального секретаря ООН та за його посередництвом інші держави-учасниці Пакту поінформовано про Указ Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64/2022 "Про введення воєнного стану" та ухвалення Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", а також надіслані роз'яснення щодо обсягу застосування відступу (відповідна нотифікація розміщена за посиланням https://treaties.un.org/doc/Publication/CN/2022/CN.65.2022-Eng.pdf).
76. Цей відступ стосується також прав за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
77. Надалі у зв'язку з ухваленням Законів України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідні нотифікації були здійснені на адресу Генерального секретаря ООН.
78. Відступ України від зобов'язань за Міжнародним пактом та Конвенцією діятиме до завершення воєнного стану на всій території нашої держави. Повідомлення про припинення Україною відступу буде надіслано на адресу Генерального секретаря ООН.
Застосування цих принципів у справі, що переглядається
79. Повертаючись до обставин цієї справи, варто звернути увагу та підкреслити, що ця справа, що переглядається, безумовно за всіма ознаками є відмінною від справи № 910/22748/16, в якій Верховний Суд вирішив звернутися до Пленуму Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності пункту 11 частини 1 статті 34; пункту 10-1 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02.06.2016 N 1404-VIII "Про виконавче провадження"; пунктів 51 та 52 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 23.02.2012 N 4442-VI.
80. Відмінність полягає в наступному:
- судове рішення у справі № 910/22748/16 ґрунтувалася не лише на визнанні неконституційними певних положень закону, але й на порушенні положень статті 6 Конвенції та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції. Затримка виконання рішення суду в ній була понад 4 роки, що порушило баланс між загальними інтересами суспільства та правами кредитора Залізниці. У цій же справі затримка становить менше 10 днів;
- Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" визначає 6-місячний термін з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, протягом якого законодавець допускає затримку у виконанні рішення. Цей строк не є таким, що є занадто тривалим, якщо інші важливі обставини в контексті справи будуть доведені. На мою думку, до спливу цього строку, взагалі передчасно говорити про те, що затримка виконання є настільки тривалою, що фактично право доступу до суду обмежується таким чином, що сама суть права зведена нанівець. Окрім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.09.2021 у справі №905/2999/17 також наголошувала на необхідності вчинення дій (застосування механізмів), передбачених статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
- у справі № 910/23042/12 судове рішення після його примусового виконання взагалі було скасовано, як помилкове.
81. Тому хоча і з інших мотивів, погоджуюсь з висновками Суду, що суд апеляційної інстанції помилково визнав законність дій органу державної виконавчої служби, посилаючись виключно на висновок у постанові Верховного Суду від 25.06.2021 у справі №910/22748/16. Цей висновок був зроблений за інших фактичних обставин, що є суттєвим, як пояснювалось вище. Суд апеляційної інстанції самостійно не аналізував дії державного виконавця в аспекті дотримання прав стягувача, що гарантовані положеннями статті 6 Конвенції та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.
Щодо судового рішення за скаргою
82. Відповідно до частини першої статті 339 ГПК України, що встановлює особливості розгляду скарг в порядку судового контролю, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
83. Згідно з частиною другою статті 343 ГПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Отже, метою подання скарги щодо рішення, дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є поновлення порушеного права заявника.
84. Якщо ж оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина друга третя статті 343 ГПК України).
85. У справі, що переглядається, встановлено такі обставини:
- 10.02.2022 видано наказ про стягнення з Залізниці на користь Товариства;
- 17.02.2022 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження;
- 21.02.2022 винесено постанову про арешт коштів боржника;
- 21.02.2022 виставлено платіжну вимогу;
- 22.02.2022 рішення суду виконано. Стягнуто з Залізниці на користь Товариства 55 922 129,22 грн;
- 23.02.2022 подана скарга Залізниці на вказані вище дії з вимогою зупинити вчинення виконавчих дій;
- 10.08.2022 Верховний Суд скасував рішення суду про стягнення з Залізниці на користь Товариства у частині пені у розмірі 52 621 324,60 грн (47 656 150,80 + 4 965 173,76), у решті - щодо стягнення 192 805,68 доларів США 3% річних за несвоєчасне повернення кредитів, 84472,50 доларів США 3% річних за несвоєчасну сплату процентів постанова набрала законної сили та підлягала виконанню;
- 26.08.2022 знято арешт з коштів боржника (Залізниці);
- 08.09.2022 подана друга скарга Залізниці на бездіяльність органу ДВС з вимогою закінчити виконавче провадження з причини скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, а також вчинити дії;
- 27.09.2022 суд апеляційної інстанції постановив здійснити поворот виконання рішення про стягнення з Товариства (стягувача) на користь Залізниці 50 682 908,97 грн. Залізниця просила в порядку повороту виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 стягнути з Товариства 50 837 933,97 грн. За наслідками розгляду апеляційної скарги скасовано рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 50 682 908,97 грн, тому поворот виконання виконано в частині;
- 15.11.2022 була ухвалена постанова про закінчення виконавчого провадження, оскільки 03.10.2022 Товариство припинилось (пункт 3 частини першої статті 39 Закону України від 02.06.2016 N 1404-VIII "Про виконавче провадження").
