12 березня 2024 року
м. Київ
cправа № 927/479/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - приватного підприємства «Грівас» (далі - Підприємство, позивач, скаржник) - Жуков Д.О. (адвокат),
відповідача - приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Техно-Т» (далі - Фірма, відповідач) - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.09.2022 (головуючий - суддя Шморгун В.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 (головуючий - суддя Пантелієнко В.О., судді Остапенко О.М., Сотніков С.В.)
у справі №927/479/22
за позовом Підприємства
до Фірми
про зобов'язання вчинити дії та стягнення 390 000 грн.
Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для зобов'язання відповідача вчинити певні дії, стягнення компенсації за незаконне використання права інтелектуальної власності та моральної шкоди за приниження ділової репутації.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Підприємство звернулося до суду з позовною заявою до Фірми про:
- зобов'язання Фірми з моменту набрання рішенням суду законної сили вчинити такі дії:
• видалити з сайту https://techno-t.net.ua/ текст такого змісту усіма мовами: «Організація виробництва пінобетонних/газобетонних блоків не є автомобільним методом виробництва. Пропонуємо Вашій увазі виробничу лінію конвейєрного типу з механізованим завантаженням компонентів. Виробництво пінобетонних/газобетонних блоків здійснюється за різальною технологією із застосуванням двопортального комплесу для різання пінобетону. Специфікація виробничої лінії розрахована на представників малого та середнього бізнесу бажаючих налагодити виробництво пінобетонних/газобетонних блоків продуктивністю від 40 м3 за зміну, до 120 м3 за суттю при організації виробничого процесу в три зміни. Склад виробничої лінії розрахований на подальшу модернізацію до лінії «конвейєрного типу» з автоматичним дозуванням «компонентів». За потреби, з найменшими витратами можлива поетапна модернізація лінії та автоматизація виробництва зі збільшенням продуктивності до 150 м3 пінобетонної/газобетонної продукції»; ілюстрації (графічні зображення), що розташовані під словами «Вид зверху» та «Вид збоку»;
• опублікувати на сайті https://techno-t.net.ua/ інформацію про факт протиправного використання об'єктів права інтелектуальної власності Підприємства та повний текст рішення суду у даній справі;
- стягнення з Фірми на користь Підприємства компенсації за незаконне використання об'єктів права інтелектуальної власності у розмірі 325 000 грн і компенсації моральної шкоди за приниження ділової репутації у розмірі 65 000 грн.
1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що:
- позивач на своєму веб-сайті http://grivas.ua розмістив інформацію про його продукцію, а саме лінію для виробництва газобетону/пінобетону "Стандарт плюс" (текст та графічні зображення), яка була розроблена у 2013 році;
- у червні 2022 року позивач виявив, що відповідач на своєму веб-сайті https://techno-t.net.ua розмістив зображення (опис та ілюстрації) лінії з виробництва пінобетонних/газобетонних блоків (ЛППІГ-30), які є тотожними з каталогом позивача, без дозволу останнього, чим порушив його права;
- у зв'язку з цим, позивач просив суд зобов'язати відповідача припинити використання об'єктів права інтелектуальної власності шляхом вилучення із сайта ілюстрації лінії з виробництва пінобетонних/газобетонних блоків (ЛППІГ-30) та текстового опису, а також стягнути з відповідача компенсацію за незаконне використання об'єктів інтелектуальної власності з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат за кожен об'єкт та моральну шкоду за порушення ділової репутації у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.09.2022 закрито провадження у справі в частині зобов'язання Фірми з моменту набрання рішенням суду законної сили видалити з сайту https://techno-t.net.ua/ текст усіма мовами, у решті позову [зобов'язати опублікувати на сайті https://techno-t.net.ua/ інформацію про факт протиправного використання об'єктів права інтелектуальної власності Підприємства та повний текст рішення суду у даній справі; стягнення з Фірми на користь Підприємства компенсації за незаконне використання об'єктів права інтелектуальної власності у розмірі 325 000 грн і компенсації моральної шкоди діловій репутації у розмірі 65 000 грн] відмовлено та стягнуто Фірми на користь Підприємства 10 864,29 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
2.2. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.09.2022 в частинах, якими у решті позову, а саме щодо зобов'язання опублікувати на сайті https://techno-t.net.ua/ інформацію про факт протиправного використання об'єктів права інтелектуальної власності Підприємства та повний текст рішення суду у даній справі; щодо стягнення з Фірми на користь Підприємства компенсації за незаконне використання об'єктів права інтелектуальної власності у розмірі 325 000 грн і компенсації моральної шкоди діловій репутації у розмірі 65 000 грн- відмовлено та стягнуто Фірми на користь Підприємства 10 864,29 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката Підприємство звернулось з апеляційними скаргами.
2.3.Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 апеляційні скарги Підприємства щодо відмови у задоволенні позовних вимог та Фірми щодо стягнення 10 864,29 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.09.2022 у справі №927/479/22 - без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Підприємство, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі Підприємство із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що:
- суди неправильно витлумачили пункт «є» частини першої статті 52 Закону України «Про авторські та суміжні права» (далі- Закон), частину другу статті 22 Закону України «Про інформацію», статтю 2 Закону України «Про електронні комунікації» та не врахували правові висновки Верховного Суду щодо правової природи веб-сайту, викладені у постановах від 21.11.2019 та від 18.03.2021 у справі №927/791/18;
- суди неправильно застосували норми матеріального права (статтю 52 Закону) та порушили норми процесуального права (статті 79, 238 ГПК України), не застосували принцип jura novit curia;
- апеляційний господарський суд безпідставно і без жодного обґрунтування відхилив висновок судової експертизи, проведеної за його ж ініціативою;
- при цьому, скаржник послався на постанови Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №918/440/19, від 16.03.2020 у справі №922/1658/19 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.
4.2. Крім того, скаржник з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що відсутній правовий висновок про можливість чи неможливість стягнення моральної шкоди на користь юридичної особи за порушення авторського права на твір (об'єкт права інтелектуальної власності), власником виключних майнових прав на який є саме юридична особа.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Від відповідача відзив на касаційну скаргу до Суду не надійшов.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції зазначено, зокрема, таке.
6.1.1. Підприємство є юридичною особою, основним видом діяльності якої є виробництво машин і устаткування для добувної промисловості та будівництва, та власником знаку для товарів і послуг «Грівас» на підставі виданого Державною службою інтелектуальної власності свідоцтва від 10.09.2014 №190671.
6.1.2. Фірма є юридичною особою, основним видом діяльності якої є виробництво машин і устаткування для виготовлення харчових продуктів і напоїв, перероблення тютюну.
6.1.3. Як зазначає позивач, він є виробником лінії для виробництва газобетону/пінобетону «Стандарт плюс», інформацію про яку розмістив на своєму веб-сайті http://grivas.ua у вигляді файлу у форматі .pdf, що складається з 14 сторінок тексту та графічних зображень.
6.1.4. Підприємство 01.10.2018 склало технічний опис лінії для виробництва пінобетонних блоків «Стандарт Плюс», волокна армуючого (фібри поліпропиленової), протеїнового піноутворювача.
6.1.5. Позивач вважає, що опис і зображення лінії з виробництва пінобетонних блоків/газобетонних блоків (ЛППІГ-30), розміщених на сайті відповідача https://techno-t.net.ua, є ідентичними (тотожними) з каталогом позивача щодо лінії конвеєрного типу для виробництва пінобетонних блоків «Стандарт плюс», розміщеному на сайті http://grivas.ua, без дозволу останнього.
6.1.6. Станом на дату ухвалення судом рішення інформація, що містилась на веб-сторінці https://techno-t.net.ua/liniya-po-proizvodstvu-penobitonnyh-blokov-gazobetonnyh-blokov-lppig-30, видалена.
6.2. Щодо правомірності використання відповідачем спірних тексту та ілюстрацій суд першої інстанції встановив, зокрема, таке.
6.2.1. Технічний опис від 01.10.2018, складений позивачем, за словами його представника, для покупця обладнання, містить технічні дані лінії у зібраному виді, а саме її габаритні розміри (довжину, ширину, висоту та масу).
6.2.2. Суд першої інстанції вважає, що на підставі наданих позивачем доказів - титульної сторінки з технічних умов, сертифікатів про походження товару, технічного опису лінії для виробництва пінобетонних блоків «Стандарт плюс» та висновку експерта не можна встановити дати розроблення позивачем цієї лінії.
6.2.3. Суд першої інстанції зазначив, що предметом доказування у цій справі, з огляду на предмет спору, є обставини щодо неправомірного використання відповідачем спірних тексту та інформації, які були розміщені на веб-сайті позивача, а не обставини розроблення позивачем спірного обладнання.
6.2.4. Наданий позивачем акт від 30.09.2017 №ОУ-000064 здачі-прийняття робіт (надання послуг) не дає суду змоги встановити обставину розміщення на веб-сайті позивача спірних тексту та ілюстрацій, оскільки, у ньому зазначено про надання ТОВ «Фонбренд» Підприємству контент-послуг загальною вартістю 14 280 грн, однак не вказано, що саме конкретно було виконано.