67. З урахуванням викладеного, вважаю, що:
- друга скарга Залізниці від 08.09.2022 на бездіяльність органу ДВС є частково аргументованою. Орган ДВС після ухвалення постанови Верховним Судом від 10.08.2022 року зобов'язаний був закінчити виконавче провадження з причини скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, а також вчинити дії (повернути стягнутий виконавчий збір). Дії органу ДВС не відповідають вимогам пункту 5 частини першої статті 39 Закону України від 02.06.2016 N 1404-VIII "Про виконавче провадження";
- оскільки після подання скарг виконавче провадження було закінчено з іншої підстави і постанова про закінчення виконавчого провадження від 15.11.2022 не оскаржується, вважаю, що суд не може поновити права стягувача шляхом зобов'язання органу ДВС винести постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 39 Закону України від 02.06.2016 N 1404-VIII "Про виконавче провадження". У такому разі права боржника можуть бути поновлені шляхом визнання оскаржуваної бездіяльності неправомірною та зобов'язання орган ДВС усунути порушення шляхом повернення виконавчого збору, що був стягнутий на виконання рішення, яке було скасовано;
- підстави для задоволення скарги Залізниці від 08.09.2023 в частині зобов'язання вжити заходів, передбачених статтею 40 Закону України від 02.06.2016 N 1404-VIII "Про виконавче провадження" відсутні. У цій частині скарга не містить чітких аргументів та опису "зазначення" конкретних дій, які очікує Залізниця від виконавця. Стаття 40 Закону, на яку посилається скаржник, регулює наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа. Зокрема, встановлює, що "арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження; про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження". Виконавець вже зняв арешт з коштів боржника, що свідчить про поновлення його прав. Залізниця не конкретизувала, які необхідно вчинити ще інші дії у розумінні статті 40 Закону України від 02.06.2016 N 1404-VIII "Про виконавче провадження".
68. Щодо першої скарги Залізниці від 23.02.2022 в частині визнання неправомірними дії виконавця та посадових осіб Відділу щодо виставлення та направлення в банківські установи платіжних вимог про примусове списання грошових коштів з рахунків Залізниці в рамках виконавчого провадження та зобов'язання посадової особи Відділу відізвати платіжні вимоги із банківських установ та зупинити вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження.
69. Суд у цій частині виснував, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано закрив провадження у частині зобов'язання скасування постанови про арешт коштів боржника, усунення порушеного права боржника шляхом зобов'язання посадової особи Відділу відізвати платіжні вимоги із банківських установ та зупинити вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження, оскільки постановою державного виконавця від 26.08.2022 знято арешт з коштів боржника, і винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, а в частині оцінки правомірності дій - передав на новий розгляд.
70. Стаття 339 ГПК України передбачає, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
71. Такий захист має бути ефективним, зокрема, доступним для тих, кого він стосується, спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення та не залежати від дій, які виконавець вчиняє на свій розсуд (див. mutatis mutandis пункт 8.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/7310/20).
72. Верховний Суд у постанові від 31 січня 2023 року у справі № 910/22748/16 розглянув питання, чи може суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця та зобов'язати його зупинити вчиняти виконавчі дії після того, як суд раніше в порядку контролю за виконанням судового рішення зобов'язав державного виконавця вчиняти виконавчі дії; рішення суду фактично виконано; виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, закінчено; і постанова про закінчення виконавчого провадження не оскаржується.