6.2.5. За наведених обставин у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зазначені вище докази не є належними, допустимими та достатніми доказами та не підтверджують вказані позивачем обставини.
6.2.6. Як зазначає позивач, відповідач на своєму сайті https://techno-t.net.ua опублікував інформацію про обладнання - лінію з виробництва пінобетонних блоків/газобетонних блоків (ЛППІГ-30) [далі - Лінія ЛППІГ-30] (опис та зображення), яка є ідентичною інформації (опису та зображенням), розміщеної позивачем на своєму сайті http://grivas.ua у 2017 році щодо лінії для виробництва газобетону/пінобетону «Стандарт плюс» (далі - Лінія «Стандарт плюс»), виробником якої є Підприємство.
6.2.7. Суд першої інстанції зазначив, що з матеріалів справи вбачається, у тому числі спірних тексту та ілюстрацій, позивач та відповідач є виробниками по суті однакового обладнання - лінії з виробництва пінобетону/газобетону (блоків), яку позивач реалізовує під назвою «Стандарт плюс», а відповідач - під назвою «ЛППІГ-30».
6.2.8. Разом з тим, неправомірність реалізації відповідачем свого обладнання, що є аналогічним обладнанню позивача, не є ні предметом, ані підставою позову. Спірним є лише використання тексту та ілюстрацій, технічного опису обладнання позивача в описі обладнання відповідача.
6.2.9. Відповідач не заперечує факт розміщення на своєму сайті зазначеної інформації про Лінію ЛППІГ-30, однак вважає, що позивач не довів, що опис та ілюстрації продукції, розміщеної на сайті позивача та відповідача є настільки тотожними або схожими, що їх можна сплутати та те, що спірні текст та ілюстрації, які він вважає рекламними матеріалами, що не мають критеріїв творчості, є твором та об'єктом авторського права, власником якого є позивач.
6.2.10. Крім того, відповідач не заперечив проти того, що надана позивачем роздруківка з сайта Фірми з інформацією про Лінію ЛППІГ-30 не відповідає інформації, що була розміщена на сайті відповідача.
6.2.11. Проаналізувавши тексти, розміщені на сайтах позивача та відповідача, суд першої інстанції встановив, що обидва тексти містять речення, які побудовані з використанням одних і тих же слів, за винятком того, що у тексті відповідача відсутні назви обладнання та компонентів, які містяться у тексті позивача, а слово «пінобетонних блоків» замінено на «пінобетонних/газобетонних блоків», в однаковій послідовності (як слова, так і речення), а, отже, за своїм змістом є тотожними.
6.2.12. Порівнявши ілюстрації до цього тексту, розміщені на сайтах позивача та відповідача, суд першої інстанції встановив, що ці зображення за зовнішнім виглядом, зовнішнім оформленням, кольором, кількістю та формою використаних елементів, їх графічним співвідношенням та розміщенням є ідентичними. На думку суду, ідентичність цих об'єктів є очевидною.
6.3. Стосовно зобов'язання відповідача видалити зі свого сайту спірні текст та ілюстрації суд першої інстанції зазначив, зокрема, таке.
6.3.1. У судовому засіданні як представник позивача, так і представник відповідача визнали, що спірні текст та ілюстрації видалені з веб-сайту відповідача.
6.3.2. Отже, зазначена обставина не підлягає доказуванню, оскільки, суд першої інстанції не має обґрунтованих підстав вважати її недостовірною або визнаною у зв'язку з примусом.
6.3.3. Враховуючи те, що предмет спору в частині зобов'язання відповідача видалити з його веб-сайту спірні текст та ілюстрації припинив своє існування після відкриття провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі у цій частині на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
6.4. Щодо зобов'язання відповідача опублікувати на своєму веб-сайті інформацію про факт протиправного використання об'єктів права інтелектуальної власності позивача та повний текст рішення у даній справі суд першої інстанції зазначив таке.
6.4.1. Позивач просить зобов'язати відповідача опублікувати інформацію про факт протиправного використання об'єктів права інтелектуальної власності позивача та повний текст рішення суду у даній справі на веб-сайті відповідача, який не відноситься до засобів масової інформації, а є лише сайтом юридичної особи в мережі Інтернет, на якому розміщена інформацію про цю особу та продукцію, що нею виробляється.
6.4.2. Суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, оскільки, стаття 52 Закону чітко передбачено належний спосіб захисту у таких правовідносинах, а тому застосування позивачем такого способу захисту як зобов'язання відповідача розмістити на веб-сайті відповідача, а не у засобах масової інформації (пресі), підпадає під розуміння неправильно обраного способу захисту, тобто іншого, ніж передбачений законом, а не відсутність такого, як хоче позивач.
6.4.3. Оскільки, суд першої інстанції розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог та не може самостійно змінювати предмет позову, а позивач обрав спосіб захисту, який не відповідає способу, визначеному Законом, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача опублікувати на своєму веб-сайті інформацію про факт протиправного використання об'єктів права інтелектуальної власності позивача та повний текст рішення суду у даній справі задоволенню не підлягають.
6.5. Щодо заявленої до стягнення компенсації за незаконне використання об'єктів права інтелектуальної власності суд першої інстанції, зазначив, зокрема, таке.
6.5.1. Позивач, звертаючись до суду, визначив компенсацію за порушення авторських прав в розмірі 325 000 грн, виходячи із розрахунку по 10 мінімальних заробітних плат за кожен об'єкт (4 ілюстрації та текст).
6.5.2. З наведеного розрахунку суми компенсації вбачається, що заявлена до стягнення сума є розміром компенсації, яка визначена позивачем на власний розсуд та не узгоджується з вимогами пункту "г" частини другої статті 52 Закону, які підлягають застосуванню судом під час вирішення спору (оскільки Закон не передбачає права суду при вирішенні питання про стягнення компенсації брати за основу розмір мінімальної заробітної плати, а обмежений порядком розрахунку (формулою), наведеним у пунктом "г" частини другої статті 52 Закону), а також засадами господарського судочинства.
6.5.3. Отже, позивач не обґрунтував порядку розрахунку суми компенсації, заявленої до стягнення, та не надав суду обґрунтований розрахунок такої суми, зокрема, розміру винагороди або комісійного платежу, які були б сплачені, якби відповідач звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права тощо, та відповідні докази на підтвердження такого розміру.
6.5.4. При цьому, з урахуванням відсутності у матеріалах справи (внаслідок їх ненадання позивачем) відповідних доказів, суд першої інстанції позбавлений можливості самостійно визначити розмір компенсації, що підлягає стягненню.
6.5.5. Відтак наданий позивачем розрахунок суми компенсації не приймається судом першої інстанції як такий, що є належним, документально підтвердженим, обґрунтованим, підтвердженим реальними вихідними даними.
6.5.6. Висновки Верховного Суду у справах №916/473/16, №761/10620/15, на які посилається позивач, не підлягають врахуванню судом першої інстанції у цій справі, оскільки, зроблені Верховним Судом на підставі правової норми, зазначеної у пункті «г» частини другої статті 52 Закону, яка втратила чинність з 22.07.2018, а, отже, не може застосовуватись до спірних правовідносин.
6.5.7. За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивач не обґрунтував і не довів належними доказами розміру заявленої до стягнення компенсації за використання твору без дозволу суб'єкта авторського права, а відтак позов в цій частині задоволенню не підлягає.
6.6. Щодо заявленої до стягнення моральної шкоди у розмірі 65 000 грн суд першої інстанції вказав таке.
6.6.1. Позивач просить стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди діловій репутації у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що становить 65 000 грн.
6.6.2. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
6.6.3. Разом з тим, позивач не обґрунтував, в чому саме полягає порушення (приниження) його ділової репутації, а, отже, не довів наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, що є обов'язковою умовою для застосування відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди.
6.6.4. Не погоджується суд першої інстанції з такими правовими підставами цієї позовної вимоги як неправомірність використання ділової репутації відповідно до приписів статті 33 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 4, 6 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».
6.6.5. Спірні текст та ілюстрації не підпадають під розуміння рекламних матеріалів, оскільки, за своєю природою та місцем розміщення є лише певною частиною загального технічного опису одного з промислових виробів, розміщеного у загальному збірнику (каталозі) продукції цього виробника, а не самостійним об'єктом (твором), направленим саме на рекламу, тобто за допомогою якого здійснюється безпосереднє розповсюдження відповідної інформації з метою просування його на ринок.
6.6.6. У свою чергу позивачем не доведено створення та використання такого каталогу саме як самостійного окремого рекламного твору.
6.6.7. Не підлягають застосуванню у даному випадку і приписи статті 6 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», оскільки правомірність копіювання зовнішнього вигляду самого виробу (Лінії «Стандарт Плюс»), як вже зазначав суд першої інстанції, не стосується предмету спору.