73. Верховний Суд у справі № 910/22748/16 дійшов висновку, що відповідь на це питання - ні. Навіть, якщо відповідно до пункту 11 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
74. Верховний Суд зробив висновок, що зупинення проведення виконавчих дій щодо примусового виконання судових рішень про стягнення коштів з державних підприємств може бути встановлено законом, зокрема, як захід підтримання їх стабільного фінансово-економічного стану, що спрямовано на захист важливого суспільного інтересу, як у даному випадку належне функціонування залізничного транспорту, що має стратегічне значення. Водночас втручання у право власності допускається лише у виняткових випадках з дотриманням засад справедливості, пропорційності. Розумний баланс між приватними й публічними інтересами порушується, якщо не встановлено передбачуваного правового регулювання суспільних відносин щодо розумних строків погашення такої заборгованості, і на кредитора покладається надмірний тягар.
75. Зокрема у справі у справі № 910/22748/16 Верховний Суд виснував, що відповідно до конкретних обставин справи зупинення проведення виконавчих дій щодо примусового виконання судових рішень про стягнення з таких підприємств, хоча й передбачено законом, але не відповідає принципу верховенства права, що й стало підставою для ухвалення постанови Верховного Суду, якою було залишено без змін ухвалу від 04.02.2021 про зобов'язання заступника начальника Відділу поновити порушене право стягувача шляхом забезпечення виконання рішення та невідкладно вжити всі необхідні заходи примусового виконання рішення, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", у тому числі звернути стягнення на грошові кошти боржника у національній і іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
76. Як вже зазначалось вище, у цій справі, що переглядається, таких обставин встановлено не було. Навпаки мають місце інші обставини (незначний строк після набрання рішенням законної сили; надалі рішення взагалі скасовано, як помилкове). Ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не встановили недотримання розумного балансу між приватними й публічними інтересами,
і покладання на кредитора надмірного тягаря, що могло б означати, що порушення принципу верховенства права.
77. Тому, на мою думку, у справі, що переглядається, не було підстав вважати, що зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень, що полягає у відстроченні виконання судового рішення на певний строк, не відповідало принципу верховенства права, що б виправдовувало дії органу ДВС вчинення виконавчих дій, незважаючи на законодавчу заборону їх вчиняти (мораторій).
78. Суд у постанові у справі, що переглядається, зробив висновок, що «дії державного виконавця у виконавчому провадженні №68709373 (відкритого на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 №910/23042/16) є такими, що суперечать приписам пункту 11 частини першої статті 34, частини першої статті 35 Закону "Про виконавче провадження". Такий висновок означає, що у цих правовідносинах виконавець не міг вчиняти інші дії, окрім як зупинити проведення виконавчих дій щодо примусового виконання судового рішення.
79. На мою думку, такий висновок Суду є очевидним та однозначним, встановлення неправильного застосування норм матеріального права є підставою для постановлення нового рішення, а не для передачі справи на новий розгляд. Встановлення обґрунтованості скарги є підставою для визнання оскаржуваних дій неправомірними і зобов'язання виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби усунути порушення (поновити порушене право заявника).
80. Підсумовуючи викладене, з повагою до колег, хочу зауважити з метою виокремлення проблематики. На мою думку, недосконалою (потребує перегляду, зміні) є практика Верховного Суду, коли справа передається на новий розгляд з вказівками про те, яка норма матеріального права і як повинна бути застосована, тоді як Суд мав би постановити нове рішення по справі, ґрунтуючись на власному аналізі чинного законодавства та встановлених у справі обставин. Вважаю, що це позбавляє суд першої інстанції його дискреційних повноважень, підриває принцип незалежності судової влади та може призвести до необґрунтованого затягування розгляду справи.
81. Тому моя позиція проста - якщо Верховний Суд доходить висновку, що суди першої або апеляційної інстанції помилися у правозастосуванні, постановляти нове рішення. Це сприятиме дотримання розумному строків розгляду справи судом в конкретній справі та забезпеченню єдності судової практики, що є реалізацією принципу правової визначеності, який є одним із фундаментальних аспектів верховенства права.
Суддя І. Кондратова