6.6.8. З огляду на викладене, суд першої інстанції доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги в частині стягнення компенсації моральної шкоди у розмірі 65 000 грн.
6.7. Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, у цілому погодився з доводами суду першої інстанції, та вказав, зокрема, таке.
6.7.1. До апеляційної інстанції 21.11.2023 від Науково-дослідного центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України (далі - НДЦ) надійшов лист від 14.11.2023 про направлення висновку експертів від 09.11.2023 №253/1/23 (далі - Висновок) та повернення матеріалів справи №927/479/22 до апеляційного суду.
6.7.2. Відповідно до Висновку за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи у сфері інтелектуальної власності відповідно до ухвали Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі №927/479/22 на питання: « 1) який розмір матеріальної шкоди завдано позивачу внаслідок розміщення відповідачем на своєму сайті ілюстрацій та тексту щодо лінії з виробництва пінобетонних блоків, які є об'єктами права інтелектуальної власності позивача?; 2) яка ринкова вартість майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності позивача (ілюстрацій та тексту з описом лінії з виробництва пінобетонних блоків) станом на дату оцінки?; 3) яким є розмір компенсації позивача за використання відповідачем об'єктів права інтелектуальної власності позивача (ілюстрацій та тексту з описом лінії з виробництва пінобетонних блоків) без його дозволу у своїй господарській діяльності (на сайті)?», експерти відповіли таке:
- по першому питанню: розмір матеріальної шкоди, якої завдано позивачу внаслідок розміщення відповідачем на своєму сайті ілюстрацій та тексту щодо лінії з виробництва пінобетонних блоків, які є об'єктами права інтелектуальної власності позивача складає 35 007,40 тис грн. (тридцять п'ять тисяч сім гривень 40 коп.);
- по другому питанню: ринкова вартість майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності позивача (ілюстрацій та тексту з описом лінії з виробництва пінобетонних блоків) станом на 09.04.2022 складає 111 338 грн (сто одинадцять тисяч триста тридцять вісім грн);
- по третьому питанню: визначити розмір компенсації позивача за використання відповідачем об'єктів права інтелектуальної власності позивача (ілюстрацій та тексту з описом лінії з виробництва пінобетонних блоків) без його дозволу у своїй господарській діяльності не вбачається за можливе, про що зазначено в дослідницькій частині.
6.7.3. Апеляційний суд зазначив, що критично ставиться до висновків експертів в експертизі від 09.11.2023 №253/1/23 по першому і другому питанням, оскільки, вони суперечать наявним у справі доказам. Тому місцевий суд законно і обґрунтовано відмовив у позові в цій частині.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 17.01.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №927/479/22 на підставі пунктів 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Від відповідача 29.02.2024 до Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява, в якій Фірма не визнала касаційну скаргу, вважає, її безпідставною та необґрунтованою, просить відмовити у її задоволенні, та оскаржувані судові рішення залишити без змін. Також, відповідач просить розглядати справу без участі представника.
7.3. Від позивача 05.03.2024 до Суду через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі.
7.4. Суд протокольною ухвалою від 12.03.2024 долучив вказані додаткові пояснення з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.
7.5. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.6. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Предметом касаційного оскарження є:
- рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.09.2022 в частинах, якими у решті позову, а саме щодо зобов'язання опублікувати на сайті https://techno-t.net.ua/ інформацію про факт протиправного використання об'єктів права інтелектуальної власності Підприємства та повний текст рішення суду у даній справі; щодо стягнення з Фірми на користь Підприємства компенсації за незаконне використання об'єктів права інтелектуальної власності у розмірі 325 000 грн і компенсації моральної шкоди діловій репутації у розмірі 65 000 грн - відмовлено та стягнуто Фірми на користь Підприємства 10 864,29 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката;
- постанова Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023, якою апеляційні скарги Підприємства щодо відмови у задоволенні позовних вимог та Фірми щодо стягнення 10 864,29 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.09.2022 у справі №927/479/22 - без змін.
8.1.1. В іншій частині рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.09.2022 не оскаржувалось ні в апеляційному, ані в касаційному паорядку. Відтак, не є предметом касаційного перегляду.
8.1.1.Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.6. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
8.13. Скаржник посилається на низку постанов Верховного Суду, які вказані у пункті 4.1 цієї постанови, зазначаючи про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано правові висновки.
8.14. Предметом розгляду у даній справі є спір щодо захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності (твори) та заявлені такі вимоги:
- зобов'язання Фірми з моменту набрання рішенням суду законної сили вчинити такі дії:
• видалити з сайту https://techno-t.net.ua/ текст такого змісту усіма мовами: «Організація виробництва пінобетонних/газобетонних блоків не є автомобільним методом виробництва. Пропонуємо Вашій увазі виробничу лінію конвейєрного типу з механізованим завантаженням компонентів. Виробництво пінобетонних/газобетонних блоків здійснюється за різальною технологією із застосуванням двопортального комплесу для різання пінобетону. Специфікація виробничої лінії розрахована на представників малого та середнього бізнесу бажаючих налагодити виробництво пінобетонних/газобетонних блоків продуктивністю від 40 м3 за зміну, до 120 м3 за суттю при організації виробничого процесу в три зміни. Склад виробничої лінії розрахований на подальшу модернізацію до лінії «конвейєрного типу» з автоматичним дозуванням «компонентів». За потреби, з найменшими витратами можлива поетапна модернізація лінії та автоматизація виробництва зі збільшенням продуктивності до 150 м3 пінобетонної/газобетонної продукції»; ілюстрації (графічні зображення), що розташовані під словами «Вид зверху» та «Вид збоку»;
• опублікувати на сайті https://techno-t.net.ua/ інформацію про факт протиправного використання об'єктів права інтелектуальної власності Підприємства та повний текст рішення суду у даній справі;
- стягнення з Фірми на користь Підприємства компенсації за незаконне використання об'єктів права інтелектуальної власності у розмірі 325 000 грн і компенсації моральної шкоди діловій репутації у розмірі 65 000 грн.
8.15. Предметом розгляду справи №927/791/18 є спір про захист ділової репутації юридичної особи та спростування недостовірної інформації та заявлені такі вимоги:
- визнання недостовірною і такою, що завдає шкоди діловій репутації позивача, інформацію, поширену у мережі Інтернет, розміщену на веб-сайті відповідача;
- зобов'язання відповідача не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну та таку, що завдає шкоди діловій репутації позивачу, інформацію шляхом опублікування на головній сторінці офіційного веб-сайту відповідача повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію повного тексту такого рішення.
8.16. Предметом розгляду справи №918/440/19 є спір стосовно порушення авторських майнових прав (твір образотворчого мистецтва) та заявлено вимоги щодо відновлення порушеного майнового права на твір шляхом стягнення компенсації за порушення авторських майнових прав.
8.17. Предметом розгляду справи №922/1658/19 є спір про захист прав територіальної громади як власника землі та заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.
8.18. Предметом розгляду справи №917/1739/17 є спір щодо захисту прав територіальної громади як власника землі та заявлено вимоги про стягнення збитків, завданих територіальній громаді міста внаслідок порушення земельного законодавства.
8.19. Із наведених справ №927/791/18, №922/1658/19, №917/1739/17 на які посилається скаржник, очевидним є те, що вони прийняті у правовідносинах, які мають відмінні предмет і підстави позову, що вказує на інакший зміст позовних вимог і матеріально-правове регулювання відносин. Суд звертає увагу, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
8.20. Таким чином, звертаючись із касаційною скаргою, обґрунтованою підставою оскарження передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник хоч і посилався на постанови Верховного Суду, але не врахував, що відповідні постанови повинні бути прийнятими у подібних відносинах та містити висновок Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови, адже саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Також важливим було довести, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідні норми матеріального або процесуального права саме у подібних відносинах застосовуються інакше і на цьому вже акцентував увагу Верховний Суд.
8.21. З огляду на викладене, справи означені скаржником [№927/791/18, №922/1658/19, №917/1739/17] та дана справа у контексті змістовного критерію, визначеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, є неподібними, з точки зору спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права прав і обов'язків учасників таких відносин, ні за предметом розгляду, ні за підставами позову, ні за нормативно-правовим регулюванням правовідносин, що виникли між їх учасниками, ані за способом захисту, ураховуючи контекст даної справи.
8.22. Що ж до справи №918/440/19 і даної справи, то вони є схожими в частині, що стосується предмету позову (стягнення компенсації за порушення авторських майнових прав), однак суттєво відрізняються за підставами позову, нормативно-правовим регулюванням [у справі №918/440/19 судами застосовано Закон у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, яка містила пункт "г" частини другої статі 52, відповідно до якого суд має право постановити рішення чи ухвалу, зокрема, про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу; у справі №927/479/22 суди першої та апеляційної інстанції встановили, що Закон у редакції, чинній з 22.07.2018 містив пункт «г» частини другої статті 52, відповідно до якого суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення - як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу], та за фактично-доказовою базою, а саме встановленими судами обставинами справи та зібраними, дослідженими в них доказами.
8.23. Отже, у даному випадку встановлення судами різних фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, і різні редакції Закону, що їх регулюють, виключає подібність спірних правовідносин у справі №918/440/19 та даної справи за змістовним критерієм подібності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
8.24. Верховний Суд наголошує, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.25. З наведеного не вбачається, що між вказаними вище справами та даною справою, є спільні риси стосовно спірних правовідносин, що виключає їх подібність за змістовним критерієм.
8.26. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.27. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №927/479/22 (у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
8.28. Слід зазначити, що касаційне провадження у даній справі також відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
8.29. Скаржник вказує, що відсутній правовий висновок про можливість чи неможливість стягнення моральної шкоди на користь юридичної особи за порушення авторського права на твір (об'єкт права інтелектуальної власності), власником виключних майнових прав на який є саме юридична особа.
8.30. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.31. Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8.32. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання стягнення моральної шкоди на користь юридичної особи за порушення авторського права на твір (об'єкт права інтелектуальної власності), власником виключних майнових прав на який є юридична особа, відсутні.
8.33. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з'ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8.34. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
8.35. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, виходив, зокрема, з такого:
- позивач просить стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди діловій репутації у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що становить 65 000 грн;
- відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору;
- позивач не обґрунтував, в чому саме полягає порушення (приниження) його ділової репутації, а, отже, не довів наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, що є обов'язковою умовою для застосування відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди.
8.36. Відповідно до частин першої - третьої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
8.37. Частиною першою статті 91 ЦК України передбачено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
8.38. Закон, у редакції чинній на момент звернення до суду з позовом у даній справі, серед способів цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав, включав серед інших такий спосіб як подання позову до суду про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону [пункт «в» частини другої статті 52 Закону].
8.39. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
8.40. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.05.2022 у справі №761/28949/17 у контексті питання стосовно відшкодування моральної шкоди висловила правову позицію про те, що при розгляді такої справи суд з'ясовує: наявність самої моральної шкоди та її вплив на життя позивача; факт вчинення протиправних дій відповідачем та його вину; зв'язок між дією (бездіяльністю) відповідача та моральною шкодою, яку поніс позивач; обґрунтованість суми компенсації моральної шкоди.
8.41. Наведена правова позиція стосувалася відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі, водночас, у даній справі позивачем виступає юридична особа.
8.42. Суд виходить з того, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, покликаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04.05.2022 у справі №761/28949/17, ураховуючи те, що позивачем у даному спорі виступає саме юридична особа, то обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди та її виплив на юридичну особу, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
8.43. Питання вини (наявність/відсутність презумпції) слід ураховувати та виходити зі спірних правовідносин.
8.44. Як вказано у пункті 8.35 цієї постанови суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні вимог стосовно стягнення моральної шкоди, з'ясовували питання наявності/відсутності всіх елементів складу цивільного правопорушення та дійшли висновку, що позивач не довів наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, що є обов'язковою умовою для застосування відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди.
8.45. Що ж до доводів скаржника про те, що суд першої інстанції застосував норму права (частина п'ята статті 33 «Неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання» ГК України), яка не регулює спірні правовідносини, то слід зазначити таке.
8.46. Так, стаття 33 ГК України врегульовує питання неправомірного використання ділової репутації суб'єкта господарювання.
8.47. З огляду на приписи статті 23 ЦК України, а саме пункту 4 частини другої, моральна шкода полягає у приниженні ділової репутації юридичної особи.
8.48. Таким чином, стаття 33 ГК України та стаття 23 ЦК України регулюють різні правовідносини, а саме щодо неправомірного використання ділової репутації (стаття 33 ГК України) та стосовно визначення моральної шкоди, яка завдається юридичній особі та полягає у приниженні ділової репутації (стаття 23 ЦК України).
8.49. Втім, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції не погодився з такими правовими підставами цієї позовної вимоги (відшкодування моральної шкоди) як неправомірність використання ділової репутації відповідно до приписів, зокрема статті 33 ГК України.
8.50. Тобто, суд першої інстанції не застосовував вказану вище норму права для вирішення даного господарського спору в частині відшкодування моральної шкоди.
8.51. Стосовно доводів скаржника про те, що суди попередніх інстанцій мали б застосувати принцип «суд знає закон», то Верховний Суд виходить з такого.
8.52. Згідно із частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
8.52.1. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
8.52.2. Частини перша-друга статті 5 ГПК України визначають, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
8.52.3. Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
8.52.4. Отже, у разі порушення, невизнання, оспорювання суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
8.52.5. Як правило, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається законом/спеціальним законом і регламентує конкретні правовідносини.
8.53. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
8.54. Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).
8.55. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
8.55.1. При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів настільки, наскільки це можливо.
8.55.2. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам [подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23)].
8.56. Колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, в якій у пунктах 6.6, 6.7 вказано таке:
"Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню".
8.57. Верховний Суд наголошує на тому, що під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).
8.58. Як правило, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
8.59. Належним та ефективним способом захисту є лише той, який спрямований саме на ті правові наслідки, які захищають право.
8.60. Колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.02.2021 у справі №925/642/19, у якій зазначено, що: «Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги».
8.60.1. Верховний Суд констатує, що "належний спосіб захисту" та "ефективний спосіб захисту" не є тотожними поняттями.
8.60.2. Ураховуючи вказане у пунктах 8.52-8.60 даної постанови та правові позиції Великої Палати Верховного Суду, означені у пунктах 8.55-8.57, 8.60 цієї постанови, Верховний Суд виходить з того, що розглядаючи справу суд, у контексті з'ясування способу захисту, напочатку з'ясовує питання чи обраний позивачем спосіб захисту є належним, а потім - чи обраний позивачем спосіб захисту є ефективним.
8.60.3. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. А у разі якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
8.60.4. Зі змісту судового рішення убачається, що суд встановив, що спосіб захисту є неналежним до спірних правовідносин, а відтак відмовив у задоволенні позовної вимоги (дивись пункти 6.4.2-6.4.3 цієї постанови).
8.61. Верховний Суд виходить з того, що сутність принципу «Jura novit curia» [«суд знає закон»], який знайшов втілення у судовій практиці, полягає у такому.
8.61.1. Оскільки повноваження органів влади, зокрема, щодо здійснення захисту особи, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом «Jura novit curia» («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін.
8.61.2. При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
8.61.3. Колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, де Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (пункт 86).
8.61.4. Отже, Верховний Суд зазначає, що принцип «Jura novit curia» [«суд знає закон»], полягає в тому, що саме на суд покладено обов'язок (1) надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів та обставин, установлених на підставі наданих доказів та аргументів під час розгляду справи, які суд досліджує та оцінює з дотриманням статей 210, 86 ГПК України, та (2) визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Суд не наділений правом самостійно змінювати предмет позову та/або підставу позову.
8.62. Суд акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
8.63. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
8.64. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
8.65. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).
8.65.1. Зі змісту оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду убачається, що відхилено висновок судової експертизи (дивись пункт 6.7 даної постанови).
8.65.2. Мотиви відмови наведені судом з посиланням на те, що суд критично ставиться до висновків експертів, наведених в експертизі від 09.11.2023 №253/1/23 по першому і другому питаннях, оскільки, вони суперечать наявним у справі доказам. Тому місцевий суд законно і обґрунтовано відмовив у позові в цій частині.
8.65.3. Суд зазначає, що міра та обсяг, якими суд обґрунтовує свої мотиви, залежить від характеру рішення і перебуває поза межами перевірки Верховним Судом, з огляду на приписи статей 300, 310 та частини другої статті 311 ГПК України.
8.65.4. Незгода скаржника з оцінкою судом доказу (висновку експертів) не свідчить про прийняття судом рішення з порушенням норм процесуального права та не є підставою для скасування судового рішення з наведених причин.
8.65.5. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
8.65.6. Верховний Суд зазначає, що під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій встановлені та досліджені всі обставини справи та їм була надана правова оцінка, водночас переоцінка обставин не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
8.66. Отже, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження.
8.67. З огляду на викладене, оскільки, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, то підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог відсутні.
8.68. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
8.69. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
8.70. Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.
8.71. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
8.72. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
8.73. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
9.2. З огляду на викладене у пунктах 8.3 - 8.26, 9.1 цієї постанови, касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, слід закрити.
9.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
9.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.5. З урахуванням меж та премету перегляду справи в касаційній інстанції (дивись пункти 7.1 та 8.1 даної постанови) колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.
10. Судові витрати
10.1. Судовий збір сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою приватного підприємства «Грівас» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 у справі №927/479/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу приватного підприємства «Грівас» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 у справі №927/479/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 у справі №927/479/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос